Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Гарантії забезпечення законності.

Реалізація принципу законності набуває реального змісту при наявності певних умов, які отримали назву гарантій забезпечення законності.

В юридичній літературі існують різні підходи щодо розуміння даної категорії.

Ряд вчених під гарантіями розуміють всю систему економічних (матеріальних) , політичних, ідеологічних та інших факторів, які сприяють реалізації норм права.

Інші вчені вважають, що гарантії слід розглядати як систему загально-соціальних умов та соціально-юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується повне та послідовне здійснення вимог законності.

Скакун О.Ф. під гарантіями розуміє умови суспільного життя та засоби, які застосовує держава з метою забезпечення режиму законності та стабільного правопорядку.

Виходячи із запропонованих визначень гарантії законності доцільно розділити на дві групи: загальні (загально-соціальні) та спеціальні

Середзагальних гарантій розрізняють:

1) політичні, які знаходять відображення в реально існуючому політичному режимі, наявності системи народовладдя, в можливостях здійснення демократичних перетворень, дотримання принципу розподілу інтересів окремих груп та індивідів тощо.

2) економічні гарантії це відповідний ступінь економічного розвитку суспільства, еквівалент співвідношення товаровиробництва та споживання матеріальних благ, багатоманітність форм власності, матеріальна незалежність суб’єктів права тощо.

3) ідеологічні гарантії знаходять прояв в системі ідей, поглядів, які притаманні суспільству в цілому, покращення загальної та правової культури населення, формування правосвідомості населення тощо.

4) психологічні умови створення здорової моральної атмосфери в суспільстві, забезпечення певного рівня духовної культури.

Також розрізняють гарантії правового характеру.

1) загально-правові (юридичні) – це система спеціальних засобів, які використовуються для створення ефективного законодавства, це розвинутість правової системи, її непротирічивість, це досконала юридична техніка тощо.

2) організаційні – це заходи, певна процедура застосування, дотримання, виконання чи використання норм права в діяльності суб’єктів права, боротьба з правопорушеннями, захист прав громадян тощо.

Таким чином, впровадження в життя принципу законності потребує необхідності врахування багатьох факторів загальносоціального та правового характеру, які впливають на поведінку суб’єктів в процесі реалізації норм права.

 

 

Тема 8. Тлумачення норм права.

Питання:

I. Поняття, необхідність і значення тлумачення в процесі реалізації норм права.

II. Способи тлумачення.

III. Тлумачення за суб’єктами.

IV. Акти тлумачення норм права.

§ 1. Поняття, необхідність і значення тлумачення в процесі реалізації норм права.

Важливе місце серед теоретико-правових проблем сьогодення належить питанню тлумачення в процесі реалізації норм права.

В юридичній літературі щодо цього процесу сформувалося дві точки зору:

По-перше, група вчених (Венгеров А.В., Лившиц Р.З., Недбайло П.Е.) вважають, що процес тлумачення норм права тісним чином пов’язаний зі стадіями правозастосовчої діяльності. Тобто, в процесі юридичної кваліфікації фактів та обставин, які мають певне відношення до справи необхідно не тільки правильно підібрати норму права, а і зрозуміти її зміст як юридичної підстави для вирішення конкретного випадку та винесення рішення.

По-друге, інші вчені (Комаров С.А., Решетов Ю.С., Хропанюк В.Н. ) зазначають, що процес тлумачення норм права тісним чином пов’язаний не тільки із застосуванням норм права, а із іншими формами реалізації права. Тобто, з’ясування змісту норми права, її правильне розуміння учасниками правовідносин є необхідною умовою її свідомого та добровільного дотримання, виконання чи використання цієї норми.

Підтлумаченням норм права розуміють з однієї сторони з’ясування їх значення та змісту, а з іншої – роз‘яснення.

З’ясування є певний процес, націлений на те, щоб встановити дійсний зміст норми права.

Роз’яснення базується на уясненні, на тому, що зміст норми права вже визначений, а пояснення має за мету довести зміст норми до інших суб’єктів.

Необхідність процесу тлумачення обумовлюється певними факторами:

1) як відомо, норми права мають загальний характер, а застосовуватись вони повинні до конкретних фактів, їх різноманітність та складність висуває безліч питань по конкретизації загальної норми щодо конкретного випадку чи конкретного суб’єкта;

2) особливості формулювання норм права, їх лаконічність, абстрактність, використання спеціальної термінології;

3) тлумачення часто зумовлене і низьким рівнем законодавчої техніки (норми права часто містять такі формулювання як «та інші випадки ...», що потребує з’ясування цих випадків);

4) воно зумовлено необхідністю пристосування нормативного матеріалу до змін в суспільному житті.

Значення тлумачення норм права:

Ø сприяє правильній реалізації правових норм всіма суб’єктами права;

Ø сприяє забезпеченню принципу єдності законності, бо дає можливість вірного, єдиного розуміння та застосування норм права на території держави;

Ø дає можливість ліквідувати неточності в формулюванні закону та заповнити прогалини в праві.

Способи тлумачення

Спосіб тлумачення це сукупність однозначних прийомів мислення, що використовуються для визначення смислу (змісту) норми права.

Кожний спосіб відрізняється від іншого своїми специфічними засобами та прийомами тлумачення. Засобами в даному випадку є інші норми, пов’язані з тією, що тлумачиться.

Основними способами тлумачення є:

1. Граматичний уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб заснований на знаннях мови та є першочерговим і необхідним етапом тлумачення, тому що норми права існують лише в мовній формі у вигляді граматичних речень.

Шляхом дослідження мовної форми, встановлюється зміст норми права. Уяснення починається з уяснення значення окремих слів. Однак, треба врахувати і той факт, що окрім загальновживаних є і специфічне значення певних слів і висловів. При цьому одним з правил тлумачення є вживання слова в найбільш поширеному значенні. Надання словам іншого значення повинно бути доведено.

Якщо в акті використані технічні чи спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, їм потрібно надати того змісту, що вони мають у відповідних галузях знань. Без достатніх підстав не можна надавати різним термінам одного значення. Слова повинні мати той смисл, який надається законодавцем в момент прийняття.

Після вияснення значення слів переходимо до морфологічного розгляду слів та синтаксичного аналізу речення. Визначаємо граматичний зв’язок слів, форму речення, значення різних знаків тощо.

2. Систематичний уяснення смислу норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами. Цей спосіб враховує призначення норми права бути частиною єдиного цілого (системи права).

При даному способі тлумачення виявляється місце норми в системі права, галузі права, правовому інституті, в конкретному правовому акті. Потім на цій основі визначається логічний зв’язок з іншими нормами. Норма права, що логічно пов’язана з тією, що ми тлумачимо, використовується як засіб тлумачення.

3. Логічний спосіб, при якому оперують матеріалом самої норми, використовуючи такі прийоми як логічне перетворення речення, аналогія, аргументи від протилежного тощо.

Необхідність такого перетворення викликана тим, що логічна побудова норми не завжди співпадає з граматичною будовою речення.

Часто законодавець при формулюванні норм права, перелічуючи обставини, що мають юридичне значення, не дає їх виключного переліку і, закінчуючи перелік, використовує звороти «на інше», «в інших випадках», «в аналогічних випадках», тобто уповноважує інтерпретатора в процесі застосування норм права розширити перелік обставин, аналогічних тим, що перелічені в нормі, яка тлумачиться.

4. Риторичний такий спосіб тлумачення, для якого характерним є уяснення змісту норм на основі аналізу конкретно-історичних умов їх прийняття.

Вивчаються причини, умови, що викликали необхідність прийняття нормативного акту, а також мету, на досягнення якої був націлений даний акт законодавець встановлює більш точний зміст та призначення правової норми. Цей засіб тлумачення має значення для аналізу пам’яток права, а також для тлумачення актів, що мають довгу історію існування.

5. Спеціально-юридичний спосіб тлумачення, заснований на знаннях юридичних наук. Вони використовуються як засіб уяснення смислового значення норми.

Перш за все юридична наука розкриває зміст термінів, що вживаються в законодавстві. Вона також формулює нові терміни, що використовуються законодавцем.

Важлива роль юридичної науки і в аналізі та виробленні критеріїв розуміння оціночних термінів (суттєва шкода, тяжкі наслідки, позитивний ефект...)

Розкриваючи ці терміни, наука спирається на практику вирішення конкретних справ, бо їх зрозуміти можливо лише враховуючи конкретні обставини справи. При цьому способі тлумачення використовуються знання про структуру правових норм, їх класифікація тощо.

6. Функціональний основне значення відводиться факторам та умовам, в яких функціонує норма, і які впливають на зміст норми, що тлумачиться. Заобсягом тлумачення може бути

· буквальним (адекватним);

· поширювальним;

· обмежувальним.

Буквальне тлумачення має місце тоді, коли зміст норми повністю відповідає її текстуальному виразу.

Поширювальниміобмежувальним тлумачення може бути лише у випадках, коли дійсний зміст норми не співпадає з її словесним формулюванням.

Зміст норми може не співпадати з її текстом у випадку невдалого використання термінів, слів, коли їх обсяг не рівний обсягу понять, які мав на увазі законодавець, чи у випадку наявності норм, пов’язаних з нормою, що тлумачиться, і обмежують чи розширюють її дію.

Якщо дійсний смисл норми вужче її словесного виразу, то тлумачення має бути обмежувальним. Якщо ж він ширше словесного (буквального) виразу, то тлумачення буде поширювальне.

Тлумачення за суб’єктами

Важливе значення для процесу реалізації норм права має тлумачення за суб’єктами. Тлумачити норми права можуть всі суб’єкти, однак юридичне значення тлумачення різне.

В залежності від суб’єктів та юридичного значення тлумачення може бути офіційним та неофіційним.

Офіційне тлумачення - дається уповноваженими на те органами та має обов’язковий характер для суб’єктів, що застосовують норми права. Воно розподіляється на:

· аутентичне – дається тим же органом, який приймав даний нормативний акт;

· легальне – засноване на спеціальній вказівці закону про надання органові права пояснювати акти, що видаються іншими органами.

В залежності від того чи торкається офіційне тлумачення конкретної справи чи певної категорії справ, воно поділяється на:

· нормативне тлумачення має загальний характер і обов’язкове для розгляду всіх справ даного виду;

· казуальне – обов’язкове лише для розгляду конкретної справи.

Неофіційне тлумачення – дається різними суб’єктами, що не мають права на офіційне тлумачення і є не обов’язковим для органів, що застосовують норму права. Поділяється на:

Ø доктринальне – має місце в процесі аналізу норм права в монографічних джерелах та наукових статтях. Різновидом доктринального тлумачення є науково-практичні коментарі до кодексів;

Ø повсякденне – проводиться в процесі здійснення адвокатської діяльності, діяльності юрисконсультів тощо.

§4. Акти тлумачення норм права.

Інтерпретаційні акти це юридичні документи, що приймаються відповідними органами держави в рамках їх повноважень та містять конкретизуючі нормативні приписи, націлені на роз’яснення змісту норм законів та підзаконних актів.

Інтерпретаційні акти приймаються в процесі офіційного тлумачення правових норм та дають можливість не лише єдиного розуміння змісту припису, який роз’яснюється чи уточнюється, а і офіційного посилання на документ у випадку його використання у процесі правореалізаційної діяльності.

Інтерпретаційні акти характеризуються рядомознак, що відрізняють їх від інших нормативних актів (нормативно-правових, правозастосовчих).

1. Інтерпретаційні акти можуть поширюватися як на невизначену кількість суб’єктів, маючи нормативний, загальнообов’язковий характер, так і на певного конкретного суб’єкта, маючи казуальний характер.

2. Ці акти мають формально-визначений характер і приймаються у вигляді постанов, указів, наказів, листів, положень, роз’яснень.

3. Акти тлумачення мають юридичну силу, що визначається компетенцією суб’єктів, які їх приймають.

4. Вказані акти складають систему, що характеризується ієрархічністю та підпорядкуванням.

5. Акти тлумачення приймаються на основі нормативно-правових актів, що пояснюються. Саме тому вони не можуть їм протирічити і мають допоміжне значення роз’яснення змісту правового припису.

6. Вони торкаються лише тих нормативно-правових актів, зміст яких в процесі застосування виявився не чітким, суперечливим чи узагальнюючим.

7. Мають письмову форму юридичного документу з певною структурою та атрибутами.

8. Акт тлумачення діє впродовж періоду існування нормативно-правового акту, який тлумачиться і змінюється в результаті його зміни, так і незалежно від цього.

Акти тлумачення розподіляються навиди за певними критеріями:

І. За суб’єктами прийняття визначають:

· інтерпретаційні акти органів влади;

· управління;

· судових та правоохоронних органів;

· прокуратури.

II. В залежності від юридичної природи розрізняють:

1. Інтерпретаційні актиправотворчості, що приймаються в порядку аутентичного чи легального делегованого тлумачення. Вони становлять органічну частину системи інтерпретаційних актів, однак, будучи результатом правотворчої діяльності державних органів, вони визнаються джерелами права, які вміщують конкретизуючі норми (акти Верховної Ради чи роз’яснення Кабінету Міністрів).

2. Інтерпретаційні актиправозастосування, що вміщують правила застосування норм права. Вони не є результатом правотворчої діяльності компетентних органів і являють собою своєрідну форму юридичної практики та узагальнення досвіду застосування норм права (постанови Пленуму Верховного Суду України та його роз’яснення).

III. За поширеністю на суб’єктів:

· нормативні акти, що поширюються на невизначене коло суб’єктів;

· казуальні інтерпретаційні акти, що поширюються на конкретну життєву ситуацію та суб’єктів.

ІV. За формою прояву акти тлумачення існують у вигляді:

· постанов;

· інструкцій;

· наказів;

· пояснень.

V. В залежності від обсягу тлумачення:

· акти буквального тлумачення, текст яких повністю співпадає з текстом правового припису;

· акти розширеного тлумачення, текст яких ширше словесного виразу норми;

· акти обмеженого тлумачення, зміст акту вужчий від дійсного виразу норми, що тлумачиться.

Значення інтерпретаційних актів визначається тим, що вони розкривають смисл правового припису, сприяють реалізації норми всіма суб’єктами права, дають можливість ліквідувати неточності у формулюванні приписів та заповнити прогалини в праві.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-08-29

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...