Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Цілі економічної політики та їх класифікація

Аналіз причин активного втручання держави у процеси забезпечення оптимального функціонування ринкової економіки дає змогу залежно від конкретних обставин визначати завдання й цілі економічної політики певної країни, пріоритетність і послі­довність їхнього досягнення.

Методологічна основа формування цілей економічної полі­тики держави являє собою досить складну і тривалу процедуру їх вибору, який передбачає початок цілісного ланцюгового процесу прийняття політико-економічних рішень, узгоджень тощо.

У процесі визначення цілей економічної політики слід з'ясувати основні поняття і категорії, які є базою теоретичного аналізу, прогнозування цих цілей і методів їх досягнення. До найважливіших ми відносимо процедуру, вибір, цілепокла-дання.

Процедура — складова частина операції; офіційно встановлений, передбачений правилами спосіб та поря­док дій при здійсненні, веденні різного роду справ.

Вибір — одна з найважливіших стадій процесу прийняття рі­шень, яка полягає у відборі одного з варіантів дій із набору мож­ливих варіантів (альтернатив).

Цілепокладання — фундаментальне поняття в теорії діяльно­сті, пов'язане з вибором та реальним визначенням мети, що являє собою образ майбутнього результату діяльності.

Цілепокладання є реальним інтегратором різноманітних дій у конкретну систему мети, засобів і результату. Центральним пунк­том цілепокладання є визначення мети через засіб. Мета без визна­чення засобу не виступає ще справжньою метою, в цьому стані вона є лише первісним проектом у думці. Тільки одержавши визначення через конкретний засіб досягнення у процесі цілепокладання мета набуває закінченої форми і стає дійовим чинником людської діяль­ності.

Мета як поняття виражає ідеальне передбачення результату діяльності і може розглядатися з урахуванням минулого і теперіш­нього становища соціального об'єкта, тенденцій його розвитку. Тобто залежно від конкретних обставин мета може і повинна змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та суперечності.

Державний вплив на економіку залежить також і від того, наскільки політика держави відображає інтереси суспільства, а не окремих його груп. Державою повин­ні бути сформовані такі ціпі економічної політики, завдяки реа­лізації яких можуть бути забезпечені рівні стартові умови для всіх численних учасників ринку, що створює умови для якісної ефективної конкуренції і досягнення загальної збалансованості ринкової системи.

Виходячи з функцій держави і основних принципів формування економічної політики, можна виділити наступні рівні в системі національних інтересів.

На глобальному рівні прийнято виділяти вищу (глобальну) мету розвитку національної економіки, яка передбачає забезпечення максимального добробуту суспільства. Цю мету важко однозначно сформулювати і оцінити кількісно, тобто в певній мірі вона має умовний характер.

Вища мета розвитку суспільства конкретизується в системі цілей другого рівня, які умовно називають головними (генеральними) цілями. У спеціальній літературі ці цілі часто трактуються як функції держави. Досягнення цих цілей є своєрідним засобом для реалізації глобальної мети розвитку суспільства.

Генеральні цілі конкретизуються за допомогою стратегічних цілей, які нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки. Вони взаємопов'язані між собою. Їх склад не може залишатися незмінним і повинен уточнюватися в залежність від зміни реальної політичної і економічної ситуації в країні, системи соціальних пріоритетів, рівня усвідомлення суб'єктами державного регулювання системи пріоритетів, встановленої урядовими органами на певний період часу, і т.п.

Накопичений досвід державного регулювання економіки в промислово розвинених країнах Заходу дає підставу для виділення досить стійкої, стандартної групи показників, які в сукупності досить чітко відображають зовнішню мету державного втручання в економіку. Разом з тим цілком зрозуміло, що в окремих країнах і в різні періоди часу склад цих цілей може уточнюватися в залежності від кількості намічених цілей і їх ієрархічного розставляння.

У спеціальній літературі прийнято виділяти чотири основні стратегічні цілі:

- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

- забезпечення повної зайнятості населення країни;

- стабільність рівня цін і стійкість національної валюти;

- підтримка зовнішньоекономічної рівноваги.

У промислово розвинених країнах Заходу досягнення перерахованих вище цілей означає встановлення в рамках національної економіки відносної макроекономічної рівноваги.

Україна як постсоціалістична країна лише нещодавно стала на шлях формування демократичного громадянського суспіль­ства та ринкової системи господарювання. І відповідно відразу ж виникло питання про необхідність формування довгостроко­вої економічної політики, визначення і досягнення певних стратегічних цілей соціально-економічного розвитку, оскільки завдання, що стояли перед Україною, не могли бути розв'яза­ними протягом короткого часу.

Специфічність перехідного періоду на початку трансформації централізовано-планової соціалістичної економіки в ринкову си­стему господарювання в Україні об'єктивно вимагає підвищення ролі урядів в напрямі визначення стратегічних цілей економічних реформ, формування принципів, засобів та інструментів саме тривалої економічної політики, оскільки проблемні завдання, які стоять перед державою, не можуть бути виконані протягом кіль­кох місяців чи років. Водночас інструменти виконання, реалізації цих завдань знаходяться у стадії формування, система засобів обмежена з певних причин.

Отже, необхідність системних трансформаційних процесів в економіці об'єктивно визначає такі пріоритетні стратегічні цілі перехідного періоду:

1. Зміна економічної ролі держави, форм і методів державного регулювання економіки.

2. Системні інституціональні перетворення і кардинальні змі­ни у системі відносин власності.

3. Антимонопольне регулювання та розвиток конкуренції на основі роздержавлення та приватизації.

4. Структурна перебудова економіки та ліквідація структур­них деформацій, як основа досягнення часткової та загальної рів­новаги у вирішенні якісно нових завдань.

5. Формування ефективної системи стимулів на мікро- і мак-рорівнях для масового залучення інвестицій у всі сфери економіч­ного життя країни, передусім у пріоритетні галузі науки та вироб­ництво.

6. Формування ефективного механізму інтенсивного розвитку зовнішньоекономічних відносин.

7. Визначення пріоритету соціальної політики та формування механізму її послідовного здійснення.

Забезпечення на основі послідовної реалізації зазначених вище стратегічних цілей економічної політики перехідного пері­оду, стійкого економічного зростання національної економіки та досягнення його повної якості.

Таким чином, головна мета державного регулювання економіки повинна органічно розвиватися в систему конкретних цільових установок. Однак сформулювати таку гармонійну і узгоджену систему цілей досить складно. Основна проблема полягає в знаходженні оптимальної комбінації взаємопов'язаних між собою, але одночасно і суперечливих цілей. Тому в процесі розробки концепції державного регулювання економіки необхідно забезпечити певну рівновагу в співвідношенні цілей.

Разом з тим потрібно нагадати, що цілі державного регулювання економіки знаходять певну конкретність, коли чітко шикуються у часі і просторі і вимірюються з доступними коштами (ресурсами). У забезпеченні їх взаємозв’язку і полягає мистецтво уряду, яке зобов'язане робити це як в стабільний час, так і в періоди перетворень, коли ціна допущених помилок виявляється особливо високою.

Існує декілька загальних принципів розробки цілей державного регулювання економіки:

— відповідність конкретної мети суті наявного суспільно-економічного устрою і генеральної мети діяльності держави збереженню, зміцненню і вдосконаленню існуючого устрою;

— практична необхідність здійснення мети і її наукова обґрунтованість;

— виправдана постановка і здійснення будь-якої мети державного регулювання економіки,яка поліпшує стан економіки загалом, в окремому секторі, на господарському об'єкті, не наносячи збитку іншим;

— якщо досягнення мети веде до збитку іншим об'єктам, то цей збиток, повинен бути повністю відшкодований;

— будь-яка мета державного регулювання економіки може бути поставлена і досягнута тільки у взаємодії з всіма іншими цілями відповідно до її місця в системі пріоритетів цілей;

— поставлені цілі повинні знаходитися в рамках можливого, тобто не тільки в межах існуючих юридичних норм (їх у разі крайньої необхідності можна змінити відповідно до встановленої процедури), але і в межах реальних кордонів;

— для досягнення мети або цілей державного регулювання економіки повинно бути досить фінансових, організаційних ресурсів і кадрів;

— поставлені цілі повинні бути ясні, зрозумілі і бажані широкій масі виборців, союзам по економічних інтересах.

Останній принцип набуває особливого значення, оскільки одні і ті ж цілі державного регулювання економіки в аналогічних ситуаціях в різних країнах і при різних урядах абсолютно по-різному оцінювалися громадськістю і тому виявлялися або здійсненними, або нездійсненними. Довіра до уряду і його економічної політики з боку господарських суб'єктів і широкої маси населення, так само як і недовір'я, володіє значною інерцією і стає реальною силою при досягненні цілей державного регулювання економіки. Населення може підтримувати політику уряду, вірити обіцянкам державних діячів, поступати відповідно до їх закликів, наприклад купувати державні цінні папери, тимчасово не вимагати підвищення заробітної плати, або, навчене гірким досвідом і не раз обдурене, виявити байдужість, або протидіяти державній економічній політиці.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...