Особливості реалізації структурних елементів норми права.

Реалізація правової норми пов’язана з особливостями її структури. Під структурою розуміють внутрішню організацію, побудову норм права, сукупність складових елементів, на які вони поділяються. Перевалов В.Д. виділяє ряд ознак, які характеризують структуру правової норми:

1) це ідеальна логічна конструкція, за допомогою якої регулюються взаємовідносини між суб’єктами;

2) це результат відображення в нормі права певних суспільних відносин;

3) це єдність ідеальної та реальної структури.

Ідеальна структура правової норми включає в себе стільки взаємопов’язаних між собою елементів, скільки їх необхідно в даному випадку для регулювання певного виду суспільних відносин.

Реальна структура правової норми визначається структурою фактичного суспільного відношення та особливостями взаємодії правових норм в системі права;

4) це система діалектично взаємодіючих та взаємопов’язаних елементів, що реально викладені в нормативно-правових актах.

В юридичній літературі існують різні підходи щодо структурних елементів норми права.

Венгеров А.Б. виділяє соціологічну, логічну та юридичну структуру правової норми.

Юридична структура норми права передбачає наявність трьох її взаємозв’язаних елементів: гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза структурний елемент норми, що визначає умови, при яких можлива реалізація суб’єктами тих варіантів поведінки, які вміщує правова норма. Гіпотеза встановлює умови, які дає можливість здійснювати правило поведінки – дотримуватись, виконувати, використовувати чи застосовувати це правило поведінки.

Диспозиція частина правової норми, що визначає зміст прав та обов’язки суб’єктів. Диспозиція визначає саме правило поведінки як міру можливоїтанеобхідної поведінки, характер діяльності суб’єктів з точки зору її правомірності чи протиправності.

Санкція частина норми, що вичерпно передбачає негативні наслідки, що настають для суб’єктів у випадку порушення ними прав інших суб’єктів чи невиконання обов’язків, які на них покладаються.

За допомогою санкцій встановлюється механізм, який забезпечує реалізацію норми права. Вона є засобом впливу на суб’єктів, визначає форму та вид юридичної відповідальності та є негативною реакцією з боку держави на порушення норми права (в деяких випадках ця реакція з боку держави може бути позитивною та носити характер заохочення).

Кожен з названих елементів займає своє місце в структурі правової норм, що дає можливість виділити їх види.

В юридичній літературі Бобровник С.В., Скакун О.Ф., Марченко М.Н. пропонують таку класифікацію гіпотези, диспозиції та санкції. Класифікація гіпотез:

І. в залежності від умов реалізації поділяється на:

а) визначені – ті, що чітко визначають та перелічують обставини, при настанні яких виникає необхідність в реалізації норми права;

б) відносно-визначені – ті обставини, які вказують на можливість застосування правових норм;

ІІ. по змісту гіпотези поділяються:

а) прості – ті, що вказують на одну умову, при настанні якої застосовується правова норма;

б) складні – декілька умов, при настанні яких застосовується правова норма;

в) альтернативні – ті обставини, які перелічуються і дають можливості вибору при застосуванні норми права (правило поведінки буде діяти в залежності від настання однієї чи іншої умови);

ІІІ. по способу викладення:

а) абстрактні – що визначають умови дії норми у відповідності із спільними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що дає можливість врегулювати значну кількість однорідних випадків;

б) казуїстичні – що визначають умови реалізації норми при наявності конкретних видових ознак, поширює свою дію на істотно вужче коло випадків.

Класифікація диспозицій

І. По ступеню визначеності розрізняють:

а). визначені – що чітко визначають права та обов’язки сторін;

б) альтернативні – надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, що встановлюється правовою нормою;

в) бланкетні – що визначають права та обов’язки суб’єктів у загальному вигляді.

II. За способом викладення:

а) прості – ті диспозиції, які лише формулюють правило поведінки, не вказуючи на окремі деталі;

б) розвернуті детально характеризують правило поведінки використовуючи систему оцінювання понять.

Класифікація санкцій.

І. За ступенем визначеності:

а) абсолютно-визначені – встановлюють чітко визначену міру впливу;

б) відносно-визначені – коли міра впливу обмежена нижньою та верхньою межами;

в) альтернативні – надає можливість органам, що застосовують норму права використати одну з передбачених нормою мір впливу.

П. По змісту:

а) штрафні – передбачають можливість матеріальної компенсації негативних наслідків правопорушення;

б) правопоновлюючі – передбачає можливість поновлення порушеного права;

в) правовідновлювані – передбачають негативну реакцію держави на невірну реалізацію припису суб’єктами, застосовується для примусового виконання невиконаного обов’язку та поновлення порушеного права, для скасування підзаконних нормативних актів, які суперечать закону і для ліквідації тих правовідносин, які виникли в результаті незаконних дій.

Логічна структура правової норми відповідає в своїй побудові юридичній структурі та може бути схематично зображена у вигляді формули: „Якщо” - умова цієї норми права; „то” - саме правило поведінки; „інакше” - наслідки, які виникають в результаті порушення правового припису. Це будова норми права надає можливість:

· структурувати будь-яку норму за цими компонентами;

· надати цим компонентам відповідного змісту;

· формалізувати логічну будову норми права, виділивши п’ять модулів: „дозволено”, „заборонено”, „суб’єкт зобов’язаний”, „суб’єкт уповноважений”, „байдуже” (відмова регулювати відповідні відносини, прогалини в праві).

Логічна структура норм права має практичне значення, оскільки законодавець в процесі врегулювання певного виду суспільних відносин застосовує логічну модель норми права, використовуючи при цьому досягнення науки, попередній досвід правового регулювання та інші фактори, вимагає від об’єктів права певної поведінки.

Соціологічна структура норми права пов’язана з юридичною та логічною та знаходить відображення в соціологічних поняттях - зміст, цілі, призначення норми.

В.С. Нерсесянц виділяє форму та зміст правової норми. Під формою розуміють теоретично дотриману, юридично-логічну конструкцію (уявний обзор, модель) у вигляді систем із трьох елементів (гіпотези, диспозиції та санкції).

Зміст норми права – змістовна характеристика кожного з елементів правової норми (правові положення, які закріплені в різних статтях, параграфах, розділах).

Соціологічна структура норми розкривається в процесі реалізації норми права та, при необхідності, в процесі їх тлумачення.

Узагальнюючи сказане, слід відмітити, що проблема структури норми права є дискусійною.

Найбільш поширенішою є трьохступенева структура норми права, складовими елементами якої є гіпотеза, диспозиція та санкція. Але даний підхід має теоретичний характер, оскільки аналіз законодавства свідчить, що норма права, яка викладена в статті нормативно-правового акту частіше містить один чи два її структурних елемента (наприклад: норми права кримінального та адміністративного законодавства частіше всього містять диспозицію та санкцію; норми конституційного, цивільного, трудового, сімейного законодавства – диспозицію, деяка частина гіпотези та диспозиції, незначна кількість – санкцію норми; норми процесуального законодавства в основному складаються із приписів, які містять гіпотезу та диспозицію).

Все вище сказане дає можливість науковцям говорити про двоступеневу будову норми права.

Класифікація правових норм.

Класифікація правових норм - це об’єднання правових норм по видам в залежності від їх особливостей.

В юридичній літературі виділяють різні підстави класифікації правових норм: в залежності від предмету правового регулювання; в залежності від методу правого регулювання; по характеру приписів, які в них містяться; за призначенням в регулюванні суспільних відносин; по юридичній силі; за сферою дії; за часом дії; в залежності від характеру.

Класифікація правових норм дає можливість визначити місце правових норм в процесі правового регулювання та реалізації. Особливе значення для процесу реалізації норми права мають наступні критерії класифікації:

І. за значенням в процесі регулювання суспільних відносин розрізняють:

1. регулятивні норми – визначають зміст прав та обов’язків суб’єктів. Вказані норми реалізуються в свідомій діяльності суб’єктів в процесі використання ними суб’єктивних прав чи виконання юридичних обов’язків (наприклад: норми цивільного права, що закріплюють права власника);

2. охоронні норми – визначають які сфери суспільних відносин охороняються правом та встановлюють засоби впливу на суб’єктів протиправної поведінки. Реалізуються, як правило, органами держави у формі застосування (наприклад: норми КК, які містять вид юридичної відповідальності: конфіскація, позбавлення волі);

3. спеціалізовані норми – мають допоміжний характер, забезпечуючи умови для реалізації регулятивних та охоронних норм (наприклад: поняття злочину, неосудності, хуліганства);

II. по характеру приписів:

1. уповноважуючі норми, що визначають зміст можливої поведінки гарантованої обов’язками інших осіб, суб’єктів права. Вони реалізуються лише добровільно за бажанням суб’єктів у формі використання (наприклад: норми про право на працю, на відпочинок, на освіту тощо);

2. зобов’язуючі норми визначають зміст необхідної поведінки суб’єктів, що забезпечує виконання суб’єктивного права в добровільній чи примусовій формі (наприклад: норми які визначають цивільні, сімейні, адміністративні обов’язки);

3. забороняючі норми, що визначають зміст юридичних заборон і є умовою забезпечення можливостей реалізації суб’єктивних прав. Реалізуються як в добровільному, так і примусовому порядку у формі дотримання (наприклад: заборона зловживати службовим становищем);

III. в залежності від методу правового регулювання:

1. імперативні норми, що визначають вичерпне коло варіантів поведінки, не надаючи можливості суб’єктам вибору варіантів своєї поведінки. Приписи мають категоричний характер, чітко встановлюючи правила поведінки (наприклад: обов’язкове нотаріальне посвідчення угод). Процес реалізації норми обмежений кількісними та якісними умовами (строками, розмірами і описом дії, порядком її здійснення тощо);

2. диспозитивні норми – визначають лише можливі варіанти поведінки суб’єктів, надаючи їм право вибирати той чи інший варіант, який відповідає інтересам суб’єкта (наприклад: норма, що регламентує поведінку суб’єкта, надає можливість передбачити дії суб’єкта договором). Ці норми реалізуються шляхом вибору суб’єктом того варіанту поведінки, який для нього є найоптимальніший.

Реалізація правової норми визначає необхідність закріплення її положень в тексті нормативно-правового акту. Саме в цьому випадку відбувається перевтілення правової норми з юридичної категорії в практичну площину правового припису.

На практиці розрізняють 5 варіантів (способів) викладу правової норми в тексті нормативного акту. Вказані способи визначають можливості щодо реалізації правового припису.