Безробіття як макроекономічна проблема сучасної економіки.

На стан соціально-трудових відносин значно вплива­ють масштаби безробіття. Останнє є невід'ємною складовою рин­кової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону — попиту і пропо­зиції.

Безробіття — це незайнятість працездатного населення у су­спільному виробництві, однак яке бажає мати роботу для задово­лення особистих і суспільних потреб; це соціально-економічне явище, за якого частина економічно активного населення не мо­же використати свою робочу силу.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» безробітними «визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в держав­ній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здат­ні приступити до підходящої роботи».

Чинниками формування безробіття можуть бути: циклічність розвитку економіки, суперечливий характер НТП, структурні зрушення в економіці, недостатня мобільність робочої сили, не­гнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати, дис­кримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національних меншин.

Розглядаючи вплив безробіття на соціально-трудові відноси­ни, слід наголосити, що наявність серед економічно активного населення певного прошарку безробітних — це неминучий, обов'язковий елемент системи господарювання, орієнтованої на динамічний, ефективний розвиток економіки. Воно вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працездатного населення, а з другого — великим суспільним лихом, соціально-економічні витрати від якого настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль до його мінімізації.

Штучне підтримання надмірно високого, економічно необгрун­тованого рівня зайнятості неминуче супроводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. І з другого боку, надмірно високий рівень безробіття викликає посилення соціально-економічного розшарування суспільства, тиск на дер­жавний бюджет, породжує недовикористання трудового потенці­алу та соціальні конфлікти.

Резерв робочої сили, певна її надлишковість є однією з обов'язкових умов її мобільності, можливості швидкого міжрегі­онального та міжгалузевого перерозподілу, забезпечення реструк­туризації виробництва, це стимул трудової активності й підви­щення дисципліни праці. І водночас великі масштаби безробіття, його затяжний характер призводять до різкого зниження рівня доходів, декваліфікації робочої сили, завдає психологічної трав­ми, спричиняє сплеск злочинності.

Усі країни докладають багато зусиль для подолання безробіт­тя, але жодній країні не вдалося ліквідувати його повністю.

Для вимірювання безробіття використовуються абсолютні й відносні показники.

До основних абсолютних показників належать:

— кількість безробітних на рівнях: країна, область, місто, район;

— кількість безробітних за статево-віковою ознакою, освітою, місцем проживання, соціальним статусом;

— середня тривалість безробіття в місяцях.

До основних відносних показників безробіття належить рівень безробіття, який визначається на початок або на кінець періоду і розраховується у відсотках до економічноактивного населення.

Враховуючи обставини, через які людина залишилася без ро­боти, безробіття поділяють на дві групи: добровільне та вимуше­не. Принципова відмінність між ними в тому, що добровільне безробіття не є турботою держави, не реєструється і не передба­чає надання допомоги.

Добровільне безробіття в основі має суб'єктивну причину і цілком залежить від самого носія праці. До нього належить, зок­рема фрикційне безробіття, яке передбачає нетривалий термін не­зайнятості й пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, зміною місця проживання, а також звільненням за власним бажанням. В умовах ринкової економіки цей вид безробіття є по­стійним, неминучим і певною мірою бажаним. Таке безробіття може поєднуватися з рівновагою на ринку праці.

До групи вимушеного безробіття можна віднести: структур­не, циклічне, інституціональне, технологічне, часткове, сезонне, регіональне.

Виникнення структурного безробіття пов'язане зі структур­ними зрушеннями в економіці, закриттям застарілих підприємств і виробництв. Унаслідок цього попит на деякі професії зменшу­ється або взагалі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. А отже, на відміну від фрикційного, при структурному безробітті важко знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання. Такий вид безробіття притаманний Украї­ні, особливо він був виразним протягом 1990-х років, коли гостра потреба структурної перебудови та початок її розгортання істот­но вплинули на масштаби безробіття. І до сьогодні серед причин незайнятості структурні зміни посідають друге місце, хоча і спо­стерігається тенденція до зменшення.

Як різновиди структурного безробіття можна розглядати тех­нологічне і конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової тех­ніки і технологи, з модернізацією та автоматизацією виробницт­ва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації. Саме цей вид безробіття є найбільш характерним для розвинутих країн.

Конверсійне безробіття спричинюється скороченням чисельно­сті армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Досить ак­туальною є дана проблема для України. З огляду на те, що ще за ча­сів існування СРСР військово-промисловий комплекс мав у своєму розпорядженні, за орієнтованими оцінками, близько половини ма­теріальних і трудових ресурсів, заслуговує на увагу демілітаризація економіки, яка почалася зі скороченням бюджетних видатків на оборону, виявилася погано узгодженою з програмою конверсії й пе­реведенням підприємств ВПК на випуск цивільної продукції. Як на­слідок, ВПК почав розвалюватися, залишивши без роботи тисячі працівників (в основному висококваліфікованих). Проблема була посилена скороченням армії, у зв'язку з чим до безробітних долучи­лася велика кількість колишніх військовослужбовців.

Циклічне безробіття пов'язане із фазою спаду економічного циклу, зниженням сукупного попиту на товари і послуги, а отже, зі спадом виробництва. Воно небезпечне своєю тривалістю, най­більшою мірою від нього страждають молодь, жінки, люди похи­лого віку. Циклічне безробіття для України є основним видом безробіття у зв'язку з тривалою кризою в економіці.

Регіональне безробіття викликане різними причинами, при­таманними конкретному регіону, наприклад закриттям вугільних копалень у Донбасі. Для окремого регіону воно є, як правило, або структурним, або сезонним, або якогось іншого виду. В Україні при поступовому скороченні загальнонаціональних показників безробіття зберігається напруженість на регіональних ринках праці, зокрема у західній частині країни.

Однією з найважливіших характеристик ринку праці є трива­лість безробіття. Воно є особливо небезпечним, якщо триває до­сить довго. Вчені вважають, що після незайнятості понад дев'ять місяців у безробітних знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички. Тривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, розвиток процесів маргіналізації на­селення та багато інших негативних наслідків.

Відповідно міжнародна статистика не лише звертає увагу на загальний рівень безробіття, а й виокремлює тих, хто не має ро­боти упродовж тривалого періоду: понад шість місяців (так зване тривале безробіття) і понад рік (застійне безробіття).

Характерною ознакою безробіття у трансформаційних постсоціалістичних економіках є його довготривалість, застійний ха­рактер. В Україні ця проблема є особливо актуальною, оскільки середня тривалість безробіття має тенденцію до зростання.

Велике значення щодо макроекономічного аналізу прогнозування зайнятості має такий показник безробіття, що ви­конує функцію індикатора, як природна норма безробіття, або природний рівень безробіття.

Природний рівень безробіття — це такий рівень безробіття, за якого будь-яке підвищення попиту на працю не спричиняє скорочення кількості безробітних. Тобто це рівень безробіття, за якого воно в основному все добровільне.

Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого міжрегіонального і міжгалузевого перерозподілу робочої сили відповідно до коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним безробіттям. Природне безробіття складається з фрик­ційного та структурного типу, оскільки вони існують у будь-який період економічного розвитку. Цілком зрозуміло, що воно визна­чається конструкцією сучасного ринку робочої сили, регулюється його механізмами.

Безробіття є повним тоді, коли особа зовсім не має ро­боти і відповідно — доходів. Міжнародна методологія, прийнята МОП, припускає можливість у разі повного безробіття випадко­вих заробітків. Якщо ж тривалість робочого періоду скорочена (за рахунок скорочення робочого дня або робочого тижня), вини­кає часткове безробіття. Відповідно до законодавства України часткове безробіття — це втрата особою частини заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормаль­ної чи встановленої на підприємстві тривалості робочого часу і (або) перерви в отриманні заробітної плати чи скороченні її роз­мірів у зв'язку з тимчасовим припиненням виробництва без пере­ривання трудових відносин з причин економічного, технологіч­ного та структурного характеру.

Досить часто часткове безробіття ототожнюється з прихова­ним безробіттям, хоча це не зовсім правильно. Часткове безро­біття — це одна з форм неповної зайнятості, яка в більшості країн світу передбачає навіть певну компенсацію втрат у межах програм підтримки доходів безробітних.

Приховане безробіття — це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економіч­них причин виробництва, але продовжують бути у складі підпри­ємства. Його основними формами є:

• збиткова чисельність працівників, які отримують заробітну плату;

• оформлення відпусток з ініціативи адміністрації;

• зростання цілодобових та внутрішньозмінних простоїв з ор­ганізаційно-економічних причин.

Приховане безробіття спостерігається в більшості країн СНД і абсолютно не притаманне країнам з розвинутою ринковою еко­номікою. Зумовлене кризою виробництва, приховане безробіття породжується впливом суб'єктивних та об'єктивних чинників, що характерні для трансформаційного періоду.

3. Доходи населення та їх складові. Диференціація доходів.

Важливою складовою загальної соціально-економічної політики держави є політика доходів, оскільки вони характеризують рівень життя й економічний розвиток країни в цілому. За соціально орієнтованої ринкової економічної системи держава має гарантува­ти кожному громадянинові доходи, не нижчі за прожитковий міні­мум, а всім працездатним людям через матеріальне стимулювання продуктивної творчої праці та економічної активності створити умови для підвищення їхніх доходів. В умовах трансформаційної економіки, створення і розвитку її ринкових засад посилюється орієнтація населення на збільшення своїх доходів шляхом трудової ді­яльності, розвитку підприємництва, ініціативи тощо.

Доходи населення — грошові й натуральні (у грошовій оцінці) доходи громадян з різних джерел. Основними джерелами особи­стих (індивідуальних) доходів за умов ринкових перетворень і ринкової економіки загалом є:

• трудова діяльність за наймом;

• підприємницька діяльність;

• власність;

• кошти держави і підприємств, розподільні відповідно належ­ності до певної соціальної групи і категорії персоналу;

• особисті підсобні господарства.

Цим джерелам відповідають доходи у вигляді (формі):

♦ заробітної плати;

♦ підприємницького прибутку (доходу);

♦ дивідендів, відсотків, орендної плати, доходів від продажу майна;

♦ трансфертних платежів (пенсій, стипендій, різного роду до­помоги тощо), а також послуг підприємств для своїх працівників у вигляді медичного обслуговування, підвищення кваліфікації, матеріальної допомоги, оплати харчування та ін.;

♦ продуктів та коштів від особистого підсобного господарст­ва.

Грошові доходи формуються за рахунок заробітної плати, го­норару, підприємницького доходу (прибутку), доходів від влас­ності, доходів від особистого підсобного господарства, інших до­ходів. Натуральні доходи включають продукцію особистого підсобного господарства, яка використовується на особисте спо­живання, а також соціальні трансферти в натуральній формі.

Попит на працю як основне джерело доходів населення та пропозиція праці впливають на величину доходів у формі заробіт­ної плати. Розмір заробітної плати, регулярність її виплати найбіль­шою мірою визначають рівень життя населення, особливо його частини з низькими доходами.

Структура доходів населення, передусім особистих доходів, істотно і по-різному впливає на умови життя людей, діяльність підприємств, економічний розвиток країни і соціально-економічної системи загалом. Від структури доходів значною мі­рою залежать мотиви, а отже, й результати господарської діяльності людей; взаємовідносини між ними та їхніми групами у ви­робничих колективах і суспільстві; ступінь збігу, єдності індиві­дуальних, колективних, суспільних та інших економічних інтере­сів і, врешті-решт, рівень життя населення.

В умовах трансформаційної економіки посилюється ди­ференціація доходів населення. Диференціація доходів — різниця в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлена відміннос­тями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробни­цтва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Диференціація, нерівність доходів у трансформаційній економіці є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності праці, виробництва, а й результатом нерівного розподілу приватної власності на засоби виробництва в ході процесів приватизації.

Диференціація доходів зумовлена багатьма чинниками. Від­мінності в рівнях особистих доходів спричинені:

• розбіжностями в рівні заробітної плати;

• неоднаковими розмірами власності і, як наслідок, різною ве­личиною доходів від неї;

• неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами;

• наявністю підприємницького хисту або особливих, унікаль­них здібностей;

• соціальним статусом (особа, зайнята або незайнята трудо­вою діяльністю; молодь, що навчається; найманий працівник; власник майна; пенсіонер; інвалід тощо);

• іншими чинниками.

Різниця в заробітній платі, у свою чергу, зумовлена природ­ними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Диференціація сукупних доходів сімей, крім чинників, які спри­чиняють диференціацію особистих доходів їхніх членів, зумов­лена також чисельністю і складом сім'ї (наявністю непрацездат­них членів сім'ї, їхніх кількістю в сім'ї, співвідношенням пра­цюючих і непрацюючих членів сім'ї).

Оскільки трансформаційні процеси супроводжуються кризо­вими явищами в економіці, зростанням безробіття, інфляції, під­вищенням цін, збільшенням масштабів тіньового сектору та ін­шими негативними тенденціями, вони загострюють проблему нерівності, розриву в доходах населення. Водночас відбувається посилення соціальної напруженості у країні, одним із каталізато­рів якої певною мірою може виступати демонстраційний ефект стилю життя багатіїв щодо самооцінки своєї життєвої ситуації бідними верствами населення, їхньої соціальної поведінки.

Як правило, макроекономічні оцінки пов'язані із середніми доходами жителя кожної країни. Виділяють такі групи середньодушових показників:

1. Середня арифметична, тобто відношення суми особистих доходів до населення країн.

2. Мода, тобто доход, характерний для найбільшої кількості жителів країни.

3. Медіана, тобто доход з такою величиною, що кількість жителів з більшими доходами дорівнює кількості жителів з меншими доходами. Інша версія визначення медіанного доходу виглядає так: виділяються непарна кількість рівних доходних інтервалів і середній з них, що залишає однакове число інтервалів з меншими й більшими показниками доходів.

Нерівність у доходах описується такими групами показників:

1. Кратні, що спираються на поділ доходних складових на відповідну кількість груп, зокрема:

а) децільний коефіцієнт, що показує, в скільки разів мінімальний доход
10% найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний доход
10% найменш забезпечених;

б) квартильний коефіцієнт є співвідношенням 25% зазначених величин;

в) квінтильний коефіцієнт є відношенням мінімального доходу 20% найбільш забезпечених верств населення і максимального доходу 20% найменш забезпечених;

г) коефіцієнти фондів (децільний, квартильний, квінтильний), що
характеризують у скільки разів середні доходи відповідно 10, 25 або 20%
найбагатшого населення перевищують доходи аналогічних цифр найбідніших сімей.

2. Крива Лоренца й коефіцієнт Джині. У системі координат для побудови кривої Лоренца абсциса - це відсоток родин; ордината - відсоток доходів. Бісектриса характеризує рівномірний розподіл доходів, тобто 1 % родин одержує 1% доходу, 50% родин одержують 50% доходу, 100 % родин одержують 100% доходу. Крива ОаВ - це графік реального розподілу доходів по процентних групах сімей. Чим нижче бісектриси перебуває вказана крива, тим більша різниця середньосімейних доходів.

Коефіцієнт Джині - це відношення площі заштрихованої фігури, що описує реальний нерівномірний розподіл, до площі прямокутного трикутника ОАВ, що ілюструє абсолютну рівність доходів. Коефіцієнт Джини може лежати в проміжку від 0 до 1. Чим ближче його величина до 0, тим більш рівними за доходами є родини. Чим більше коефіцієнт наближається до 1, тим більше розрив у доходах найбільш багатих і найбільш бідних.

Нерівність доходів має позитивну й негативну сторони. Позитивна полягає у стимулюванні ефективної господарської діяльності, у збереженні накопиченого національного багатства, створенні резервів для подолання надзвичайних ситуацій. Негативна проявляється в небезпеці соціальних конфліктів, міграції низькооплачуваних верств населення, у тому числі відпливу умів, криміналізації суспільства й політичної нестабільності.