Коефіцієнти переведення фізичного поголів'я тварин в умовні голови великої рогатої худоби

Для племінної худоби та племінної птиці вводиться додатковий ко­ефіцієнт 1,4, тобто вказані коефіцієнти для відповідних видів худоби та птиці підвищуються на 40%.

При підрахунку враховують середньорічне поголів'я тварин всіх видів за винятком дорослої птиці та бджолосімей, кількість яких береть­ся станом на кінець року. Для визначення середньорічного поголів'я складають за 13 місяців кількість тварин кожного виду, що є в госпо­дарстві на перше число кожного місяця з 1 січня попереднього року та закінчуючи 1 січня поточного року і отриману суму ділять на 13.

При визначенні штату спеціалістів ветеринарної медицини для об­слуговування певного поголів'я тварин (крім головного чи старшого з правами головного лікаря) можна користуватися формулою:

2) (ВКЗ)

850 де X- шукане число штатних одиниць;

А, Б, В, Г і т. д. - кількість голів тварин різних видів;

К1, К2, КЗ, К4 і т.д. - коефіцієнти переведення фізичних голів тва­рин відповідного виду в умовні голови великої рогатої худоби;

850 - норматив навантаження на одного спеціаліста.

Оптимальним співвідношенням між кількістю лікарів та фельдшерів для звичайних господарств та промислових комплексів є 1:2, для племінних господарств 1:1 та для відгодівельних господарств 1:3.

При виробничій необхідності можуть бути запроваджені такі посади як завідувач аптекою, завідувач ветеринарною чи зооветеринарною ла­бораторією, лаборанти цих лабораторій чи інші за рахунок загальної чи­сельності спеціалістів за нормативами.

Відповідальність, обов'язки та права спеціалістів ве­теринарної медицини господарств

Головний (старший) лікар ветеринарної медицини господарства є керівником служби і організатором профілактичних, лікувальних та ве­теринарно-санітарних заходів. Він відповідає за ветеринарно-санітарне благополуччя стад тварин, що забезпечує виконання господарством завдань по розвитку тваринництва і реалізації доброякісних у ветери­нарно-санітарному відношенні продукції. На ньому лежить відповідаль­ність за своєчасне проведення комплексу профілактичних заходів, за їх повноту і якість. Головний (старший) лікар організує та особисто прово­дить ці заходи, а також здійснює ветеринарно-санітарний контроль та нагляд, розробляє і представляє керівнику господарства плани ветери­нарних заходів, погодивши їх з керівником ветеринарної медицини району,

контролює виконання вимог ветеринарного законодавства на фермах. Ра­зом з головним зооінженером він визначає заходи з покращання та ви­користання кормової бази, пасовищ і водонапування, по боротьбі з яловістю тварин та збереженню молодняку, приймає участь у вибраку­ванні худоби і розробці показників розвитку тваринництва.

Керівник служби ветеринарної медицини господарства зобов'яза­ний сприяти підвищенню культури ветеринарної роботи в господарстві, створювати умови для більш ефективного лікування тварин, застосу­вання сучасних методів і засобів терапії та профілактики. Йому дово­диться витрачати багато часу на практичну роботу, зокрема, на огляд та дослідження введених в господарство тварин, постановку діагнозів, лікувальну допомогу, проведення протиепізоотичних заходів тощо.

Головний лікар ветеринарної медицини господарства має право: забороняти введення на ферми, виведення з них, перегрупування тварин в господарстві у зв'язку з карантинними чи обмежувальними заходами; утримання тварин в приміщеннях, які не відповідають ветеринарно-санітарним та зоогігієнічним вимогам; використання для тварин недоб­роякісних кормів і води; випуск з господарства недоброякісної у ветери­нарно-санітарному відношенні продукції тваринництва; дозволяти чи забороняти забій тварин, зняття шкір з трупів тварин, а також викори­стання вироблених в господарстві продуктів тваринництва, видавати ветеринарні посвідчення, довідки.

Керівник служби ветеринарної медицини господарства має право давати вказівки з усіх ветеринарних питань спеціалістам ветеринарної медицини цього господарства, а керівникам ферм, відділів, бригад та громадянам - власникам тварин населеного пункту, вказівки про прове­дення профілактичних, ветеринарно-санітарних, лікувальних, карантин­них та інших заходів по боротьбі з хворобами тварин. Його вказівки з питань ветеринарної медицини обов'язкові для працівників господарст­ва і можуть бути відмінені лише головним державним інспектором вете­ринарної медицини району.

Органи ветеринарної медицини пред'являють високі вимоги до керівників служб ветеринарної медицини господарств, так як від рівня їх організаторської і спеціальної роботи значно залежить ветеринарне благополуччя тваринництва. В той же час в скороченні витрат від хво­роб і загибелі тварин особливо велика роль спеціалістів ферм і відділків. Вони повсякденно і безпосередньо зайняті профілактичною та лікувальною роботою, слідкують за виконанням ветеринарно-санітарних правил, спостерігають за здоров'ям тварин, правильним їх утриманням та годівлею, проводять дезінфекцію приміщень, проти-епізоотичні заходи.

Разом з працівниками ферми лікар (фельдшер) ветеринарної ме­дицини встановлює профілактичний карантин для тварин введених у господарство; приймає участь у підготовці до зимівлі худоби, контролює якість кормів, здійснює нагляд за забоєм тварин, за ветеринарно-санітарним станом забійного пункту; проводить ветеринарні заходи при відтворенні стада (в т. ч. при штучному осіменінні) та заходи боротьби з яловістю.

Лікар навчає працівників ферм правилам та прийомам догляду за тваринами, попередження захворювань та надання першої допомоги захворілим.

Разом з зооінженером він приймає участь у вибракуванні худоби.

Спеціаліст ветеринарної медицини зобов'язаний вести встановлену ветеринарну документацію і негайно інформувати головного лікаря гос­подарства або установу державної ветеринарної медицини про пору­шення ветеринарного законодавства на фермі, появі заразних чи інших масових захворювань тварин.

У відповідності з діючим ветеринарним законодавством головний лікар ветеринарної медицини, а також інші спеціалісти служби ветери­нарної медицини господарства мають право:

- безперешкодно відвідувати об'єкти ветеринарного нагляду в
господарстві;

- вимагати необхідні відомості від посадових осіб, орендаторів,
кооперативів та інших працівників господарства для виявлення
епізоотичної обстановки;

- призупиняти виконання робіт, що проводяться з порушенням ви­
мог законодавства з питань ветеринарної медицини;

- давати обов'язкові для виконання вказівки по усуненню виявле­
них порушень ветеринарно-санітарних правил;

- давати вказівки спеціалістам ветеринарної медицини господар­
ства, посадовим особам, орендаторам, кооператорам про проведення
профілактичних ветеринарно-санітарних, оздоровчих заходів;

- забороняти введення, виведення, перегрупування тварин, підоз­
рюваних у захворюванні та хворих заразними хворобами;

- видавати ветеринарні довідки на тварин, продукцію та сировину.

Свої вказівки спеціаліст дає переважно в усній формі, але при не­обхідності він складає акт про виявлені порушення з пропозиціями по їх усуненню, представляє доповідну записку керівникам господарств чи його підрозділів, виступає з пропозиціями на засіданні дирекції чи правління господарств.

Згідно Закону України "Про ветеринарну медицину", керівники гос­подарств зобов'язані забезпечувати спеціалістам ветеринарної медици­ни належні умови роботи, будувати лікарні (пункти) ветеринарної медицини, аптеки та інші ветеринарні об'єкти. Лікарню ветеринарної медици­ни будують в господарствах різних напрямків (за винятком птахофабрик) на^ центральній садибі господарства або на найбільш великій фермі. Це об'єкт загальногосподарського призначення. На кожній фермі повинен бути пункт ветеринарної медицини.

Як підкреслювалося раніше, основним у діяльності служби ветери­нарної медицини господарства є профілактика та своєчасне лікування хворих тварин. Особливо зростає відповідальність працівників ветери­нарної медицини господарства при неблагополуччі ферм з інфекційних та інвазійних хвороб тварин, коли необхідно забезпечити найшвидше оздоровлення господарства та не допустити розповсюдження захворю­вання за його межі. З цією метою головний лікар господарства розроб­ляє організаційно-господарські та ветеринарно-санітарні заходи з лікві­дації хвороби і негайно повідомляє про неї головному державному інспектору ветеринарної медицини району.

Спеціалісти ветеринарної медицини господарств повинні підтриму­вати постійно зв'язки зі службою державної ветеринарної медицини. Во­ни погоджують свою роботу з ними, спільно планують та проводять най­важливіші заходи щодо діагностики, профілактики та ліквідації хвороб тварин, консультуються у головного державного інспектора ветеринар­ної медицини району, отримують у нього необхідні вказівки та інфор­мацію, приймають участь в районних нарадах або семінарах спеціалістів ветеринарної медицини, обмінюються досвідом роботи.

Нерідко лікарі господарств звертаються з питаннями своєї профе­сійної діяльності в районну лабораторію державної ветеринарної меди­цини чи в установи ветеринарної медицини області.

В господарствах, які мають лікарів та яким надане право видавати офіційні ветеринарні документи, дозволяється мати круглу печатку служби ветеринарної медицини. Розмір печатки 40 мм в діаметрі, в центрі слова "Служба ветеринарної медицини", а по колу назва госпо­дарства, району, області. Печатку замовляють за письмовим дозволом головного державного інспектора ветеринарної медицини району. За правильне користування нею відповідає старший спеціаліст ветеринар­ної медицини господарства, у якого печатка зберігається.

Контрольні запитання

1. До якої служби за організаційно-правовим статусом відноситься служба
ветеринарної медицини господарств?

2. Нормування праці спеціалістів ветеринарної медицини господарств.

3. Як розрахувати штатну чисельність ветеринарних працівників в госпо­
дарствах?

4. Відповідальність, обов'язки та права спеціалістів ветеринарної медици­
ни господарств.

2.4. Організація ветеринарної справи в промислових тваринницьких комплексах

Переведення тваринництва на промислову основу було необхідною умовою збільшення виробництва продукції відповідної галузі. В числі тваринницьких господарств промислового типу розрізняють тварин­ницькі комплекси та птахофабрики.

Служба ветеринарної медицини господарств промислового типу за організаційно-правовим статусом є відомчою і мало відрізняється від служби у великому звичайному господарстві, її компетенція обмежена рамками виробничої діяльності комплексу. Вона підконтрольна дер­жавній службі ветеринарної медицини і входить в склад районної служ­би ветеринарної медицини. Спеціальну діяльність її координує головний державний інспектор ветеринарної медицини району.

Служба ветеринарної медицини комплексу має свої суттєві особли­вості, обумовлені спеціалізацією, концентрацією багатотисячного по­голів'я тварин на обмежених площах, комплексною механізацією та ав­томатизацією виробничих процесів, а також циклічністю технології ви­робництва.

Службу ветеринарної медицини комплексів складають лікарі вете­ринарної медицини та технічний персонал (оператори з ветеринарної обробки тварин, дезінфікатори, ветеринарні санітари), які відносяться до виробничого персоналу, а не до інженерно-технічних працівників.

При обслуговуванні комплексів є деякі відмінності. Лікар звичайного сільськогосподарського підприємства з державною формою власності обслуговує тварин, які знаходяться в особистій власності громадян, а лікар комплексу до них не має ніякого відношення. Більш того, йому за­бороняється мати контакт з такими тваринами, тобто він обслуговує ли­ше тварин комплексу і не всіх взагалі, а на певній виробничій одиниці (цех, період тощо). Якщо в комплексі вирощується збірне поголів'я (відгодівля великої рогатої худоби, нетельні господарства тощо), спе­ціалісти ветеринарної медицини комплексу мають право здійснювати деякі контрольні функції у відношенні до господарств-постачальників (вимагати доставки здорових тварин, благополучних у відношенні за­разних хвороб, певних кондицій).

Головний лікар ветеринарної медицини комплексу при будь-якій структурі (відділковій, цеховій, комбінованій) підпорядковується безпо­середньо директорові підприємства. Решта спеціалістів ветеринарної медицини комплексу в усіх спеціальних питаннях підпорядковані голо-вному лікарю незалежно від того, входять вони в штат цехів (відділків) чи ні.

Структуру і штати кожного комплексу розробляє та затверджує ди­ректор підприємства.

Номенклатура та чисельність посад служби ветеринарної медицини в тваринницькому комплексі встановлюється в залежності від спеціалі­зації, напрямку виробничої діяльності, а також особливостей техноло­гічного процесу і об'єму ветеринарної роботи, обумовленого з одного боку, загальною чисельністю поголів'я тварин, а з іншого - ветеринарно-санітарним станом тваринництва в самому господарстві і в навколишній місцевості.

Звичайно, при нормуванні праці в комплексах береться до уваги ступінь концентрації поголів'я, рівень механізації трудомістких процесів в основних виробничих цехах, а також широке використання праці мо­лодшого ветеринарного персоналу для виконання масових профілакти­чних та ветеринарно-санітарних заходів.

Особливостями діяльності служби ветеринарної медицини в ком­плексах є те, що повинна бути забезпечена в них надійна охорона від занесення збудників заразних хвороб тварин, встановлення жорсткого ветеринарно-санітарного режиму, ретельне систематичне виконання дезінфекційних, дезінсекційних та дератизаційних робіт, як частини тех­нологічного процесу.

Комплекси по можливості повинні функціонувати за принципом під­приємств закритого типу, мати капітальне огородження з двома захис­ними зонами.

Вся територія комплексів з виробництва молока, вирощування і від­годівлі великої рогатої худоби і свиней розподілена на дві ізольовані од­на від одної зони: виробничу та адміністративно-господарську.

У виробничій зоні розміщені приміщення для тварин, вигульно-кормові майданчики з твердим покриттям та навісами, пункт ветеринар­ної медицини, ізолятор, споруди для обробки шкірного покриву тварин, забійно-санітарний пункт або санітарна бойня з холодильною камерою, а при в'їзді - ветеринарно-санітарний пропускник з дезінфекційним ба­р'єром. На лінії розмежування зон чи огородження виробничої зони роз­ташовують естакаду з вагою для зважування, навантаження та розван­таження, а також металеву ємкість для збирання трупів тварин перед їх відправкою на завод з виробництва м'ясо-кісткового борошна.

В адміністративно-господарській зоні знаходяться адміністративні приміщення, кормоцех, склади та сховища кормів, котельня та інші об'єк­ти господарського призначення. Однією з особливостей ветеринарних заходів у промисловому тва­ринництві є їх інтенсифікація, пов'язана з чіткою, розрахованою по днях технологією вирощування, відгодівлі чи іншого виробничого призначен­ня тварин в комплексах та птахофабриках. Ці заходи повинні співпадати по часу з кожним періодом виробничого циклу і сприяти виконанню ви­робничих завдань.

Згідно з ветеринарно-санітарними правилами для спеціалізованих тваринницьких господарств, комплекс повинен мати такі ветеринарні об'єкти: ветеринарно-санітарний пропускник, пункт ветеринарної меди­цини та забійно-санітарний пункт. їх розташовують безпосередньо на території комплексу.

Ветеринарно-санітарний пропускник будують при в'їзді у виробничу зону комплексу. У його складі є прохідна, роздягальня, душова з санвуз­лом, приміщення для прання, сушіння та прасування одягу, постійно діюче закрите дезінфекційнр-промивне приміщення для миття та дезін­фекції машин, дезкамера для дезінфекції тари і спецодягу. На прилеглій території поблизу входу у ветсанпропускник обладнують майданчик для стоянки автомашин та інших засобів транспорту.

Пункт ветеринарної медицини має у своєму складі аптеку, кімнату з холодильною установкою та підвальним приміщенням для зберігання біопрепаратів, діагностичний кабінет, склад дезінфекційних засобів, ка­бінет лікаря ветеринарної медицини та кімнату для ветеринарного пер­соналу.

Забійно-санітарний пункт - приміщення для забою тварин з холо­дильною камерою для тимчасового зберігання м'ясних туш, а також кім­ната для розтину трупів з автоклавом для переробки забракованих туш і органів. При ньому може бути обладнана піч для спалювання трупів, боєнських конфіскатів, душова з санвузлом, приміщення з секціями для первинної обробки та зберігання шкір.

Допускається блокування пункту ветеринарної медицини з забійно-санітарним пунктом, будівництво яких раціонально здійснювати на лінії розмежування виробничої та господарської зон.

Фінансування ветеринарних заходів в спеціалізованих господарст­вах здійснюється за рахунок державного бюджету та оборотних коштів цього господарства.

Для служби ветеринарної медицини господарств з державною фо­рмою власності, в т. ч. комплексів, передбачені норми безкоштовного видавання спецодягу, взуття та попереджувальних пристосувань:

Спеціалістам ветеринарної медицини комплексів необхідно вирішу­вати дуже складні питання, пов'язані з проведенням широких профілак­тичних заходів. Ці заходи повинні поєднуватися і чітко вписуватися в технологію виробництва. Ритмічність роботи комплексів, безперервна змінюваність груп тварин в приміщеннях накладають свій відбиток на організацію та проведення ветеринарних заходів.

Гарантувати стійке благополуччя комплексів з заразних і незараз­них хвороб можна лише при умові чіткої організації та проведення цілої системи ветеринарно-санітарних заходів (рис. 3), які потрібно здійсню­вати у відповідності з ветеринарно-санітарними правилами для спеціа­лізованих господарств.

Всі ці заходи необхідно здійснювати у відповідності з планом на всіх етапах виробництва.

У різних тваринницьких комплексах чи спеціалізованих господарст­вах служба ветеринарної медицини має свої особливості та відмінності.

Служба ветеринарної медицини в молочних комплексах

За типовими проектами ці комплекси є на 400, 800, 1200, 1600, 2000, 2400 і більше голів.

Основними завданнями служби ветеринарної медицини в молочних комплексах є:

- захист тварин від захворювання бруцельозом, туберкульозом,
лейкозом (періодичні діагностичні дослідження у відповідності з діючими
інструкціями);

- попередження занесення в комплекс збудників висококонтагіоз-
них інфекційних хвороб (ящур), особливо небезпечних (сибірка, емкар,
пастерельоз) чи інших характерних для великої рогатої худоби хвороб
(лептоспіроз, тріхофітія, парагрип, інфекційний ринотрахеїт, вірусна діа­
рея, колібактеріоз, сальмонельоз, стрептококоз та ін.);

- профілактика захворювання діктіокаульозом, фасціольозом, гіпо­
дерматозом, коростою, бабезіозом, протозоозами та іншими інвазійними
хворобами;

- профілактика захворювань вим'я;

- профілактика захворювань копитець та кінцівок;

- забезпечення високого рівня відтворення стада (своєчасна діаг­
ностика тільності у корів і телиць, виявлення безплідних корів та ліквіда­
ція безпліддя, організація штучного осіменіння тварин тощо);

- забезпечення збереження молодняку великої рогатої худоби;

- систематична диспансеризація корів у відповідності з технологіч­
ним циклом виробництва (загальна, гінекологічна, хірургічна).

Важливого значення набуває функціонування комплексів за прин­ципом підприємств закритого типу та капітальне їх огородження з двома захисними зонами.

В молочних комплексах служба ветеринарної медицини здійсню­ється лікарями і операторами з обробки тварин та приміщень. Напри­клад, в комплексі на 800 корів передбачено мати одного лікаря ветери­нарної медицини, одного оператора з ветеринарної обробки тварин та двох операторів з ветеринарної обробки приміщень.

Матеріально-технічна база служби ветеринарної медицини зале­жить від величини молочного комплексу. За діючими нормами техноло­гічного проектування ветеринарних об'єктів в комплексах на 400 корів передбачено мати пункт ветеринарної медицини та в'їздний дезінфікую-чий бар'єр, в комплексах на 800 корів з безприв'язним утриманням - ве­теринарно-профілактичний пункт, в'їздний бар'єр та забійний майданчик. В усіх молочних комплексах повинно бути приміщення для профілактич­ного карантинування, пункт збирання сировини для виробництва м'ясо-кісткового борошна та ізолятор.Пункт ветеринарної медицини складається з амбулаторії та стаціо-нара. Розмір останнього - 3% потужності комплекса при безприв'язному та 2% - при прив'язному утриманні корів.

В'їзний дезбар'єр розміщують на головному в'їзді на територію мо­лочного комплексу. Довжина його повинна бути 9 м, ширина на всю ши­рину воріт, глибина 0,35 м.

Ізолятор будують на відстані 200 м від основних виробничих об'єктів комплексу.

Для забезпечення належного санітарного стану виробничих примі­щень та території комплексу необхідно постійно слідкувати за їх чисто­тою і благоустроєм. Щомісячно проводить санітарний день.

Родильні відділення повинні бути змінними - одне функціонує, а ін­ше в цей час санують, що сприяє попередженню гостро перебігаючих інфекційних хвороб молодняку.

Найбільш ефективною виявилася поточно-цехова система вироб­ництва молока, яка повно відповідає фізіологічним та продуктивним особливостям тварин у промисловому тваринництві. Вона дозволяє ор­ганізувати ритмічне здійснення ветеринарно-санітарних заходів по цик­лах виробництва.

Технологія ветеринарних робіт в молочних комплексах включає:

Цех сухостою, секції нетелів цехів первісток:

- клінічне дослідження та ветеринарно-санітарні обробки тварин
при поступанні, перед переведенням в інші підрозділи;

- дезінфекція стійл (станків) перед комплектуванням технологіч­
них груп та вигульних майданчиків 1 раз на місяць;

- імунізація проти колібактеріозу, сальмонельозу, парагрипу та ін­
фекційного ринотрахеїту, обробка вітамінними препаратами за показан­
нями;

- дослідження корів та нетелів на різні форми маститів - 7-10 і 45-
50 дні сухостою.

Цехи розтелів, родильні відділення цехів первісток:

- клінічне дослідження корів та нетелів перед розтелом і зразу пі­
сля нього, а також телят зразу після народження, перед передаванням в
інші підрозділи за технологією;

- дезінфекція боксів (станків, стійл) для корів і нетелів перед по­
становкою та після виведення тварин, кліток для телят у профілакторії
щоденно;

- дослідження молозива на кислотність та кетонові тіла першого
надою корів і нетелів;

- дослідження 10-15% телят на випоювання їм молозива в перші
дві години життя за показаннями;

- акушерсько-гінекологічне обстеження на 5-6 день після розтелу;

- обробка корів засобами, що посилюють скорочення матки за по­
казаннями;

- обстеження корів на мастит в 1-й та 14-й дні після розтелу;

- імунізація телят проти колібактеріозу і сальмонельозу, парагрипу
і інфекційного ринотрахеїту, опромінення ІЧ та УФ-спектра;

- обезрожування телят при безприв'язному утриманні корів у 7-30-
денному віці;

- протистресові обробки телят за 1 годину до перевезення в на­
ступні підрозділи, якщо перевезення триває понад 1 годину;

- ветеринарно-санітарний контроль доїльного обладнання та мо­
лочного посуду, дотримання правил гігієни доїння корів постійно, а бак­
теріологічний контроль періодично.

Цехи (секції) роздоювання та осіменіння:

- клінічний огляд перед поступанням в цех та перед переведенням
в інший підрозділ;

- дезінфекція стійл (станків) після кожного циклу користування;

- ветеринарно-санітарний контроль доїльного обладнання та мо­
лочного посуду постійно, а бактеріологічний контроль 1 раз у місяць;

- контроль стану обміну речовин щоквартально у 6 еталонних ко­
рів з однорідних технологічних груп;

- гінекологічне обстеження корів через ЗО днів після розтелу після
відсутності стадії збудження статевого циклу;

- дослідження корів на мастит через ЗО і 60 днів після розтелу.

Цехи виробництва молока:

- клінічні обстеження та санітарні обробки корів перед переведен­
ням в цех сухостою;

- дезінфекція станків і вигульних майданчиків 1 раз в квартал, а
також після проведення досліджень тварин на туберкульоз, бруцельоз,
лейкоз;

- ветеринарно-санітарний контроль стану доїльної апаратури та
молочного посуду постійно, а бактеріологічний контроль 1 раз в квартал;

- контроль стану обміну речовин у корів по еталонних тваринах
щоквартально;

- імунізація корів проти сибірки, діагностичні дослідження на тубе­
ркульоз, бруцельоз, лейкоз;

- інші діагностичні дослідження, імунізації та спеціальні обробки
тварин за показаннями;

- дослідження корів на мастит 1 раз у місяць;

- введення спеціальних препаратів в усі долі вим'я перехворілих
маститом під час лактації корів після останнього доїння, перед запуском.

У всіх виробничих підрозділах використовуються такі роботи: конт­роль ветеринарно-санітарного стану території комплексу, загальний ог­ляд тварин, обстеження кормів, джерел напування; дезінфекція транс­портних засобів, забійних пунктів, холодильних камер, ізолятора тощо та бактеріологічний контроль якості дезінфекції; дезінсекція, дератизація; контроль стану мікроклімату в приміщеннях; ветеринарно-санітарний контроль пасовищ та природних місць напування; діагностика хвороб і проведення лікування хворих тварин.

Служба ветеринарної медицини комплексів з вирощу­вання та відгодівлі великої рогатої худоби

Основними завданнями спеціалістів ветеринарної медицини цих комплексів є:

- вивчення ветеринарно-санітарного стану господарств-постача-
льників молодняку великої рогатої худоби (звертають увагу на умови
утримання, забезпеченість доброякісними кормами, епізоотичний стан,
санітарний стан ферм, території навколо них, захворюваність тварин,
причини хвороб тощо);

- відбирання та підготовка тварин для завезення в комплекси (від­
бирають здорових, добре розвинених тварин, досліджують їх на інфек­
ційні та інвазійні хвороби, безпосередньо перед відправленням вводять
антистресові препарати (глюкоза, аміназин, антибіотики));

- перевезення та приймання тварин (перевозять в спеціально об­
ладнаних автомашинах з теплоізоляцією, проводять клінічний огляд при
розвантаженні в приймальне відділення і організовують 30-денне їх про­
філактичне карантинування з відповідними діагностичними та ветерина­
рно-санітарними обробками тощо);

- захист тварин від інфекційних хвороб (бруцельозу, туберкульозу,
ящуру, сибірки, трихофітії, емфізематозного карбункулу, лейкозу, лепто­
спірозу, пастерельозу, парагрипу, інфекційного ринотрахеїту, вірусної
діареї, сальмонельозу тощо);

- захист тварин від інвазійних хвороб (фасціольозу, діктіокаульозу,
гіподерматозу та ін.);

- профілактика незаразних хвороб органів травлення, дихання,
порушень обміну речовин, отруєнь тощо;

- профілактика захворювань копитець та кінцівок;

- періодична дезінфекція, дезінсекція, дератизація тваринницьких приміщень.

Рекомендована чисельність працівників ветеринарної медицини в комплексах із різним поголів'ям приведена в таблиці 6.

Таблиця 6