Початок формування спеціалізованих закладів розміщення (епоха середньовіччя)

У Європі після падіння Римської імперії діяльність закладів готельного типу почала поступово завмирати і лише з часом, у зв'язку з масовими подорожами купців, підмайстрів, ремісників, учнів, різного роду артистів, паломників, знову починають розвиватися найрізноманітніші форми надання притулку. У середні віки обов'язок утримання установ, аналогічних готелям, покладався на церкви, монастирі. Ці послуги були тоді безкоштовними. Заради любові до ближнього притулки надавалися церковними організаціями, княжими дворами.

Основним юридичним актом для наступного періоду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 р.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі і церкви обов'язок утримання «госпіцій», які- призначалися для відпочинку пілігримів, де притулок подорожуючим й паломникам надавався безкоштовно на 2 дні. Госпіції влаштовувалися в населених місцях і давали притулок усім мандрівникам. Проте, багатих і знатних гостей саджали поруч з головним прелатом, а бідняків розміщали і годували в окремих приміщеннях.

Один із таких будинків у абатстві Ронсельванської ущелини пропонував пілігримам без­коштовний хліб, послуги цирульника і чоботяра, фрукти і горіхи зі своїх погребів, два шпиталі для безнадійно хворих і навіть освячене місце поховання.

Розцінок на кімнати не було, однак завжди очікувалися пожертви. Згодом церква стала відігравати вирішальну роль у житті суспільства і була єдиним авторитетом, який визнавали в будь-якій країні. Монастирі й інші релігійні притулки приймали мандрівників (і приймали пожертви). Багато монастирів були раді гостям. Але траплялося, що монастирський охоронець, першорядним завданням якого було стояти у воріт (воротар), також розпоряджався приміщеннями для гостей. Слід зазначити, що вже тоді церква управляла першим «готельним ланцюгом».

Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогоднішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій області.

Цікавим є те, що термінологія індустрії гостинності завдячує саме римлянам. Слово «hospitality» (гостинність) пішло від латинського «hospitium» (госпиції). Однокореневими словами являются «host» (господар), «hospice» (притулок), «hotel» (готель).

Слід зазначити, що впродовж сторіч зовнішність стародавнього готелю кардинально не змінювалася. В основному вона складалася з огорожі для коней і двоповерхової будівлі, в якій на першому поверсі розташовувалася таверна, а на другому – спальні. Потім до цього комплексу основних послуг мандрівникам почали додавати відкриті і криті галереї, в яких влаштовували театральні вистави (наприклад, англійські інни).

Інни - типові дорожні засоби розміщення, в яких на першому поверсі розміщувалися таверна і конюшня, службові приміщення, а на верхніх поверхах – спальні, котрі виходили в прямокутний внутрішнє подвір’я і поєднувалися дахом та галереєю (у внутрішньому подвір’ї відбувалися театралізовані вистави).Там же надавалися і різні побутові послуги. Деякі сучасні інни в Європі працюють вже протягом декількох сторіч. Окрім потреб мандрівників, інни традиційно були центрами суспільних зборів. У Європі, це – засіб розміщення, який відрізняється від таверн, пивних і пабів тим, що в них крім алкогольних напоїв реалізовувалися ще й безалкогольні. Інни, зазвичай, були представлені великими будовами розрахованими на довготривалу роботу. Історично вони надавали не тільки харчування і житло, але і фураж в конюшні для коней мандрівників, а так само свіжих коней для поштових екіпажів. Традиційні функції іннів і зараз використовуються готелями, притулками і мотелями, які сфокусували свою увагу на наданні комплексу послуг: розміщення, харчування. Так в Північній Америці використання слова «інн» використовують в торговельних марках різних готелів подібно до готельного ланцюгу Holiday Inn.

Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли ярмарки у Франції (в Сен-Дені Труа), в Іалії (в Ферраре, Павії), в німецьких князівствах (в Борисі, Кьольні, Майнці, Шлейрі) та ін. Поступово розвивалися постоялі двори і таверни. Не випадково перші заклади такого роду за назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'явилися на Рейну і Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). На постоялих дворах хазяїн часто тримав спеціальну кімнату, призначену для ночівлі гостей. Постоялі двори розташовувалися зазвичай на перетині важливих торговельних доріг або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша.

Побічно ще й Хрестові походи сприяли відродженню постоялих дворів, спочатку в північній Італії. Готельна справа стала там ґрунтовним бізнесом. Гільдії власників постоялих дворів процвітали, встановлюючи правила і статути для своїх членів і для гостей. Наприклад, у Флоренції в 1282 році гільдія власників постоялих дворів контролювала цей бізнес до такої міри, що міські чиновники опитували мандрівників прямо біля міських воріт і направляли їх у гільдію, де їх розподіляли по певних готелях.

Разом з тим, безкоштовні послуги, що надавали монастирі мандрівникам стримували розвиток приватних підприємств розміщення. Згодом безкоштовний притулок починає перетворюватися в спеціалізовані прибуткові підприємства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і по мірі технічного прогресу, який одночасно відбувався, приймали усе більш нові і різнобічні форми, перетворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

Поштовх до розвитку приватних постоялих дворів і таверн в 1530 р. було здійснено королем Великобританії Генріхом VIII, який перевів церковну власність в світську. Відповідно до чого мандрівники вже не мали змоги розраховувати на безкоштовний притулок в монастирях, а вимушені були зупинятися в приватних постоялих дворах. Переписом 1577 року виявлено 14202 пивних, 1631 готель та 329 таверн в Англії та Уельсі.

На дорогах і в містах Близького Сходу та Середньої Азії ще з давнини функціонували:

- ханни, (ханн-готель, можливо, був триповерховим, адже стіни нижньої його частини непомірно товсті, у нижніх поверхах споруди частково розміщувалися стійла, частину приміщень займав господар зі своєю родиною, інші пристосовані для постояльців);

- ями (у монголів (в цей же час і на Русі) вже до ХІІ-ХШ ст. була широко розвинена ямська служба. Татарське слово «ям» означає «станція». Величезні володіння Чингісхана та інших монгольських завойовників були вкриті мережею ямів). Ями, як і караван-сараї та арабські ханни, розміщувалися на відстані одного кінного переходу. Ями і були готелями того часу. Від яму до яму гінці хана везли накази. В ямах вони відпочивали, міняли коней.

Постоялі двори та таверни вже існували, і кількість їх поступово зростала. Слід зазначити, що розвиток заїжджих дворів і таверн в Європі розпочався в період пізнього середньовіччя. Зокрема, в Англії в 1530-х рр. своїм указом король Генріх VIII перевів церковну власність до світської, а церковним закладам, що надають дах, велів стягувати плату за постій, що дало можливість розвиватися так само і приватним тавернам.

Притулки на гірських дорогах ставили в обов'язки нагля­дачів дзвонити в дзвони під час снігопадів і туманів, таким чи­ном вказуючи дорогу мандрівникам до житла. Часто наглядачі притулків виконували функції провідників.

Відомими курортами того часу були Пломб'ер-ле-Бен (Франція) і Ахен (Земля Північний Рейн-Вестфалія, ФРН)- улюблене місце відпочинку імператора Карла Великого, де він мав свою рези­денцію. З XIII ст. почала відроджуватися популярність відо­мих з давнини мінеральних джерел. З середини XIV ст. стали функціону­вати курорти Карлсбад (сучасні Карлові Вари, Чеська Республіка), який став популярним завдяки підтримці королів і вельмож, а також Бадон (сучасний Баден-Баден, Земля Баден-Вюртемберг, ФРН).

Наступний помітний період в розвитку готельного господарства пов'язаний зі встановленням в Європі регулярної поштової і транспортної мережі на кінній тязі (диліжанси в Західній Європі, станції ямщиків в Росії). Уздовж поштових трас з'явилися поштові станції для державного транспорту, що служили також і місцем відпочинку; вони вкривали від негоди і спрощували процедуру зміни коней.

До XV ст. постоялі двори приєдналися до поштових станцій; по суті їх можна назвати прообразами мотелів. У великих містах з'явилися гостині двори, що відрізняються від постоялих тим, що тут подорожні діставали можливість не тільки розміщення і харчування, але і здійснення комерційних операцій, тобто в гостинних дворах об'єднувалися мебльовані кімнати, торгові ряди, лавки, склади. Як правило, все це обносилося стінами і баштами з в'їзними комірами.