Склад, структура і кругообіг оборотного капіталу

Склад, структура і кругообіг оборотного капіталу

Оборотним капіталом (обіговими коштами) називають засоби виробництва, що, на відміну від основних фондів, беруть участь тільки в одному виробничому циклі, під час якого цілком переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Оборотним капітал називається тому, що він перебуває в постійному обороті. Обігові засоби (кошти) проходять різні форми за схемою: гроші – товар – гроші. Зокрема, за один оборот (виробничий цикл) гроші вкладаються в придбання сировини, під час виробництва сировина трансформується в готову продукцію, після продажу продукції кошти знову повертаються на підприємство у формі грошей. Таким чином, за один оборот обігові кошти проходять три основні економічні сфери: постачання, виробництво і збут.

Примітка

За цю свою рухливість оборотний капітал і одержав свою назву. В англомовній літературі він називається "циркулюючим" (circulating), "поточним" (current), "обіговим" / "бігаючим" (running), "працюючим" (working) капіталом. В українській мові поряд із терміном "оборотний капітал" використовують термін "обігові кошти", що є навіть більш уживаним.

Оборотний капітал складається з двох частин – оборотних фондів і фондів обігу.

Оборотні фонди у своїй речовій формі утворюють предмети праці. Вони змінюють свою натуральну форму і фізико-хімічні властивості.

Оборотні фонди містять у собі:

• предмети праці (сировину, основні матеріали і напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тару, запасні частини тощо);

• засоби праці з терміном служби не більше ніж один рік, звичайно це малоцінні та швидкозношувальні предмети (наприклад, інструменти, господарський інвентар, оснащення, спецодяг) (Положення, 2000);

Примітка

До введення нових положень (стандартів) у бухгалтерському обліку існувало два критерії розмежування "малоцінки" на основні й оборотні фонди. Критерії формувалися на основі терміну служби і вартості. За вартісний критерій використовувалася сума 500 грн (еквівалент 100 амер. доларів). Починаючи з 2000 року вартість засобу праці не має значення для його класифікації. Зараз повернулися до старої схеми. 1-ий критерій – тривалість експлуатації засобу більше ніж один рік; 2-ий критерій – вартість засобу більше 2500 грн.

• незавершене виробництво;

• витрати майбутніх періодів.

До фондів обігу належать:

• готова продукція, що зберігається на складах підприємства;

• товари, відвантажені споживачу, але ним не оплачені;

• кошти в розрахунках і готівка.

Обігові кошти повинні забезпечувати безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства.

Оборотні фонди циркулюють у сфері виробництва й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, отже, цілком переносять свою вартість на створений продукт.

Фонди обігу пов’язані з обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участі в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу виготовлення продукції та її реалізації вартість оборотних фондів відшкодовується в складі виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного відтворення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів виробництва.

Склад і класифікація оборотного капіталу подані на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Склад оборотного капіталу

Структура оборотного капіталу – це кількісне співвідношення окремих елементів у загальному обсязі обігових коштів, виражене у відсотках до підсумку (табл. 7.1).

Таблиця 7.1. Склад обігових коштів,%^*

*Станом на 1 січня.

Примітка

До дебіторської заборгованості, крім безпосередніх боргів, що їх винні підприємству інші господарські суб’єкти (і що фіксуються у бухгалтерських розрахунках), слід також віднести ще дві складові обігових коштів, а саме: витрати майбутніх періодів (це борги постачальників, які мають поставити матеріальні цінності в обмін на перераховані їм кошти) і відвантажена, але не оплачена продукція (це борги споживачів, які мають перерахувати кошти в обмін на отримані матеріальні та/або інформаційні цінності).

У своєму русі обігові кошти проходять послідовно три стадії: постачання, виробництво і збут.

Перша стадія кругообігу коштів є підготовчою. Вона відбувається у сфері обігу. Тут здійснюється перетворення коштів у форму виробничих запасів.

Рис. 7.2. Кругообіг оборотного капіталу

Друга стадія пов’язана безпосередньо з процесом виробництва. На цій стадії продовжує авансуватися вартість продукції, що виготовляється. Зокрема, до вартості використаних виробничих запасів додаються витрати на заробітну плату та відповідні нарахування, а також перенесена вартість виробничих основних фондів (амортизація). Виробнича стадія кругообігу закінчується випуском готової продукції, після чого настає стадія її реалізації.

На третій стадії кругообігу відбувається реалізація (продаж) готової продукції. Лише після того, як товарна форма вартості виробленої продукції перетвориться в грошову, авансовані засоби повертаються на підприємство за рахунок частини виручки від реалізації продукції. Інша її сума йде на формування грошового накопичення – прибутку. Частина прибутку, призначена для розширення обігових коштів, приєднується до них і здійснює разом з ними подальші цикли обороту.

Грошова форма, яку отримують оборотні кошти на третій стадії їх кругообігу, одночасно є і початковою формою нового обороту капіталу. Кругообіг оборотного капіталу, таким чином, відбувається за схемою (рис. 7.2):

, (7.1)

де Г – грошові кошти, які авансуються господарським суб’єктом; Т – товар (засоби виробництва); НЗВ – незавершене виробництво; П – готова продукція, здатна перетворитися в товар (Т’); Т’ – готова продукція; Г’ – грошові кошти, які отримані від продажу продукції і містять прибуток від реалізації продукції.

Для того, щоб процес виробництва і реалізації продукції тривав безупинно, необхідно, щоб оборотні кошти знаходилися на підприємстві одночасно на всіх стадіях і у всіх формах.

Нормування обігових коштів

Завданням планування обігових коштів є встановлення науково обґрунтованих нормативів, що забезпечують безперебійність виробничо-господарської діяльності підприємств за допомогою мінімальної кількості обігових коштів. Нормативи оборотних коштів за окремими елементами та загальною сумою підприємства розробляють самостійно.

Ритмічність, злагодженість і висока результативність виробничої діяльності багато в чому залежать від оптимальних обсягів обігових коштів на підприємстві. Тому важливого значення набуває процес нормування оборотних коштів, що належить до поточного фінансового планування.

Фактичні запаси сировини, коштів тощо можуть бути вищі або нижчі від нормативу чи відповідати йому. Це один з найбільш мінливих показників поточної фінансової діяльності.

Під нормативом (аболімітом) обігових коштів розуміють затверджену на підприємстві мінімальну, однак достатню для безперервної роботи підприємства суму обігових коштів.

У межах цього нормативу підприємство здійснює прямий підрахунок необхідних обігових коштів за кожним елементом з урахуванням конкретних умов роботи:

- типу виробництва і профілю підприємства;

- умов постачання і збуту;

- періодичності витрати матеріальних ресурсів;

- тривалості виробничого циклу.

Окремі нормативи розраховуються для таких елементів:

• запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, купованих напівфабрикатів;

• палива і мастил;

• тари;

• запасних частин;

• малоцінних і швидкозношувальних предметів;

• незавершеного виробництва;

• витрат майбутніх періодів;

• запасів готової продукції.

Подробиці

У літературі елементи оборотного капіталу формально поділяють на нормовані і ненормовані. Причому нормовані поєднують всі оборотні фонди (1, 2, 3) і готову продукцію на складах (4). Відповідно до ненормованих відносять продукцію відвантажену, але неоплачену (5) та грошові кошти (6).

Очевидно, такий розподіл є традицією командної економіки, коли нормативи встановлювалися не підприємствами, а вищими організаціями (міністерствами, відомствами). Тоді ж вважалося, що чим менше відвантаженої, але неоплаченої продукції, тим краще. Так само не обмежувалися грошові кошти на рахунку підприємства. З переходом економіки до ринку зникла й об’єктивна основа подібної класифікації обігових коштів. Фактично необхідно встановлювати мінімальну, але достатню суму обігових коштів і за зазначеними двома елементами. Зокрема, наслідком спроби мінімізувати відвантажену, але неоплачену продукцію може бути втрата значної частини споживачів (клієнтів). В той же час існують різні форми взаємин зі споживачами (випуск продукції під реалізацію, у кредит тощо), які фактично обумовлюють збільшення обсягу реалізації і роблять "виправданим" (вигідним) збільшення відвантаженої продукції. Разом з цим на підприємствах підвищуються вимоги до споживачів для виключення або зменшення ризику можливих неплатежів. Аналогічно безглуздо прагнути до значних обсягів коштів на рахунку підприємства в банку. Їх повинно бути стільки, щоб вистачало для забезпечення нормальної безперебійної роботи підприємства та його платоспроможності. Решта грошей повинна "працювати" у сфері виробництва або обігу.

Фактично ця робота підприємства з оптимізації коштів у зазначених формах виконує функцію нормування. Хоча в більшості джерел просто йдеться про визначення потреби підприємства в обігових коштах. Зокрема, на підприємстві розраховується потреба в готівкових коштах (у касі), в обігових коштах, що перебувають у запасах товарів, тощо. Приміром, потреба в обігових коштах для запасів товарів розраховується як добуток норми запасу товарів на одноденний оборот товарів за покупними цінами в попередньому кварталі; потреба в готівкових коштах у касі – множенням норми запасу коштів на одноденний товарообіг у попередньому кварталі (Фінанси, 2000).

Окремі нормативи елементів матеріальних цінностей можуть поєднуватися в укрупнені нормативи (наприклад, виробничі запаси в цілому, незавершене виробництво, готова продукція). Сума цих укрупнених нормативів становить загальний (сукупний) норматив обігових коштів підприємства.

Нормування власних обігових коштів передбачає такі етапи розроблення нормативу:

1) визначення норм запасу за групами товарно-матеріальних цінностей у відносних величинах, як правило, у днях забезпечення роботи;

2) визначення величини одноденного витрачання даного виду матеріальних цінностей (одноденною за окремими елементами виробничих запасів є сума витрат згідно з відповідною статтею кошторису виробництва за квартал, поділена на 90);

3) визначення окремого нормативу власних обігових коштів у грошовій формі шляхом множення одноденного витрачання на норму запасу в днях.

Норма запасу в днях для купованих виробничих матеріалів (сировина, напівфабрикати тощо) визначає кількість днів роботи підприємства, упродовж яких потрібно створити запас цих матеріалів, щоб забезпечити безперервність виробничого процесу.

Норма запасу в днях складається з таких елементів:

- час перебування матеріалу у вигляді складського запасу (норма поточного запасу);

- час перебування матеріалів у формі норм гарантійного, чи страхового, запасу;

- час перебування матеріалів упродовж перевезення після їх оплати (норма транспортного запасу);

- час, необхідний для підготовки матеріалів до використання у виробництві (норма технологічного запасу).

Норми запасів обігових коштів використовуються для розрахунків річних нормативів протягом кількох років. Вони уточнюються за окремими видами матеріальних цінностей при складанні річних фінансових планів у випадку істотної зміни умов виробництва, постачання і збуту. Норми запасів обігових коштів залежать від таких характеристик:

- умови роботи підприємства;

- тривалість виробничого циклу;

- періодичність запуску матеріалів у виробництво;

- час підготовки матеріалів до виробничого використання;

- віддаленість постачальників;

- частота, рівномірність і комплектність постачань;

- розміри партій, що постачаються, та ін.

За деякими елементами обігових коштів (наприклад, виробничий і господарський інвентар, спецодяг) норму запасу в днях визначити неможливо (або недоцільно встановлювати). У цих випадках нормується потреба в них відносно до будь-якої характерної для даного елемента розрахункової бази, наприклад, до кількості працюючих, до вартості виробничого, енергетичного або транспортного устаткування, до виробничої площі.

Примітка

При формуванні величини нормативу обігових коштів працівники підприємства змушені знаходити "золоту середину", вибираючи між двома крайностями:

1) занижений запас (норматив) обігових коштів на підприємстві дає можливість уникнути заморожування коштів, однак підвищується ризик зриву планових завдань (зокрема, зростає ймовірність простоїв через несвоєчасне постачання сировини або комплектуючих, затримка сервісних робіт через несвоєчасні проплати тощо); іншим наслідком є погіршення якості робіт (дефіцит поточних коштів змушує відшукувати найдешевші, а отже, неякісні і ризиковані варіанти постачання ресурсів і виконання робіт);

2) завищений запас (норматив) оборотних коштів підвищує надійність роботи підприємства, однак зменшує економічну ефективність роботи підприємства. Зростають витрати на зберігання запасів (вартість додаткових площ, експлуатаційні витрати із зберігання й охорони тощо), збільшується ймовірність непередбачених збитків (втрата властивостей сировини, збитки від розкрадань та ін.). Але найголовніше те, що обігові кошти, заморожуючись у запасах, вилучаються з обороту.

Таким чином, розрахунок нормативу оборотних коштів є одним із завдань вибору, тобто пошуку оптимального рішення.

У загальному вигляді норматив оборотних коштів з окремих елементів (запаси сировини, палива, покупних напівфабрикатів, запасних частин) визначається за формулою:

, (7.2)

де q_д – середня потреба за одиницю часу, наприклад, середньоденна або середньотижнева потреба у певному матеріалі, грн/день (грн/добу); Т_норм – норма запасу, тобто часовий період, протягом якого передбачається робота на даному запасі (наприклад, норма запасу в днях, кількість днів забезпеченості матеріалом).

У тому випадку, якщо відома потреба в оборотних коштах у цілому за період, її питоме значення (за одиницю часу) можна визначити за формулою:

, (7.3)

де q_річ – річна (квартальна) потреба у матеріалі, передбачена кошторисом витрат на виробництві, грн; F_р – річний (квартальний) фонд роботи підприємств у календарних днях.

Нормування виробничих запасів на підприємствах здійснюється, виходячи з готового обсягу виробництва, норм витрати матеріалів на одиницю готової продукції і існуючих умов постачання і збуту. Виробничі запаси нормуються в натуральному і грошовому виразах. Залежно від призначення і сфери обслуговування виробництва вони поділяються на поточні, страхові, транспортні і технологічні.

Для планомірного безперебійного процесу виробництва на підприємстві утворюються поточні запаси сировини, матеріалів, палива, тари. Вони мають покривати потребу підприємства на період між двома постачаннями. Отже, поточний запас Z_п.м., що відповідає величині постачання в тоннах, метрах чи інших натуральних одиницях виміру, розраховується виходячи із середньодобової потреби в матеріалі й інтервалі постачання:

, (7.4)

де q_м – середньодобова потреба в матеріалі, у натуральних одиницях виміру; T_n – середній інтервал між постачаннями матеріалу, дн.

Норма поточного запасу (у днях) Т_п залежить від частоти і рівномірності постачань, відстані між постачальниками і споживачами, характеру й обсягу споживання матеріалів. За інших однакових умов частота постачань впливає на формування норм поточного запасу. Чим менше інтервали між двома постачаннями, тим менше повинно бути на складі матеріалів і, отже, тим менше буде потреба в обігових коштах на їх покриття.

Розрахунок сумарного нормативу обігових коштів за усією сукупністю матеріальних ресурсів повинен враховувати неодночасність постачання різних матеріалів. Запаси одних матеріальних цінностей закінчуються, інших – тільки надходять на склад. Внаслідок цього загальний стан запасів на кожен день такий, що для одних матеріалів вони становлять максимальну, для інших – мінімальну, а для третіх – середню величину. У цілому розмір запасу становить величину, близьку до половини загального запасу матеріалів, які використовуються на даному підприємстві. Тому при розрахунку нормативу обігових коштів для поточного запасу враховується не вся його величина, а тільки половина, тобто:

, , (7.5)

де Т_п – може оцінюватися середньою тривалістю норми оборотних коштів за окремими видами обігових коштів або матеріальних цінностей.

Страховий, або гарантійний, запас створюється на випадок непередбачених відхилень, порушень планових строків або партій поставок, а також порушень планових умов споживання матеріалів. Величина страхового запасу розраховується за формулою:

, (7.6)

де Т_від. – кількість днів відхилення середнього інтервалу поставок від планових строків за звітний період.

На практиці страховий запас часто встановлюють у половинному розмірі від поточного запасу.

Транспортний запас створюється за рахунок тієї кількості оборотних коштів, що перебувають у транспортуванні після їх оплати.

У деяких випадках виникає необхідність у підготовчому (технологічному) запасі. Він створюється у тих випадках, якщо сировина або матеріали, які перебувають на підприємстві, не можуть бути використані у виробництві відразу, а потребують перед виробничим використанням підготовки (сортування, комплектація, розкрій, дроблення, сушіння). Величина підготовчого запасу визначається відповідно до технологічних інструкцій і з урахуванням конкретних умов виробництва.

Можна навести приклад з нормування матеріалів. Норматив власних обігових коштів на матеріали визначається як добуток вартості одноденного їх витрачання і норми обігових коштів у днях. Середня норма обігових коштів на матеріали у днях обчислюється у цілому як середньовиважена величина від норм запасу оборотних фондів за окремими видами матеріалів.

Визначення часу здійснюється відповідно до галузевих інструкцій з урахуванням конкретних умов даного підприємства.

Приклад 1

Протягом кварталу витрати на матеріал А становили q_а = 5 тис. грн, матеріал Б – q_б = 7 тис. грн і матеріал В – q_в = 9 тис. грн. Норма оборотних фондів для матеріалу А – = 24 дні, матеріалу Б – = 9 днів, матеріалу В – = 12 днів.

Тоді середньовиважена норма оборотних фондів у цілому за матеріалами становить

Щоденна витрата матеріалів дорівнює

q_м = .

Норматив власних обігових коштів визначається за вищенаведеною формулою

Н_м = 233·13,9=3238,7 грн.

Приклади по нормуванню незавершеного виробництва і готової продукції наведені в спеціальних нормативних документах.

Подробиці

Процес визначення потреби підприємства в оборотних коштах можна продемонструвати на конкретному прикладі. Зазначена величина розраховується для засобів, вкладених у виробничі запаси (сировина, матеріали тощо), незавершене виробництво, готову продукцію, витрати, пов’язані з фірмовим обслуговуванням, грошові кошти в касі, перекази протягом часу з моменту інкасації виручки до моменту надходження її на розрахунковий рахунок, інші активи (малоцінні і швидкозношувальні предмети, тара з товаром і порожня, витрати майбутніх періодів).

Приклад 2

Визначимо норматив (потребу) обігових коштів для виробничих запасів, якщо відомі такі дані:

- витрата сировини і матеріалів за квартал, тис. грн – 22500;

- кількість днів у кварталі – 90;

- одноденна витрата сировини і матеріалів, тис. грн – 22500/90 = 250;

- норма запасу, днів – 32.

Потреба в обігових коштах для сировини і матеріалів визначається шляхом множення їх одноденної витрати на норму в днях. Вона, як і всі інші норми, визначається господарським суб’єктом самостійно.

Потреба (норматив) в обігових коштах для сировини і допоміжних матеріалів (виробничих запасів) – 250 · 32 = 8000 тис. грн.

Приклад 3

Визначимо норматив (потребу) оборотних коштів для незавершеного виробництва, якщо маємо такі дані:

- випуск продукції за собівартістю протягом кварталу, тис. грн – 16200;

- одноденний випуск продукції за собівартістю, тис. грн –180.

Норма незавершеного виробництва, днів – 5.

Потреба в обігових коштах з незавершеного виробництва визначається множенням одноденного випуску продукції на норму незавершеного виробництва у днях.

Потреба (норматив) в обігових коштах з незавершеного виробництва – 180 · 5 = 900 тис. грн.

Приклад 4

Визначимо норматив (потребу) обігових коштів для готової продукції, якщо відомо, що:

- норма запасу, днів – 3.

Потреба в обігових коштах з готової продукції визначається множенням одноденного випуску продукції за собівартістю (в даному прикладі становить 180 грн/день) на норму обігових коштів з готової продукції.

Потреба (норматив) в обігових коштах з готової продукції – 180 · 3 = 540 тис. грн.

Приклад 5

Визначимо норматив потреби в коштах, якщо відомо:

- товарообіг за квартал, тис. грн – 1800;

- одноденний товарообіг, тис. грн – 20;

- норма запасу коштів, днів – 1.

Потреба в коштах визначається множенням одноденного товарообігу за продажними цінами на норму запасу коштів у днях.

Потреба в коштах – 20 · 1 = 20 тис. грн.

Потреба в оборотних коштах за іншими матеріальними цінностями визначається методом прямих розрахунків або розрахунково-аналітичним методом і становить 980 тис. грн. Для зазначеного господарського суб’єкту нормативи з наведеними видами обігових коштів приймаються в розмірі їх потреби.

Користуючись розрахунками прикладів 2–5, можна визначити загальну потребу в обігових коштах або загальний норматив: 8000 + 900 + 540 + 20 + 980 = 10440 тис. грн.

Відомі три методи розрахунку нормативів обігових коштів:

1) аналітичний;

2) метод прямих розрахунків;

3) коефіцієнтний метод.

Аналітичний, чи дослідно-статистичний, метод базується на урахуванні існуючої практики організації виробництва, постачання та збуту. Його особливість полягає в тому, що при аналізі існуючих товарно-матеріальних цінностей корегуються їх фактичні запаси і виключаються надлишкові і непотрібні цінності.

Метод прямих розрахунків передбачає науково обґрунтований облік запасів з кожного елемента обігових коштів в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня підприємств з урахуванням усіх змін, що відбуваються в розвитку техніки і технології, в організації виробництва, транспортуванні товарно-матеріальних цінностей і у сфері розрахунків.

Коефіцієнтний метод передбачає внесення у вільний норматив попереднього періоду поправок у заплановані зміни обсягу виробництва, а також швидкості обігу коштів. Застосування диференціальних коефіцієнтів з окремих елементів обігових коштів доцільно у тому випадку, якщо нормативи інколи уточнюються шляхом прямих розрахунків (Економіка, 1999).

Приклад 6

Річний обсяг реалізованої продукції становить 10 млн грн. При цьому підприємство оперує сумою обігових коштів (середнім залишком обігових коштів) обсягом 0,5 млн грн. Таким чином, за рік обігові кошти обернуться К_об = 10 : 0,5 = 20 разів.

Коефіцієнт оборотності показує суму реалізованої продукції, що припадає на одну гривню обігових коштів.

Коефіцієнт завантаження обігових коштів в обороті характеризує їх суму, що припадає на одну гривню реалізованої продукції:

. (7.8)

Тривалість одного обороту обігових коштів (середній період оборотності) показує, протягом якого періоду (за скільки днів) обігові кошти здійснюють один оборот. Значення цього показника в днях може бути визначене:

, (7.9)

де Д – кількість днів у плановому періоді.

Приклад 7

Якщо за рік (Д = 365 днів) обігові кошти здійснили 20 оборотів (К_об = 20), тривалість одного обороту становить Т_об = 365 : 20 = 18,2 дня.

Формулу 7.9 можна подати в іншому вигляді:

. (7.10)

Тепер можна прирівняти праві частини обох виразів (7.7) і (7.10):

_. (7.11)

Отримана формула наочно ілюструє відомий не тільки економістам принцип: "Час – гроші". У нашому випадку в правій частині формули міститься час, у лівій – гроші.

Користуючись цією формулою, можна визначати різні параметри, що характеризують період оборотності обігових коштів.

1. Обсяг виробництва при конкретних значеннях середнього залишку і періоду оборотності:

(7.12)

або його зміна:

, (7.13)

де О_об.с.з1 і О_об.с.з2 – старе (1) і нове (2) значення середнього залишку обігових коштів; Т_об1 і Т_об2 – відповідні періоди оборотності обігових коштів.

2. Середній період оборотності (тривалість одного обороту) при даному обсязі і середньому залишку обігових коштів:

(7.14)

або зміна середнього періоду оборотності, необхідного для змінення обсягу виробництва (реалізації) в конкретних межах зміни середнього залишку:

, (7.15)

де Р₁ і Р₂ – обсяг реалізації продукції в колишньому (1) і новому (2) варіантах.

3. Середній залишок обігових коштів, необхідних для забезпечення даного обсягу реалізації (Р) при певному періоді оборотності:

(7.16)

або зміна середнього залишку коштів (їх вивільнення або додаткове залучення обігових коштів):

. (7.17)

Вивільненням обігових коштів називається відносне зменшення потреби в обігових коштах, обумовлене прискоренням їх оборотності, що забезпечує збереження або підвищення існуючого рівня реалізації продукції.

Примітка

Формула 7.11, а також наведені після неї викладки дають можливість зазирнути в глибину економічних процесів, що відбуваються на підприємстві, наблизитися до розуміння однієї з головних таємниць економіки, що утворює формулу "час – гроші".

Дійсно, навіть зовнішній вигляд формули 7.11, де в лівій частині подані тільки вартісні показники, а в правій – чинники часу, дає можливість зрозуміти, що між витратами коштів і витратами часу існує безпосередній зв’язок.

Напрями реалізації цього зв’язку можна простежити в подальших викладках (формули 7.12 – 7.17):

• однакового результату з погляду нарощення обсягу реалізації можна досягти за рахунок: а) збільшення середнього залишку обігових коштів при незмінній швидкості їх обертання; б) підвищення швидкості обороту обігових коштів при незмінному їх обсязі (зниження періоду оборотності);

• за своїм економічним результатом економія часу рівнозначна економії грошей: зниження періоду оборотності обігових коштів дає можливість без втрати обсягу реалізації відмовитися від частини обігових коштів або ж при збереженні їх залишку збільшити обсяг реалізованої продукції;

• дефіцит обігових коштів може бути до певної міри компенсований економією часу: потрібно змусити оборотні кошти обертатися швидше, скорочуючи періоди постачання сировини, виготовлення продукції, реалізації готових товарів;

• будь-яке гальмування ходу циклів оборотності обігових коштів змушує розплачуватися за це грішми; щоб не втратити обсяг реалізації, підприємство змушене "роздувати" обігові кошти; саме сюди, як правило, спрямовується затримана зарплата, саме це заважає її своєчасному підвищенню.

Абсолютне вивільнення показує пряме зменшення потреби в обігових коштах.

Приклад 8

Якщо середній розмір обігових коштів становив у 2001 р. 200 млн грн, а в 2002 р. – 195 млн грн, то абсолютне вивільнення становить 5 млн грн. При цьому не враховується зміна обсягу реалізованої продукції.

Відносне вивільнення характеризує як зміну величини обігових коштів, так і зміну обсягу реалізованої продукції. Щоб визначити його, потрібно розрахувати потребу в обігових коштах за звітний період (рік), виходячи з фактичного обороту та обсягу реалізації продукції протягом зазначеного періоду і оборотності в днях за попередній період (рік). Різниця й показує суму вивільнення обігових коштів.

Приклад 9

Маємо такі дані по підприємству за 2001–2002 рр. (млн грн):

2001 р. 2002 р.

Обсяг реалізованої продукції

(оборот за реалізацією) 36 40

Середній залишок обігових коштів 10 9,5

Період оборотності в днях за 2001 р. – 10 · 360 : 36 = 100 (днів). Потреба в обігових коштах у 2002 році при швидкості обертання, яка відповідає оборотності 2001 року й обсягу реалізованої продукції 2002 року, буде дорівнювати 40 · 100 : 360 = 11,1 (млн грн).

З огляду на те, що середній залишок обігових коштів за 2002 рік становить 9,5 млн грн, відносне вивільнення дорівнює 1,6 млн грн (11,1 – 9,5).

Ці показники можуть бути обчислені в цілому за всіма обіговими коштами і за окремими їх елементами (так звана поелементна оборотність коштів).

Потреба в обігових коштах зв’язана прямою залежністю не тільки з обсягом виробництва (збуту), але й із тривалістю обороту. При скороченні періоду оборотності відбувається вивільнення обігових коштів з обігу, і, навпаки, збільшення періоду оборотності викликає потребу в додаткових коштах.

У випадках, коли відносне вивільнення обігових коштів, зумовлене прискоренням оборотності, перевищує додаткову потребу в коштах, необхідних для забезпечення збільшення обсягів виробництва, відбувається абсолютне вивільнення обігових коштів. Якщо ж додаткова потреба в обігових коштах, яка пов’язана з нарощуванням обсягу виробництва, більше тієї величини, що вивільняється за рахунок прискорення оборотності, можемо говорити тільки про відносне вивільнення обігових коштів. Воно визначає розмір зниження цієї додаткової потреби. Величина обігових коштів, що вивільнилися завдяки прискоренню оборотності, характеризує поліпшення використання оборотного капіталу.

Примітка

Слід підкреслити, що наведена диференціація має умовний характер. Адже скорочення потреби в будь-якому виді обігових коштів у кінцевому підсумку веде до зниження періоду оборотності. А скорочення тривалості одного обороту дає можливість зменшити середній залишок обігових коштів.

За стадіями циклу оборотності обігових коштів напрями підвищення ефективності їх використання можна виділити в три підгрупи, що складають:

1) передвиробничу стадію;

2) виробничу стадію (незавершене виробництво);

3) реалізаційну стадію.

Передвиробнича стадія. Величина виробничих запасів і відносний розмір обігових коштів на їх утворення можуть бути зменшені внаслідок удосконалення матеріально-технічного забезпечення:

• прискорення і здешевлення перевезень;

• поліпшення організації складського господарства на основі його механізації й автоматизації;

• застосування більш точного нормування витрат матеріалів;

• скорочення невиробничих втрат матеріалів;

• повторного використання відходів виробництва.

Виробнича стадія. Незавершене виробництво і сума вкладених у нього коштів при існуючому обсязі виробництва залежать від тривалості виробничого циклу. Три