Загально-географічна характеристика Вінницької області

Звіт з навчально-польової практики з систематики тварин

Виконали студенти 2-го курсу

Група 2ЖБХ 3

Спеціальність:Біологія і хімія

Природничо-географічного факультету

Рейвах Анна

Тута Альона

Перевірив:

Матвійчук О.А.

Вінниця 2016

Зміст

Вступ

1.Загально-географічна характеристика Вінницької області………………4-19

1.1Географічне положення та адміністративно-територіальний устрій………………………………………………………………………………4

1.2 Рельєф Вінницької області…………………………………………..4-7

1.3 Поверхневі води Вінниччини……………………………………….7-9

1.4 Клімат області………………………………………………………9-13

1.5 Домінуючі ландшафти…………………………………………….13-19

2.Загальна біологічна характеристика класу Земноводних……………….20-39

2.1 Ряд Хвостаті земноводні Caudata………………………………...20-22

2.2 Ряд Безхвості земноводні Anura………………………………….22-39

Список використаної літератури

Вступ

Мета навчальної практики з зоології:поглиблення та розширення знань і вмінь студентів з морфології,систематики та екології різних груптварин за природних умов.

Основні завдання практики:

-Ознайомитись з основними еколого-фауністичними компонентами хребетних тварин району польової практики;

-Навчитися розпізнавати видовий склад хребетних тварин різних біоценозів;

-Вивчити види занесені до Червоної книги;

-Вивчити фізіологічні пристосування тварин до життя в різних екологічних умовах;

-Навчитись визначати екологічний стан різних біоценозів;

-Ознайомитись з основними принципами організації і методами проведення самостійних наукових досліджень,експериментів та обробки отриманих результатів;

-Отримати навички у проведенні екскурсій,постановок,спостережень за хребетними,збору,виготовлення колекцій;

-Навчитись гуманно ставитись до об’єктів природи;

Звіт з навчально-польової практики з систематики тварин

Виконали студенти 2-го курсу

Група 2ЖБХ 3

Спеціальність:Біологія і хімія

Природничо-географічного факультету

Рейвах Анна

Тута Альона

Перевірив:

Матвійчук О.А.

Вінниця 2016

Зміст

Вступ

1.Загально-географічна характеристика Вінницької області………………4-19

1.1Географічне положення та адміністративно-територіальний устрій………………………………………………………………………………4

1.2 Рельєф Вінницької області…………………………………………..4-7

1.3 Поверхневі води Вінниччини……………………………………….7-9

1.4 Клімат області………………………………………………………9-13

1.5 Домінуючі ландшафти…………………………………………….13-19

2.Загальна біологічна характеристика класу Земноводних……………….20-39

2.1 Ряд Хвостаті земноводні Caudata………………………………...20-22

2.2 Ряд Безхвості земноводні Anura………………………………….22-39

Список використаної літератури

Вступ

Мета навчальної практики з зоології:поглиблення та розширення знань і вмінь студентів з морфології,систематики та екології різних груптварин за природних умов.

Основні завдання практики:

-Ознайомитись з основними еколого-фауністичними компонентами хребетних тварин району польової практики;

-Навчитися розпізнавати видовий склад хребетних тварин різних біоценозів;

-Вивчити види занесені до Червоної книги;

-Вивчити фізіологічні пристосування тварин до життя в різних екологічних умовах;

-Навчитись визначати екологічний стан різних біоценозів;

-Ознайомитись з основними принципами організації і методами проведення самостійних наукових досліджень,експериментів та обробки отриманих результатів;

-Отримати навички у проведенні екскурсій,постановок,спостережень за хребетними,збору,виготовлення колекцій;

-Навчитись гуманно ставитись до об’єктів природи;

Загально-географічна характеристика Вінницької області

Географічне положення та адміністративно-територіальний устрій: Вінницька область розміщена в центрі України і займає східну частину Подільського історико-географічного регіону. Площа її території складає 26,5 тис. км 2 , або 4,4% усієї країни [1]. Вінниччина посідає 11 місце за розмірами території та чисельністю населення у структурі інших адміністративно- територіальних одиниць України. Станом на 2003 рік чисельність населення Вінниччини складала 1736,2 тис. чоловік (3,6% від загальної кількості населення України). У межах області виділяють 27 адміністративних районів, де розташовані 1513 населених пунктів, з яких: міст – 18, селищ міського типу – 29, сіл – 1466. За загальною кількістю поселень, в розрахунку на 1тис. км2 території області (57 населених пунктів), наш край має їх на 15% більше, ніж в середньому в Україні [2, 3].

Вінниччина межує з 7 областями України (на півночі – з Житомирщиною, на півдні – з Одещиною, на сході – з Черкащиною, на північному сході – з Київщиною, на південному сході – з Кіровоградщиною, на заході і північному заході – з Хмельниччиною, на південному заході – з Чернівеччиною), а на півдні має спільний кордон з Молдовою.

Північною межею Вінницької області є витік р. Настя (поблизу с. Кашперівка Козятинського району), південною – р. Дністер (південніше с. Велика Кісниця Ямпільського р-ну.), західною – місце впадіння р. Матерка в Дністровське водосховище (Мурованокуриловецький р-н), східною – с. Тернівка Бершадського району.

Рельєф Вінницької області:

Сучасна поверхня області – це хвиляста, подекуди помітно погорбована рівнина. Територія Вінницької області розташована в межах двох геоморфологічних областей: Волино-Подільської та Придніпровсько-Приазовської. Тут виділяють такі геоморфологічні підобласті: першої – Подільська структурно-денудаційна височина, Балтська алювіально-дельтова рівнина; другої – Північна-Придніпровська мореноводно-льодовикова та терасна рівнина, Західно-Придніпровська денудаційна височина та Центрально- Придніпровська денудаційна височина [4].

Значну частину території Вінниччини займає Подільська структурно- денудаційна височина. Вона відповідає схилу Українського кристалічного масиву, що понижується в напрямку на південний захід.

У районі Жмеринського підвищення Подільська височина, має найбільші відмітки поблизу села Борщі-Чемериське (370м). Загалом, височина істотно порізана долинами численних невеликих річок, ярами і не становить суцільної рівної поверхні, але рівнинні простори характерні для всіх вододілів.

У Вінницькому Придністров’ї на протязі 50 км від межі з Хмельницькою областю у височину врізаються до десятка глибоких річкових долин. Вододільні межиріччя схожі на вузькі пасма завширшки близько 5км, круті схили спадають до підніжжя долин, часом обриваючись уступами.

Річка Дністер проходить неширокою, звивистою і глибокою долиною з високо піднятими, часто урвистими берегами [5]. З дуже крутого лівого берега в річку впадають притоки, які розчленовують територію на окремі пасма. Але на значному сегменті течії річка має тераси. Заплава вузька і не завжди добре виражена, інколи відсутня. У середній течії, що припадає якраз на територію Вінницької області, долина Дністра утворює шість великих, глибоко врізаних меандрів.

Східна і північно-східна частини Подільської височини в межах області помітно менше розчленовані долинами річок.

У Придністров’ї поширені також товтрові форми поверхні (Мурафські товтри) – вапнякові рифові скелі.

На північному сході області, від верхів’я р. Снивода до р. Гірський Тікич, лежить Придніпровська височина. Її рельєф неоднорідний. У західній, найбільш припіднятій частині, він порівняно спокійний: вододільні простори тут слабко розчленовані, річково-балкова мережа порівняно не густа, річкові врізи неглибокі. З просуванням на схід і особливо південний схід, характер рельєфу помітно змінюється: вододільні ділянки звужуються, зростає кількість балок та схилів, де формуються численні яри; в долинах річок зустрічаються відслонення кристалічних порід, які є причиною звуження їх русел. В межах Придніпровської височини істотним елементом у рельєфі є долина р. Південний Буг. При «вході» долини Південного Бугу у межі Вінницької області простежується лише заплава, а від гирла р. Іква до м. Хмільника – ще й друга тераса; в районі містечка Стрижавка – м. Вінниці – терас три, між м. Вінницею і с. Селищем – дві, а нижче за течією – знову три [4,5].

Долина Південного Бугу в багатьох місцях має каньйоноподібний характер. На дні долини можна зустріти численні завали кристалічних порід, пороги (район сіл Печера, Сокілець, Райгород). Долини лівих притоків Південного Бугу (Десна, Сіб, Удич тощо) за будовою дуже подібні до головної долини.

Поздовжні профілі сучасних притоків Південного Бугу мають багато порогів, бистрин, численних скельних виходів.

На кордоні Вінницької та Кіровоградської областей, у долині Південного Бугу, розташована найнижча відмітка області (131м) – поблизу с. Ставки Бершадського району.

З діяльністю талих вод льодовика на височині пов’язане утворення водно- льодовикових долин. Вони відомі як прохідні або «мертві» долини [4].

Дедалі більшого значення на Вінниччині набувають форми техногенного рельєфу, представлені численними кар’єрами, дорожніми насипами та виїмками, меліоративними осушувальними каналами. Прояви селитебного карсту (провали, просадки) спостерігаються у містах Бар, Брацлав, Немирів, Могилів-Подільський, Вінниця тощо. Протягом XX-ХХІ ст. в межах регіону створено багато штучних (нарізних, виробних, насипних, намивних) терас.

Поверхневі води Вінниччини:

Вінницька область має досить густу річкову мережу. Тут протікає близько 1200 річок і струмків загальною протяжністю понад 10000 км (з них 204 річки протяжністю понад 10км). Лише п’ять річок у межах області завдовжки понад 100 кілометрів – рр. Південний Буг, Дністер, Мурафа, Соб і Рів. Річки області належать до трьох основних басейнів – Південного Бугу, Дністра і Дніпра.

Для басейну Дністра середня щільність річкової мережі (з урахуванням річок завдовжки до 10км) складає 0,32-0,44, а для Південного Бугу і Дніпра – 0,21-0,58км/км2 [6].

В основі більшості річкових долин залягають давні кристалічні породи (переважно граніти, гнейси), які перекриті відкладами кайнозою (піски, глини, мергелі, вапняки, леси і лесоподібні породи тощо) різної потужності. Річкові долини усіх трьох басейнів відносно молоді. Переважна їх більшість формувалась у відкладах первинної морської рівнини, яка утворилась після відступу моря в неогеновому періоді. Для області характерні неглибокі річкові долини з незначною крутизною схилів.

Там, де на поверхню виходять кристалічні породи, долини річок вузькі, з крутими схилами, а в їх річищах є пороги. Часто зустрічаються меандри і стариці, які поступово заростають і перетворюються на болота й луки.

Середні багаторічні значення складових водного балансу: атмосферні опади 17,0км3 ; поверхневий стік – 2,2км3 ; підземний стік – 0,25км3 ; випаровування – 14,5км3 ; інфільтрація – 8,75км3 .

Отже, більша частина опадів випаровується, а поверхневий стік незначний. Середні значення модуля стоку за рік змінюються на території від 1,9л на південному сході до 3,8л за секунду з одного км2 на північному сході області. Об’єм стоку коливається у значних межах. В середній за водністю рік об’єм стоку складає 2,05км3 води, а в маловодні роки – лише близько 1,0км3 . В середньому для річок Вінниччини на весну припадає близько 60% стоку, на літо – 10%, на осінь – 18%, а на зиму – 12% загальнорічного об’єму стоку. Значний стік взимку зумовлений надходженням до річок талих снігових вод під час відлиг, тривалість яких в останні роки часто досягає 20-30 днів [4,6].

Для річок Вінниччини характерний незначний похил річища (особливо в басейні Південного Бугу і Дніпра), окремі з них порожисті. Живляться переважно дощовими (51%), талими сніговими (23%) та підземними і ґрунтовими водами (26%, а в басейні Дністра – до 40%, що пояснюється глибоким врізанням річкової долини).

Водний режим річок області має, зазвичай, постійний характер – чітко помітно весняну повінь, літню і зимову межень та утворення криги взимку. Весняна повінь в останні десятиріччя не так чітко виражена.

Дощові паводки спостерігаються переважно влітку, після злив або тривалих дощів восени.

Середньорічна амплітуда коливання рівня води упродовж року змінюється на малих річках області від 60 до 300см, на середніх – від 200 до 450см, а на великих – від 250 до 600см.

Взимку на річках області утворюється крига завтовшки до 15см, але в окремі роки (1964, 1987 та ін.) може досягати 90см.

Середні показники твердого стоку в басейні Південного Бугу коливаються від 200 до 500г/м3 , а в басейні Дністра до 1000г/м3 і більше. Найбільша кількість наносів потрапляє до річок та інших водойм внаслідок площинного змиву розораних схилів річкових долин та заплав [4].

Для річок області характерна гідрокарбонатно-кальцієва мінералізація, оскільки русла часто прорізають карбонатні породи – леси, вапняки, мергелі. Величина мінералізації коливається и межах 120-380мг/л під час повені та паводків до 600-750мг/л під час межені.

В басейнах Південного Бугу і Дністра кисневий режим задовільний, солі важких металів знаходяться в межах норми або нижче її показників, концентрація зважених речовин коливається від 9,84мг/л до 20,68мг/л (в басейні Дністра від 11,14мг/л до 23,2мг/л), а амонійного азоту – від 1,44мг/л до 2,12мг/л (в Придністров’ї від 1,85мг/л до 2,77мг/л).

До Південного Бугу в межах області впадають такі основні притоки, як Соб, Рів, Савранка, Згар, Десна, Дохна, Сільниця, Снивода, до Дністра – Мурафа, Лядова, Русава, Немия, Марківка, а Роставиця, Гнилоп’ять, Роська, Гуйва є притоками другого порядку в басейні Дніпра.

Клімат області:

За термічним режимом та режимом зволоження клімат Вінниччини можна вважати помірно-континентальним.

Радіаційний баланс для широти Вінниці опівдні при ясному стані неба у січні в середньому становить 0,500кВт/м2 , а в червні – 0,570кВт/м2 . Для грудня- січня характерний від’ємний радіаційний баланс (–13, –17МДж/м2 ). У середньому за рік на території спостерігається 1900-2000 годин сонячного сяйва – ясної погоди вдень. Найбільш сонячним періодом року є травень- вересень [6].

Взимку на Вінниччині максимальна висота Сонця опівдні становить 17- 200 , тривалість дня 8-9 годин, влітку – висота Сонця становить 54-650 , а Кадастр наземних тетрапод Вінницької області 12 тривалість дня 15-16 годин.

У річному ході найвищі значення (640-660МДж/м2 ) сумарної радіації, при середніх умовах хмарності, спостерігаються у червні-липні, найменші (80- 100МДж/м2 ) – у зимові місяці. Загалом за рік кожний квадратний метр підстилаючої поверхні поглинає 4300-4400МДж сонячного тепла, яке витрачається на нагрівання ґрунту, повітря та на випаровування. Радіаційний баланс за рік для середньої частини території складає 1760МДж/м2 , тобто 40% сумарної радіації [4,5].

Географічне положення та характер підстилаючої поверхні Вінницької області визначають певні відмінності в надходженні сонячного тепла у зимові й літні місяці. Порівняно невелика протяжність території з півночі на південь і з заходу на схід обумовлюють її одноманітний радіаційний режим.

Середня річна температура повітря на території коливається від 7,00С (с. Білопілля, м. Хмільник, м. Вінниця, м. Липовець) до 90С (м. Могилів- Подільський).

Найбільша кількість хмар (7-8 балів) за загальною хмарністю має місце в холодний період року. Найбільше число ясних днів спостерігається в червні- жовтні і становить в середньому за загальною хмарністю 2-3 дні і нижньою 8- 12 днів на місяць.

Річна сума опадів коливається у різних районах області в залежності від місцевих умов від 569мм (м. Гайсин) до 639мм (м. Липовець).

Якщо взимку середня швидкість вітру території складає 4,2м/с, то влітку – лише 2,8м/с. Максимальні швидкості вітру можуть досягати 25м/с і більше. Спостерігаються вони один раз у два роки. Найсильніші вітри бувають у січні і лютому [4,6].

У межах області спостерігаються деякі кліматичні особливості. Континентальність клімату посилюється з північного заходу на південний схід. Північно-західні райони відзначаються тривалішою зимою, коротшим прохолоднішим літом, більшою кількістю опадів, їх рівномірнішим розподілом упродовж року, меншими річними амплітудами температур. Натомість, Південно- східні райони зазнають значного впливу континентальних повітряних мас [6].

Зима розпочинається у третій декаді листопаду. Середня тривалість сезону складає 110 днів. Найкоротша зима (107 днів) спостерігається у м. Крижопіль.

Найтепліший місяць зими – грудень, найхолодніший – січень. Середня місячна температура повітря січня в області змінюється від –6,00С (північний схід) до –4,30С (південний захід).

Загалом погода в зимову пору на Вінниччині відзначається великою кількістю хмарних днів, частими опадами, туманами, ожеледдю.

На території області стійкий сніговий покрив утворюється на півночі у другій декаді грудня, на півдні – наприкінці місяця.

Середня висота снігового покриву на півночі області у лютому становить 15-19см, на півдні – до 11см. На півдні області близько 50% зим не мають сталого снігового покриву через відлиги. Характерною особливістю зим на Вінниччині є часті відлиги [5].

Весна розпочинається в середньому в другій декаді березня. Весна – найкоротша пора року: середня її тривалість складає 68 днів.

На початку весни середньомісячна температура повітря на північному сході становить –0,50С, на півдні області – до 0,60С, а наприкінці весни температура повітря змінюється від 13,90С (на півночі) до 14,60С (на півдні).

Навесні число днів з грозою в середньому становить 5-8. У період активної вегетації рослин часто утворюються приморозки [4].

Опадів навесні випадає мало і бувають вони, переважно, у вигляді дощу. В середині весни кількість опадів коливається від 40 до 50мм.

Початок літа припадає на середину третьої декади травня, а кінець – на початок вересня. Літо – найдовша пора року, середня тривалість якої становить 111 днів.

Особливості атмосферної циркуляції визначають характер погоди літа в кожному конкретному році. У зв’язку з цим, літо може бути сухим і вологим, жарким і теплим. Найтеплішим з середньою місячною температурою повітря від 18,50С (м. Хмільник) до 20,60С (м. Могилів-Подільський) є липень. Середня температура повітря у Вінниці за цей місяць складає 18,60С.

Кількість атмосферних опадів влітку зростає до 95мм за місяць. Опади мають зливовий характер. З травня по липень щомісяця буває 10-14 днів, а з серпня по жовтень – 8-10 днів з опадами 0,1мм і більше.

Осінь розпочинається у першій декаді вересня, на півдні – у другій. Середня тривалість її складає 77 днів.

Перша її половина відзначається малохмарною погодою з невеликою кількістю опадів. У другій половині осені збільшується кількість похмурих днів, туманів, зростає відносна вологість повітря, кількість опадів.

Якщо у вересні середньомісячна температура повітря становить в середньому 13-14С, то в листопаді – 1-2 С.

Перші приморозки з’являються удругій декаді вересня. Середньою датою перших приморозків є 9 жовтня.

Восени поступово зливові опади переходять на облогові і мрячні. У середині осені випадає 30-50мм атмосферних опадів. Наприкінці сезону утворюється нестійкий сніговий покрив [4,6].

Домінуючі ландшафти:

Наприкінці XX ст. близько 80% території області займали антропогенні ландшафти. Сьогодні найпоширенішими з них є сільськогосподарські, селитебні, водні та лісові антропогенні, а також дорожні ландшафти [4,5].

Натуральні ландшафти «молодого» акумулятивного висотно- ландшафтного рівня Поділля змінені господарською діяльністю людини на 62%. Серед натуральних урочищ тут переважають русла річок в південній частині і русла річок з заплавними луками в північній частині. Частково зустрічаються також урочища заплавних і надзаплавно-терасових лісів.

Антропогенні ландшафтні комплекси в межах «молодого» висотно- ландшафтного рівня розповсюджені рівномірно. Нижній ярус представлений складними водно-болотними урочищами водосховищ та ставків. Водосховища поширені, головним чином, в південній частині Поділля, а також поблизу великих міст, селищ та промислових об’єктів.

У нижньому ярусі «молодого» висотно-ландшафтного рівня поширені також ставки. Більшість з них – заплавного типу.

Русла річок здебільшого представлені меліоративними прямолінійними каналами. Це характерно не тільки для малих річок Поділля, але і для великих.

Вище русел «молодого» рівня розташовуються сучасні заплави, змінені людиною. Натуральні ландшафти заплав займають 15-10% від усієї площі заплав. Найкраще вони збереглись у південній частині Поділля, та північній малополіській. Серед антропогенних ландшафтних комплексів заплав переважають окультурені пасовища [4].

Верхній ярус «молодого» висотно-ландшафтного рівня також істотно змінений людиною. Невеликі ділянки лісів надзаплавно-терасового типу місцевостей збереглися на півночі Поділля та на Середньому Побужжі. Тут переважають польовий та лучно-пасовищний типи сільськогосподарських ландшафтів, характерними є і селитебні ландшафти.

Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів, приурочених до надзаплавних терас, відзначається щорічним розорюванням, внесенням органічних та мінеральних добрив для підтримання родючості ґрунтів. Тут формуються специфічні рослинні угрупування. Серед культурних рослин переважають посіви пшениці, ячменю, цукрових буряків з посадками картоплі та овочевих культур.

Лучно-пасовищний тип ландшафту надзаплавних терас представлений переважно окультуреними луками. В більшості випадків ці луки використовуються під посіви багаторічних трав.

Серед інших антропогенних ландшафтів на надзаплавно-терасовому типі місцевості поширені селитебні ландшафти. Городи, що займають приблизно 60% приватних ділянок, приурочені до найбільш вирівняних ділянок терас. На брівках терас знаходяться сади з житловими та сільськогосподарськими будівлями. В сільських селитебних ландшафтах надзаплавно-терасових місцевостей рослинний світ представлений як природною, так і культурною рослинністю [4,6,7].

До надзаплавно-терасового типу місцевостей приурочені також міські населені пункти. Вони хоч і займають менші площі у порівнянні із селами, проте ступінь перетворення натуральних ландшафтів тут значно вищий. Ґрунти, натуральна рослинність та тваринний світ майже повністю знищені.

Серед інших антропогенних ландшафтів, які зустрічаються у верхньому ярусі «молодого» висотно-ландшафтного рівня, необхідно відзначити дорожні та промислові.

Натуральні ландшафти типового висотно-ландшафтного рівня також зазнали сильного антропогенного впливу, але в різних його ярусах по-різному. На нижньому ярусі, що представлений схиловим типом місцевостей, натуральні ландшафти збереглись відносно добре (до 35%). Верхній ярус, який відповідає плакорному типові місцевостей, майже повністю (на 92%) змінений господарською діяльністю людей. Схиловий тип місцевості характеризуються найбільшою в межах Поділля лісистістю. Натуральні лісові ландшафти займають тут приблизно 28-30% [4,8].

До цього ж типу місцевостей приурочені і лісокультурні ландшафти. У лісопосадках переважає дуб (до 80%), а також сосна, бук, ялина, граб. Поширені на схиловому типі місцевостей селитебні ландшафти.

Літогенна основа в населених пунктах схилових місцевостей зазнала значних змін. Тут схили терасовані, а уступи між ними закріплені штучними стінками. Основна частина схилів зайнята садами та будівлями. В садах переважають кісточкові. У населених пунктах схилового типу місцевостей у значній мірі зберіглась і натуральна рослинність. Вона зростає в глибоких ярах та балках кожного села чи міста. Значне поширення на схиловому типові місцевостей мас садовий тип сільськогосподарських ландшафтів.

Решта території схилового, а також більша частина плакорного типів місцевостей зайнята луками і пасовищами. Переважає випас. Особливістю пасовищ цих типів місцевостей є те, що вони виникли на натуральних лучно- степових ділянках, або на деградованих від надмірного випасу свійських тварин лісових урочищах [4,6,7].

На схилах долин річок характерними є промислові ландшафти.

Зустрічаються у нижньому ярусі і водні антропогенні ландшафти, які зосереджені у ярах та балках. Це ставки схилового типу. Ставки мають невеликі площі, але характеризуються значною глибиною, яка досягає поблизу дамб 7- 12м. У зв’язку з молодістю, ставки зазнають значного впливу акумуляційно- денудаційних процесів, які проявляються в ерозії берегів, утворенні конусів виносу і поступовому їх замуленні.

Найбільшого антропогенного впливу в межах Поділля зазнав верхній ярус типового висотно-ландшафтного рівня, який представлений плакорним типом місцевостей. Натуральні ландшафти тут майже на 95% замінені антропогенними. Серед останніх панують сільськогосподарські ландшафти.

Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів займає від 52 до 80% плакорів Поділля. Найхарактернішими його рисами є щорічне розорювання ґрунтового покриву, внесення органічних та мінеральних добрив, створення щороку нових агрофітоценозів та застосування отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками. Так як на Поділлі в посівах переважають пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кукурудза, то утворені ними агроценози з відповідними бур'яновими угрупуваннями є фоновими [4].

Для вододілів Поділля характерним є також садовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Поблизу кожного населеного пункту існують різні за площею сади.

Близько 20-22% усіх селитебних ландшафтів Поділля приурочені до вододілів. Серед деревної рослинності переважають не характерні для вододілів Поділля береза, ялина, осика, тополя, клен, сосна.

Поблизу або в самих населених пунктах розташовані ставки та копанки вододільного типу. До вододілів приурочені велика кількість дорожніх ландшафтних комплексів. Ззовні доріг розташовуються лісозахисні смуги.

Плакорний тип місцевостей – основна територія створення полезахисних лісосмуг. Вони рівномірно розповсюджені по всій площі плакорів. Флористичний склад їх відзначається помітним домінуванням дубу (75-80%). Менш поширені граб, береза, осика; зрідка зустрічаються липа, клен, ясен, дика черешня, верба.

Трав’яний покрив майже відсутній. Часто зустрічаються формації бур’янів [6].

Серед інших лісокультурних ландшафтів необхідно відзначити штучні насадження лісу, площі яких постійно збільшуються на схилах долин річок крутизною більше 60 .

Серед промислових ландшафтів плакорів незначне поширення мають гірничо-промислові. Вони представлені невеликими (від 1 до 5-10га) кар’єрами.

Заміна натуральних ландшафтів антропогенними відбулася і на «старому» денудаційному висотно-ландшафтному рівні, проте в різних його типах місцевостей по різному.

Для товтрового типу місцевостей характерною рисою є високий (до 25- 30%) ступінь збереженості натуральних ландшафтів. На товтровому пасмі однаково поширені як похідні, так і лісокультурні ландшафти. У складі деревних порід переважає дуб, а в північній частині Товтр – бук [6].

Лучно-пасовищні ландшафти представлені виключно пасовищами. Вони розміщені на покатих схилах, а також на безлісих товтрах. У складі рослинних угрупувань тут найчастіше зустрічаються костриця лучна та червона, тонконіг вузьколистий та лучний, мітлиця звичайна, полин-чорнобиль та полин гіркий. На вапнякових схилах дуже рідко зростають ендемічні види. З кожним роком ці пасовища набувають все більших рис пустирів [4,6].

Селитебні ландшафти в межах товтрового типу місцевостей мають свої особливості. Тут однаково поширені села як схилового, так і плакорного типів. В структурі промислових ландшафтів Товтр переважають гірничопромислові.

Помітно змінені натуральні ландшафти в останцево-вододільному типі місцевостей. Їхня частка тут становить лише 26%. На решті території характерні антропогенні ландшафти, серед яких панує польовий тип сільськогосподарських ландшафтів.

Полезахисні лісосмуги зустрічаються рідко. У посадках переважає клен, осика, граб. Водні ландшафти представлені ставками заплавного типу.

Серед інших антропогенних ландшафтів виділяються дорожні. Незначне поширення мають промислові ландшафти, зокрема Кременецького крейдового кар’єру.

Натуральні ландшафти на горбогірно-грядовому типі місцевостей «старого» денудаційного рівня збереглись на 22-25%. Основні його площі займає польовий тип антропогенних ландшафтів.

Лучно-пасовищні ландшафти поширені на 12-15% територій. Селитебні ландшафти приурочені, здебільшого, до долин річок, особливо схилів. У лісокультурних ландшафтах на крутих схилах горбів та гряд, переважають бук, дуб, сосна, явір, липа, граб.

Таким чином, для кожного висотно-ландшафтного рівня Поділля характерний певний набір антропогенних ландшафтних комплексів [4,7].