Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






ТЕМА 1. Організація літнього відпочинку дітей.

ПЕРЕДМОВА

Психолого-педагогічна підготовка студентів індустріально-педагогічного факультету передбачає вивчення в рамках курсу „Методика виховної роботи” розділу „Методика виховної роботи в дитячих оздоровчих таборах”.

Мета вивчення даного розділу полягає в теоретичному ознайомленні та підготовці до практичного здійснення виховної роботи в дитячих літніх таборах.

На вивчення розділу відведено 18 годин практичних занять. Кожна тема практичної роботи складається з теоретичного та практичного блоку.

Теоретичний блок ознайомлює майбутніх вчителів з дитячими та молодіжними громадськими організаціями, методикою колективного творчого виховання, специфікою формування тимчасового дитячого колективу, методикою гурткової роботи, з умовами діяльності дитячих оздоровчих таборів. Допомагає виховувати у кожного студента повагу до дітей, вимогливість до них і до себе, розвивати інтерес і творче ставлення до роботи з дітьми в умовах тимчасового дитячого колективу.

Практичний блок передбачає формування у студентів таких вмінь:

- виконувати функції загонового вожатого та вихователя;

- вивчати індивідуальні особливості дітей, використовуючи педагогічні задачі та ситуації;

- виявляти актив; здійснювати контроль за поведінкою дітей, виховувати відповідальність, взаємодопомогу, дисциплінованість тощо;

- організовувати суспільно-корисну працю і природоохоронну роботу дітей, вводити в працю елементи гри;

- забезпечувати охорону та зміцнення здоров’я і фізичний розвиток дітей; проводити роботу з дітьми, враховуючи вікові та індивідуальні особливості;

- вимагати від вихованців виконання правил особистої гігієни і зразкового санітарного стану приміщення загону;

- вести документацію загонового вожатого та планувати свою роботу з дітьми;

- проводити колективні заходи з дітьми: тематичні вечори, організаційні збори, ігри, конкурси, змагання тощо.

Структура кожної роботи методичного посібника:

· викладення теоретичного матеріалу;

· список рекомендованої літератури;

· практична частина, яка містить проблемні питання, творчі завдання для студентів.

 

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

  № п/п   Т Е М А Кілкість годин
Практичні зан. Самост. роб.
Організація літнього відпочинку дітей -
Дитячі та молодіжні громадські організації України
Методика колективного творчого виховання
Особливості виховної роботи в дитячих оздоровчих таборах  
Організаційний період табірної зміни
Основний період в таборі
Іри в житті ДОТ.
Гурткова робота в таборі
Заключний період табірної зміни -
  Всього 18 9
  Разом 27

ТЕМА 1. Організація літнього відпочинку дітей.

Мета: з’ясувати значення літнього відпочинку для дітей, його основні принципи; надати можливість студентам ознайомитися з педагогічною літературою з виховної та гурткової роботи з дітьми.

Основні питання теми:

1. Правила педагогіки відпочинку дітей.

2. Методична література на допомогу вожатому, вихователю та керівникам гуртків для роботи в умовах літніх оздоровчих дитячих таборів.

 

Література:

1. Канікули: відновлення традицій // Шкільний світ. – 2002. - № 20 (148). – С.3-6.

2. Концепція позашкільної освіти та виховання // Інформаційний збірник М-ва освіти України. – 1997. - № 7, 10, 11.

 

Теоретичний блок.

Нове століття вимагає нової системи канікулярного відпочинку і напрямів його розвитку. Незважаючи на економічні складнощі, аналіз діяльності дитячих таборів за останні роки вказує на появу позитивних тенденцій у психолого-педагогічній сфері дитячого відпочинку. Серед них можна визначити наступні:

- посилення соціальної спрямованості останніх оздоровчих компаній на основі довгострокових цільових програм (форми реабілітації дітей-інвалідів, для дітей-сиріт тощо);

- відродження практики „малих” канікул: походи по історичним місцям, профільні табори екологів, журналістів, спортсменів і т.д.;

- розвиток інноваційних форм відпочинку дітей (етнотабори, тематичні, профільні, наметові тощо).

Творчі педагоги замислюються не лише над створенням умов для розвитку особистості кожної дитини, а й про те, наскільки добре складається їхня навчальна діяльність після літнього відпочинку. Тому, що створюється особлива система особистості дитини, що дає їй можливість повернутися до свого шкільного колективу з новими знаннями, уміннями і навичками (уміння плавати, комунікативні навички, навички якогось ремесла).

Основу педагогіки канікул складають методики колективної творчої діяльності, творчої співпраці, глибинного спілкування, демократичного різновікового впливу.

Школа та табір залишаються різними сферами існування дитинства, вони залишаються різними формами педагогічної діяльності, тому педагоги-приктики все частіше говорять про педагогіку канікул. Вона має свої правила. Серед них:

1. Педагог повинен вміти створити ситуацію невизначеності для дітей та підлітків з метою зацікавлення їх в діяльності. І водночас забезпечити конструктивний та продуктивний вихід з такої ситуації, тим самим закласти елементи розвитку особистості: самовизначення, самоорганізації, самореалізації.

2. Кожна дитина повинна брати участь в створенні суспільно значущого продукту з метою реалізації потреби дитини в справжній діяльності.

3. Необхідно створити умови для природного розвитку дитини, тобто створити умови для реалізації цікавої для неї та продуктивної діяльності.

Реалізувати золоті правила педагогіки канікул в силах тільки творчі педагоги, які можуть бути генераторами ідей, ініціативними, вміти імпровізувати, мати інтуїцію, почуття гумору, володіти конкретними професійними здібностями.

Хід заняття.

1. Обговорення проблемних питань теми.

2. Розв’язання педагогічних задач.

3. Огляд методичної літератури на допомогу вожатому, вихователю та керівникам гуртків для роботи в умовах літніх оздоровчих дитячих таборів.

 

Завдання для студентів.

Ознайомитись з літературою на допомогу вожатому, вихователю, керівнику гуртків, що є в наявності в бібліотеці ЧДПУ імені Т.Г.Шевченка. Законспектувати по п’ять літературних джерел з кожної секції-теми.

 

Теоретичний блок.

Світоглядний плюралізм, багатопартійність в суспільно-політичному житті відкривають простір для створення та організації роботи різноманітних дитячих громадських організацій, об'єднань і рухів.

Наприкінці XX ст. в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.

Згідно Закону України Про молодіжні та дитячі громадські організації (1998 рік): „Дитячі (молодіжні) громадські організації — об'єднання громадян віком від 6 до 18 (молодіжні — від 14 до 28) років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.”

Молодіжні та дитячі громадські організації утворюються і діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності.

З урахуванням головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.

1. Молодіжні організації, зорієнтовані на вирішення політичних проблем. Найпомітніші серед них: Молоді республіканці України, Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

2. Молодіжні організації, зосереджені на вирішенні соціальних проблем. Цю групу становлять Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

3. Молодіжні організації, що займаються вивченням історії, фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

4. Молодіжні благодійницькі організації. Найпомітніші серед них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».

5. Релігійні молодіжні організації. Цю групу представляють Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь Христові», Молодіжна рада церков Євангельських християн-баптистів України, Всеукраїнське православне молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

6. Дитячі громадські організації. З-поміж інших своєю активністю виділяються Українська скаутська організація «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ».

Більшість із них заявляють про свою позаполітичність. Їх виховна система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація «Пласт» в колишній УРСР була заборонена як «дрібнобуржуазна виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація продовжувала діяльність серед української діаспори — у Канаді, США, Австралії. Лише в 1989-1990 рр. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де Поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді.

В основі пластового виховання — заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах:

— обов'язок перед Богом;

— обов'язок перед іншими;

— обов'язок щодо себе.

Хлопці і дівчата виховуються окремо до 17 років. З 17 до 30 років (старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій). Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу, в якій ідеться: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу».

Наприкінці XX ст. скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на загальнолюдські цінності, норми християнської моралі.

Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

— хлопчики 7—10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка — браунскаути (пташенята);

— хлопчики 11 —14 років: бойскаути (розвідники), дівчатка — герлскаути;

— юнаки та дівчата 15—21 року: «гідні», «пошука-чі», «дослідники».

Організаційно вони поділяються на групи, а ті — на ланки патрулів, які мають свої назви. Очолюють їх дорослі лідери патрулів — командири загонів. Великі загони — рада командирів на чолі із старшим командиром (лідером). У керівників існує своя ієрархія (скаутери, скаут-майстри) — ті, хто пройшов усі етапи скаутингу. Головне, щоб дорослі вели скаутський спосіб життя, були спортсменами і зразком для підопічних. Усе загонове життя спрямоване на виконання законів скаута.

Спілка Української молоді (СУМ). Утворена 1925 р. в Києві. Своє головне завдання вбачала у звільненні України, створенні української самостійної соборної держави. У 1929—1930 рр. почалося переслідування СУМу. У 1945 р., після закінчення Другої світової війни, СУМ знову відновила свою діяльність (в Німеччині). 1989—1991 рр. — відродження діяльності СУМу на території України.

Спілка поділяється на три основні організаційні ланки: молодше юнацтво (6—12 років); юнацтво (6—16 років); старше юнацтво (12—16 років). Старші члени організації — дружинники (18—35 років). Прагне виховувати молодь в українському патріотичному дусі, чесними і працьовитими людьми, свідомими громадянами, спираючись на традиції та морально-етичні засади християнства, державні цілі та ідеали. Гасло СУМу — «Бог і Україна».

Спілка піонерських організацій України (СПОУ). Утворена в наприкінці 1990 р. Вважає себе правонаступницею піонерської організації ім. Леніна і добровільним, самодіяльним об'єднанням дітей та підлітків, орієнтованим на ідеали гуманного і демократичного суспільства. Спілка проголосила незалежність від будь-яких політичних партій та рухів. Її девіз: «За Батьківщину, добро і справедливість!». Керується у своїй діяльності принципами:

— єдність слова і діла;

— честі й совісті;

— дружби і товариськості;

— турботи і милосердя.

Виховна система організації будується за трьома напрямами: «Я — Батьківщина». Я — це самовдосконалення, виховання себе як особистості, родина—сімейне виховання, повага до своєї родини, Батьківщина — вболівання за інтереси держави, людей. Поділяється на три вікові групи: 7—9 років (діти, які вважаються помічниками); 10—12 років (умільці); 13—14 років (майстри).

Символ — веселка, розпізнавальний знак — галстук, на якому відтворено сім кольорів. Червоний колір — напрям «Червона калина» (вивчення народної творчості, традицій, обрядів, проведення свят); жовтогарячий — «Лідер» (вміння організовувати справу, повести за собою); жовтий — «Берегиня» (виховання поваги до сім'ї, організація сімейних свят тощо); зелений — «Краю мій лелечий» (екологічне виховання); блакитний — «Повір у себе» (благодійницька, шефська робота); синій — «Помагай» (вміння працювати з інструментами, допомога сім'ї, загону, збір металолому, лікарських рослин тощо); фіолетовий— «Котигорошок» (спортивно-туристичний напрям).

Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ». Започатковане в лютому 1993 р. Гасло: «Сила, істина, честь!». Мета його полягає у відродженні національної свідомості, утвердженні «державницької ідеї», формуванні нового типу українського характеру, основними рисами якого були в фізична досконалість, витривалість, свідомий патріотизм, вихованість, культурність, освіченість, висока моральність. Члени товариства складають присягу: «Присягаю своєю честю бути вірним товаришем, служити товариству життям своїм, слухатись січової старшини». Має осередки в багатьох областях України. Головні напрями роботи — вивчення історії козацтва, військово-партіотичне виховання на засадах козацької педагогіки, фізичне загартування, створення недільних козацьких шкіл, спортивних та інших гуртків, організація оздоровчих таборів.

Асоціація гайдів України. Зареєстрована в 1996 р. Рух гайдів виник в Англії на початку XX ст. Назва обрана його засновниками лордом Робертом Баден-Пауеллом та його сестрою Агнес на честь відомих індійських племен, мешканці яких вирізнялися винахідливістю і вправністю.

Гайд — людина, яка йде попереду і знаходить дорогу. Мета асоціації — сприяти розвитку та формуванню дівчини як соціально зрілої особистості, її активній участі у всіх сферах життя суспільства, зміцнення фізичного, духовного, емоційного здоров'я, надання допомоги у саморозвитку і самореалізації, виховання впевненості у собі, реалізація шансів на життєвий успіх. Основними завданнями є залучення дівчат до гуманітарної системи цінностей, підвищення їх культурного рівня, знань з історії, світової та національної культури, краєзнавства, медицини, допомога у здійсненні природоохоронних проектів. Члени асоціації беруть участь у програмах, семінарах, тренінгах, гайдівських таборах, заходах, пов'язаних з поліпшенням становища дітей та жінок в Україні. Гайди мають опанувати 8 програм: «Українознавство», «У світі гайдингу», «Школа медицини», «Вічні істини», «Світова культура», «Господарочка», «Життя на природі», «Планета — наш дім». Залежно від віку дівчат поділяють на категорії: ластівки — 7—10 років, гайди — 11—16, ренжери — 16—20 років. Організація має емблему, гасло, гімн, присягу.

Українське дитячо-юнацьке товариство «Сокіл». Виникло у 1894 р. у Львові. Основна мета — виховання в походах по рідному краю та в табірних умовах духовно і фізично розвиненої особистості з високою національною свідомістю і гідністю. У даний час організація відроджується.

Але сучасний молодіжний рух в Україні представлений не лише організованим рухом, а й неформальною молодіжною ініціативою, інтегрованою в загальносвітовий неформальний молодіжний рух.

Неформальний молодіжний рух - система молодіжних субкультур і широкої неорганізованої молодіжної активності в їх взаємозв'язку між собою та суспільством.

Це своєрідна «молодіжна субкультура», яка охоплює різноманітні напрями та вияви активності молоді.

Молодіжна субкультура - система цінностей, установок, моделей поведінки, життєвого стилю певної соціальної групи (молоді), яка є цілісним утворенням у межах домінуючої культури.

Субкультурні атрибути, ритуали як стійкі зразки поведінки, а також цінності відрізняються від цінностей панівної культури, хоча і пов'язані з ними. Молодіжні субкультури є наслідком свідомого пошуку нової ідентичності, вибудовування нового стилю. Джерелом їх є романтизовані та ідеалізовані образи іншої цивілізації, культури («культурні міфи», «культурні утопії»). «Культурні міфи» українських молодіжних субкультур в основному запозичені із Заходу, їх носії будували свій «Захід» відповідно до власних уявлень про західну культуру та систему цінностей, перебуваючи при цьому в середовищі національних культурних традицій. Завдяки цьому відбувалося поєднання західних впливів, інноваційних елементів, національних традицій, особливостей, ментальності та рудиментів постсоюзного культурного середовища.

Виникнення молодіжних субкультур зумовлене соціальними, політичними, психологічними та духовними чинниками, найголовніший з яких — неадекватність суспільного буття потребам молоді, духовна самотність.

За особливостями діяльності, внутрішніми цінностями, впливом на молодіжне середовище виділяють такі типи молодіжних субкультур:

Хіппі. Заявили вони про себе на зламі 60 — 70 рр. XX ст., в Україні — у 1972 р. Цю групу складають прихильники музичного стилю панк-рок. Виділяються довгим волоссям (своєрідний виклик «соціальному сприйняттю»), «фенічками» (англ. thing — саморобні прикраси, плетені з бісеру браслети), одягом, романтикою автостопу, участю в тусовках, можливістю втекти від реалій життя (сім'ї, школи). У середовищі хіппі сформувалися різноманітні новітні молодіжні субкультури.

Романтико-ескейпістські (англ. escape — втекти, уникнути, позбавитися) субкультури. Відрізняються орієнтацією на створення паралельного світу, витворення власного «міфу», вибудованого на основі певних творів (переважно «фен тезі») чи запозичених світоглядних концепцій інших культур. Серед них виділяють ігрові молодіжні культури. Рольова гра (roleplaying) наближена до імпровізованої театральної вистави. Є втіленням постулату контркультури про ідею «театру» як єдності акторів та глядачів. «Глядач стає актором та автором одночасно» — ідеал контр-культурного мистецтва. До ігрових субкультур належать:

Індіаністіи Шанувальники традицій певної етнічної культури. Популярним для них є звернення до практики релігійних культів, описаних у творах авторів «фентезі» або притаманних індійцям США, чи до синтетичних, новітніх культів, розроблених на основі певних світоглядних концепцій.

Толкієністи. Шанувальники конкретного автора Д. Толкієна (англійського автора «фентезі») і середньовічної холодної зброї. Живуть у вигаданому світі та наслідують своїх казкових героїв, тим самим «виходячи» за межі суспільства.

Уніформісти. Шанувальники певної історичної події.

Музичні молодіжні субкультури. Виникли навколо нових музичних стилів «реп», «рейв», «брейк». Переважно складаються з підлітків, яких об'єднують спільні музичні пристрасті, безтурботне ставлення до життя, намагання жити одним днем. Їх світоглядні цінності вульгаризовані, пристосовані до розуміння пересічних міських підлітків. Зовнішні ознаки приналежності до угруповань різняться відповідно до місця проживання. Одягаються вони за останньою тусовочною модою. Серед провідних бажань — відчуття ейфорії ритму, танцю, клубної атмосфери. Уподобання нестійкі, залежать від популярності певних напрямів музики, спортивних команд. Так, відійшли в минуле перші брейкери, поступово відходять трешери (прихильники музичних стилів треш-хеві-метал та дзе-хеві-метал, з відвертою асоціальною поведінкою, тяжінням до сатанізму, вандалізму, навіть людських жертвоприношень), бітломани (прихильники музики бітлз), поділилися металісти (прихильники західних груп важкого металевого року (хеві метал), вітчизняних «Чорний кофе», «Арія», «Майстер» та ін.). На піднесенні перебувають репери, рейвери, нові брейкери.

Репери. Як музичний напрям реп виник в середині 80-х, будучи музикою «чорних кварталів» міст США, реггі та суміші різних напрямів. Його називали — «що бачу, про те і співаю». В Україні поширився в 90-х рр. Репери — прихильники музичного стилю «реп», танцстилю хіп-хоп, сучасної негритянської культури. Характерна підвищена корпоративність та психологічна потреба в спілкуванні з однолітками. Найвище цінують індивідуальність. Класичний прикид українського репера: штани «дизелі» та дуті (пухові) короткі куртки, всі речі на кілька розмірів більші. Мають власні тусовки (в клубах), внутрітусовочні правила (знання біля 40 реп-груп та вміння розпізнавати їх за мелодіями). Переважно складаються з підлітків від 12 до 18 років.

Рейвери. Як музичний напрям, рейв виник в середині 80-х років. Це симбіоз чиказького «хауса» та детройтського «техно». В Україну потрапив у середині 90-х рр. Рейв («кислотна тусовка») — музика диск-жокеїв. Ритміка її нагадує ритуальні племінні танці, які приводили до стану трансу. Тому на тусовках рейверів переважає атмосфера «небуденності», «ейфоричного трансу», що межує з містичними відчуттями. Зовнішня атрибутика відрізняється синтетичністю та яскравістю кольорів одягу, наявністю різних додаткових речей («пірсинг» — проколювання різних частин тіла сережками). Рейв — середовище, де «кожен чує лише те, що хоче почути, і говорить те, що хочуть почути від нього інші». Учасники рейв-клубів схильні до вживання напівтяжких наркотиків, слабоалкогольних напоїв. Рейв-клуби підлітків поширені у всіх містах України.

Брейкери. Об'єднані на основі спільного інтересу до танців типу брейк. Мета — пропаганда брейк-танцю і виконання його великими групами. Зовнішній атрибут — вузькі темні окуляри. Новітній брейк-данс відродився на базі спід-репу та швидкісної музики, увібравши деякі особливості брейк-дансу 80-х (стиль «я робот»). Проте перевага надається «нижньому брейку», який включає елементи акробатики та спортивного танцю. Збираються на тусовках (разом з реперами), щоденних тренуваннях, займаються спортом, не палять.

Епатажно-протестні субкультури. Початок поклали панки (пропагандисти ідеї «шок-протесту»). Виділяються одягом і зачісками. Мета — самоствердження серед однолітків через заперечення загальноприйнятих норм поведінки. Негативно ставляться до праці, вживають нарко-тики, алкоголь. Захоплюються рок-ансамблями. На сьогодні відкинули агресію і увібрали в себе традиції та ідеї різних субкультур (насамперед хіппі). Окремо від них є байкери (віддають перевагу романтизації подорожей та вираженню своєї індивідуальності в зовнішньому вигляді, володінні мотоциклом.

Радикально-деструктивні субкультури. Сюди належать субкультури, які мають чітку лінію на асоціальну поведінку та орієнтацію на застосування силових методів. Відзначаються дієвістю і радикалізмом.

Скінхеди. Об'єднує їх пристрасть до насильства. Рух «скінхедів» виник у Великобританії наприкінці 60-х рр. ХХст. На початку існування «скіни» — вихідці з робітничих районів — мали патріотичні погляди, захоплювалися реггі та футболом, не цікавились політикою. Зовнішній вигляд відповідав «шок-протесту» панків з єдиною відмінністю — коротка зачіска та мінімізація символічних речей. В середині 70-х років економічна криза в Англії болісно вдарила по молоді, породивши проблеми безробіття, відсутності перспектив. На цій соціальній хвилі розвинувся расистський рух сучасних «скінів». їх головним ворогом стали представники небілих рас. З'явились в Україні в 1995—1996рр. Перші скіни не виявляли значної активності, обмежуючись демонстрацією нашивок зі свастикою, прапорів. Наприкінці 1996 р. активізуються, починають пропагандистську діяльність, пошук союзників. Останнім часом зосередили увагу на переслідуванні темношкірих та вихідців з країн Азії, боротьбі з іншими суб-культурами. Стиль їх одягу адаптований до вуличних сутичок: чорні джинси, важкі шнуровані армійські черевики, короткі куртки — «бомбери» без коміра, бриті чи коротко стрижені голови. Цементуючу роль у формуванні цієї субкультури відіграє музика «ой» (панк). Термін запровадив журналіст Г. Бушелл для визначення груп, які відмовилися від «пластмасового панка»). Найвідоміша українська «ой»-група «Сокира Перуна», яка виступає під гаслом «for whites only». Характерною є наявність україн-ських текстів та орієнтація на англійський «ой».

Хакери. З'явились в Україні у 60—70-ті роки ХХ ст. Це була молодь, яка захоплювалася кібернетикою. Поширення наприкінці 80-х перших ПК, в середині 90-х Інтернету викликало потужну хвилю хакерів. Поняття «хакер» означає комп'ютерного злочинця, здатного зламати будь-які захисні системи (сайти, банківську систему охоронні коди на ліцензійних іграшках, запустити в систему віруси. Термін «бракери» точніше відповідає західному розумінню даної субкультури. Це ті, хто робить світ віртуальної реальності доступним усім бажаючим. Хакери виділяють з-поміж себе "ламерів" (користувачі ПК, проводять більшість часу біля комп'ютерів, не маючи достатніх знань) та «геймерів» (прихильники «екшен-ігор» та «стратегій», які вбачають у них сенс свого життя. Мають внутрітусо-вочні інтернет-видання, культові сайти тощо).

Розправно-самосудні угруповання. Переважно вихідці з робітничих сімей, які за допомогою сили борються з різними відхиленнями від певних ідеалів. Виникають на базі молодіжних територіальних угруповань. Об'єктами їх «фізичного впливу» є представники заможної «золотої молоді» хіппі, панки, металісти тощо. Протягом останнього часу цей рух зазнав істотних трансформаційних змін. На сьогодні в Україні в чистому варіанті він не існує. Певною мірою традиції «люберів» (від м. Люберці; в основі — ідея «очищення» міст від «неформалів») продовжили «гопники».

"Гопники" (пацани). Це — територіальні корпоративні самодіяльні угруповання підлітків. Створюються за територіальними ознаками («свої» та «чужі»). Орієнтуються на систему цінностей дорослої кримінальної субкультури, культ сили, земляцтва, взаємовиручки та взаємозалежності. Мають яскраво виражену структуру, ієрархію, систему специфічних цінностей, прагнення до активної діяльності. Зовні майже не відрізняються від звичайних підлітків. Тусуються у своїх мікрорайонах, іноді нападають на «неформалів», молодь, яка потрапляє на їх територію. Властива інтелектуальна нерозвиненість, агресивність. Вживають наркотики, алкоголь.

Релігійно-містичні субкультури. Постають унаслідок синтезу містичних та релігійних культів з традиціями й ціннісною шкалою певних молодіжних субкультур. В них обов'язково повинен бути лідер («гуру»). Проповідують вирішення глобальних проблем людини, держави й усього світу загалом. Одним з напрямів є кришнаїти.

Кришнаїти. Називають себе «підданими Кришни». Ідеологічне підґрунтя — давньоіндійський епос, який містить висловлювання і думки бога Кришни (мав людське обличчя і вважався народним героєм) на філософські теми. Вважають, що багаторазове повторення (1728 разів) імені Бога — мантри (закликання, молитва) дає спасіння, звільнення від тіла і занурення у чистий дух, задоволення бажань. Привабливість для молоді цієї течії пов'язана з екзотичними ритуалами, екстравагантним стилем одягу. Норми поведінки: не пити спиртне, каву, чай, не вживати наркотиків, не їсти рибу та м’ясо тощо.

У чистому варіанті жодного типу молодіжної субкультури не існує, вона постійно перебуває в пошуку нових форм самореалізації.

Хід заняття.

1. Обговорення проблемних питань теми.

2. Виступи студентів з рефератами.

3. Ознайомлення з молодіжними та дитячими організаціями Чернігівщини.

 

Завдання для студентів.

1. Опрацювати теоретичний блок та рекомендовану літературу, скласти план-конспект.

2. Робота в мікроколективах: підготувати повідомлення про громадські організації – Скаути, Пласт, Гайдівський рух, СПОУ, Молода січ, використовуючи періодичну літературу.

 

 

Теоретичний блок.

Демократизація й гуманізація сучасної школи вимагають демократизації й гуманізації методики виховної роботи. Цей процес визначають за такими принципами:

• дорослі та діти, поєднані спільною метою, спільними життєво важливими турботами створюють разом усе (і навіть урок), будують свої взаємини на принципах співробітництва і співтворчості;

• вихователь у своїй роботі орієнтується на позитивні риси кожного учня, прагне активізувати і розвинути творчі сили дитини;

• організація життєдіяльності дитячого колективу повинна мати творчий характер, відрізнятися гнучкістю форм і різноманітним змістом.

Практика свідчить, що сьогодні таким принципам найбільше відповідає методика колективного творчого виховання (КТВ).

Методика КТВ як система була розроблена доктором педагогічних наук І.Івановим разом з його однодумцями — вченими і практиками. Так, в 60-х роках в Ленінграді, Москві, Пермі, інших містах колишнього СРСР почали формуватися виховні об'єднання дітей та дорослих, які називали себе комунарами: Фрунзенська комуна, комуна ім. Макаренко (КІМ), клуб юних комунарів (КЮК) тощо. Тому методику колективного творчого виховання називають ще методикою Іванова, або комунарською методикою.

Сьогодні методика КТВ має більш поширену назву — методика колективної творчої взаємодії, бо вийшла далеко за рамки школи і використовується там, де необхідно створювати й реалізовувати творчі проекти.

Методика КТВ — це спосіб організації життя дитячого колективу, за якого діти та дорослі як товариші в спільний справі піклуються про поліпшення, зміну навколишнього життя та самих себе; планують, організують і аналізують свою діяльність усі разом через накопичення, осмислення та вибір думок, припущень, ідей кожного, формуючи в діяльності стосунки дружби, поваги, взаєморозуміння й турботи. Отже, методика КТВ — це методика людяності, діяльності, творчості.

Принциповими положеннями методики КТВ є:

1) соціальна спрямованість діяльності — тільки в турботі про свою Батьківщину виховують гідного громадянина. Тому вся колективна творча діяльність має бути спрямована на покращення розвитку своєї школи, дитячого садка чи дитячого будинку, на турботу про громадян (людей похилого віку та інвалідів), які її потребують, на відкриття невідомої сторінки історії, на турботу про куточок природи, на участь у боротьбі за справедливість (соціальну, моральну тощо). Це все забезпечує залучення дитини до створення умов, у яких вона живе і в яких відбувається її громадянське становлення;

2) стосунки турботи—тільки в атмосфері доброзичливих, щирих, демократичних стосунків з дітьми можна розбудити в них інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не виключають вимогливості, але змінюється її характер — вимоги ставить не особисто педагог, а сама справа до всіх його учасників. У такий спосіб відбувається підготовка дитини до майбутньої діяльності, її орієнтація на поліпшення свого мікросередовища;

3) розподіл колективу на мікроколективи — творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо. Щоб у плануванні, організації й аналізі діяльності взяли участь усі члени колективу, необхідна дворівнева організація діяльності: на рівні мікроколективу (3—10 осіб), де кожен пропонує, обговорює, діє; і на рівні всього колективу, де пропонують, обговорюють представники кожного мікроколективу чи окремі мікроколективи. Мікроколективи можуть бути постійними і тимчасовими. Основа розподілу може бути різною (за інтересами, за бажанням, за місцем проживання тощо);

4) колективна творча справа — це форма організації колективної творчої діяльності й разом з тим — основний виховний засіб комунарської методики. Колективні творчі справи (КТС), колективні творчі ігри (КТІ), колективні творчі свята (КТС), колективні організаторські справи (КОС) — це способи організації яскравого, наповненого працею та грою, творчістю і товариськістю, мрією і радістю, життя;

5) чергування творчих доручень — періодичні перевибори органів учнівського самоврядування, чергування (обмін) постійними справами-дорученнями між мікроколективами (через визначений проміжок часу) і таке планування діяльності, за якого кожен із членів колективу обов'язково входить в одну з рад справи, є його організатором. КТС виключає розподіл колективу на актив і пасив. Усі «командирські» пости — по черзі: сьогодні — ти, завтра — я, але завжди разом, за все — відповідаємо;

6) розмаїтість діяльності—колективні творчі справи дозволяють комплексно вирішувати завдання розумового, ідейно-політичного, морального, трудового, естетичного та фізичного виховання школярів. Але кожна справа має свою спрямованість, згідно з якою всі КТС можна класифікувати як:

• організаторські;

• суспільно-політичні;

• пізнавальні;

• трудові;

• художньо-естетичні;

• спортивно-оздоровчі;

7) ради справи — усі колективні творчі справи очолюють ради, їхня чисельність залежить від масштабу і характеру справи. Ради справи обирають учні або їх створюють як ініціативні групи методом самовисування;

8) технологічна послідовність — забезпечення єдності та динамічної послідовності шести стадій в організації тематичного періоду життя колективу взагалі і кожної КТС зокрема.

Основні етапи КТС:

І етап. Попередня робота вихователів: визначення ролі даного КТС у житті кол

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-28

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...