Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Інституалізація державної влади та механізм держави.

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

Ознаки механізму держави:

• існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;

• наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;

• наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;

• наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.

Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.

Отже, структуру механізму держави становлять:

1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;

2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;

3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову має давню історію, і його традиційно пов'язують з ім'ям Ш.Л. Монтеск'є. Кожна з гілок влади вважається самостійною та незалежною, і тим самим виключається можливість узурпації державної влади будь-якою особою або органом держави.

Цей принцип включає певну систему вимог:

• розподіл функцій і повноважень (компетенції) між державними органами відповідно до вимог поділу праці;

• закріплення певної самостійності кожного органу влади під час здійснення своїх повноважень, неприпустимість втручання у прерогативи один одного та їх злиття;

• наділення кожного органу можливістю протиставити свою думку рішенню іншого органу держави та виключення зосередження всієї влади в одній гілці;

• наявність в органів влади взаємного контролю та неможливість зміни компетенції органів держави неконституційним шляхом.

Законодавча влада — це делегована народом своїм представникам у парламенті державна влада, яка має виключне право приймати закони. Вона здійснює і фінансову (право щорічного затвердження бюджету країни), і установчу (участь парламенту у формуванні вищих виконавчих і судових органів), і контрольну функції. В Україні, згідно зі ст.75 Конституції України, єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України.

Виконавча влада — це влада, яка володіє правом безпосереднього управління в державі. Носієм цієї влади у масштабі країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, відповідальний, підзвітний та підконтрольний їй. Виконавча влада покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядчу діяльність. Згідно з розділом VI Конституції України органами виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (вищий орган у системі органів виконавчої влади), центральні органи виконавчої влади та місцеві державні адміністрації (здійснюють виконавчу владу в областях і районах).

Судова влада — це незалежна влада, яка охороняє право, виступає арбітром у спорах про право, здійснює правосуддя. Судова влада обмежена нормами та принципами права, здійснюється у формі судової процедури й не може залежати від суб'єктивного впливу інших гілок влади. Юрисдикція судів поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі. Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний Суд України. Система судів в Україні будується за принципами територіальності (місцеві, апеляційні суди) і спеціалізації (суди загальної юрисдикції та спеціалізовані: господарські, адміністративні).

Принцип поділу влади доповнюється системою стримувань та противаг, яка передбачає конкуренцію різних органів влади, наявність засобів для взаємного стримування й підтримки відносної рівноваги сил.

Водночас влада в державі має залишатися цілісною та єдиною, тому гілки влади повинні взаємодіяти.

Юридично це виявляється в тому, що:

• органи державної влади в сукупності володіють компетенцією, необхідною для здійснення функцій і виконання завдань держави;

• різні органи держави не можуть приписувати одним і тим самим суб'єктам за одних і тих самих обставин взаємовиключні правила поведінки.

Тому поділ влади слід сприймати як загальний принцип здійснення державної влади

Класифікація правових норм.

Кожна система права складається із величезної кількості правових норм. Правові норми відрізняються не тільки системністю, а й спеціалізацією — кожна з них «відповідає» за власну ділянку «роботи».

1) за роллю в механізмі правового регулювання розрізняють конкретні та спеціалізовані норми. Конкретні норми безпосередньо встановлюють права та обов'язки адресатів норм. Спеціалізовані норми поділяються на відправні та інші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми охоплюють норми-засади, установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції. Завдяки ним визначаються цілі, завдання, принципи, межі та методи правового регулювання, закріплюються правові категорії та поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми.

Норми-засади — це правові приписи, які закріплюють засади конституційного порядку держави, основи соціально-економічного, політичного та державного життя, взаємовідносини держави і особи, форми власності тощо.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Так, ст.8 Конституції України закріплює кілька норм-принципів: принципи верховенства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа рішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві.
Установчі норми (інакше, норми-цілі, декларативні норми) — це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права (наприклад, завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції — ст.2 Закону «Про Конституційний Суд України»).
Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять (наприклад, визначення злочину в ст.11 Кримінального кодексу України).
Норми-презумпції — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища. Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються виключно в нормативних актах.
Темпоральні норми (норми-строки) — це такі правові приписи, які указують на якийсь час, настання або закінчення якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, термін позовної давності).
Норми-преюдиції — це нормативні приписи, які виключають заперечування вже доведеного факту. Наприклад, факти в одній справі, встановлені рішенням суду, що набрало чинності, не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, в яких беруть участь одні й ті ж особи.

Норми-фікцїї — це закріплені у правових актах нормативні приписи, які умовно проголошують факт (або обставину), що не є встановленим.
Норми-конструкції — це нормативні приписи, які узагальнюють складні за своїм змістом юридичні явища. Так, в юридичній практиці використовується конструкція складу злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встановлюється сукупністю положень, які розміщені у різних статтях Кримінального кодексу.
Оперативні норми — норми, яку відіграють підсобну роль, визначаючи час набрання чинності нормативно-правовим актом, його поширення на нове коло або нові відносини осіб.
Норми-арбітри (колізійні норми) — норми, які регулюють вибір норми у разі розбіжності між кількома нормами;

2) залежно від предмета правового регулювання розрізняють конституційні, кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові норми та інші галузеві норми;

3) залежно від основних методів правового регулювання розрізняють імперативні норми (містять владні приписи,що не допускають жодних відхилень) і диспозитивні норми (їхні приписи можуть варіюватися за розсудом учасників відносин). Імперативні норми є характерними для конституційного, адміністративного, кримінального права. Такі норми неможливо змінити приватною угодою сторін.Диспозитивні норми характерні для цивільного, сімейного,комерційного права. їхні приписи залишають місце для розсуду сторін;

4) залежно від характеру правового припису, що міститься в нормі, розрізняють дозвільні, зобов'язуючі та заборонні норми. Дозвільна норма надає адресату норми ,право здійснити яку-небудь дію. Зобов'язуюча норма містить обов'язок адресата норми здійснити якусь дію. Заборонна норма наказує адресату утриматися від указаної

в нормі дії;

5) залежно від часу дії розрізняють постійні, тимчасові та надзвичайні правові норми. Як правило, норми права створюються як постійні. Проте у ряді випадків спеціально зазначається їхня тимчасова дія. Наприклад, Закон України «Про податок на доходи фізичних осіб» встановив ставку податку в 13 % на період до кінця 2006 р. Закон України «Про надзвичайний стан» встановлює, що, наприклад, комендантська година може бути введена тільки на період надзвичайного стану в Україні не більше ніж на ЗО діб;

6) залежно від кола осіб, на які поширюється дія норми, розрізняють загальні, спеціальні та виняткові правові норми. Загальні поширюються на все населення, спеціальні — на певне коло осіб (наприклад, державні службовці,діти, біженці), виняткові норми права роблять вилучення із загальних і спеціальних норм (наприклад, для дипломатичних представників);

7) залежно від дії в просторі розрізняють загальні та локальні правові норми. Наприклад, Конституція України поширюється на всю територію країни (носить загальний характер), а Конституція Автономної Республіки Крим — тільки на один регіон нашої країни — територію Криму (носить локальний характер);

8) за функціональною спрямованістю розрізняють регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми встановлюють права та обов'язки осіб, а охоронні встановлюють,вид і міру відповідальності за порушення прав і за неви-конання обов'язків; ■

9) за характером інформаційно-психологічної дії на особу розрізняють стимулюючі та обмежуючі норми;

10) за субординацією у правовому регулюванні розрізняють матеріальні та процесуальні норми. Матеріально-правові норми встановлюють права та обов'язки адресатів,а процесуальні — порядок реалізації норм матеріального права;

11) за походженням розрізняють первинні та похідні правові норми. Первинними є, як правило, норми законів, які регулюють знов виниклі суспільні відносини. Похідні правові норми конкретизують первинні правові норми, указують на порядок їх реалізації. Наприклад, ст. 657 Цивільного кодексу України визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, а норми законодавства про нотаріат конкретизують цю норму, указуючи на процедуру оформлення відповідних документів.

Таким чином, класифікація правових норм дає уявлення про їх різноманіття і різні способи впливу на поведінку людей.

Класифікація джерел права.

Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях:

1)джерело права в матеріальному сенсі — це система об'єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема суспільні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформлення;

2)джерело права в ідеальному сенсі — це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб'єктів правотворчості, усвідомлення ними об'єктивних потреб суспільного розвитку;

3)джерело права в пізнавальному сенсі — це підготовчі документи і матеріали, проекти нормативно-правових актів, які використовуються в тлумаченні юридичних текстів, Такий же характер мають юридично нечинні історико-правові пам'ятки — Закони Хаммурапі, Руська Правда і тощо;

4)джерело права у формальному сенсі — це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об'єктивних потреб суспільного розвитку. Інакше кажучи, формальне (юридичне) джерело права — це форма права.

Поняття «форма права» показує, як зміст права організований і виражений зовні.
Види форм (юридичних джерел) права:

1) правовий звичай — стійке правило поведінки, що стихійно склалося й офіційно визнане державою. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (звичаї ділового обігу), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2)юридичний (судовий або адміністративний) прецедент — рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ. Юридичний прецедент поширений у Великій Британії та СІЛА, використовується міжнародною юстицією. Своєрідним варіантом прецеденту в країнах романо-германського типу права є судова практика, яка поглиблює розуміння закону і служить додатковим джерелом при ухваленні рішень;

3)нормативно-правовий акт — письмовий документ, який виданий в установленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно-правовий акт від юридичного прецеденту. У системі права України та більшості інших країн нормативно-правовий акт є основним джерелом права;

4)нормативний договір — це угода між двома і більше суб'єктами правотворчості, що містить обов'язкові для них приписи. Нормативний договір є основною формою в системі міжнародного права, але використовується і в національних системах права;

5)юридична доктрина — це науково оформлені концептуальні ідеї, спрямовані на вдосконалення права, що містяться в працях учених-юристів. У системі національного права України та деяких інших країн юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі міжнародного права юридична доктрина використовується як самостійне, хоч і допоміжне джерело;

6)релігійний текст — це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить разом із релігійними правові норми. У різних правових системах співвідношення та взаємодія між джерелами права має свої особливості. Наприклад, у правовій практиці в Україні не використовуються релігійні тексти, виключно рідко застосовуються юридичний прецедент і правовий звичай. Навпаки, у ряді держав Африки та Океанії правові звичаї зберігають своє значення й є основою правової системи. В Англії основною формою права залишається юридичний прецедент. Основними джерелами мусульманського права є Коран і Сунна (життєпис пророка Мухаммеда). .

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...