Формування системи найманої праці та ринку праці.

У постсоціалістичних країнах в процесі ринкової трансформації формується система наймання робочої сили, з'являється ринок праці. Наявність найманої праці тісно пов'я­зана з існуванням капіталу, оскільки саме через наймання капітал (точніше, його власник) може залучити робочу силу до праці.

Наймання праці — це письмовий чи усний договір між влас­ником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб'єкта, що працевлаш-товується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду (заробітну плату).

Таким чином, поява і розвиток процесів наймання праці поро­джує формування ринку праці у країнах з різноманітними фор­мами власності в економіці і з ринковими відносинами. Робоча сила в постсоціалістичних країнах стала товаром, вона продаєть­ся і купується, на неї на ринку праці встановлюється ціна під впливом коливань попиту і пропонування.

Отже, ринок праці — це організована суспільством система наймання праці в умовах ринкових відносин і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економіки. Це також система соціально-економічних відносин між власниками капіталу і власниками ро­бочої сили з приводу задоволення попиту перших суб'єктів на працю певної якості й кількості, і попиту других суб'єктів на за­соби існування через працевлаштування.

Складові ринку праці такі: товар робоча сила в певній кілько­сті і певної якості, ціна товару робоча сила, попит і пропонуван­ня. Ці складові мають певні особливості у країнах із трансформа­ційною економікою.

Під впливом соціально-економічних змін у постсоціалістич­них країнах, що привели до активних трансформаційних проце­сів, у тому числі і в галузі зайнятості, освіти, технологій, оплати праці, відбулися певні зміни в сукупній робочій силі, у зайнято­сті, у попиті на робочу силу і в її пропонуванні. Суть таких змін — у розширенні межі працездатності: робочу силу пропонують не лише особи працездатного віку, а й особи, молодші і старші за цей вік (особи пенсійного віку); також прагнуть працювати част­ково працездатні особи (інваліди тощо), жінки, які достроково повертаються до праці після перерви, пов'язаної з народженням дитини, а також особи без достатньої професійної підготовки. Розвиток ринкових відносин, наявність різноманітних можливо­стей працевлаштування, у тому числі і через самозайнятість, че­рез самостійну організацію виробництва та реалізації продукції, наявність додаткових джерел заробітків і прибутків, розвиток конкуренції на ринках праці стимулює різних суб'єктів економі­ки активно пропонувати свою робочу силу, перетворюватися в потенційно економічно активних суб'єктів. Але розвиток ринку праці не тільки стимулює пропозицію працівниками своєї здат­ності до праці, а й породжує певний попит з боку працівників — власників робочої сили на робочі місця в певних галузях, регіо­пах на бажаних для них умовах. Таким чином, пропозиція робо­чої сили і попит працівників на робочі місця — взаємопов'язані процеси на ринку праці.

Змінюється в сучасних трансформаційних умовах розвитку і попит на робочу силу на ринках праці. У зв'язку з появою та роз­витком нових виробництв, нових галузей, пріоритетів у розвитку економіки, внаслідок структурної перебудови, яка охопила галу­зеві й регіональні сфери, кардинально змінився попит на робочу силу, а саме:

— зростає потреба у висококваліфікованих кадрах для галузей із сучасними технологіями, для експортоорієнтованих галузей національної економіки, для фінансового сектору країни, для сек­тору виробничих послуг, ринкової інфраструктури, для органів державного управління;

— зростає потреба у кваліфікованих кадрах для регіонів у зв'язку із необхідністю їх розвитку і спеціалізації на певних ви­робництвах, із подоланням негативної практики інвестування пе­реважно столичного регіону й недостатнього фінансування інших регіонів країни;

— збільшується попит на робочу силу в аграрно-промис­ловому комплексі країни у зв'язку із необхідністю відродження села, перетворення аграрного сектору в ефективну галузь, а та­кож унаслідок розвитку в сільському господарстві різних форм власності, земельних і орендних відносин, різних форм господа­рювання.

Попит на робочу силу в сучасних ринкових умовах також змі­нюється у зв'язку із розвитком малого і середнього бізнесу, сфе­ри послуг. На попит також впливають процес інтеграції постсоці­алістичних країн у світове господарство, розширення світогосподарських зв'язків, приплив іноземного капіталу в краї­ни з трансформаційною економікою.

Сучасний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринку праці, повинен бути висококваліфікованим, гнучким, мати здіб­ність швидко орієнтуватися в нових ринкових умовах і пристосо­вуватися до змін на ринку, бути професіоналом у своїй галузі, мати певні моральні якості й духовні принципи (чесність, поряд­ність, відданість справі, бажання отримувати достойну винагоро­ду за свою працю і сприяти розвиткові національної економіки).

Характерною рисою сучасного економічного розвитку є фор­мування у постсоціалістичних країнах ефективного попиту на робочу силу, тобто створюється така кількість робочих місць, яка є економічно доцільною в певних галузях, регіонах за певних економічних умов. У нових ринкових умовах неефективні робочі місця тільки заради досягнення у країні повної зайнятості не ма­ють права на існування.

З початком ринкових реформ у постсоціалістичних країнах зі зміною попиту на робочу силу відповідно змінилася зайнятість.

Відзначимо певні характерні риси зайнятості в результаті проведених у постсоціалістичних країнах соціально-економічних ринкових реформ.

По-перше, кардинальні зміни в суспільстві унаслідок розпоча­того переходу від командно-адміністративної до ринкової (точ­ніше змішаної) економіки викликали скорочення попиту на робо­чу силу. Це є закономірний перехід від повної зайнятості у плановій економіці до ефективної неповної зайнятості в ринковій (змішаній) економіці.

По-друге, скорочення попиту на робочу силу по-різному вплинуло на зайнятість у країнах Центральної та Південно-Східної Європи і у країнах СНД. Якщо в європейських постсоці­алістичних країнах відбулося зниження зайнятості, то в країнах СНД зайнятість знижувалась дуже повільно. Така різниця зумов­лена тим, що в першій групі країн підприємства, працюючи в но­вих ринкових умовах, прагнули зберегти конкурентоспромож­ність через скорочення надлишкової робочої сили та підвищення ефективності праці, тоді як у другій групі країн через повільну реструктуризацію підприємств, збереження фінансової підтрим­ки з боку держави, неготовність адміністрації підприємств до бо­лючого процесу скорочення кількості працівників, бажання збе-реїти робочі місця і не травмувати працівників, які ще не присто­сувалися до конкурентних ринкових умов, скорочення зайнятості відбувалося дуже повільно на фоні значного спаду виробництва в перші роки реформування суспільства.

По-третє, в європейських постсоціалістичних країнах скоро­чення зайнятості сприяло підвищенню продуктивності праці, по­жвавленню економіки. Економічне піднесення в цих країнах на­віть не викликало зростання зайнятості. У країнах СНД повільне зниження зайнятості породило такі проблеми: зниження заробіт­ної плати, масові її невиплати, вимушена робота неповний робо­чий день або тиждень, вимушене надання неоплачуваних адміні­стративних відпусток, падіння продуктивності праці тощо. Працівники залишаються працювати на таких умовах з метою збереження хоч будь-якого місця роботи, соціального статусу, доступу до певних соціальних виплат на підприємствах.

По-четверте, значне скорочення зайнятості закономірно при­звело до зростання безробіття. Структурна перебудова економіки не сприяла появі достатньої кількості нових робочих місць, про­позиція робочої сили значно перевищила попит на ринку праці. Нові підприємства різних форм власності (приватні, колективно-приватні) та різних форм організації (малі, сімейні, індивідуальні і т. ін.) не змогли задовольнити попит працівників на робочі міс­ця через нестачу капіталів, прибутків, кредитів для розширення виробництва; через податковий тиск підприємства мали обмеже­ні можливості щодо розширення і зміцнення.

Зростання безробіття мало такі специфічні для пострадянсь­ких країн наслідки: з одного боку, зменшувалася кількість еко­номічно активного населення (пенсіонери припинили працювати, люди передпенсійного віку на договірних умовах достроково ви­ходили на пенсію тощо), а з другого боку, працівники дедалі біль­ше шукали вихід із ситуації безробіття через зайнятість в особи­стих підсобних господарствах, у незареєстрованому (тіньовому) секторі ринку праці, через гнучкі форми зайнятості. Такі «пост­радянські» форми зайнятості зберігаються і в періоди економіч­ного пожвавлення та зростання, попит на робочі місця на такому нестандартному ринку праці зростає. Оскільки «нестандартність» ринку праці є специфічним явищем для постсоціалістичних кра­їн, не відповідає класичному уявленню про ринок праці (згідно з яким періоду економічного спаду відповідає зниження зайнято­сті, а періоду економічного піднесення — зростання зайнятості), то вона заслуговує на окремий аналіз.

Таким чином, поруч зі стандартним ринком праці (повна зай­нятість, зареєстрована діяльність, оплата праці згідно з держав­ними законами, нормами і нормативами) існує та активно розви­вається нестандартний ринок праці (див. схему).

Існування гнучкого ринку праці відіграє значну роль як для держави в цілому, так і для окремих підприємств і фірм. У масш­табі всього суспільства гнучкий ринок праці пом'якшує проблему безробіття, дає можливість усім верствам населення отримувати певний дохід, не втрачати економічної активності, відчувати себе необхідними в певних галузях, зберігати соціальний статус, нор­мальний психологічний стан. На рівні окремих підприємств гнуч­ка зайнятість дає можливість підприємцю безболісно регулювати кількість працівників відповідно до потреб виробництва, сприяє періодичному оновленню знань і перепідготовці працівників згід­но з вимогами сучасного виробництва.

Оскільки на ринку праці робоча сила являє собою товар, то як будь-який товар він має свою вартість і ціну (цінність). Ціною товару робоча сила є заробітна плата. Ринкова трансформація у пострадянських країнах викликала зниження заробітної плати, що має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин можуть бути віднесені такі: зростання взаємної заборго­ваності між підприємствами у зв'язку із труднощами зі збутом і фінансуванням, що призвело до зростання неплатоспроможності підприємств і розвитку між ними бартерних відносин; різке па­діння попиту, низький рівень продуктивності праці також нега­тивно вплинули на рівень оплати праці; трансформаційна криза охопила економічне життя пострадянських країн і спричинила багато негативних явищ і процесів, в тому числі різке скорочення податкових надходжень до державного бюджету, що також змен­шило можливості держави щодо виплат заробітної плати праців­никам бюджетної сфери; інфляція 90-х років XX ст. у пострадян­ських державах також «з'їдала» заробітки та заощадження гро­мадян.

До суб'єктивних причин падіння рівня заробітної плати відно­сять: негативну практику в пострадянських країнах зі штучного стримування заробітної плати або взагалі її невиплати з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції; помилкову по­літику в галузі заробітної плати (податковий прес, виплата пра­цівникам зарплати продукцією, яку виробляло підприємство тощо).

У результаті такої ситуації із заробітною платою в пострадян­ських країнах склалося своєрідне «замкнене коло»: помилки у трансформаційних процесах викликали падіння заробітної плати, а низький рівень заробітної плати гальмував проведення еконо­мічних реформ, оскільки від рівня оплати праці залежать бажан­ня творчо і продуктивно працювати, податкові надходження до бюджету, платоспроможний попит у суспільстві, рівень спожи­вання і життя, ціни, обсяги виробництва і збуту продукції вітчиз­няних товаровиробників, рівень зайнятості та якість життя гро­мадян.

З приводу якості життя громадян у пострадянських країнах можна стверджувати, що в 90-х роках XX ст. низька заробітна плата, зниження соціальних виплат, самоусунення держави від вирішення соціальних проблем, відмова держави від надання со­ціальних благ і соціального захисту населення (що було перева­гою і досягненням соціалістичної системи) призвели до зубожін­ня переважної частини населення.

Держава поступово почала відновлювати державне регулю­вання оплати праці, державний контроль над міжгалузевими співвідношеннями в оплаті праці, над розмірами і умовами опла­ти праці в бюджетній сфері, над максимальними розмірами поса­дових окладів керівників державних підприємств, над оподатку­ванням доходів і податковими надходженнями до державного бюджету.