Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Композиційні прийоми художнього конструювання

 

До головних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка. Ритм — властивість, характерна для багатьох явищ природи, в тому числі для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання та ін.), а також ритмічні цикли року, відпливи й припливи моря тощо. Рит­мічність, повторюваність окремих рухів і їхніх циклів характерна для процесів праці, а тому втілюється в матеріальній формі її продуктів. Як відображення закономірностей реального світу ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художньої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чергування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декоративному мистецт­ві відчуття ритму створюється чергуванням матеріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часову послідовність — просторовою. Ритм як композиційний прийом художнього конструювання — це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібними ознаками (то­тожними, нюансними і контрастними співвідношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — це рівномірне повторення однакових елементів та інтервалів в об'смно-просторовій та орнаментальній структурі й називається метричним. Одним із прикладів метричного порядку може бути рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева. Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані також плас­тичність, фактура, тон, колір (рис. 29). Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбінацій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми побудови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні струк­тури, в побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до чітко виражених метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, парабола, гіпербола) і спіралі — до рит­мічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі. Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури вирізняються час­тотою — сповільненою і прискореною. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення орнаментальних мотивів на площині) може здійс­нюватися в одному, двох або чотирьох напрямках (сітчаста композицій­ на схема орнаменту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у роз­міщенні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії спостерігається в природі (наприклад, кристали, лис­ точки, квіти, метелики, птахи, тіло людини та ін.). Симетрія вносить в об'єкти художнього конструювання порядок, за­кінченість, цілісність. Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший, — так звана дзеркальна симетрія. Фігу­ри або зображення, розміщені в одній площині, діляться лінією на одна­кові частини, аналогічно відбитку в дзеркалі. Цим типом симетрії наді­лена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення части­ни форми предмета відносно осі. Симетричні фігури, що суміщаються на площині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова, або циклічно-обертова, застосо­вується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігура рівномірно пере­міщується відносно осі, перпендикулярної до центра основи, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої. Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення вираз­ності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія виражає не­ впорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «індивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологічна спільність. їй під­порядковуються твори, наділені симетрією цього типу. У композиційно­му рішенні об'єктів художнього конструювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами організації цілісної форми. Динаміка та її протилежність — статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Контраст співвідношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі переважа­ючої величини. Це однаково стосується об'ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними спів­ відношеннями елементів. Тотожні співвідношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру. Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тільки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

 

20.02(10-А 09.02)

 

Основні закони кольорознавства

 

Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний, який унаслідок змішування з першим у пев­них пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На колірному колі вони розміщуються на різних кінцях одного діаметра.

Другий закон стверджує, що змішування двох не додаткових хро­матичних кольорів різних колірних тонів дає новий колірний тон, що міститься на колірному колі на однаковій відстані від кольорів, які змішуються. Тому з трьох кольорів, розміщених у колірному колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольорові тони та їхні відтінки. Наприклад, у результаті змішуван­ня червоного, синього та жовтого кольорів можна отримати всі спек­тральні кольори, тому вони мають назву — основні кольори. За третім законом, результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектраль­ний жовтогарячий сумішшю чер­воного з жовтим, і колір при цьому не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольо­ри і колірні поєднання по-різному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати праце­ здатність. У простому поєднанні хроматичних кольорів з'єднують два допоміж­ні кольори, скажімо, червоний — із зеленим, синій — із жовтогарячим, фіолетовий — із жовтим. Це дуже поширене поєднання: його часто застосовують у тканинах з малюнком, на килимових доріжках і т. д. Якщо необхідно, контраст пом'якшують , додаючи до поєднання третій нейтральний колір, наприклад сірий. Для складного поєднання додаткових кольорів один із них беруть з двома або кількома відтінками. Поєднання трьох різних кольорів дуже інтенсивне. Однак усі три кольори не потрібно брати в однакових кіль­ костях, один із них має переважати, а два інші — бути допоміжними. У будь-якому поєднанні кольорів один колір повинен переважати, тобто бути визначальним, і він займатиме найбільшу поверхню. У кож­ного з нас є свій улюблений колір. Однак не завжди варто керуватися цим у виборі кольору й поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотон­ на палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її до­ сить важко (рис. 38). Тому в процесі художнього конструювання краще використовувати положення про гармонію кольорів (табл. 3).


 

27.02 (10-А 16.02)

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-09

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...