Правочини у сфері оптової торгівлі..

Торгово-виробнича діяльність.

До торгово-виробничої діяльності відноситься підприємницька діяльність в сфері громадського харчування.

До об’єктів громадського харчування відносяться:

· їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, фабрики-кухні тощо – окремі приміщення або будівля, що мають, як правило, зал, обладнаний столиками і стільцями для споживання їжі, необхідні виробничі та побутові приміщення для їх приготування. Ресторани і бари поділяються на класі (люкс, вищій, перший);

· відкриті літні майданчики - стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 чоловік і більше. Робочі місця повинні бути обладнані холодильником, торговельно-технологічним обладнанням, мати електроенергію холодну і гарячу проточну воду, каналізацію;

· кіоски громадського харчування – стаціонарні пункти, де робочі місця повинні бути обладнані як і відкриті літні майданчики, за винятком столиків і стільців для обслуговування відвідувачів.

Правила розміщення торгових об’єктів.

Торгові об’єкти (окрім кіосків для продажу проїзних квитків на зупинках громадського транспорту) повинні розміщуватися за межами тротуару на відстані не менше 1 метру від нього, але не ближче 5 метрів від проїзної частини доріг і вулиць. Коли будинки, споруди і огорожі розташовані ближче 5 метрів від проїзної частини доріг, то торгові об’єкти дозволяється розміщувати в одну лінію з фасадом будівель або огорожі.

Забороняється розміщення торгових об’єктів:

· біля фасадів адміністративних і культових будівель, безпосередньо біля пам'ятників, фонтанів, клумб, оглядових і панорамних майданчиків, скульптурних та інших елементів оздоблення будинків і декоративного благоустрою території;

· ближче ніж за 20 метрів до перехресть вулиць;

· в охоронних зонах інженерних комунікацій;

· на зупинці громадського транспорту на відстані ближче ніж 20 метрів в обидва боки по тротуару від установленого дорожнього знака, що її позначає (крім малих архітектурних форм, зблокованих з кіосками для продажу проїзних квитків);

· на штучних спорудах (крім випадків, коли розміщення цих споруд передбачено проектом будівництва або реконструкції, погодженим та затвердженим в установленому порядку);

· ближче ніж за 100 метрів до залізничних переїздів.

Власники торгових об’єктів зобов’язані забезпечувати прибирання сміття, снігу, опалого листя та інших відходів, а в разі потреби проводити обробку тротуарів протиожеледними матеріалами.

Дозвільні документи на розміщення об'єкта торгівлі.

Згідно “Єдиних правил ремонту та утриманню автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил використання їх та охорони” торгові об’єкти відносяться до споруд побутового-торгового призначення (скорочено СПТП) і повинні розміщуватися на підставі дозволу, який видається:

· в межах міських вулиць та доріг – відповідними виконкомами місцевих рад по узгодженню з Державтоінспекцією, дорожньо-експлуатаційними та іншими зацікавленими організаціями;

· в інших місцях населеного пункту – виконкомами місцевих рад та зацікавленими організаціями;

· в межах автомобільних доріг за межами населеного пункту – відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями по узгодженню з ДАІ.

Дозвільними документами є:

- належним чином оформлене право на земельну ділянкупід ними (договір оренди землі або документ про право власності).

Незалежно від того, буде об'єкт торгівлі власним чи орендованим, СПД повинен отримати за місцем проведення діяльності дозвільні документи:

• дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі;

• дозвіл органів Держпожежнагляду;

• висновок органів СЕС.

Поняття торгового договору.

Торговий договір – це усна чи письмова угода між споживачем і продавцем про якість, терміни виконання, ціну та інші умови, за якими здійснюється купівля продаж товару. Письмова угода може оформлятися квитанцією, товарним чи касовим чеком або іншим розрахунковим документом.

Ч. 4 статті 263 ГКУ вказує на опосередкування го­сподарсько-торговельної діяльності господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енерго­постачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу (див. глави 30-33 ГК і коментарі до відповідних статей).

До числа інших договорів, що опосередковують господарсько-торговельну діяльність, слід віднести такі договори як деривативи. У Положенні про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженому постановою Кабінету Мініст­рів України від 19.04.99 р. № 632, деривативи визначені як стан­дартні документи, що засвідчують право та/або зобов'язання при­дбати або продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому. Деривативами є: форвардний контракт; ф'ючерсний контракт; опціон.

Суб’єкти торгового договору.

Суб’єкти торгового договору – це споживач і продавець.

Споживачами можуть бути як фізичні так і юридичні особи.

Продавцями при укладенні торгового договору можуть виступати фізичні або юридичні особи, яким у встановленому законом порядку не заборонено займатися торгівлею і про яких йшла мова у першій лекції, це:

Громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і продають на ринку вирощену у особистому підсобному господарстві продукцію рослинництва, тваринництва, як у сирому виді, так і продукцію первинної переробки, а також продукцію власного бджільництва.

Фізичні та юридичні особи які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності і у випадках, передбачених законами, отримали ліцензії та торговий патент і здійснюють систематичну купівлю-продаж товару.

Продавці, які укладають торгову угоду повинні мати торгову дієздатність – тобто здатність продавців від свого імені укладати торгові договори.

Для фізичних осіб, які здійснюють не систематичну торгову діяльність і не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, достатньо цивільної дієздатності, а для фізичних та юридичних осіб які зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності – торгова діяльність повинна бути передбачена в установчих документах.

Об’єкти торгових угод.

Об’єктами торгових угод є правовідносини суб’єктів з приводу товару.

Згідно Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.91 року Товар – це будь-яка продукція, послуги, робота, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Разом з тим не всяка продукція може бути товаром. Виходячи з національної безпеки України, безпеки громадян та охорони громадського порядку окремі види майна не можуть знаходитися у власності громадян, громадських об’єднань та юридичних осіб інших держав на території України. Такі речі вилучені із громадського обігу і не можуть бути об’єктами торгових угод. До них згідно Постанови Верховної Ради України від 17.06.92 р. “Про право власності на окремі види майна” віднесені:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Крім цього не можуть бути об’єктом торгівлі: відомості, які становлять державну, службову або лікарську таємницю; підробні гроші та цінні папери; самогон, інші міцні спиртні напої домашнього виготовлення та апарати для їх виготовлення; продукція, яка не відповідає вимогам стандартів, з простроченим терміном зберігання та деякі інші речі.