Адміністративне правопорушення як підстава адміністративної відповідальності.

Фактичною підставою для настання адміністративної відповідальності є скоєне правопорушення, що тягне за собою адміністративне стягнення.

У законодавстві поняття «адміністративне правопорушен­ня» сформульовано в Кодексі про адміністративні правопору­шення. Згідно з цим Кодексом адміністративним правопору­шенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадсь­кий порядок, власність, права і свободи громадян, на встанов­лений порядок управління і за яку законодавством передбаче­но адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність настає лише в тому разі, ко­пи правопорушення за його характером не тягне за собою згідно з чинним законодавством кримінальної відповідальності.

Отже адміністративне правопорушення має притаманні тільки йомуюридичні ознаки. До них необхідно віднести: протиправність, винність і відповідальність (адміністративне стягнення).

Визначальною зі згаданих ознак є поняття діяння, заборонено­го адміністративним законодавством. По-перше, це вольовий акт поведінки певної особи, по-друге, воно має два аспекти поведін­ки, зокрема дію чи бездію. Дія — активне невиконання законних вимог, а також порушення встановленого нормами права заборони (наприклад, порушення правил полювання тощо). Бездія — пасив­не невиконання передбачених законодавчими й нормативними актами обов'язків (скажімо, порушення порядку реєстрації чи виписки іноземних громадян та осіб без громадянства і оформ­лення для них документів).

Важливою ознакою адміністративного правопорушення є на­явність суспільної небезпеки. За своєю природою таке діяння ан­тигромадське і завдає шкоди інтересам громадян, суспільства, держави. Слід зазначити, що адміністративне законодавство кон­кретно не передбачає у своїх нормах цієї ознаки як універсальної властивості. Водночас адміністративні правопорушення посяга­ють на конкретні відносини і завдають шкоди правопорядку, а до осіб, які їх скоїли, вживаються заходи державного впливу. Особ­ливістю розмежування суспільної небезпеки є той критерій, за яким адміністративне правопорушення на ступінь нижче, ніж скоєння злочину.

Адміністративне правопорушення завжди є протиправнім, тобто ця дія чи бездіяльність чітко заборонена відповідною нор­мою адміністративного законодавства. Доцільно зазначити, що правові норми, за порушення яких настає адміністративна відпо­відальність, урегульовані не тільки нормами адміністративного права, а й іншими галузями права, а саме: цивільного, трудового, земельного тощо (порушення правил охорони праці — трудове право; агрохімічних норм — аграрне право). Діяння, яке не є протиправним, не може утворювати адміністративного правопо­рушення і відповідно тягти за собою адміністративну відповіда­льність.

Наступною ознакою є вина, тобто психічне ставлення особи до її поведінки та наслідків. Вина виступає у двох формах: уми­сел і необережність. Ступінь вини береться до уваги під час на­кладання стягнення, звільнення від адміністративної відповідальності. Відсутність вини виключає визнання віяння адмініст­ративним порушенням.

Важливою юридичною ознакою адміністративного правопо­рушення є та обставина, що за його скоєння настає тільки адміні­стративна відповідальність. Тобто, якщо за порушення норм за­гальнообов'язкового характеру, що діють в управлінні та інших сферах, адміністративної відповідальності не передбачено то во­но не визнається адміністративним правопорушенням.

Поняття складу адміністративного правопорушення

Адміністративне право надає великого значення складу адміністративного правопорушення. Його необхідно відрізняти від ознак адміністративного правопорушення. Це питання має не стіль­ки теоретичне, скільки практичне значення, адже за наявності всіх ознак адміністративного правопорушення' може бути відсутнім склад адміністративного правопорушення, що тягне за собою про­тизаконність притягнення до адміністративної відповідальності.

Отже, склад адміністративного правопорушення — це перед­бачена нормами права сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких те чи інше діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Він містить: об'єкт; об'єк­тивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Об 'скт адміністративного правопорушення — це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним пра­вом, а також регулюються нормами трудового, цивільного, земе­льного, фінансового права, за порушення яких накладаються ад­міністративні стягнення. Об'єктом адміністративного правопо­рушення можуть бути також здоров'я, честь і гідність людини. Тобто, об'єктом виступають конкретні норми, приписи, законні вимоги, заборони. Це означає, що форми, в яких проявляється конкретний об'єкт, можуть бути різними. Скажімо, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях — на вулицях, стадіонах, у скверах, парках, всіх видах громадського транспорту і т. д. чи поява в нетверезому вигляді, що ображає людську гідність і гро­мадську мораль, є посяганням на громадський порядок, а отже, адміністративним правопорушенням.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення зна­ходить прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу. обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими нас­лідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минуло­му, його системності. Законодавство про адміністративні право­порушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Суб'єктами адміністративних правопорушень виступають грома­дяничи посадові особи. Адміністративній відповідальності підляга­ють особи, яким на момент скоєння правопорушення виповнилося 16 років. Особа у віці 16—18 років, яка скоїла адміністративне правопо­рушення, притягається до відповідальності на загальних підставах.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері порядку управління, громадського порядку, при­роди, здоров'я населення та інших правил, виконання яких вхо­дить до їхніх службових обов'язків. Це означає, що посадові осо­би несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, а й за неналежне забезпечення виконання їх інши­ми особами, насамперед підлеглими.

Іноземні громадяни та особи без громадянства підлягають ад­міністративній відповідальності на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.

Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення охоплює вину, мотив і мету поведінки правопорушника.

Адміністративне правопорушення може бути вчинене як уми­сно, так і з необережності. Адміністративне правопорушення ви­знається вчиненим умисно, якщо особа, котра його вчинила, ус­відомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки та бажала їх або свідомо допус­кала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим через необережність, якщо особа, котра його вчинила, передбачала мо­жливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передба­чала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Отже, тільки за наявності складу адміністративного правопо­рушення особа, яка його вчинила, може бути притягнута до адмі­ністративної відповідальності.

До окремих адміністративних правопорушень в сфері еконо­міки, що встановлені Кодексом України про адміністративні правопорушення, необхідно віднести такі: порушення порядку про­ведення розрахунків зі споживачами (ст. 155-1); порушення пра­вил про валютні операції (ст. 162); порушення порядкузаняттяпідприємницькою або господарською діяльністю (ст. 164); пору­шення законодавства з фінансових питань (ст. 164-2); недобросо­вісна конкуренція (ст. 164-3); незаконне розголошення або вико­ристання інформації, що становить банківську таємницю (ст. 164-11);

порушення законодавства про бюджетну систему України (ст. 164-12); порушення порядку формування та застосування цін і тарифів (ст. 165-2); зловживання монопольним становищем на ринку (ст. 166-1); порушення банківського законодавства, норма­тивно-правових актів Національного банку України або здійс­нення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку (ст. 166-5) та ін.