Охарактеризуйте співвідношення понять «свідомість» і «самосвідомість». Покажіть генезис основних форм самосвідомості.

Свідомість має бути програмою, що управляє людською діяльністю, а також жити внутрішнім життям. Такі умови забезпечуються завдяки пев­ним характерним рисам, властивим свідомості та функціям, які вона виконує.

Однією з важливих рис свідомості є її універ­сальність. Це означає, що у свідомості можуть відображатися будь-які властивості предметів, що так чи інакше залучаються до діяльності. Це відбу­вається тому, що праця і спілкування "змушують" предмети подати себе багатогранно в думках лю­дини. Відомий приклад: орел бачить набагато далі, ніж бачить людина, але людське око помічає в ре­чах значно більше, ніж око орла.

Свідомості властива об'єктивність. Тобто сві­домість відображає предмети такими, якими вони є в дійсності. Тварина бачить у предметі лише об'єкт потреби або небезпеки. Людина бачить речі незалежно від тієї чи іншої потреби.

Для свідомості характерний нерозривний зв'я­зок із мовою. Мова виконує важливі функції:

1) збереження знань (акумулятивна функція);.

2) зв'язок між людьми, передача досвіду (комуні­кативна функція); 3) засіб вираження думки, знань (експресивна функція).

Свідомість містить чітко виражене цілеспря­моване відображення дійсності. їй властиве ціле-покладання. Перед тим, як щось зробити, людина створює ідеальний проект майбутнього результа ту і розробляє план дій. Матеріальне виробництво продукує речі, предмети. Духовне — їх проекти.

Людина активно ставиться до дійсності. Вона оцінює ситуацію, фіксує своє ставлення до дійсності, виділяє себе як суб'єкта такого ставлення. Актив не ставлення до дійсності — характерна риса свідо­мості як специфічної форми відображення.

Активність як невід'ємна риса свідомості тіс­но пов'язана з такою властивістю свідомості, як творчість. Адже універсальне й об'єктивне відоб­раження дійсності передбачає не просто активне ставлення до неї, а творчо-активне, тобто перетво­рювальне, а не руйнівне ставлення. Людина праг­не створювати нове. А для цього потрібні нові ідеї, конструктивне зображення того, чого реально ще немає, але може бути створено відповідно пізна­ним об'єктивним законам цієї реальності.

Вже зазначалося, що людина активно ставить­ся до дійсності. Активність передбачає оцінюван­ня не лише ситуації навколишньої дійсності, а й аналіз носія свідомості, тобто людини, виділення суб'єктом самого себе як носія певної активної позиції відносно світу. Все це проявляється в са­мосвідомості. Отже, самосвідомість — це виділен­ня себе, ставлення до себе, оцінювання своїх мож­ливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості.

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь — самопочуття. Са­мопочуття — це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом ото­чуючих речей та людей. Щоб правильно орієнту­ватися в світі речей, необхідно насамперед усві домлювати, виділяти ті зміни, які відбуваються з тілом людини на відміну від того, що відбувається у зовнішньому світі. Якби цього не відбувалося, то людина не змогла б розрізнити процеси, що відбу­ваються в самій дійсності від суб'єктивних про­цесів. Наприклад, людина не змогла б зрозуміти, чи предмет наближається чи віддаляється від неї. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієї чи іншої спільності людей, тієї чи іншої куль­тури і соціальної групи — є більш високим рівнем самосвідомості.

Виникнення свідомості "Я" як зовсім особли­вого утворення, схожого на "Я" інших людей і разом із тим в чомусь унікального, неповторного — це найвищий рівень розвитку самосвідомості. Зав­дяки йому людина може здійснювати вільні дії і нести за них відповідальність, що в свою чергу вимагає самоконтролю та оцінювання своїх дій.

У поняття самосвідомості входить, як уже го­ворилося, також самооцінка, самоконтроль. Само-. свідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задо­волення чи незадоволення собою.

Самооцінка і самоконтроль можливі лише за наявності такого "дзеркала", як колектив інших людей. У цьому "дзеркалі" людина бачить саму себе, і з його допомогою вона починає ставитися до себе, як до людини, тобто виробляє форми само­свідомості. Самосвідомість формується в процесі колективної практичної діяльності і міжлюдських взаємовідносин, а не в результаті внутрішніх по­треб ізольованої свідомості.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про реф лексію.

Рефлексія — це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предме­том спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

Рефлексія не обмежується лише усвідомленням, аналізом того, що є в людині, а й одночасно перероб­ляє саму людину, спричиняє перехід за межі того рівня розвитку особистості, якого було досягнуто.

Людина аналізує себе в світі певного ідеалу осо­бистості, порівнює себе з ним, прагне досягти цьо­го ідеалу. Вона немовби прагне "обґрунтувати" себе, закріпити системи своїх власних орієнтирів. Але свій образ, який формує людина, не завжди відпо­відає (адекватний) реальній людині та її свідомості. Адже людина здатна помилятися. Тому те, наскіль­ки правильно людина "розуміє" себе, адекватно "подає" себе, можуть визначити оточуючі її люди.