Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Норми наголошування слів сучасної української літературної мови

 

Дотримання норм наголошування, як і вимови, є одним з найістотніших показників культури усного мовлення. В українській літературній мові наголошення більшості слів регулюється певними правилами.

У словниковому складі СУЛМ існує чимало слів, які вживаються з подвійним (дублетним) наголосом. До них належать:

1) віддієслівні префіксальні та префіксально-суфіксальні іменники із префіксами за-, до- пере-, роз-, при-, під-, у-: за'чин і зачи'н, до'говір – догові'р, до'кір і докі'р, пере'гук і перегу'к пере'спів і переспі'в ро'змін і розмі'н, при'цвіток і прицві'ток, пі'дстилка і підсти'лка, у'смішка і усмі'шка;

2) іменники чоловічого роду із суфіксами –ник-, -ач-, -ар-, -ер-: дові'дник і довідни'к, допові'дач і доповіда'ч воло'дар і волода'р, комба'йнер і комбайне'р;

3) деякі іменники жіночого роду: бле'шня і блешня', ча'йна і чайна', на'пасть і напа'сть, по'стіль і пості'ль;

4) іменники із суфіксами –ин-, -иц(я) –ість, -изн-: самоти'на і самотина', покупни'ця і поку'пниця, безза'хисність і беззахи'сність, жовти'зна і жовтизна';

5) деякі іменники середнього роду: пода'ння і подання', срі'бло і срібло', зе'рно і зерно', знаме'но і знамено';

6) прикметники із суфіксами –ов(ий), -н(ий), -ан(ий), -ян(ий), -ськ(ий): листко'вий і листкови'й, на'рисовий і нарисо'вий, світа'нковий і світанко'вий, безза'хисний і беззахи'сний, жа'лібний і жалібни'й, ба'жаний і бажа'ний, весня'ний і весняни'й, слю'сарський і слюса'рський;

7) прикметники, утворені від власних назв: дніпро'вий і дніпрови'й, дністро'вий і дністрови'й;

8) дієслова: бо'втнути і бовтну'ти, шере'хнути і шерехну'ти, шту'рхати і штурха'ти;

9) деякі прислівники: ба'йдуже і байду'же, за'вжди і завжди', слі'дом і слідо'м.

З єдиним наголосом в українській мові вживається більшість слів: сантиме'тр, предме'т, цеме'нт, листопа'д, кварта'л, завда'ння, чита'ння, запита'ння, описа'ння, пере'пустка, украї'нський, ви'падок, катало'г та ін.

Наголос в українській мові виконує смислорозрізнювальну функцію. Так, за допомогою наголосу розрізняють значення іменників: а'тлас – «збірник географічних карт» і атла'с – «шовкова тканина з блискучою лицьовою поверхнею», ба'сма – «фарба для волосся» і басма' – «металева пластинка».

Кожній частині мови притаманні певні особливості щодо наголошування. Наприклад, у двоскладових віддієслівних іменниках на –ння, -ття, які втратили відтінок дії, наголос падає на останній склад: знання', життя', буття'; у трискладових і багатоскладових віддієслівних іменниках, що зберігають зв'язок з дієсловом, від якого вони утворені, наголошується той самий склад, що й у дієслові: бажа'ння, завда'ння, запита'ння.

Наголос у багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом –к(а) у множині переходить на закінчення: вказі'вка – вказівки', ла'стівка – ластівки', пи'санка – писанки', але ро'дичка – ро'дички, сусі'дка – сусі'дки, верхі'вка – верхі'вки. Для іменників називного відмінка множини характерне, як правило, наголошене закінчення: зайці', береги', шляхи', слова', моря', але ві'кна, доро'ги, костю'ми.

У словах із суфіксами –щин(а), -ччин(а) наголос сталий (падає на основу): Су'мщина, Ві'нниччина, Черніве'ччина, Оде'щина, але Галичина'. В іменниках із префіксами ви-, по- наголос падає на префікс: ви'падок, ви'пуск, ви'тяг, ви'клик, але вимо'ва; поз'начка, по'смішка, по'друга, але пока'зник, по'ку'пка.

Для складних іменників характерне наголошування, як правило, сполучного голосного: руко'пис, літо'пис, життє'пис, але лісосте'п, пішохі'д.

В іменниках іншомовного походження наголос переважно сталий. У словах на –метр наголошується останній склад: кіломе'тр, міліме'тр, але баро'метр, термо'метр, спідо'метр. У деяких запозичених словах наголошування здійснюється за аналогією: аноні'м – псевдоні'м, але анто'нім, паро'нім; кварта'л – порта'л, універса'л; цеме'нт – постаме'нт, докуме'нт, але фунда'мент; диспансе'р – парте'р, шофе'р, револьве'р; гастроно'мія – куліна'рія, агроно'мія, інду'стрія, але хірургі'я, поліграфі'я; моноло'г – діало'г, некроло'г, але психо'лог, філо'лог, дермато'лог.

У багатьох двоскладових прикметниках наголос падає на закінчення: вузьки'й, нови'й, різки'й, страшни'й, черстви'й. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголошується перший склад: ву'зько, ле'гко, рі'зко.

Норми наголошення у сучасній українській літературній мові є стійкими, загальнообов’язковими. Проте в деяких випадках мовцям складно визначити, на який склад у слові падає наголос. Це зумовлене впливом близькоспоріднених мов, насамперед російської та польської. Причинами розхитування акцентуаційних норм є

- якщо перше слово закінчується на приголосний і друге починається приголосним, то між ними вживається /у/, /і/: забіг у школу, пам'ять і серце;

- якщо перше слово закінчується голосним і друге починається голосним, то вживають /в/, /й/: росла в Одесі, Ольга й Андрій;

- на початку слова і після паузи перед приголосним вживається /у/: учора, це було … у Києві, а перед голосним - /в/: в очах;

- незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними /в/, /ф/, а також перед звукосполученнями /л'в/, /св/, /тв/, /хв/вживається /у/: сидимо у вагоні, бачила у фільмі, живе у Львові, одягнена у хвою.

Не відбувається чергування /у/ - /в/:

- у словах іншомовного походження: уран, університет, увертюра, ультиматум;

- у власних іменах: Вдовенко, Врубель, Владивосток;

- у словах, що вживаються тільки з / або лише з /: вдача, вправа, вступ (удача, управа, уступ – з іншим значенням, взаємини, власний, властивість; увага, ударник, умова, установа.

Чергування /і/ - /й/ не відбувається:

- при зіставленні понять: війна і мир;

- перед словом, що починається звуком /й/: Ольга і Йосип;

- після паузи: Щось такеє бачить око, і серце жде чогось.

До евфонічних чергувань належать також чергування паралельних форм:

- прийменників від – од, з – із – зі, префіксів від- - од-, віді- - оді-, з- - із- - зі-: від села – од села, батько з сином – прийшов із батьком – зі мною; відчувати – одчувати; відібрати – одіслати; згризти – ізвечора – зістрибнути;

- постфіксів –ся – сь у дієслівних формах: земля вкрилася снігом – доборолась Україна до самого краю;

- часток б – би, ж – же: написала б тобі – написав би тобі; казала ж – казав же;

- сполучників хоч – хоча, щоб – щоби, ні – ані: хоч надворі смеркалось – хоча й волі не було; щоб тих щасливих днів не загубити – щоби життя пролилось піснею; ні вітру – ані хмариночки;

- кінцевих –мо – м дієслівних формах: напишемо – напишем;

- кінцевих –ому – ім у прикметникових формах: на широкому – на широкім.

Милозвучність української мови досягається різними мовними засобами, включаючи фонетичні, зокрема рівномірний розподіл голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Українська мова прагне уникати складних для вимови звукосполучень, тому їй не властиве поєднання кількох голосних чи приголосних звуків. З метою досягнення милозвучності вживаються варіанти префіксів, прийменників, сполучників тощо.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...