Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Розміри санітарно-захисних зон

До І, II та ІІІ класу відносяться в основному підприємства хімічної та металургійної промисловості, деякі підприємства по видобутку руди, виробництву будівельних матеріалів.

До IV класу, поряд з підприємствами хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з чавунним (в кількості до 10000 тон/рік) та кольоровим (в кількості до 100 тон/рік) литвом, ряд підприємств по виробництву будівельних матеріалів, обробці деревини, багато підприємств текстильної, легкої, харчової промисловості.

До V класу, крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості, відносяться підприємства металооброблювальної промисловості з термічною обробкою без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.

Санітарно-захисна зона – це ділянка землі, яку створюють з метою зменшення шкідливого впливу підприємства на здоров’я людини. Згідно із санітарною класифікацією підприємств чи об’єктів встановлені наступні розміри санітарно-захисних зон до границь житлової забудови: для підприємств 1 класу шкідливості (найшкідливіші) – 1000 м, 2 класу – 500 м, 3 класу – 300 м, 4 класу – 100 м, 5 класу – 50 м.

Санітарно-захисні зони повинні бути озеленені. Тільки за наявності у смузі санітарних розривів зелених насаджень санітарно-захисні зони повною мірою можуть виконувати роль захисних бар’єрів від промислових викидів і відповідати своєму призначенню.

На кордонах санітарно-захисних зон розміром більше 100 м з боку житлової забудови необхідно створювати смуги деревно-чагарникових насаджень шириною не менше 30 м, при розмірах від 50 до 100 м – шириною не менше 10 м.

Організація озеленення санітарно-захисних зон залежить від виробничих і природно-кліматичних факторів. До виробничих належать: технологія виробництва, його потужність, об’ємно-планувальне рішення забудови, розташування транспортних шляхів та доріг, тип інженерно-технічного обладнання і т.п. до природно-кліматичних факторів належать: клімат, рельєф місцевості, фізико-хімічні особливості ґрунтів, рівень залягання ґрунтових вод і т.п.

Вентиляція виробничих приміщень

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції − вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

− за способом переміщення повітря − природна, штучна (механічна) та суміщена

(природна та штучна одночасно);

− за напрямком потоку повітря − припливна, витяжна, припливно-витяжна;

− за місцем дії − загальнообмінна, місцева, комбінована.

Природна вентиляція

Природна вентиляція відбувається в результаті теплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, а значить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони утворюється підвищений тиск, а підвітряної − розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. При неорганізованій вентиляції невідомі об'єми повітря, що надходять та вилучаються із приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря). Неорганізована природна вентиляція включає інфільтрацію − просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях та провітрювання, що здійснюється при відкриванні вікон та кватирок.

Організована природна вентиляція називається аерацією. Для аерації в стінах будівлі роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи у верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для видалення відпрацьованого повітря. Для регулювання надходження та видалення повітря передбачено перекривання на необхідну величину аераційних отворів та ліхтарів. Це

особливо важливо в холодну пору року.

Для збільшення природної тяги за рахунок енергії вітру над витяжними каналами встановлюють спеціальні насадки, які отримали назву дефлекторів. Дія дефлектора базується на тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується тяга.

Дефлектори необхідно розташовувати на найвищих ділянках покрівлі, вище

гребеня даху в зоні ефективної дії вітру. Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря також не очищується і забруднює довкілля.

Штучна вентиляція

Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами.