Предмет, завдання і значення курсу історії України.

Предмет, завдання і значення курсу історії України.

1/Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії.

Історія допомагає зрозуміти сучасність за допомогою аналізу минулого. За допомогою історії вчені й державні діячі пояснюють джерела багатьох етнонаціональних конфліктів.

Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей. Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:

1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;

2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;

3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;

4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки

5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

В цих межах виділяються наступні історичні періоди:

1) Первіснообщинний лад, або доцивілізаційний (доісторичний) період ( 800 тис. рр. тому – початок І тис. до н.е.);

2) Скіфо-сарматська й еллінська доба, або античний період (VII ст. до н.е. – VI ст. н.е.);

3) Германо-тюрко-слов’янська доба, або ранньосередньовічний період (VII – ІХ ст.);

4) Києво-руська доба, або зріле середньовіччя (Х – перша половина XIV ст.);

5) Польсько-литовська й татарська доба, або пізнє середньовіччя (середина XIV – середина XVII ст.);

6) Козацько-малоросійська доба, або ранній новий час (середина XVII – кінець XVIII ст.);

7) Російсько-австрійська (імперська) доба, або новий час (остання чверть XVIII – початок ХХ ст.);

8) Радянська доба, або новітній час (1920 – 1991 рр.);

9) Доба української державної незалежності, або пострадянський період (з 1991 р.).

2. Причини Загострення протиріч мізк провідними державави світу внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного розвитку.

Загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини.

Гонка озброєнь. Наявність двох ворогуючих блоків — Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанти (Велика Британія, Франція, Росія).

Бажання урядів воюючих країн відвернути увагу народів від внутрішніх проблем

Характер Загарбницький, несправедливий для всіх воюючих сторін

3. . Першу світову війну розпочали два воєнно-політичні блоки - Антанта (Росія, Франція,

Велика Британія), з одного боку, і Троїстийсоюз (Німеччина, Австро-Угорщина та Італія) - з іншого. Війна велася за перерозподіл уже поділеного світу, за розширення економічних і політичних впливів, за нові ринки збуту. У цій війні Україна - найбільша серед бездержавних країн Європи, яка мала до того ж величезні матеріальні та людські ресурси, надзвичайно вдале географічне положення, — стала об'ектом зазіхань агресивних держав Європи. «Українське питання» було одніею з важливих причин дестабілізації між-народних відносин в Європі, що підштовхувало два воєнно-полі-тичних блоки до конфлікту. В стратегічних планах Росії, з одного боку, і Лвстро-Угорщини та Німеччини, з іншого, завою-ванню Україии надавалося першочергового значення. До того часу, поки у складі Російської імперії перебувала Наддніпрян-ська Україі іа, царський уряд прагнув захопити й Західну Украї-ну. 3 іншого боку, доки Австро-Угорщина володіла Західною Україною, її правителі претендували на Наддніпрянську Украї-ну.Вступаючи у війну, Російська імперія плану-вала, зокрема, захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Австро-Угорська імперія прагнула в ході війни зміцнити позиції в Західній Україні і планахТроїс- приєднати до своїх володінь інші населені того союзу українцями території, зокрема Волинь і Поділля.

Зі свого боку, Німецька імперія добивалася розширення те-риторій за рахунок українських земель Сходу і Швдня — най-більш розвинутих в економічному відношенні.

L;l;’

5.Украї́нські січові́ стрільці́ (УСС, усу́си) — єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради 6 серпня 1914 і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).

Українські Січові Стрільці були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після Полтави 1709, вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму, створення військового словництва, термінології, військового фольклору, пісні й музики (оркестра УСС), для устійнення форми українського однострою (мазепинка). Пам'ять про УСС і досі жива в українському народі, як є живим символом УСС — «Червона калина», пісня УСС і традиція елітарної частини української армії.

Кадри УСС вийшли з українських парамілітарних організацій Галичини, що діяли перед першою світовою війною (т-ва «Українські Січові Стрільці», створеного Кирилом Трильовським в березні 1913 у Львові при Українському Січовому Союзі, 1914 р. — вже 94 таких товариств у Галичині), а також «Січей», товариств «Сокіл» і Пласт.

На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 000 добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серпня — на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 000, бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2 500 стрільців (на це вплинули й перешкоди з боку поляків), яких поділено на 10 сотен по 250 стрільців, що згодом вирушили на вистрій до Закарпатської України.

6. .Головна Українська Рада (ГУР) — міжпартійна організація, утворена 1 серпня 1914 у Львові. Її засновниками були національно-демократична, радикальна, соціал-демократична партії. Програма Головної Української Ради передбачала такі основні завдання: вироблення загального напряму української політики, вирішення національно-політичних справ у зв'язку з війною, виступ у ролі єдиного політичного представника галицьких українців на міжнародному рівні, формування національного війська. Головною політичною вимогою організації було виборення державної самостійності України. Головна Українська Рада зверталася до уряду Австро-Угорщини, керівних органів Галичини з петиціями, в яких обстоювала інтереси українського народу, зносилася з представниками центральних держав, привертаючи увагу до українського питання як одного з найактуальніших для європейської політики.

4 серпня 1914 Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців.

На початку вересня 1914 у зв'язку з наступом російських військ Головна Українська Рада перебралася до Відня, де проіснувала до травня 1915, коли була перетворена на Загальну Українську Раду.

Союз визволення України

Союз визволення України (СВУ), утворений у Львові у серпні 1914 р. з метою сприяти поразці Російської імперії та відродженню незалежної Української держави, у 1915-1917 рр. активізував діяльність. Була розгорнута широка інформаційна робота з метою ознайомлення європейської громадськості з історією України, її сучасним становищем і законними вимогами українських політичних партій і організацій. Українською, німецькою і французькою мовами СВУ видавала періодичні інформаційні вісники, «Кобзар» Тараса Шевченка, «Історію України» М. Грушевського, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка та ін. Зусиллями членів СВУ українська проблематика все частіше розглядалася на сторінках німецьких, угорських, австрійських, турецьких, болгарських, румунських, шведських та італійських газет. Активісти Союзу виступали з лекціями з українського питання перед масовими аудиторіями в Німеччині та інших країнах Європи.Велика робота проводилася членами СВУ в німецьких і австрійських концтаборах, куди було кинуто сотні тисяч полонених українців. Одному з керівників СВУ О. Скоропису-Йолтуховському вдалося добитися від властей Німеччини і Австрії переведення 80 тис. українців до трьох таборів і дозволу на опікування полоненими Союзу визволення України. Союз сприяв поліпшенню матеріального становища військовополонених, організував в концтаборах десятки шкіл грамотності, бібліотеки, читальні, хори, оркестри, курси української історії та літератури. Було збудовано церкви, створено кооперативні крамниці, відкрито чайні. У кожному таборі видавалася українська газета. Все це сприяло зростанню їхньої національної свідомості. Відомий український історик Д. Дорошенко писав про це так: «Ширилося розуміння — ріс український громадянин, і в неволі за дротом зросли кадри вільних людей».

Утворення Центральної Ради

4 березня 1917 р утворитли спільний орган — Українську Центральну Раду. Вона стала представним органом усіх українських національяо-демояратичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні,

Партійний склад Центральної Ради, очоленої М. Грушевським, що повернувСЯ з заслання, був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералів; УСДРП (В. Винниченко, С. Петлюра); Українська пар-тія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП); Українська партія соціалістів-самостійників та багато інших.

Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.

Основні напрями політичної програми Центральної Ради:

боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній
та етнічних земель;

підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію
України у складі демократичної Російської республіки;

співробітництво з Тимчасовим урядом;

надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відкладали на майбутнє.

Жовтневий переворот і Україна

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. більшовики шляхом перевороту захопили владу в Петрограді. Тимчасовий уряд був повалений. Вони одразу ж проголосили «Декрет про мир», де містилися зобов'язання негайно укласти сепаратний мир з німцями, та «Декрет про землю», за яким поміщицька земля мала бути націоналізована без будь-якого викупу на користь поміщиків і розділена між селянами за трудовйм принципом.

Враховуючи величезне значення України, більшовики прагнули встановити конт-роль над її територією якомога швидше. Але це було дуже складно. Навіть у Радах великих міст України, в тому числі Харкова, Києва, Одеси, Катеринослава, не кажучи вже про містечка й села, вони не мали значної переваги або більшості.

У Києві в цей час ситуація була вкрай заплутаною. Тут на момент перевороту існували три сили — Центральна Рада і Генеральний секретаріат, Ради робітничих і селянських депутатів, а також штаб Київського військового округу, що залишався вірним Тимчасовому урядові. Першими наважилися на виступ більшовики. 30 жовтня під їх керівництвом робітники Київського заводу «Арсенал» та інших підприємств підняли повстання проти органів Тимчасового уряду. Центральна Рада спочатку стала на очікувальну позицію. Але у вирішальний момент, незважаючи на свої антибіль-шовицькі настрої і вбачаючи головного суперника в Тимчасовому уряді, який ставив їй перепони у відбудові Української державності, підтримала повстанців, підкрі-пивши їх вісьмома тисячами бійців. Військові сутички, у яких перші дві сторони серйозно підірвали свої сили, дозволили УЦР, що опиралася на власні військові формування, прийти до влади.

Але співробітництво українських сил з більшовиками виявилося нетривалим.

17.Якщо в Росії Другий удівсреал засудили кадети, то в Україні проти нього ріінуче висту-

пили самостійники. На початку липня, коли тривали переговори між Центральною Радою і іссрівництвом Тимчасового уряду, самостійники (члеми Центральної Ради М. Шаповал, Л. Ган, I. Луценко, голова Вратства самостіщш-ків В. Отамановський та ін.) здійснили відчаіідупшу спробу встановити контроль над Киевом і примусити І'аду ироголоси-ти самостійність України. Виступ був иідготовлвний і сплано-ваний. Ударною силою повстання стали українізовані війеькові частини, розміщені в Киеві. їх мали підтримати в (>десі, Черні-гові, Кременчуці, інших містах України.

Самостійники сподівалися на підтримку I {ентральної Ради. В ніч з 4 на 5 липня вони црийшли до 'ії иримііцшшл на чолі 5 тис. озброєних українських вояків, об'еднаних у Другий укра-їнський полк ім. Павла Полуботка. Але позиція лідерів Ради залишалась незмінною. Це паралізувало волю керівників полуботківців: виступити проти Центральної Ради, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились. Щодо Центральної Ради, то в питанні про необхідність при-душення виступу самостійників її керівники не мали сумнівів. Військові частини, підпорядковані Тимчасовому уряду, приду-шили виступ.

Після поразки виступу полуботківців усіх керівників пов-стання ув'язнили або відправили на фронт. На Румунському фронті опинився тодішній лідер самостійників М. Міхновський.

Напередодні доленосних подій найпос-лідовніші пр прихильники незалежної Украї-ни були нейтралізовані. Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Пер-шого універсалу і проголошенням автономії України, почався тимчасовий відступ. Иого наслідком став Другий універсал Центра-льної Ради і розгром повстання самостійни-ків. Але такий перебіг подій не був закономірним, бо не випливав із співвідно-шення політичиих сил. Це співвідношення залишалося п;\ користь українського наці-онально-визвольного руху.

18. . І-й Універсал. 10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїнському з'їзді Рад було оприлюднено Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою», який дістав назву 1-го універсалу УЦР.

В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплює 9 губерній) у складі Російської федеративної держави, право українців бути господарями на своїй землі; ЦР оголошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автономний устрій держави. Проголошенням 1-го Універсалу ЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності.

Через декілька днів, 15 червня, для поточної роботи був обраний Генеральний Секретаріат, як Уряд України, в якому державні функції виконували 8 Генеральних секретарів, 5 із них були соціал-демократами. Очолив Генеральний Секретаріат В. Винниченко.

Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас.

ІІ-й Універсал. Занепокоєні станом на Україні, засуджуючи український «сепаратизм», 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду — О. Керенський,М. Терещенко, І. Церетелі, М. Некрасов. Під час переговорів було знайдено компроміс і підписана угода про стосунки між УЦР та Тимчасовим урядом. Зміст цього документу УЦР оформила як ІІ-й Універсал. Зміст його суперечливий, а тому й відношення до нього різних політичних сил в Україні було неоднозначним.

З одного боку, визнавалася автономія України, така бажана й довгожданна; Центральна Рада визнавалася найвищим крайовим органом управління на Україні; дозволялося формувати українські військові частини. З іншого,— ЦР відмовлялася від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо автономії України; склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР повинна була поповнитися національними меншинами; процес формування українських національних частин повинен був знаходитися під контролем російського командування і воєнного міністра.

Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття 1-го та ІІ-го Універсалів до українського народу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своє життя з врахуванням національних інтересів.

19. . ІІІ Універсал. ІІІ Універсал було прийнято 7 (20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР. Широко проголошений він був 9 листопада 1917р. на Софійському, майдані в Києві.

М.Грушевський зачитав текст Універсалу.

1.Заявляється, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату.

2. Україна стає_ Українську Народною Республікою

3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, .Харківщина. Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважаючим українським населенням має вирішуватися шляхом переговорів,

4. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські кабінетські та церковні землі скасовується. Генеральний Секретаріат зобов'язується негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.

5. В Україні проголошується 8-годинний робочий день.

6. Запроваджується державний контроль над виробництвом.

7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.

8. Скасовується смертна кара й оголошується амністія.

9. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.

10. Україна визнає національно-персональну автономію для меншин.

11. На 27 грудня (9 січня) призначаються вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планується скликати 9(22) січня 1918 р.

Історики неоднозначне оцінюють III Універсал Центральної Ради. Більшість погоджується, що головне історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки, тобто було розпочато етап державно-національного будівництва. Історичне значення III Універсалу було в тому, Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власноїдержави.

20. IV Універсалу11 січня Мала Рада ЦР прийняла ІV-й Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М. Грушевський. Перш ніж зачитати текст Універсалу, Грушевський у короткому виступі наголосив на двох мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну».

Зміст IV Універсалу: 1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її внутрішні справи; 3) урядові Доручалося довести до кінця переговори з Центральними Державами, укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6) проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР.

Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка.

Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.

Причини поразки директорії.

Директорія була створена представниками українських соціалістичних партій в середині листопада 1918 р. як орган антигетьманського повстання з метою відновлення УНР. До складу Директорії увійшли В.Винниченко (УСДРП) — голова, члени - С.Петлюра (УСДРП), О.Андрієвський (АПСС), Ф.Швець (Селянська спілка) Обраний заочно С.Петлюра був затверджений Головним Отаманом Армії УНР.У зовнішній політиці Директорії не вдалося налагодити необхідний рівень зв'язків з тими країнами, від яких значною мірою залежала доля України — країнами Антанти, Польщею і, особливо, радянською Росією. Останню спробу зберегти УНР С.Петлюра здійснив, уклавши Варшавську угоду з Ю.Пілсудським про спільний похід у зайняту більшовиками Україну, яка, по суті, прирікала на загибель ЗУНР. Після короткочасного успіху польсько-українських військ у війні проти радянської Росії, яка закінчилась Ризьким мирним договором 1921 p., Директорія остаточно втратила контроль над Україною. До причин поразки Директорії УНР можна віднести також недооцінку Директорією більшовицької агітації та пропаганди на населення; неусвідомлення широкими масами українського населення (особливо селянством) загальнонаціональних інтересів, необхідності створення й зміцнення власної держави.

Денікінський режим в україні.

Денікінський окупаційний режим. Існував на Україні влітку і восени 1919 р. Як і Скоропадський, Денікін розпочав з відновлення поміщицького землеволодіння, чим відразу відштовхнув селян. За допомогою військових команд у них знову забирали землю і реманент. Білогвардійський продовольчий податок виглядав не краще, ніж більшовицька продрозкладка, тому становище в українському селі відразу стало напруженим. Почалася повстанська боротьба. Уже восени 1919 р. в партизанських загонах налічувалося не менше 100 тис. бійців. За політичною спрямованістю вони були різні — радянські, петлюрівські, махновські, аполітичні (інколи — з ухилом до бандитизму).

На підприємствах Денікін не скасував законодавства про 8-годинний робочий день, але фактично робітники змушені були працювати по 11 — 12 годин. «Некеровані» профспілки розпускалися. Прагнучи контролювати найменші вияви робітничої активності, окупаційний режим насаджував т. зв. «кирстівські» профспілки (за прізвищем інженера К. Кирсти, який очолив їх).Завзятий поборник «єдиної і неділимої» Росії, Денікін не визнавав незалежності України - в усіх формах державної організації, що з'явилися під час визвольних змагань українського народу,—УНР, Української Держави, УСРР. Він придушував не лише національно-визвольний рух, а й будь-які ознаки українського національного життя. Наприклад, в Україні майже у повному обсязі було відновлено царську практику (як законодавчу, так і в формі негласних інструкцій) щодо загальноосвітньої школи. Державні чи земські асигнування на утримання навчальних закладів з «малоросійською» мовою викладання заборонялися. Українські вивіски у містах замінювалися на російські.

Розгром військ врангеля.

Одночасно з радянсько-польською війною з боку Криму, де укріпились білогвардійські сили, радянське панування в Україні спіткала нова загроза. Починаючи з весни 1920 р. активізували свої дії війська білого генерала Врангеля, який планував прорватися в Донбас, а далі на Дон і на Кубань, щоб, укріпившись там, здійснити новий похід на Москву.

Врангелівці влітку 1920 р. розвивали наступ у Північній Таврії і захопили Маріуполь та Олександрівськ, підійшовши до Катеринослава. Але зростаючий опір радянських сил зупинив його.

Релігійне життя 1917-1920 х рр.

У роки революції та визвольної боротьби в середовищі українських віруючих духовенства зрілої прагнення матисамостійну (автокефальна) церква. Однак Російська православна церква намагалася не допустити втрати контролюнад єпархія колишньої царської імперії. Проголоситиавтокефалію на Всеукраїнському православному соборі в січні 1918 р. не дозволили більшовики. Більшовицька партіярозгорнула запеклу боротьбу з релігією і церквою. Закривалисяхрами і монастирі, віруючі та духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення Української автокефальноїправославної церкви (УАПЦ) стала частиною українськогонаціонально-визвольного руху.

Відбудова СГ в 1920х рр.???

46. Відбудова промисловості в 1920х рр. (план ГОЕЛРО)

Державна комісія з електрифікації Росії, перший загальнодержавний перспективний план відбудови й розвитку економіки РСФРР (що занепала внаслідок громадянської війни 1918—1921 років та націоналізації всієї промисловості) на основі електрифікації.

План ГОЕЛРО, розрахований на 10—15 років, передбачав реконструкцію старих і побудову нових 20 теплових електростанцій і 10 ГЕС потужністю 1750 тисяч кВт-год, що разом мали виробляти 9 мільярдів кВт-год електроенергії, накреслював створення важкої промисловості, широке будівництво залізниць, розширення посівних площ і підвищення врожайності земель і масове кооперування селянства.

За планом ГОЕЛРО в Україні передбачалося будівництво 9 електростанцій.

Тяжка праця будівничих, а також значні кошти, вилучені в українських селян, сприяли тому, що план ГОЕЛРО було перевиконано. На1935 рік в Україні потужність усіх електростанцій зросла в 7 разів.

47. Україна в умовах здійснення сталінської політики індустріалізації. Результати перших п’ятирічних планів в Україні.

Необхідність «наздогнати і перегнати» капіталістичні країни стала нав'язливою ідеєю Сталіна. Він намагався перетворити із селянської Росії в сучасну індустріальну державу. Методи, які використовуються Сталіним були жорстокими - він зневажав свій народ до обрушив саму важку ношу на плечі тих класів, заради яких будувався соціалізм. Сталін став жорстоким деспотом.

З одного боку, здійснювалася ліквідація старих кадрів і фахівців, з іншого сторін робилися зусилля з висунення «нової технічної інтелігенції», яка підтримувала радикальні зміни.
У 1928-1931 рр.. була розгорнута широка кампанія проти «буржуазних фахівців», початок якій поклало «Шахтинська справа». За чотири роки були відсторонені від виконання службових обов'язків та позбавлені громадянських прав. Взимку 1932-1933 рр.. нова чистка відсторонила від служби ще близько більше 150 тис. службовців.
У суспільстві насаджувалися дисципліна, законослухняність патріотизм. Сталін керувався честолюбним задумом побудувати соціалізм будь-якими шляхами, засобами та ціною. І слід визнати, що сталінський задум знаходив відгук у чималої частини трудящих мас, захоплених «революційної нетерпимістю», своєрідним революційним романтизмом, що породила у них віру в те, що старий світ буде зруйнований і «соціалізм можна побудувати завтра». В ім'я такого «завтра »і йшли трудящі на неймовірні позбавлення, здійснювали трудові подвиги.
Індустріалізація проводилася екстенсивними методами, з величезними витратами. Вона супроводжувалася високою інфляцією, що вело до зниження купівельної спроможності робітників. На шкоду рівню життя були зроблені величезні капіталовкладення в промисловість. Була введена нова система оплати праці, яка собою саму примітивну форму капіталістичної експлуатації.
Другий п'ятирічний план був більш орієнтований на людину праці, він приділяв більше уваги. потребам населення, помічені показники були більш помірними, ближче до реальності, а тому здавалися більш здійсненними. У промисловості до 31, березень 1937 планове завдання п'ятирічки було виконано на 102%. У сільському господарстві результати також залишали бажати кращого. Виробництво тваринницької продукції досягла лише рівня 1913 року.

Метою третього п'ятирічки було: наздогнати і перегнати за рівнем виробництва на душу населення розвинуті капіталістичні країни, не зменшуючи при цьому витрат на озброєння.

Офіційно стверджувалося, що в СРСР в основному побудовано соціалістичне суспільство. У країні відбулися величезні зміни. За обсягом промислового виробництва СРСР вийшов на перше місце в Європі і другий у світі. Це був дійсно трудовий подвиг радянських людей. Вони внесли величезний внесок в розвиток країни, перетворення її на самостійний н незалежна держава. . Змінився соціальний склад населення. До кінця другої п'ятирічки майже повністю була ліквідована неписьменність. Сталін із зневагою відгукувався про тих істориків, які прагнули працювати з першоджерелами, називав їх «архівними щурами». Вважаючи себе ніби такою людиною, що знає все, Сталін шельмувати видатних учених: філософів, економістів, істориків, представників всіх жанрів літератури н мистецтва. Так зазнавало гонінь і замовчувалося творчість М. Булгакова, С. А. Єсеніна, А. П. платанова, М. Хвилевского, О. Е. Мандельштама, живопис П. Д. Кориця, К. С. Малевича, П. Н. Філонова .

Основним критерієм ставлення до творів літератури та мистецтва і до їх творцям-письменникам, композиторам, діячам театру та кіно став класовий підхід.

Ще одна хвиля репресій прокотилася по країні в зв'язку з організацією стахановського руху. Руйнівні наслідки репресій позначилися в перваку чергу в економіці.
Наслідком посилення особистої влади Сталіна і безмежного свавілля стали деформації соціалізму, обмеження, демократії в партії. Партійні організації фактично ставали придатком апарату і в своїй практичній роботі здійснювали курс сталінської політики на прискорений розвиток країни як гарантії «нашого просування до соціалізму». Нас вражає сьогодні величезний ентузіазм радянських людей, високий патріотизм, щира зацікавленість в успіху соціалістичного будівництва, віра в мудрість політики Сталіна. І це всупереч помилкам, порушенням принципів соціалізму! Кожен крок вперед був оплачений дорогою ціною: настільки дорогою, що сліди її до цих пір дають себе знати і ще довго не зникнуть.

Масові репресії в Україні.

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу».

Кампанія репресій торкнулася представників багатьох інших груп суспільства: інтелігенції, селян і особливо, яких називали «надто багатими селянами» (куркулями). Вістря репресій НКВС було спрямоване також проти цілих етносів і етнічних груп, яких називали «п'ятою колоною».

Судячи з промови Микити Хрущова більшість звинувачень були базовані на примусових зізнаннях, часто здобуті за допомогою тортур і під впливом вільної інтерпретації статті 58 Кримінального Кодексу. Cотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація і пропаганда, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Багато з них померло у робітничих таборах від недоїдання, хвороб і виснаження. Широкомасштабні політично вмотивовані вбивства сьогодні називається терміном «демоцид» або «політцид».

Конституція 1937.

Після ухвалення 5 грудня 1936 р. другої Конституції СРСР виникла необхідність узгодити з нею основні положення Конституції УСРР. Тому вже 1 січня 1937 р. текст нової української конституції опубліковано для обговорення. A 25 січня 1937 р. її затвердив XIV З'їзд рад УСРР. Вона була цілковитою рецепцією сталінської Конституції 1936 р. Порівняно з текстом 1929 p., третя Конституція УРСР містила багато нових положень, статей, розділів та підрозділів і була демократичною за змістом і демагогічною та декларативною по суті. У ній розписано детально всі права і свободи, які надавалися громадянам (це у 1937 p., коли державна практика зовсім забула, що існують такі поняття), встановлено демократичну виборчу систему (з одним кандидатом, при визнанні чистого бюлетеня дійсним), проголошено побудованим соціалізм (при тотальній бідності населення), надано право вільного виходу УРСР зі складу СРСР без жодних гарантій і механізму реалізації цього права. Вперше з'явилася стаття про керівну і визначальну роль компартії у суспільстві і державі.

Складалася Конституція 1937 р. з 13 розділів та 146 статей, які мали положення про суспільний (соціалістичний) лад, державний устрій, вищі і місцеві органи влади та управління УРСР і Молдавської АРСР, бюджет республіки, герб, прапор та столицю. Новими або окремими розділами були положення про суд і прокуратуру, основні права і обов'язки громадян, виборчу систему та порядок зміни Конституції. За нею змінилася назва держави з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), прапор (на ньому з'явився серп і молот), столиця (м. Київ). Вищим і єдиним законодавчим органом влади в республіці проголошувалася відтоді Верховна Рада УРСР на чолі з Президією та Головою Президії ВР. Вона обиралася на 4 роки, 1 депутат від 100 тис. населення, працювала посесійно, двічі на рік, черговими та позачерговими сесіями. Вибори стали прямими, рівними, індивідуальними (не списком), при таємному голосуванні за одного кандидата від "блоку комуністів та безпартійних". Ради перейменували в "ради депутатів трудящих". Закріплено також нову адміністративну структуру: область - район - місто - село (селище).

В цілому ж Конституція 1937 p., хоч і була декларативною, але як пам'ятка українського конституційного права може бути оцінена позитивно за рівнем правотворчості та кодифікаційної техніки конституційних норм.

Причини Другої світової війни.

Версальсько-Вашингтонська система, що встановила несправедливі кордони (ігнорування етнічного принципу) та систему економічних і політичних взаємин;

фашистські та мілітаристські держави на чолі з Німеччиною, Італією і Японією були невдоволені Версальською системою і прагнули до нового перерозподілу світу, до захоплення колоній, джерел сировини і ринків збуту, які тоді знаходилися переважно під контролем Великої Британії, Франції і США;

підготовка СРСР до світової революції;

неефективність Ліги націй;

загострення суперечностей між великими державами через глибоку економічну кризу;

політика потурання агресорам, яку проводили Велика Британія та Франція з н