Виникнення перших закладів гостинності (стародавній світ II тис. до н.е. - V ст.)

Гостинна - так називали в античність людей разом з їх родиною, що приймали гостей в своєму будинку. З ними іноземна держава укладала союз взаємодопомоги, дружби і захисту. Притулок, який надавався за гроші в цей період не мав місце. Мандрівники завжди могли знайти привітний прийом в приватних будинках. Перші ж згадки про гостьові підприємства виходять з Давнього періоду – періоду античності (VIII тис. до н.е. - 476 н.е.) та представлені караван-сараями, які служили для зупинок караванів на шляхах і в містах Ближнього Сходу та Середньої Азії (рис.2).

Рис.2. Залишки караван-сараю Ribat-I Sharaf, 1124 р. до н.е.

Караван-сараї виникли більш ніж 1000 років до н.е., а набули поширення у IX-XVIII ст. На той час ними були 2-х, 3-х поверхові будинки. В нижніх поверхах частково розміщувалися стійла, частину приміщень займав господар зі своєю родиною, решта приміщень облаштовані для гостей. Все це було обнесено оборонними мурами для захисту від розбійників та непогоди. Ці заклади не були схожими один на одного – в кожній місцевості дизайн приміщень залежав від клімату, рельєфу, вимог безпеки, доступності будівельних матеріалів. Якщо в період становлення в мусульманських країнах послуги караван-сараїв надавалися безкоштовно, що пояснювалося релігійними міркуваннями, то пізніше дах та харчування протягом трьох діб надавалися за рахунок держави, решту днів необхідно було оплатити мандрівникові. На територіях східніше Константинополя крім такого «пансіону» бідним мандрівникам додатково безкоштовно видавалася пара взуття. Караван-сараї розташовувалися на території Туреччини, Ірану. Афганістану, північної Індії (палац Тадж-Махал).

Виникнення перших спеціалізованих підприємств готельної індустрії пов’язано з Давнім Римом (близько 50-й р. до н.е). На той час велика кількість римських чиновників і купців активно подорожували у справах, у зв’язку з потребою в їх розміщенні формувалася доволі розгалужена мережа державних та постоялих дворів і таверн. Римляни будували засоби розміщення як засіб відшкодування витрати на будівництво доріг.

Таверни це заклади, котрі надавали послуги харчування та мали приміщення для розміщення мандрівників. Проте про мова про комфорт навіть не йшла , адже, зазвичай, місце для нічлігу пропонувалося в одному приміщенні з тваринами, а само спальне місце представляло собою просто солому на підлозі.. В Римі таверни можна було пізнати по колонам, кругом яких висіли ланцюги фляг, по червоним ковбасам, котрі висіли поздовж стін. Підлога була прикрашена яскравою мозаїкою, стіни прикрашалися картинами. Разом з тим, репутація власників таверн була низькою, їх підозрювали в шахрайстві, утриманні «гнізд гріха».

Розвиток торгівлі та пов’язані з нею тривалі поїздки вимагали організації не лише харчування. Але й ночівлі. Ці обставини визначили появу іншого типу підприємств- постоялів дворів.

Постоялі двори представляли собою одно, двоповерхові будинки з окремими кімнатами для мандрівників, складськими приміщеннями, крамницями, майстернями, стійлами для коней. Постоялі двори зводилися із знанням справи і для свого часу були досить зручними. Будувалися вони з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. У деяких дворах існувала кімната для умивання. Такі заклади характеризувалися особливою вишуканістю обслуговування, оригінальним архітектурним стилем. Пізніше, Марко Поло говорив, що в них «і королю зупинитися не соромно». Постоялі двори, котрі розміщувалися в містах мали постійне водопостачання, яке здійснювалося за допомогою керамічних труб, туалет (латрик), водоймища, фонтани, декоративне озеленення. Користувалися послугами постоялих дворів державні службовці, багаті патриції, котрі подорожували з метою відвідування спортивних змагань, театрів, відомих храмів. Спостерігали за порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг державні чиновники – еділи. Постоялі двори зобов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.

В Давній Греції існувало два типи постоялих дворів: державні називалися пандокеями, а приватні – катагогіями. У римлян існувала інша класифікація постоялих дворів: для плебеїв - стабулярії, для патриціїв — мансіонес.

Державні постоялі двори, зазвичай, розташовувалися на головних шляхах один від одного на відстані дня їзди конем (25 миль = 40,2 км.) або в містах. Користуватися такими засобами розміщення можна було лише при пред’явлення урядового документу, що свідчив про статус його пред’явника і тому часто викрадалися і підроблювалися. Питання розміщення державних чиновників вирішувалося їх підлеглими заздалегідь, а неофіційні мандрівники вимушені були самостійно дбати про нічліг та домовлятися про його оплату.

Ця інфраструктура розширювалася із збільшенням території імперії. З новими завоюваннями постоялі двори виникали у нових провінціях і підкорених країнах. Про те, наскільки глибоко і всебічно були розвинуті у давнину заклади розміщення, що надавали притулок мандрівникам, може свідчити хоча б той факт, що римським законодавством (Кодекс вавілонського царя Хаммурапі, 1792-1750 рр. до н.е) було передбачено особливу відповідальність такого закладу за речі гостя, обман відвідувачів. Окремі положення, що регламентували діяльність установ, які надавали мандрівникам притулок, харчування та ночівлю і знаходили відображення у римському праві, можна знайти у сучасному законодавстві, стандартах і правилах готельного обслуговування багатьох країн.

Внеском греків в розвиток гостинності стало проведення Олімпійських ігор, під час проведення яких зводили палаткові містечки, збільшували кількість таверн та інших підприємств гостинності.

Важливу соціальну і суспільну функції в Стародавній Греції на рівні з тавернами виконували лазні або як їх тоді називали – «лаконикуми», які по суті були прообразами сучасних відкритих і закритих клубів. Якщо в тавернах в основному надавали послуги з харчування (а для охочих були приміщення і для відпочинку), то в грецьких лазнях охочий міг не тільки попаритись, але й зайнятися спортом, зустрітися й відпочити з друзями, отримати комплекс лікувально – оздоровчих послуг.

При лазнях облаштовували обідні кімнати, де організовували банкети, та кімнати для ночівлі. Для заможних римських громадян організовувались різні «ресторани» у трактирах; дуже популярними був, наприклад, заклад римського трактирника Секвіля Локарта. Мешканцям Риму крім звичайних ванн з холодною і гарячою водою у термах надавались морські та цілющі ванни. За додаткову плату клієнту про­понувались послуги банщика, який крім миття натирав клієнта особливими есенціями, пода­вав йому різні ласощі та напої. Найбільшими у Римі були терми Каракали, побудовані у III ст. н. є. Крім традиційних складових ці терми мали зали для спортивних занять. Головне приміщення було оточене великим двором з численними додатко­вими приміщеннями.

Пізніше терми перетворилися у своєрідні клуби, в яких збиралась велика кількість людей, тому їх будували великими за розмірами.