Правозастосування як особлива форма реалізації права.

Однією із найважливіших форм реалізації права є застосування права. В юридичній літературі існує декілька визначень даного поняття.

1) Особлива форма реалізації права, яка здійснюється державними громадськими організаціями в межах їх компетенції у формі влади організуючої діяльності по конкретизації права.

2) Владна діяльність органів держави чи інших органів, повноваження яких делегує держава, які видають індивідуальні акти на основі норм права.

3) Форма реалізації права, яка включає в себе юридично-організаційну діяльність держави по втіленню правових норм відносно конкретних суб’єктів

Як зазначають М.Н. Марченко і В.І. Леушин, правозастосування – це владна державна діяльність уповноважених державних органів і посадових осіб, яка має чіткий, встановлений законом порядок та послідовність і спрямована на ухвалення рішень щодо конкретних справ на підставі юридичних фактів і правових норм.

Правозастосування має місце, коли адресати правових норм не можуть реалізувати свої права та обов’язки без своєрідного посередництва компетентних державних органів, коли необхідно здійснювати державний контроль за розвитком відносин між суб’єктами.

Механізм реалізації права розкривається через системний, функціональний та соціологічний (дієвий )підходи.

Елементами системного підходу є юридична надбудова (правосвідомість, норми права, акти застосування права) та форми взаємодії правових актів.

Функціональний та соціологічний підходи мають місце в процесі видання та застосування норм права, в процесі здійснення правовідносин, забезпечення стану законності та правопорядку в суспільстві.

Отже, розуміння поняття застосування права є багатогранним та неоднозначним.

Таким чином, застосування права - це владна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб по підготовці та прийняттю індивідуальних рішень по юридичній справі на основі юридичних фактів та конкретних правових норм.

Застосування норм права має певні особливості(безпосередня форма реалізації):

· це діяльність, яка здійснюється відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами (органами законодавчої влади, прокуратури, суду, виконавчої влади, громадськими організаціями);

· їй притаманний державно-владний, організуючий характер (акти, що видаються в процесі правозастосування є юридичними, невиконання їх тягне застосування державного примусу);

· завжди має активний характер, направлена на виникнення, зміну, припинення правовідносин;

· здійснюється в особливих процесуальних формах;

· завершується припиненням правозастосовуючого акту, де фіксуються індивідуальні конкретні приписи.

Однак, в деяких випадках у процесі реалізації правових норм виникає необхідність в спеціальному суб’єкті правореалізації. Цим суб’єктом є владний орган держави, без діяльності якого повна реалізація правового припису є неможливою. Необхідність владного органу як суб’єкта правореалізації виникає у випадках:

· коли правовий припис повинен діяти з урахуванням певних конкретних обставин, що вимагають спеціального встановлення чи контролю (видача паспорта, призначення пенсії.);

· коли є суперечка між суб’єктами про право (розподіл спільного майна між подружжям);

· коли не виконуються обов’язки, передбачені нормою права чи мають місце перешкоди у здійсненні права, що викликає необхідність вдаватись до примусових заходів з боку відповідних державних органів (стягнення штрафу як адміністративного покарання);

· коли виникає необхідність офіційно закріпити певні дії чи перевірити їх законність (нотаріальне посвідчення певних юридичних фактів);

· коли для виникнення правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності чи відсутності конкретних фактів (визнання батьківства).

Всі вказані випадки передбачають необхідність особливої форм реалізації права - правозастосування та відповідного органу держави - правозастосовчого органу.

Процес правозастосування визначається як діяльність, що реалізується в певній послідовності дій, які визначаються якстадії правозастосування.Розрізняють три стадії правозастосовчої діяльності:

1. Встановлення фактичних обставин справи.

2. Підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи.

3. Вирішення юридичної справи та оформлення прийнятого рішення.

Фактичні обставини справи визначаються як життєві факти та явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Встановлення фактичних обставин здійснюється в процесі діяльності правозастосовчого органу шляхом збору доказів.

Докази визначаються як певні встановлені дані про фактичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення (як правило, це протокол). Докази повинні відповідати певним вимогам: бути достовірними, обґрунтованими та повними.

Встановлення фактичних обставин здійснюється шляхом доказування, що визначається як логічно послідовна діяльність по зібранню, дослідженню та оцінці певних документів.

Особливість доказування пов’язується із такими категоріями як презумпція та тягар доведення.

Презумпція є припущенням про наявність чи відсутність певних фактів. Першочергове значення у процесі доказування по кримінальним та адміністративним справам має презумпція невинуватості, тобто припущення про невинність будь-якої особи навіть у тому випадку, коли про її винність свідчить багато фактів. Особа визначається невинною до тих пір, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку та встановлена актом правозастосування.

Тягар доказування - це обов’язок обґрунтування доказів, що покладається на певного суб’єкта. В цивільних справах цей обов’язок розподіляється порівну, у кримінальних справах тягар доказування належить обвинувачу, що повинен довести вину підозрюваного.

При встановлені фактичних обставин справи суттєве значення належить преюдиції, тобто юридичному встановленню наявності, відсутності чи істинності певних фактів. Так, якщо суд вже встановив певні факти, перевірив та оцінив їх у певному порядку, то вони визнаються преюдиційними, тобто такими, що при новому розгляді справи вважаються встановленими, істинними та не потребують нової перевірки.

З документів, які включають свідчення про фактичні обставини, та документів, що складаються правозастосовчими органами утворюється юридична справа як сукупність певним чином оформлених та розміщених документів.

§3. Акти застосування норм права.