Правове регулювання іноземного інвестування

Правовий режим іноземних інвестицій визначено ст. 394 Господарського кодексу України, відповідно до якої на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України [3].

До міжнародних актів (багатонаціональних та регіональних), що регулюють іноземне інвестування, належать:

o Звід принципів і правил з обмеження ділової практики ЮНКТАД;

o Міжнародний кодекс поведінки при передачі технологій ЮНКТАД;

o Кодекс поведінки ТНК ООН;

o Андський пакт;

o Принципи дій ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку ЄС);

o Декларація про міжнародні капіталовкладення та багатонаціональні підприємства ОБСР;

o Конвенція із регулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших країн.

Розв'язання суперечок здійснюється наднаціональною структурою - Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок, створеним у 1965 р..

Загалом, законодавство про інвестиційну діяльність та про іноземне інвестування в Україні з'явилося після прийняття 24.08.1991 р. Акта проголошення незалежності України.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. першим нормативним актом, в якому викладено загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. В цьому Законі також передбачено, що поряд з іншим інвестиційна діяльність в Україні здійснюється на основі іноземного інвестування.

Спеціальним нормативно-правовим щодо регулювання іноземних інвестицій є прийнятий 19.03.1996 р. Верховною Радою України Закон «Про режим іноземного інвестування (надалі – Закон), який скасував дію однойменного Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 р., законів України «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про державне заохочення іноземних інвестицій» (1994 р.) [12].

В Законі подано визначення понять «іноземний інвестор», «іноземні інвестиції», «підприємство з іноземними інвестиціями», види та форми іноземного інвестування в Україні. Окремий його розділ присвячений встановленню державних гарантій захисту іноземних інвестицій. Також у ньому визначаються загальний порядок державної реєстрації та контролю за здійсненням іноземних інвестицій, загальні засади функціонування підприємств з іноземними інвестиціями, здійснення іноземних інвестицій на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності. Крім вищезазначеного, в законі значну увагу приділено іноземному інвестуванню у спеціальних (вільних) економічних зонах та розгляду спорів за участю іноземних інвесторів.

Найважливішою суттєвою рисою нового закону, що відрізняє його від попереднього законодавства про іноземні інвестиції, є те, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством і міжнародними договорами України. Закон містить також положення про те, що підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України. У Законі зазначається, що для окремих інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Чітко встановлено момент набуття підприємством статусу підприємства з іноземними інвестиціями. Таким моментом вважається день зарахування іноземної інвестиції на його баланс.

Оновленням базового законодавства з питань іноземних інвестицій було прийняття 16.01.2003 р. і набрання чинності з 01.01. 2004 р. ГК. Статті 390-400 цього Кодексу визначають правове регулювання відносин пов’язаних з іноземними інвестиціями, їх державні гарантії тощо. Крім того, ч.2 ст.63, статті 116 і 117 ГК передбачають такі форми іноземних інвестицій, як підприємство з іноземними інвестиціями та іноземне підприємство. Згідно ст. 400 ГК відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, крім ГК і Закону, регулюються іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами від 18.03.1965 p., ратифікована Законом України від 16.03.1997 р. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору [12].

Іншими законодавчими актами України, у даному випадку є: закони України від 16.04.1996 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність», від 13.10.1999 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», від 07.09.1999 р. «Про концесії», від 14.08.1999 р. »Про угоди про розподіл продукції», від 17.09.2000 р. «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та грошових коштів вітчизняного походження», » від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність, Декретом Кабінету Міністрів України » від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» [12].

Правове регулювання інвестиційної діяльності загалом, а також і питань іноземного інвестування, - не обмежується названими вище законами та Декретом. Воно здійснюється також за допомогою інших нормативних актів підзаконного характеру. Прикладами таких актів є Тимчасовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесторам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

Система державних гарантій прав та інтересів іноземних інвесторів ґрунтується на двох основних рівнях:

а) на рівні законодавства країн-одержувачів, де гарантується недоторканність власності. Обумовлюється тим, що конфіскація майна або інших активів проводиться на підставі рішення суду і тільки за обставин, прямо визначених законом;

б) на багатосторонньому рівні. Наприклад, до Конвенції із регулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших країн, що була підготовлена Всесвітнім банком у 1966 р., вже приєдналося близько ста країн [15].