Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






МЕТОДИКА ТУРИСТСЬКОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРАЇНИ

 

Запорукою вдалого написання курсової роботи є дотримання плану комплексної туристської характеристики країни. Обов’язковім для студента є знання методики вивчення кожного з компонентів країни, які складають умови чи передумови для організації та розвитку туризму на її території. Необхіднім є також розуміння та висвітлення їх впливу на стан та перспективи розвитку цієї сфери. Нижче будуть охарактеризовані опорні пункти туристського дослідження країни, відповідно до плану (див. додаток В).

1. Вивчення географічного положення (ГП) країни.Під географічним положенням розуміється відношення даної країни до будь-яких об’єктів, узятих зовні її території, які впливають на можливості розвитку туризму. Тільки одне знання ГП країни допоможе студенту зробити певні висновки про просторові взаємостосунки держави, його потенційні можливості на світовому туристському ринку. Розглянемо характеристики географічного положення країни, які найбільш суттєво впливають на розвиток туризму.

1.1. Положення об’єкту щодо основних ліній і точок на карті або на материку. Опис положення означає необхідність визначити власне місцеположення території країни. При цьому достатньо вказати істотні риси місцеположення, вказавши, наприклад, що країна розташована в помірних широтах уздовж східної околиці такого материка, або уздовж східного побережжя.

1.2. Коефіцієнт «компактності» країни - співвідношення площі держави та довжини її сухопутних кордонів. Ідеальний коефіцієнт компактності має держава, контури якої мають форму, близьку до круга. У цьому випадку відстані від географічного центру країни до її кордонів приблизно рівні, що дозволяє національній туристичній індустрії розробляти різні тури, а отже досягати певного ступеня конкурентоспроможності на світовому туристичному ринку (близькі до ідеальної форми території Чехії та Угорщини). Дане твердження підходить лише для тих країн, внутрішні території яких не пересічені природними перешкодами. У територіально крупних державах із довгими сухопутними кордонами розвивати туристичну індустрію в комплексі ніде не вдавалося.

Чим менше коефіцієнт компактності країни, тим сильніше її територія розтягнута або уздовж меридіанів (Бразилія, Аргентина, Мексика, Італія, Швеція, Фінляндія, Туніс), або паралелей (Росія, Туреччина, США, Канада). Країни, що мають меридіональну спрямованість знаходяться в більш виграшному положенні - у них більше виражена зміна ландшафтів і різноманітність кліматичних поясів, а, отже, вища туристична привабливість.

1.3. Довжина сухопутних кордонів країни. Чим довше сухопутний кордон, тим більша кількість переходів можна на ній організувати (це розширює пропускну спроможність національної туристичної індустрії), тим більше можливостей для розвитку прикордонної торгівлі й туризму (туризм з Німеччини до Польщі, Чехії, Австрії, Швейцарії, Франції; із США до Мексики; із Франції до Іспанії).

1.4. Економічний стан країн-сусідів. Наявність меж з економічно розвиненою державою (або такою, що стрімко розвивається) сприятиме зростанню в’їзного туризму (Китай - Росії, США - Мексика, Франція - Іспанія, Німеччина - Польща). Кордони ж з економічно слабкими країнами стимулюватимуть зворотний процес (виїзний туризм) з причини нерівномірної вартості туристичного обслуговування.

1.5. Транзитне положення країни, особливо між державами - крупними виробниками та споживачами певних видів товарів. У цьому випадку територія держави може використовуватися для активного транзиту вантажів, формуються міжнародні транспортні коридори як пасажирські, так і вантажні (Туреччина, Сінгапур, Єгипет, Панама).

1.6. Вихід території держави до моря. Наявність у держави виходу до морів, по акваторії яких прокладені найважливіші водні маршрути основна запорука успіху її економічного й туристичного розвитку (див. додаток Л).

1.7. Положення країни на карті світових сухопутних і повітряних транспортних коридорів. Сухопутними транспортними коридорами є осі економічного розвитку держав, уздовж яких сконцентрований їх промисловий, науковий і культурний потенціал (див. додаток М). Практично все найбільш густо заселені території миру розташовуються в рамках сухопутних торгових і пасажирських транспортних коридорів. Туризм (особливо, пізнавальний, діловий, видовищний і подієвий) розвивається переважно усередині цих транспортних коридорів Повітряні транспортні коридори розповсюджені нерівномірно (див. додаток Н). На карті світу є держави, вельми віддалені від потоку повітряного транспорту в силу або специфіки свого географічного положення (Ісландія, Швеція, Австралія, Нова Зеландія), або економічних характеристик (держави Центральної Африки, Латинської Америки). Найчастіше туризм в таких державах (принаймні, в’їзний) розвивається недостатньо.

2. Територія та навколишнє середовище (простір) країни. Територія в даному випадку розглядається як площа (площина), а простір – як об’єм (як тривимірний простір), а решта всіх об’єктів і явищ розглядається усередині них. Розглянемо характеристики території та навколишнього середовища (простору) країни.

2.1. Склад території країни, тобто характеристика об’єктів на площині, поверхні Землі. Звичайна кожна держава має в своєму розпорядженні деяку частину території якого-небудь континенту або частини світу.

2.2. Структура території - адміністративно-територіальні одиниці країни. Якщо адміністративний розподіл дуже дрібний можна використовувати історико-географічний або просто перечислити крупні фізико-географічні об’єкти.

2.3. «Навколишнє середовище» або «простір». Необхідно звернути увагу на ступінь зміненої цього середовища людиною.

3. Природа країни.Природні умовита природні ресурси будь-якої країни є основною частиною потенціалу, що визначає можливості розвитку туризму. Розглянемо характеристики природи.

3.1. Ландшафти. Структура й типологія ландшафтів впливають на популярність в країні того або іншого виду туризму (пляжного, гірськолижного, екстремального, екологічного й т.д.) і визначають умови створення туристичної інфраструктури - можливість будівництва, підведення комунікацій, спорудження доріг і транспортних центрів. Нерівності рельєфу, велика кількість каньйонів, річок утрудняють доступ туристів до ресурсів, збільшують собівартість будівництва туристичних об’єктів, скорочують пропускну спроможність курортів і туристичних центрів.

При характеристиці ландшафту необхідно вказати форми рельєфу що знаходяться на території, їх співвідношення по площі, й назви найбільш значних гір і рівнин. Переважна кількість рекреацій розташована в районах стику ландшафтів різного типу. Так, на стику низько і середньогірського та приморського (приозерного) ландшафтів розташовуються в основному туристичні зони Європи, окремих країн Азії і Америки. У державах Африки і Близького Сходу активно використовується поєднання пустинного, низькогірського й приморського ландшафтів. Різкі ландшафтні відмінності формують украй високу естетичну значущість рекреацій (наприклад, гористі береги морів, або степ, що обривається в морі, або пустеля).

Не менш популярним у туризмі є і середньо- й високогірський ландшафт. Він використовується для лікувально-оздоровчого відпочинку, спортивного туризму, гірськолижного катання, спелеотуризму та альпінізму. Для лікувально-оздоровчого відпочинку найбільш сприятливим є крупногорбистий та грядковий рельєф, і пересічена місцевість. Для гірського туризму та альпінізму необхідний гірський рельєф: скелі, льодовики, сніжники. Ресурсами спелеотуризму є карстові ландшафти.

3.2. Водні ресурси. Характеристика вод включає розгляд вод Світового океану, які омивають країну (моря, океани, затоки або протоки) і вод суші (річки, озера, болота, підземні мінеральні води та грязі). При їх оцінці розглядаються умови підходу до води, наявність пляжної смуги, характер дна, швидкість течії (для річки), переважання слабкого хвилювання на крупних водоймищах, температурний режим. Основним показником якості побережжя як туристичного ресурсу є пляжі (див. додаток О).

Океани та моря мають досить велику площу акваторії, глибину та довжину берегової лінії, тому є найбільш сприятливими для розвитку пляжного туризму. Практично всі держави, що мають берегову лінію, ландшафт і природні особливості якої дозволяють розвивати пляжний відпочинок, активно залучені в туристичне виробництво (Іспанія, Італія, Греція, Туреччина, Таїланд, Єгипет, Бразилія).

У регіонах, позбавлених виходу до побережжя морів і океанів, може розвиватися пляжний туризм на берегах водосховищ, річок, озер, кар’єрів.

Річки, особливо широкі рівнинні, з регульованим або явно не вираженим характером зміни рівня води (регулярність повеней, повеней), пляжною смугою, низькою швидкістю течії і комфортним для організму людини температурним режимом води, можуть представляти можливості для розвитку традиційного пляжного, круїзного, екологічного і екстремального туризму. Для сплавів на човнах і плотах використовуються спокійні (сімейний відпочинок) або бурхливі (екстремальний сплав на каяках, плотах, байдарках і тому подібне) річки. Спортивні категорійні сплави на байдарках, каное, катамаранах і плотах проходять по річках, що відрізняється великою кількістю перешкод.

3.3. Клімат - головний компонент природи, що визначає можливості розвитку туризму в будь-якій країні. Клімат визначає попит. Різноманітність кліматичних умов - одна з головних причин різноманітності видів і напрямів туризму в даній країні. Починати характеристику слід з виявлення в яких (якому) кліматичних поясах розташована країна і які особливості їх розповсюдження по території. Якщо на території країни декілька кліматичних поясів, то доцільно вибрати найбільш сприятливий для туризму й спочатку дати характеристику цього поясу за планом: тип або типи клімату; дані про температуру, тиск, вологість, осідання, вітри; основні кліматичні явища; погода.

Відповідно до біокліматичного потенціалу проводиться зонування території за ступенем сприятливості (комфортності) для відпочинку. Виявляються зони оптимальної комфортності - сприятливої у всі сезони року з щадним і щаднотренувальним режимами зони комфортності з різним ступенем сприятливості в літній і зимовий періоди (щадний і дратівливий режими або переважання умов, які мають тренуючий вплив) і зони кліматичного дискомфорту, в яких у всі сезони року домінують дратівливі умови.

При зонуванні дуже важливо враховувати дискомфортні явища погоди - переохолодження й перегрів; надлишок і недолік УФ; мінливість погоди; духоту; гідротермічний дискомфорт; великі вітрові навантаження; тривалий туман; значні осідання; інтенсивну грозову діяльність. Ці явища фізіологічно шкідливі для організму людини. Вони перешкоджають проведенню більшої частини рекреаційних занять.

3.4. Природні зони. Набір і географія природних зон неповторювані в кожній країні, саме вони визначають «образ» і специфіку природи даної території, а значить особливості організації туризму. Для туризму інтерес представляють природні комплекси порівняно невеликих розмірів, але для країнознавчої характеристики достатньо розглянути географію природних зон. Термін «природна зона» вживається для позначення природних комплексів на рівнинах і висотних поясів у горах. Комплексна туристська характеристика природної зони містить опис рослинності, тваринного світу та територій регламентованого доступу (перелік мисливських і риболовецьких угідь, природних заповідників, пам’ятників природи, заповідних ділянок лісу, національних парків, заповідників). Назви ґрунтів доцільно приводити тільки в тих випадках, коли їх своєрідний колірний відтінок формує колористична різноманітність пейзажу.

4. Народонаселення країни.Населення, виступає одночасно як частина туристичного образу приймаючої держави, що безпосередньо впливає на туристичний продукт і як учасник туристичних обмінів, чинник, що формує попит на туристичному ринку.

4.1. Чисельний склад. Для країни-донора на туристичному ринку цей показник вельми важливий, з огляду на те, що він визначає максимальну ємкість туристичного попиту в країні. Логічно припустити, що ніж більшим населенням володіє країна, тим більше в абсолютному виразі кількість потенційних виїзних і внутрішніх туристів в ній. Безперечно, цей показник варто розглядати лише в сукупності з економічним рівнем розвитку держави.

4.2. Якість життя. Чим вище рівень «якості» життя в країні, тим більш сприятливі умови для туризму. У країнах з низьким рівнем «якості» туризм, як правило, розвивається тільки в окремих анклавах і частіше як екзотичний туризм. Поєднання цього показника з чисельністю населення по-різному впливає на розвиток туризму в країні. Так, потенціал внутрішнього або виїзного туризму в таких густо заселених країнах, як Нігерія, Бангладеш, Індонезія або Пакистан величезний, проте низький рівень життя більшості жителів обмежує його розвиток. За об’ємом попиту на внутрішньому туристичному ринку ці держави суттєво програють меншим за чисельністю населення, але більш високорозвинутим Німеччині, Великобританії або Італії. Основними показниками «якості» населення є середні розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) і тривалість життя, додатковими – рівень освіти, стан здоров'я населення, його забезпеченість житлом, транспортом, рівень медичного обслуговування та ін.

4.3. Розміщення населення - це просторовий малюнок розподілу населення на певній території. Показником розміщення населення є щільність населення - кількість людей на квадратний кілометр. Чим вище щільність населення, тим вище рівень господарської освоєності, тим більшою кількістю трудових ресурсів володіє країна в кожному конкретному регіоні.

Низька щільність населення, наявність у країни величезних, практично не освоєних людьми районів, негативно впливає на розвиток туристичної індустрії. Окремі слабо заселені держави намагаються вирішити цю природну проблему шляхом, наприклад, розвитку екстремальних або екологічних турів, що припускають знаходження туристів далеко від цивілізації і звичної міської інфраструктури. Проте такий туризм не є масовим і його розвиток не дасть країні лідерства на світовій туристичній карті. Найпривабливіше туристичне виробництво в районах, що відрізняються високою і рівномірною щільністю населення.

До теперішнього часу в світі склалися декілька ареалів підвищеної щільності населення: Східна, Південна та Південно-східна Азія, Західна та Східна Європа, Північний Схід Північної Америки. Але є величезні території з низькою густиною населення, наприклад, Африка, Латинська Америка, Австралія.

4.4.Відтворення населення. Студенту необхідно визначити який тип відтворення населення має місце в країні. Існує два типа відтворення населення. У країнах з першим типом відтворення населення (низька народжуваність і низький природний приріст) переважають представники більш літнього віку. Держави ж з другим типом (висока народжуваність і значний природний приріст) демографічно більш молоді, в їх структурі велика частка дітей і молоді.

Віковий склад населення безпосередньо позначається на розвитку туризму. Туризм, вимагаючи зміни місць, а отже, можливість випробування стресу, з одного боку, недозволена розкіш для людей літнього віку. З іншої, у молоді, яка тягнеться до нових відчуттів і практично завжди готова для нових випробувань може не бути необхідних для здійснення поїздок коштів, або вільного часу. Ці дві особливості в цілому зрівнюють одна одну. У державах з першим типом відтворення населення однаково добре розвинені як молодіжний, так і пенсійний туризм.

Впливає також вікова структура на туристичне виробництво. Враховуючи трудомісткість туристичного виробництва, його потреба в свіжій і молодої робочій силі, можна стверджувати, що в державах другого типу відтворення населення в цілому більш сприятливі умови для формування національної туристичної індустрії.

4.5. Національний склад. У характеристиці необхідно назвати, які народи (вказавши форму або тип спільності) проживають у країні й де само. Далі слід дати коротку характеристику кожного етносу, вказавши його мову, релігію, форму державної або культурної автономії, відносини з центральною владою, особливості духовної та матеріальної культури, назвати головні культурно-історичні центри. На території багатьох країн досить «складний етнічний склад» населення, ареали розселення етносів часто мозаїчні, що сприяє туристичні привабливості регіону. Різноманіття етносів підсилює культурна різноманітність країни. Проте наявність на певній території декількох етносів може привести до національних конфліктів (як було в колишній Югославії), а це природно гальмує розвиток туризму.

4.6.Урбанізація. Студентам необхідно визначити долю міського населення серед загальної кількості. Високий рівень урбанізації - одна з основних передумов масових форм туризму. На карті світової урбанізації різко виділяються три основні регіони - США, Західна Європа, Японія; їх доповнюють досить дисперсно поширені по більшості районів центри з населенням понад 1млн жителів (в світі їх понад 300). У останні два десятиліття цю картину декілька змінила, могутня (хоча й менш включена в світові політичні, економічні й культурні зв’язки) агломерація в Східній і Південній Азії, країнах Латинської Америки й менше - Африки (див. додатки П, Р).

Міста зазвичай акумулюють об’єкти культурної спадщини, є транспортними вузлами, містять кваліфіковані робочі кадри, засоби зв’язку та розміщення, об’єкти харчування й т.д. У містах можуть бути розташовані крупні конгресно-виставкові центри, які створюють передумови для розвитку бізнес-туризму. Отже, процес урбанізації забезпечує як попит (жителі високоурбанізованих країн високо цінують відпочинок в територіях, що слабо торкнулися цивілізацією), так і пропозицію (за рахунок конкурентної міської інфраструктури) на туристському ринку.

5. Історія країни.З погляду країнознавства в туризмі під історією розуміють знання про минулу соціальну дійсність, тобто відомості про події та звершення минулого суспільного життя народів, країн, видатних особистостей. Студентам слід стисло охарактеризувати історію країни. Це допоможе відстежити процес культурного, етнічного розвитку, державного будівництва і так далі Завдання студента - «прив’язати» історичні події, персонажі до визначених культурно-історичних об’єктів (а, отже, ресурсам туризму), що збереглися до наших днів.

6. Культура країни.Дати повну туристську характеристику культури будь-якої країни не представляється можливим через складність проблеми. Тому в туристській характеристиці необхідно обмежитися її головними напрямами.

При характеристиці художньої культури слід вказати художні та архітектурні стилі, найбільш видатні будівлі та споруди (музеї, картинні галереї, замки, фортеці та форти, павільйони, храми, монастирі, житлові будинки), перерахувати найбільш відомих поетів, письменників, художників, філософів і мислителів країни. Можна вказати й на вплив діячів культури іншої країни.

Слід охарактеризувати й етнографічну культуру - сукупність традиційних форм господарювання, устроїв, звичаїв, традицій, мови, кухні, поселень, народної творчості й т.д.

Релігія є важливим самостійним компонентом культури будь-якого народу в будь-якій країні. Релігійні переконання часто роблять істотний вплив на решту всіх аспектів художньої культури. У історичному минулому цей вплив був значнішим, про що свідчать численні твори народної творчості та мистецтва. Характеристику релігій у будь-якій країні слід давати за таким планом: назвати всі релігії та вірування; показати вплив віри на інші компоненти та явища художньої культури.

7. Політичні умови розвитку туризму.Політичні умови разом з іншими також грають важливу роль в розвитку туризму. Але їх місце в туристській характеристиці декілька скромніше: основні положення політики впливають головним чином тільки на організаційні й технологічні аспекти турбізнесу. Характеристика починається, як завжди, з довідкових відомостей про державний лад країни, тобто про форму правління та адміністративно-територіального устрою країни. Далі необхідно вказати, чи є країна членом військово-політичних і (або) економічних союзів і яких саме. Слід зазначити, до яких обмежень або нових можливостей в політиці країни приводить ця участь, у чому це виражається, як це впливає на туризм, а також яка зовнішня політика даної держави на світовій арені.

Далі слід розглянути ряд питань внутрішньої політики: внутрішньополітичний клімат у країні, особливості суспільно-політичної ситуації, наявність або відсутність внутрішніх конфліктів або розбіжностей (релігійних, етнічних, військово-політичних або соціальних), райони конфліктів або напруженості.

Важливо також знати і розповісти про настрій в суспільстві, про ступінь демократичності, терпимості цього суспільства по відношенню до інакодумцям, іноземцям, про кримінальну обстановку в країні в цілому і про основні туристські райони і центри.

Потім треба перейти до розгляду питань про державну політику у сфері туризму, про наявність національного (державного) законодавства і національної туристської адміністрації. Але головну увагу слід приділити існуючим програмам розвитку туризму, пріоритетам в їх змісті, особливостям і географії їх реалізації. В кінці параграфа доцільно дати коротку характеристику столиці.

8. Економіка та інфраструктура країни.Характеристику економіки необхідно розпочинати з визначення ролі та значення економіки країни в світовому господарстві: рівень економічного розвитку виражається пропорціями макрогалузевої структури, показниками внутрішнього валового продукту, рівня інфляції та ВВП. Далі потрібно стисло перерахувати галузі спеціалізації в трьох основних сферах діяльності: сфері послуг, промисловості та сільському господарстві. Списку галузей цілком достатньо для загального уявлення про рівень розвитку країни й її участь у світовому господарстві. Після загальної характеристики необхідно перейти до визначення місця та ролі туризму в економіці країни. Це може бути підтверджено показниками питомої ваги туризму в ВВП або ВНП, часткою зайнятих у сфері туризму. Кожна країна має свою спеціалізацію в світовому турбізнесі, тому необхідно вказати основні напрями спеціалізації та головні види діяльності (якщо вони є) даної держави в світовому туризмі. Решта питань, що стосується особливостей організації та практики туризму в країні, виходить за рамки загальної туристської характеристики й відноситься до кругу професійних питань. Тому, визначивши спеціалізацію країни в світовому туризмі, треба перейти до характеристики тих галузей, від яких залежить успішність турбізнесу. Це туристська інфраструктура - транспорт, сфера гостинності та громадського харчування. Основними розділами характеристики будь-якої галузі є: склад, рівень розвитку, види та якість послуг і географічні особливості розміщення.

Последнее изменение этой страницы: 2017-09-13

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...