Укр. Галицька Армія- регулярна армія Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

Історія виникнення та існування

Основою армії був легіон січових стрільців, який перебував на 1 листопада 1918 року в районі Чернівців (270 км від Львова). Створювалася на основі частин австро-угорської армії, які перебувають повністю або переважно з українців. Призов до армії чоловіків 18-35 років здійснювався на підставі Закону про загальну військову повинність ЗУНР. Таким чином, територія ЗУНР було поділено на 3 військові області (Львів, Тернопіль, Станіслав), кожна з яких була поділена на 4 військові округи. Командири - Антон Кравс, Мирон Тарнавський, Осип Микитка.

Участь у бойових діях

З листопада 1918 року до липня 1919 Галицька Армія брала участь в облозі Львова, Вовчуховской і Чортківської операціях. З липня до вересня 1919 спільно з Діючою Армією УНР брала участь в боях з Червоною армією при оволодінні Правобережної України.Після відкриття бойових дій з ЗСПР у вересні 1919 р. брала участь в боях проти них, спільно з Діючою Армією УНР. У листопаді 1919 року згідно домовленості Верховного Командування Галицької Армії і командувача Військами Новоросійської області ЗСПР, Галицька Армія (перейменована в Українську Галицьку Армію) перейшла на бік Збройних сил Півдня Росії.

Будучи повністю небоєспроможною в результаті епідемії тифу, Українська Галицька Армія перейшла на бік наступаючої Червоної армії на початку 1920-го року, після чого була перейменована в ЧУГА (Червона Українська Галицька армія), або Червону Українську Галицьку Армію, і переформована.

Невдоволення особового складу умовами служби (заборона національної символіки, гоніння на священнослужителів в рядах армії, насадження ворожнечі між офіцерами і солдатами), привело до того, що в квітні 1920 року велика частина особового складу ЧУГА перейшла на сторону поляків під час весняного наступу польської армії. Знаходяться в момент повстання в Одесі командири та військовослужбовці ЧУГА (всього близько 600 осіб) були заарештовані, декілька десятків з них були страчені у справі «петлюрівської військової організації». Решту було вирішено видалити з Одеси. Під час вантаження у вагони на Одеському залізно-дорожній вокзалі вони, разом з родинами, були розстріляні з кулеметів загоном чекістів. У радянських газетах було заявлено, що вони «стали жертвою гніву робітничого класу, обуреного їх зрадою» .

9. Результати та наслідки війни:

1) Демографіч ні втрати (понад 500 тис. осіб); бра-товбивча війна

2) Занепад про-мисловості,сільського господарства;зубожіння населення

3) Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало каталізатором майбутніх революцій-них подій в Україні

4) Зростання національної свідомості; висування ідеї створення неза-лежної україн-ської держави

Лютнева демократична революція і Україна

27 лютого 1917 р. в Росії перемогла демократична революція, наслідком якої стало знищення самодержавства. Влада перейшла до Тимчасового уряду. Цей уряд очолив князь Львов і його майже негайно визнала місцева влада в Україні. Тимча-совий уряд проголосив всі демократичні права і свободи та ліквідував обмеження на діяльність політичних партій, дозволив видання газет різних напрямів, проголосив свободу мітингів і демонстрацій.

Бажаючи зберегти свій контроль над Україною, Тимчасовий уряд спирався тут на політично близькі йому елементи — промисловців, землевласників, чиновни-ків переважно кадетської орієнтації.

Крім Тимчасового уряду і його місцевих органів, в умовах Лютневої револю-ції виникли Ради робітничих і солдатських депутатів, в тому числі й в україн-ських містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві, Одесі, Ми-колаєві, Олександрівську. Абсолютну більшість тут отримали представники

загальноросійських партій меншовиків і есерів. Більшовиків, особливо спочат-ку, було мало. Самі ж Ради підтримували головним чином представники національних меншин в Україні. Ради підтримували політику Тимчасового уряду. На практиці склався режим двовладдя, оскільки Ради часто втручалися в дії органів Тимчасового уряду і дезорганізовували громадське життя.

Утворення Центральної Ради

4 березня 1917 р утворитли спільний орган — Українську Центральну Раду. Вона стала представним органом усіх українських національяо-демояратичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні,

Партійний склад Центральної Ради, очоленої М. Грушевським, що повернувСЯ з заслання, був строкатий. До неї входили: Товариство Українських поступовців (ТУП; С. Єфремов, Д. Дорошенко), пізніше перейменоване в Союз українських автономістів-федералів; УСДРП (В. Винниченко, С. Петлюра); Українська пар-тія соціалістів-революціонерів (УПСР; М. Ковалевський); Українська народна партія (УНП); Українська партія соціалістів-самостійників та багато інших.

Крім політичних партій, до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.

Основні напрями політичної програми Центральної Ради:

боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти губерній
та етнічних земель;

підготовка до виборів в Установчі збори з метою вирішення питання про автономію
України у складі демократичної Російської республіки;

співробітництво з Тимчасовим урядом;

надання національним меншинам рівних політичних прав.

Однак соціальні перетворення діячі Центральної Ради відкладали на майбутнє.