Воєнна доктрина має оборонний характер.

Воєнна доктрина має оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну державу своїм воєнним противником, але разом з тим вважатиме потенційним воєнним противником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких загрожуватиме воєнній безпеці України.

Правовою основою воєнної доктрини є Конституція України ( 254к/96-ВР ), закони та інші нормативно-правові акти, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Керівництво Збройними Силами України здійснюється Президентом України - Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. В особливий період стратегічне керівництво Збройними Силами України, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами Президент України здійснює через Ставку Верховного Головнокомандувача (у разі її створення), робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України.

Білет № 3

4. В ролі командира відділення подати команду на відбиття противника вогнем з місця.

Для відбиття противника вогнем з місця подається команда “Взвод (відділення) — СТІЙ”, за якою взвод (відділення) залягає, пристосовуючись до місцевості, і приготовляється до ведення вогню. «Орієнтир 2, ліворуч 15, ближче 100, група піхоти, зосередженим , ВОГОНЬ»

Білет № 4

1. Складові частини військового мистецтва та їх характеристика.

Складові ВМ

Воєнне мистецтво розділяється на три складових частини:

стратегію,

оперативне мистецтво і

тактику.

Такий розподіл породжений наявністю специфічних особливостей ведення бойових дій в різних масштабах, що дозволяє кожній частині конкретно і цілеспрямовано досліджувати явище озброєної боротьби, яке відноситься до її предмету.

Стратегія

Детальніше: Стратегія

Національна воєнна стратегія — це система наукових знань про характер воєнних конфліктів, шляхи їх запобігання військовими засобами, підготовка держави до оборони, будівництво, підготовка та застосування Збройних Сил для захисту суверенітету, політичної незалежності і територіальної цілісності України, а також галузь практичної діяльності вищого політичного та військового керівництва щодо підготовки держави і Збройних Сил до війни та керівництва ними під час ведення воєнних дій з метою відбиття агресії.

В цілому об'єктом дослідження воєнної стратегії є воєнний конфлікт (повномасштабна війна чи збройний конфлікт). Предметом національної воєнної стратегії є головна, специфічна сторона воєнних конфліктів — збройна боротьба, воєнні дії стратегічного масштабу та безпосередньо воєнні аспекти підготовки держави до оборони.

Оперативне мистецтво

Детальніше: Оперативне мистецтво

Оперативне мистецтво, як самостійна галузь воєнного мистецтва, охоплює теорію і практику підготовки та ведення загальновійськових (загально флотських), самостійних і спільних операцій, а також бойових дій (операцій) об'єднань видів Збройних Сил.

Складовими частинами оперативного мистецтва є:

загальновійськове оперативне мистецтво;

оперативне мистецтво військ ППО;

оперативне мистецтво ВПС;

оперативне мистецтво ВМС;

оперативне мистецтво Тилу Збройних Сил України.

Теорія оперативного мистецтва — проводить дослідження закономірностей, зміст і характер сучасних операцій і інших форм оперативного застосування об'єднань; розробка способів підготовки і ведення операцій (бойових дій), способів і методів організацій і підтримання взаємодії, всебічного забезпечення військ (сил), які беруть участь у операції (бойових діях) і управління ними; розробка оперативних вимог до організацій і озброєння об'єднань; вироблення рекомендацій до оперативного обладнання території країни; вивчення поглядів імовірних противників на ведення воєнних дій оперативного масштабу.

Практика оперативного мистецтва охоплює діяльність командування, штабів і військ (сил) щодо підготовки і ведення операцій управління військами (силами) і всебічного забезпечення операцій (бойових дій)".

Тактика

Детальніше: Тактика

Тактика — найбільш масова галузь воєнного мистецтва. Тактика охоплює теорію і практику підготовки і ведення бою підрозділами, частинами, з'єднаннями різних видів Збройних Сил, родів військ і спеціальних військ.

Теорія тактики досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки і ведення.

Практика тактики охоплює діяльність командирів, штабів і військ (сил) по підготовці і веденню бою.

Білет № 5

1.Визначення тактики і її завдання як складової частини військового мистецтва.

Тактика - найдинамічніша область військового мистецтва. Вона, як і військове мистецтво в цілому, безперервно розвивається та удосконалюється. Це виходить з ряду факторів, якими є:

- поява нових засобів озброєння та бойової техніки;

- зміни в тактиці бойових дій противника;

- рівень розвитку воєнної теорії;

- організаційно-штатна структура ЗС;

- національні особливості армії;

- бойові традиції військ.

Найбільший вплив на розвиток тактики мають засоби збройної боротьби.

Тактика – теорія і практика підготовки та ведення бою підрозділами, частинами і з’єднаннями різних видів ЗС, родів військ та спеціальних військ.

(Слайд 4) Теорія тактики - досліджує зміст і характер сучасного бою, розглядає закономірності і принципи ведення збройної боротьби тактичними силами і засобами (з’єднаннями, частинами та підрозділами); вивчає бойові можливості військ; розробляє способи підготовки і ведення бою.

Теоретичні положення тактики знаходять своє відображення в бойових статутах, настановах, посібниках, підручниках та ін., що присвячено дослідженню бою.

Практика тактики (прикладний аспект) - охоплює діяльність командирів, штабів і військ щодо підготовки і ведення бою.

Вона поділяється на:

- загальну тактику;

- тактику видів ЗС;

- тактику родів військ та спеціальних військ.

Загальна тактика – досліджує закономірності загальновійськового бою і виробляє рекомендації по його підготовці та веденню спільними зусиллями підрозділів, частин та з’єднань різних видів ЗС, родів військ та спеціальних військ.

Основу загальної тактики складає тактика Сухопутних військ.

Сучасна тактика – це теорія і практика підготовки та ведення бою з використанням (застосуванням) усіх, в тому числі і найновіших засобів збройної боротьби.

Сучасна загальна тактика вивчає:

ü зміст видів бойових дій;

ü роль ударів високоточними, вогневими та іншими засобами ураження та військами;

розробляє види маневру військ, похідні, передбойові і бойові порядки;

визначає місце і роль з’єднань, частин та підрозділів у

сучасному загальновійськовому бою;

задачі, які війська виконують у ході бойових дій;

способи спільного бойового застосування військ і порядок взаємодії

між ними та інші питання.

4. В ролі командира відділення подати команду на відновлення руху.

Для відновлення руху подається команда “Взвод (відділен­ня) — ВПЕРЕД” і додається, якщо потрібно, “БІГОМ”.

Білет № 6

1. Бій, види бою та їх характеристики. .

Бій – основна форма тактичних дій військ, що являє собою організовані і узгоджені за метою, місцем і часом удари, вогонь і маневр з'єднань (частин, підрозділів) з метою знищення (розгрому) противника, відбиття його ударів і виконання інших завдань в обмеженому районі протягом короткого часу.

Бій може бути загальновійськовим, протиповітряним, повітряним і морським. Загальновійськовий бій ведеться об'єднаними зусиллями з'єднань (частин, підрозділів) різних родів військ Сухопутних військ, Військово-повітряних сил, а на приморському напрямку і Військово-морських Сил із застосуванням тільки звичайної зброї або із застосуванням інших засобів ураження.

1. Вимоги до сучасного загальновійськового бою.

Загальновійськовий бій вимагає від підрозділів, які беруть у ньому участь, безперервного ведення розвідки, вмілого застосування озброєння, військової техніки, засобів захисту та маскування, високої мобільності та організованості, повного напруження всіх моральних і фізичних сил, непохитної волі до перемоги, залізної дисципліни та бойової згуртованості.

Це досягається:

високою бойовою виучкою;

свідомим виконанням особовим складом свого військового обов’язку, стійкістю, хоробрістю, відвагою та готовністю особового складу за будь-яких умов добитися повної перемоги над ворогом;

знанням начальниками своїх підлеглих, особистим спілкуванням з ними, увагою до їх особистих потреб з врахуванням труднощів життя у бойовій обстановці, високою вимогливістю до них; вихованням у підлеглих відданості українському народові.

4. В ролі командира відділення, що діє в пішому порядку, подати команду на зміну напрямку руху.

Зміна напрямку руху взводу, що діє в пішому порядку, в передбойовому або в бойовому порядку, і відділення в бойовому порядку проводиться за командою “Взвод (відділення), праворуч (ліворуч, кругом), у напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), напрямне—таке-то відділення (напрямний—такий-то)— РУШ”. Напрямне відділення (напрямний) змінює напрямок на вка­заний предмет, решта відділень (солдати) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, витримуючи рівняння по напрямному відділенню (напрямному).

1. Вимоги до сучасного загальновійськового бою.

Загальновійськовий бій вимагає від підрозділів, які беруть у ньому участь, безперервного ведення розвідки, вмілого застосування озброєння, військової техніки, засобів захисту та маскування, високої мобільності та організованості, повного напруження всіх моральних і фізичних сил, непохитної волі до перемоги, залізної дисципліни та бойової згуртованості.

Це досягається:

високою бойовою виучкою;

свідомим виконанням особовим складом свого військового обов’язку, стійкістю, хоробрістю, відвагою та готовністю особового складу за будь-яких умов добитися повної перемоги над ворогом;

знанням начальниками своїх підлеглих, особистим спілкуванням з ними, увагою до їх особистих потреб з врахуванням труднощів життя у бойовій обстановці, високою вимогливістю до них; вихованням у підлеглих відданості українському народові.

Білет № 7

1.Вимоги до сучасного загальновійськового бою.

Загальновійськовий бій вимагає від підрозділів, які беруть у ньому участь, безперервного ведення розвідки, вмілого застосування озброєння, військової техніки, засобів захисту та маскування, високої мобільності та організованості, повного напруження всіх моральних і фізичних сил, непохитної волі до перемоги, залізної дисципліни та бойової згуртованості.

Це досягається:

високою бойовою виучкою;

свідомим виконанням особовим складом свого військового обов’язку, стійкістю, хоробрістю, відвагою та готовністю особового складу за будь-яких умов добитися повної перемоги над ворогом;

знанням начальниками своїх підлеглих, особистим спілкуванням з ними, увагою до їх особистих потреб з врахуванням труднощів життя у бойовій обстановці, високою вимогливістю до них; вихованням у підлеглих відданості українському народові.

4. В ролі командира відділення, що діє в пішому порядку, подати команду на зміну напрямку руху.

Зміна напрямку руху взводу, що діє в пішому порядку, в передбойовому або в бойовому порядку, і відділення в бойовому порядку проводиться за командою “Взвод (відділення), праворуч (ліворуч, кругом), у напрямку такого-то предмета (на такий-то рубіж), напрямне—таке-то відділення (напрямний—такий-то)— РУШ”. Напрямне відділення (напрямний) змінює напрямок на вка­заний предмет, решта відділень (солдати) висуваються на новий напрямок і продовжують рух, витримуючи рівняння по напрямному відділенню (напрямному).

Білет № 8

1.Основні риси сучасного загальновійськового бою.

Характерними рисами сучасного загальновійськового бою є: рішучість, висока напруженість, швидкоплинність і динамічність бойових дій, їх наземно-повітряний характер, одночасний потужний вогневий вплив на всю глибину побудови сторін, застосування різноманітних способів виконання бойових завдань, швидкий перехід від одних видів дій до інших, складна радіоелектронна обстановка.

Білет № 9

1.Основні принципи сучасного загальновійськового бою.

1. постійна бойова готовність підрозділів;

2. рішучість, активність та безперервність ведення бою;

3. узгодження застосування підрозділів родів військ та спеціальних військ і підтримка безперервної взаємодії між ними;

4. раптовість дій та застосування воєнної хитрості (оману противника);

5. рішуче зосередження сил на головному напрямку і в рішучий момент бою;

6. маневр підрозділами, ударами і вогнем;

7. своєчасне відновлення боєздатності підрозділів, всебічне забезпечення бою;

8. повне напруження моральних та фізичних сил, використання морально-політичного фактору в інтересах виконання бойової задачі;