Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Виникнення та розвиток документознавства за окремими періодами

Наука про документ

Документознавство — це комплексна наука про документ і документально-комунікаційну| діяльність, що досліджує документ як джерело ін­формації| та засіб|кошт| соціальної комунікації та вивчає в історичному, сучасному і прогностичному плані процеси створення|створіння|, розповсюдження| і використання документованих джерел інформа­ції| в суспільстві|товаристві|.

Об'єктом документознавства є окремі документи та їх сукупність в суспільстві, яка складається з багатьох різновидів, що включають окремі жанри і форми документів, а також системи і підсистеми документації, прості та складні комплекси документів.

Предметом документознавства є створення наукового знання про документ та закономірності створення і функціонування документів в суспільстві, в єдності їх інформаційної і матеріальної складових.

Документознавством також називають наукову дисцип­ліну|, що вивчає закономірності створення|створіння| і використання| документів, яка розробляє методи побудови|шикування| документально-комунікаційних систем і принципи їх функціонування|.

Серед документознавчих дисциплін розрізняють такі, як «Спеціальне документознавство», складовими частинами якого є:

· «Управлінське документознавство», основоположні позиції якого розвиваються в працях С.Г. Кулешова, Г.М. Швецової-Водки;

· «Кадрове документознавство» знайшло розвиток в працях Ю.І. Палехі;

· «Юридичне документознавство» широко відображено в працях А.В. Корж.

(Корж, А. В. Документація праводілової сфери: Лекції та зразки документів: навчальний посібник. -Київ, 2003. -237с.; А.В. Корж Документознавство: Зразки документів праводілової сфери : навч. посібник / А. В. Корж. - К. : КНТ, 2007. - 316 с)

Загальне документознавство як синенергетична наукова й навчальна дисципліна з'явилась у нас на широкому багатоаспектному діалозі документознавчих дисциплін й ґрунтується на широкому розумінні феномену документа та документно-інформаційної діяльності.

 

Виникнення та розвиток документознавства за окремими періодами

2.1 Період практичного документознавства|

Зародження документознавства було пов'язане з виникненням «практичного», або прикладного документознавства, тобто з виникненням самої сфери роботи з документами як специфічної галузі людської діяльності й отриманням нею відносної самостійності. Це виявлялося в обґрунтуванні та створенні правил роботи з різними документами і вимог до самих документів на практиці, в управлінському процесі, в прикладній сфері. Подібні правила почали складатися ще в державах Стародавнього Сходу, наприклад, в Месопотамії, зокрема в Шумерських містах-державах. Відомо, що в Шумері найбільший розвиток отримали дві сфери людської діяльності – господарська та культурна. Дослідниками вивчено величезна кількість глиняних клинописних табличок і з’ясовано, що найбільш ранние надписи относятся к 2900 году до Р.Х. и содержат хозяйственные записи. З’ясовано, що шумери залишили після себе величезну кількість «господарських» записів і «списків богів».

В Стародавній Греції і Римі, коли виникла потреба в систематизації документів, з'явилися перші розробки такого роду — описи документів, їх зібрань, каталоги.

З|із| розвитком людського суспільства|товариства|, кількісною і якісною зміною документації, особливо після|потім| виникнення| книгодрукування|друкарства| в середині XV століття|віку|, відбувалося|походило| розділення|поділ| сфер документальної діяльності. Як самостійні виділилися діловодство, архівна, видавнича|, бібліотечна справа|річ|. Всі вони мали яскраво виражений|виказувати| прикладний характер|вдачу|.

В нашій країні практичне документознавство| було започатковано| ще в епоху Київської Русі, коли робились перші кроки в справі|речі| складання майнових актів, при­вілеїв|, формувалися традиції літописання.

В управлінській сфері практичне документознавство| почало|стало| оформлятися в особливу систему одночасно з процесом становлення централізованої держави| в XV-XVI| століттях, коли відбувалося|походило| поступове відособлення функцій створення|створіння|, тиражування, зберігання документів. У той період з'явилися|появлялися| і отримали|одержували| розповсюдження| уніфіковані документальні форми, що складались| з|із| окремих випадків, які узагальнювалися в канцеляріях і потім|і тоді| офіційно закріплювалися. За визначенням багатьох дослідників, діловодна практика й надалі постійно та суттєво впливала на процес становлення науки про до­кумент|.

 

Ознаки документа

Документ є відносно самостійною системою завдяки наявності власних ознак і властивостей, що обумовлюють його відмінність і схожість з іншими матеріальними об'єктами.

Ознака відображає зовнішню прикмету,по якій (частіше — по сукупності, яких) можна віднести спостережуваний об'єкт до документа. На відміну від неї, властивість,відображає якісне тобто внутрішньо властиве документу - відмінність. Документхарактеризується наявністю всіх властивостей одночасно (різний лише ступінь їх прояву), а набір ознак документа в кожному випадку може бути індивідуальним.

До основних ознакдокумента відносяться:

1. Наявність смислового семантичного змісту.

Документ — носій сенсу, який передається знаками. Сукупність послідовних знаків, які передають сенс, зміст документу (повідомлення) є|з'являється| його обов’язковою ознакою.

2. Стабільна матеріальна форма,що забезпечує довготривале збереження документа, можливість багатократного (довготривалого) використання і переміщення інформації у просторі та часі.

3. Призначення для використання в соціальній комунікації.Документальний статус мають лише ті джерела, які передусім призначені для зберігання і передачі інформації у просторі та часі. Документи — це спеціально створені людиною для комунікаційних цілей носії інформації.

4. Завершеність повідомлення.Ця ознака обумовлена галуззю використання документа. Фрагментарне незавершене повідомлення не може бути повноцінним документом. Вимога завершеності є відносною, оскільки є ряд незавершених повідомлень, що мають особливе значення для наукових досліджень ( чернетки, ескізи).

Контрольні питання та завдання:

1. Охарактеризуйте документ як системний об'єкт.

2. Що є елементом документа?

3. Назвіть і розкрійте зміст ознак документа.

 

ЛЕКЦІЯ 9. :

СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ДОКУМЕНТА

МЕТА:

навчальна: систематизувати знання про управлінський документ, розкрити соціальну сутність управлінського документа та його функції;

розвивальна: розвивати у студентів вміння та навички визначати функції управлінського документа, розкривати соціальну роль документа в управлінській д-ті.

виховувати у студентів інтерес до історії розвитку вітчизняної документології.

Актуалізація опорних знань студентів та між предметні зв`язки з навчальними дисциплінами: «Діловодство», «Спеціальні системи документування», «Архівознавство».

Мотивація навчальної діяльності : розгляд теми надасть студентам змогу

визначити роль документ у системі документального забезпечення управлінських процесів.

Узагальнення та систематизація вивченого.

Підведення підсумків заняття.

Видача завдання для самостійної роботи: підготовка реферативних повідомлень

на одну з тем: управлінський документ – важлива одиниця управлінського

інформаційного циклу.

Зміст:

Функції документа.

Функції документа

Під функцією документа розуміється його суспільна роль, соціальне призначення, цілі та завдання, які він виконує в межах рамках| інформаційно-документальної системи.

Зміст функціональності є величина змінна, оскільки визначення зовнішніх властивостей обумовлене розумінням суті об'єкту та системою стосунків, в рамках якої ці властивості виявляються. Обидві ці величини змінні. Зміна розуміння суті об'єкту веде до зміни змісту і об'єму його зовнішніх властивостей, тобто функцій, що йому притаманні. У результаті можна виділити початкові або генетичні функції,властиві об'єкту на момент його формування, і такі що ним привласнюються в ході його подальшого розвитку.

Початковафункція документа, генетично пов'язана з поняттям документа - це функція доказу; у її межах він використовується як письмовий доказ чого-небудь. Ця функція була базовою для визначення поняття «документ» до ХХ століття. Подальше виділення функцій документа відбувалося в ході розширення трактування терміну та сфери його використання.

Розробкою цієї проблеми у різний час займалися: Поль Отлє, М.В. Ларін, Н.М. Кушнаренко, Н.С. Ларьков.

Однією з найважливіших функцій будь-якого документа, є функція закріплення інформації. В процесі реалізації цієї функції відбувається матеріалізація інформації, що створює необхідні передумови для виконання документом ряду інших функцій.

Комунікативна функція призначена для вирішення завдання трансляції інформації в соціальному просторі, а також для організації, впорядкування та підтримки інформаційних зв'язків в суспільстві. Передача інформації охоплює всі рівні соціальної системи та різних її підсистем. Вона може бути інтерактивною, тобто вестися в діалоговому режимі; може здійснюватися в якому-небудь одному напрямі: зверху - вниз або знизу - вгору.

Зафіксована на матеріальному носієві інформація може неодноразово знадобитися для використання. Тому збереження інформації є однією з найважливіших функцій документа. Не випадково реалізацією цієї функції (разом з іншими) займається значне число спеціальних установ і організацій - архівів, бібліотек, інформаційних центрів, музеїв.

Збережена документована інформація, опинившись в ретроспективному середовищі, надалі активізується, головним чином з метою проведення історичних досліджень, для моделювання минулих процесів функціонування людського суспільства. В результаті відбувається реалізація функції історичного джерела, яка є різновидом функції зберігання інформації та є потенційно притаманною документам з моменту їх появи. Ця функція пов'язана виключно з ретроспективним середовищем існування документів, тому належить до функцій вторинного порядку.

Однією з найважливіших є культурна функціядокумента. Фактично кожен документ може розглядатися як специфічний культурний феномен, що відображає рівень матеріальної, наукової, технічної, мовної культури, рівень освіти та морально-етичного стану суспільства. За допомогою документа здійснюється закріплення і передача від покоління до покоління культурних традицій, системи цінностей, етичних норм, відбувається примноження та розвиток цих традицій, накопичення інтелектуальних ресурсів, культурного потенціалу суспільства.

Окрім загальних функцій, властивих практично всім документам, існує ряд функцій, якими документи наділяються в рамках тієї або іншої конкретної сфери людської діяльності. До їх числа слід віднести управлінську функцію документа. Ця функція притаманна значному масиву документів, що спеціально створюються для цілей управління як інструмент управлінської праці. Оскільки процес управління виступає в різних формах, має різні рівні, стадії, цикли, тому й документи, що виконують управлінську функцію, надзвичайно різноманітні: організаційно-розпорядчі, планові, звітні.

З управлінською тісно пов'язана правова функція документа. Вона полягає в закріпленні правових норм і правовідносин в суспільстві. Ця функція властива для документів, які встановлюють, закріплюють або змінюють правові норми та правовідносини або припиняють їх дію, та для інших документів, які можуть спричинити певні юридичні наслідки. Сюди відносяться правові акти органів державної влади; судові, прокурорські, нотаріальні і арбітражні акти; акти управління, що спричиняють за собою певні юридичні наслідки; документи, що фіксують договірні стосунки, а також документи що посвідчують якісь дані про особу (паспорти, дипломи про освіту, командировочні посвідчення і тому подібне). Крім того, правову функцію на якийсь час можуть набути й інші документи, наприклад, для використання в якості судового доказу.

Історично, однією з перших знадобилась функція обліку, оскільки ускладнення соціальних зв'язків, розвиток економічних стосунків, вже на стадії аграрного суспільства, явило потребу в документуванні інформації, тобто реєстрації, обліку населення, землі, урожаю, худоби, боргів. Документи що виконують функцію обліку необхідні не тільки для вирішення різноманітних господарсько-економічних завдань, але й для управління в цілому соціально-політичними, демографічними та іншими процесами в суспільстві. Ця функція знаходить віддзеркалення в бухгалтерській, статистичній, плановій, звітній документації.

Сучасні документознавці вважають, що у міру подальшого розвитку суспільства, ускладнення соціальних зв'язків, актуалізації окремих напрямів людській діяльності, а також в процесі поглиблення документознавчих досліджень можливе виділення як самостійних і деяких інших функцій документа. Відбувається це в тих випадках, коли стає відомим механізм прояву функцій, що вже діють, або виявляються раніше приховані (латентні) функції. Наприклад, останнім часом актуальною стала проблема захисту інформації. В результаті (і не без підстав) до складу функцій документа включають також і функцію захисту інформації.

 

Кодування інформації

Обмін інформацією в соціальній комунікації здійснюється в знаковій формі. В процесі документування відбувається перетворення соціальної інформації з однієї знакової форми в іншу, тобто кодування інформації, без якого неможлива реалізація основних функцій документа — функцій закріплення і передачі інформації у просторі та часі.

Для перетворення інформації використовуються різні коди:

— алфавітний;|

— цифровий;|

— алфавітно-цифровий;|

— рельєфно-точковий;|точковий|

— штриховий;|

— алгоритмічний .

Інформація фіксується на матеріальному носієві за допомогою знаків і знакових систем. Існує особлива наукова дисципліна — семіотика (від грецьк. семеон — знак, ознака), яка займається вивченням природи, видів і функцій знаків, знакових систем і знакової діяльності людини.

Ці питання з прадавніх часів, від Платона та Аристотеля, цікавили філософів і лінгвістів. Термін «знак» увів в науковий обіг англійський просвітник Джон Локк в кінці XVIII століття. Важливу роль в становленні науки про знаки зіграли німецькі учені — філолог Вільгельм Гумбольдт і логік Фридрих Людвіг Готлоб Фреге, швейцарський мовознавець Фердинанд де Соссюр, а також американський математик Чарльз Пірс, що запропонував назву нової науки — семіотика.

Поняття знаку, разом з з| поняттям інформації, відноситься до фундаментальних наукових філософських категорій, тому що людина не тільки лише| користується знаками, але і живе в світі знаків.

Побудову знаку описував Г. Фреге, використовуючи трикутник з такими вершинами

 

I. Предмет, річ, явище дійсності, в математиці - число . Інша назва - денотат, Іноді цією вершиною трикутника позначають не саму річ, а її сприйняття або уявлення про неї, словом її віддзеркалення в свідомості людини, називаючи це сигніфікат. Суть схеми-трикутника від цього не зміниться.

II. 3нак: у лінгвістиці - фонетичне слово або написане слово; у математиці - математичний символ; інша назва, прийнята у філософії і математичній логіці, - ім'я.

III. Поняття про предмет, річ. Інші назви: у лінгвістиці - десигнат, у математиці - сенс імені, або концепт денотата.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що знак — це матеріальний об'єкт (річ, фізичне явище, зображення, символ, слово.), який служить для заміщення якого-небудь іншого матеріального або ідеального об'єкту, предмету. При цьому той, що замінюється (знайомий об'єкт або явище) називається денотат, а поняття про даний об'єкт або явище — концепт. Найменування об'єкту або явища, прийняте в людському суспільстві, — ім'я (слово, символ).

Форма знаку може бути різною — як подібною до позначаємого об'єкту, так і не мати з ним нічого спільного.

Сутність документування

Документування - це фіксація інформації на матеріальному носієві, тобто процес створення документа. У випадку якщо цей процес регламентується, виникають офіційні документи. Тому в документацому забезпеченні управління термін «документування» і визначення цього поняття стандартизовані.

Документування– це створення документа з використанням різних методів, способів і засобів фіксації інформації на матеріальному носієві (Н.М.Кушнаренко).

Ще один варіант визначення – (ГОСТ Р 51141-98. Делопроизводство и архивное дело. Термины и определения. - М., 1998. С.2) «Документування - це запис інформації на різних носіях за встановленими правилами».

У свою чергучергою|, правила документування визначаються як «вимоги і норми, що встановлюють порядок документування». Правила документування встановлюються або правовими нормативними актами, або вироблені традицією.

Документування може здійснюватися на природній мові (у цьому випадку створюються текстові документи) або на штучних мовах (документи на машинних носіях, що забезпечують обробку інформації за допомогою електронно-обчислювальних машин).

Запис інформації на матеріальному носієві здійснюється за допомогою спеціальних засобів документування, починаючи від простих (ручка, олівець і тому подібне) і закінчуючи електронними засобами. Виходячи від використовуваних засобів розрізняють способи документування та типи створюваних документів.

За допомогою простих знарядь створюються рукописні письмові документи, образотворчі документи та графічні документи. При використанні фототехніки створюються фотодокументи, кінотехніки - кінодокументи. Звукозаписуюча техніка дозволяє створювати фоно- (аудіо) документи, комп'ютерна техніка - документи на паперовому носієві, а також електронні документи.

Текстове документування

Історично першим способом документування, закріплення та передачі інформації було креслення - письмо з використанням графічних знаків (картинок, букв, цифр) для фіксації і передачі звукової інформації. У своєму розвитку це письмо пройшло ряд етапів, в результаті яких змінилося декілька типів письма:

· піктографічне;

· ідеографічне (логографічне);

· складове (сіллабічне);

· буквено-звукове (алфавітне, фонемографічне).

Піктографічне письмо (від латин. "pictus" - писаний фарбами, мальований і грецьк. "grapho" - пишу, тобто рисункове письмо) є найбільш стародавнім типом письма. Воно вийшло з первісного живопису. Появу піктографії учені відносять до епохи неоліту, до 8-6 тис. до Р.Х. Появлення в цей період порівняно крупних спільнот людей - племен, союзів племен - створило потребу в закріпленні та передачі інформації на великі відстані. За допомогою малюнка (піктограми) передавалося яке-небудь повідомлення в цілому. На перших порах звичайно це булі сцени полювання, пізніше - військові повідомлення, релігійні формули, любовні листи та ін. Деякі народи протягом тривалого часу використовували піктографічне письмо (індійці Північної Америки - до кінця 19 ст.).

Тим часом розвиток мислення, мови дозволило людині розкладати мову на окремі елементи - слова. Піктографічне письмо перестало задовольняти зростаючі людські потреби. І тоді на його основі виникло досконаліше - ідеографічне письмо (від грецьк. "idea" - поняття і "grapho" - пишу).

У ідеографічному письмі інформація фіксується дослівно. Графічні знаки (ідеограми) мають стійкі, строго визначені зображення та передають вже окремі слова, тобто звукову мову. Вищим етапом розвитку ідеографії з'явилося ієрогліфічне письмо (Єгипет, Двурічча), що появилося близько 4 тис.р. до Р.Х. В Китаї ієрогліфічне письмо збереглося до наших днів, хоча і не у формі формі| чистої ідеографії, а у вигляді словесно-складового письма, але в основі його залишається ідеограма. Деякі ідеографічні знаки широко використовуються в даний час й іншими народами: математичні, музичні знаки, грошові символи, знак параграфа та ін.

Ідеографічне письмо є|з'являється| дуже складним для навчання і незручним для повсякденного користування. Зокрема, в Китаї навіть найпоширеніші ієрогліфи містять в середньому по 11 штрихів, а деякі до 50 і більш.

Третім етапом розвитку письма стало складове або сіллабічне письмо (від грецьк. «sullabe» - склад), в якому кожен графічний знак позначає склад. Складові системи з'явилися в 2-1 тис. до Р.Х. Найдавнішими складовими системами булі шумерська, крітська, писемність майя. Пізнішими - японська складова азбука «кана» і корейське письмо. У даний час сіллабічні системи письма поширені в Індії та Південно-Східній Азії.

З складового письма в 2 тис. до Р.Х. виникло буквено-звукове (алфавітне) письмо. В ньому кожен графічний знак позначає, як правило, окремий звук - фонему (від грецьк. «phonema» - звук), тому його часто називають фонемографічним. Буквено-звукове письмо поділяється на консонантно-звукове (передає тільки приголосні) та вокалізовано-звукове (передає як приголосні, так і всі інші звуки).

Родоначальником всіх видів алфавітного письма вважають учені, давньосимітське (фінікійське) письмо. Фінікійці надали знакам алфавіту зручну для зображення форму. Будучи активними мореплавцями і торговцями, вони швидко розповсюдили, починаючи з 9 ст.|ст| до Р.Х., свій алфавіт серед народів Середземномор'я. Від фінікійців алфавіт запозичили греки. Грецький класичний алфавіт, що виник до 403 р. до Р.Х., містив 17 приголосних і 7 гласних букв. На основі грецького алфавіту виникло латинське письмо, що послужило ч базою для більшості західних алфавітів. У даний час побудованим на латинській основі письмом користується біля третини населення планети. У скорописній (курсивній) формі фінікійський алфавіт набув широкого поширення в країнах Блізького і Середнього Сходу, започаткувавши всі східні алфавіти.

.

 

Грецький алфавіт став основою слов'янської абетки. Її створення в другій половині 9 ст.|ст| пов'язано з іменами відомих просвітників Кирила і Мефодія. Давньослов’янське письмо мало два графічні різновиди - кирилиця та глаголиця.

 

.

 

Кирилиця, витіснивши глаголицю, проіснувала без скільки-небудь серйозних змін до початку 18 ст. Спочатку кирилівська азбука налічувала 38 букв, потім їх число збільшилося до 43. Причому тільки 24 букви укладачі запозичили з грецького алфавіту, останні ж булі спеціально створені для передачі звуків слов'янської мові.

Побудованим на кириличній основі письмом в даний час користуються народи, що говорять приблизно на шести десятках мов і складають до 10 % населення земної кулі.

 

 

Контрольні питання та завдання:

1. Дайте визначення процесу документування.

2. Яким чином здійснюється запис інформації на матеріальному носієві?

3. Які Вам відомі основні етапи розвитку письма?

4. Визначте основні відмінності грецького, глаголичного та кириличного алфавітів.

 

 

ЛЕКЦІЯ 13 ТЕМА: РІЗНОВІДИ НАКРЕСЛЮВАЛЬНИХ СПОСОБІВ ДОКУМЕНТУВАННЯ

 

МЕТА:

навчальна: зсформулювати уявлення про процес створення управлінських документів накреслю вальними способами;

розвивальна: розвивати навички та вміння визначати документування як процес створення управлінськиї документів;

виховна:

виховувати у студентів прагнення вивчати документовану інформацію з історії батьківщини, Європи, здійснювати самостійно висновки з питань загального розвитку документознавства.

Актуалізація опорних знань студентів та між предметні зв`язки з навчальними дисциплінами: «Діловодство», «Спеціальні системи документування», «Архівознавство».

Мотивація навчальної діяльності : розгляд теми надасть студентам змогу

визначити роль документ у системі документального забезпечення управлінських процесів.

Узагальнення та систематизація вивченого.

Підведення підсумків заняття.

Видача завдання для самостійної роботи: скласти класифікаційний ряд знаків та кодування інформації, що використовується в системі документознавства.

 

Зміст:

Стенографія.

2. Технічне документування.|

Стенографія

Одночасно з появою писемності виникла проблема прискорення запису людської мови, оскільки швидкість вимовляння слів приблизно в 5-6 разів швидше за їх письмове зображення. Звичайним письмом можна записати 15-20 слів в хвилину, тоді як жива промова може виголошуватися з швидкістю близько 100 слів в хвилину і вище. Не випадково ще в старовині виникали небезуспішні спроби наблизити швидкість листа до усної мови. Так виникла стенографія (від грецьк. "stenуs" - вузький, тісний і "grapho" - пишу). У Стародавній Греції вона була відома вже в 350 р. до Р.Х. Однак перше відоме в історії застосування стенографії відноситься до 63 р. до Р.Х., коли швидкісним письмом було проведено запис промови римського сенатора Катона. Винахідником латинського стенографічного письма став Тірон - раб відомого римського оратора Цицерона, що виконував обов'язки його літературного секретаря. На честь винахідника латинська стенографія отримала назву «Тіронових нот».

На перших порах стенографія складалась із слів, тобто кожному слову відповідав свій знак, який потрібно було запам'ятати. Початкове число таких знаків складало близько 5 тис., а надалі досягло 13 тис., що дуже утрудняло практичне використання стенографії.

Вихід був знайдений у відкритті на початку 17 ст. буквеної системи, автором якої став англієць Уїлліс. Саме буквена система стенографії набула згодом достатньо широкого поширення в багатьох країнах світу.

Недоліки стенографії:

Вивчення стенографії є дуже трудомістким, вимагає постійної практики, а робота стенографа|з'являється| дуже напружена. До того ж на розшифровку тексту, записаного умовними символами, витрачається багато часу. Стенографічній запис не може передавати в точності вимовлений текст. Спроби переходу в середині 20 століття до машинної стенографії не дали бажаних результатів. У даний час з розвитком автоматизованих засобів документування стенографія виявилася практично витисненою з процесу створення службових документів, хоча в обмежених масштабах продовжує ще подекуди використовуватися.

 

Технічне документування

Різновидом накреслювального способу закріплення і зберігання інформації є технічне документування. Технічне документування- це спосіб фіксації технічної думки на матеріальному носієві.

Технічна документація створюється у процесі документування різних видів науково-технічної діяльності, до яких належить проектування, конструювання, розробка технологічних процесів, науково-дослідна діяльність, організація промислового виробництва, а також геологорозвідувальні, геодезичні, картографічні роботи. Таким чином, технічні документи- це узагальнена назва графічних і текстових документів, що відображають технічну думку.

Технічне документування виникло практично одночасно з появою письма. Багато наскальних малюнків містили виробничу тематику. По малюнках споруджувалися храми і палаци в Давньому Єгипті і Вавилоні. Там же появлялися технічні описи на камені, глині, папірусі, які згодом стали доповнюватися економічними розрахунками та кошторисами. Для виготовлення виробів і спорудження будівель почали виготовляти зразки, моделі. Появляються малюнки спеціального технічного призначення - креслення, географічні карти.

Якісні зміни в технічному документуванні відбулися при переході від аграрного суспільства до індустріального. У цей період найважливішим технічним документом стає креслення, тобто зображення предмету, виконане за допомогою рис, ліній на плоскості за певними правилами. Не випадково в кінці кінці| 18 ст.|ст| появилося проекційне креслення, розроблене французьким інженером Г.Монжем і використовуване аж до наших днів. Надалі розширення сфери технічного документування відбувалося за рахунок появи нових або вдосконалення старих його напрямків: технологічне документування, документування наукових досліджень, стандартизації тощо.

У технічному документуванні використовуються образотворчі засоби (креслення, схеми, діаграми, малюнки, графіки), оскільки за допомогою письма часто буває складно або неможливо передати точну інформацію про предмет, об'єкт, явище. Формалізована графічна мова є|з'являється| специфічною знаковою системою передачі інформації. Графічній образ є доцільно побудованою сукупністю образотворчих елементів, що мають умовне значення. Графічній образ включає п'ять елементів: крапки, лінії, фігури, колір, текстури (штрихування). Разом з тим тій же час| у технічному документуванні достатньо широко використовується також і словесна форма, тексти.

Все різноманіття технічної документації розділяють на 4 групи:

· документи, що фіксують інформацію про засоби виробництва (проектно-конструкторські документи);

· результати запису процесу праці (технологічні документи);

· зафіксована інформація про природу, як об'єкт людської діяльності (документи що мають відношення до геологорозвідки, геодезії, картографії, метеорології інші);

· документи, пов'язані з сферою обслуговування і споживання, з використанням технічних засобів.

У всіх групах технічної документації значну питому вагу займають креслення. Існує безліч різновидів креслень, обумовлених:

- характером предмету, що зображується(креслення предметів промислового виробництва, об'єктів капітального будівництва);

- ступенем докладності зображення (генеральні плани, габаритні креслення, власне креслення);

- повнотою зображення (креслення загального виду, креслення складових одиниць, креслення деталей) .

До технічних документів належать малюнки, що дозволяють рельєфно уявляти предмет, особливо у випадках, коли виріб оцінюється не тільки лише| з технічного, але і з художнього боку (малюнки шпалер, тканини, пакувальна коробка, а також архітектури будинків).

Технічні описи містять інформацію про особливості виробу, його основні характеристики, призначення, установку, роботу окремих частин. До текстових технічних документів відноситься також записка пояснення. У ній приводяться відомості про установку і принцип роботи виробу, дається обґрунтування технічних і техніко-економічних рішень. До технічних описів і записок пояснень тісно примикають паспорти виробів, розрахунки, інструкції, схеми, графіки.

Велику групу графічних і текстових технічних документів складають технологічні документи, що є результатом технічного документування процесу праці. Вони містять інформацію не про самі предмети і вироби, а про способи їх виготовлення, збірки, будівництва, експлуатації, ремонту, організації виробничого процесу.

Основним технологічним документом є технологічна карта, що містить докладну інформацію про всі виробничі операції, необхідні для виготовлення виробу.

Технологічні карти містять таку інформацію: назву операцій, схему установки і обробки виробу, вживані верстати інструмент і пристосування, режим роботи (швидкість, тепловий режим), час обробки (машинний і допоміжний), спеціальність і розряд працівника, вартість кожної операції.

На підприємствах з безперервним виробничим циклом (хімічних, нафтопереробних, целюлозно-паперових) найважливішим технологічним документом є заводські регламенти, що містять відомості про основні фізико-хімічні процеси, їх забезпечення для отримання кінцевого продукту.

До технологічних документів відносяться також графіки робіт цехів і бригад; технічні умови на обробку деталей, збірку конструкцій, будівництво об'єктів і виконання інших виробничих завдань; прикладне програмне забезпечення автоматизованих технологічних процесів.

Дослідження людиною природи зумовила поява численної групи документів, у складі якої виділяють:

· картографічну|

· інженерно-геологічну

· топографо-геодезичну

· ґрунтову|

· гідрологічну| документацію|.

У свою чергу чергою|, багато видів документів, що відносяться до цієї групи, мають підвиди. Зокрема, карти (карта - креслення поверхні Землі, небесного тіла або зоряного неба) можуть бути загальногеографічними і спеціальними (фізико-географічними, соціально-економічними, історичними). Далі вони розрізняються за обсягом території, за масштабом.

В процесі проведення наукових досліджень і виконання науково-технічних розробок створюється обширна науково-дослідна документація.

Особливу групу технічних документів, що мають правове значення, складають стандарти.

У окрему групу виділяються документи, що сприяють використанню технічних засобів і охоплюють сферу споживання. До них відносяться: паспорти технічних виробів, каталоги промислових фірм, рекламні креслення і малюнки.

До недавніх пір технічне документування здійснювалося переважно в традиційній (аналоговій) формі - у вигляді креслень, що вже розглядалися вище, карт. В даний час поширення набувають цифрові засоби і методи представлення науково-технічної інформації. Зокрема, створюються електронні карти і атласи, що дозволяють ефективно управляти картографічною інформацією, наочно відображати місцевість, проводити необхідні розрахунки.

 

Контрольні питання та завдання|:

1.У|біля| зв'язку| з чим| булі зроблені| перші| спроби| стенографування|?

2. Назвіть недоліки стенографічного способу документування.

3.Які Вам відомі| групи| технологічної| документації|?

4. Проаналізуйте відмінності основних видів технологічних документів (наприклад, стандарти та інструкції).

 

 

ЛЕКЦІЯ 14

ТЕМА: ФОТО-, КІНО-, ВІДЕО-, ФОНО- (АУДІО) ДОКУМЕНТУВАННЯ

МЕТА:

навчальна: сформулювати уявлення про типи створення управлінських документів

розвивальна: розвивати навички та вміння визначати документування як процес створення управлінськиї документів;

виховна:

виховувати у студентів прагнення вивчати документовану інформацію з історії батьківщини, Європи, здійснювати самостійно висновки з питань загального розвитку документознавства.

Актуалізація опорних знань студентів та між предметні зв`язки з навчальними дисциплінами: «Діловодство», «Спеціальні системи документування», «Архівознавство».

Мотивація навчальної діяльності : розгляд теми надасть студентам змогу

визначити роль документ у системі документального забезпечення управлінських процесів.

Узагальнення та систематизація вивченого.

Підведення підсумків заняття.

Видача завдання для самостійної роботи: підготувати реферативні повідомлення за тематикою «Роль кіно-фото-фоно-аудіо документів під час здійснення управлінських функцій у системі документознавства.

Зміст:

1.Фотодокументування

2. Кінодокументування, відеозапис|

3.Фоно (аудіо|) документування|, його| особливості| та сфери| застосування|.

Фотодокументування

З 19 століття, разом з текстовим і технічним образотворчим документуванням, поширення почали набувати способи документування, що з'явилися результатом технічного прогресу. Це фото-, кіно-, відео-, фоно (аудіо) документування.

Створювані таким шляхом документи отримали назву аудіовізуальних, тобто такі що містять образотворчу та звукову інформацію, відтворення якої вимагає відповідного обладнання.

Фотодокумент- це

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...