Поняття правосвідомості та її структура.

Правосвідомість — це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.

Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об'єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.

Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.

Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб'єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.

Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.

Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні розбіжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки.

Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мораллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності.

Структура правосвідомості:

1)правова психологія — переживання, почуття, настрої, звички, стереотипи, які виникають у людей у зв'язку з правовими нормами і практикою їх реалізації. Вона є стихійним пластом правової свідомості. Так, проявами правової психології є почуття справедливості, повага до прав і свобод людини, нетерпимість або, навпаки, байдужість до беззаконня, страх перед відповідальністю, емоційна реакція на правові явища. Правова психологія, разом із раціональними елементами, містить елементи несвідомого і підсвідомого (інтуїція, афект, звичка, паніка тощо). Ірраціональний компонент правової психології може активно впливати на формування як правомірної, так і протиправної поведінки.

Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології може призвести до гальмування або навіть провалу правової політики в певній галузі. Прикладом такої зневаги з'явилася антиалкогольна кампанія в останні роки існування СРСР;

2)правова ідеологія — ідеї, теорії, погляди, які відображають та оцінюють правову реальність. Це більш глибоке осмислення суб'єктами правових явищ, що характеризує раціональний рівень правових оцінок.

Для правової ідеології характерним є цілеспрямоване наукове, зокрема філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є учення природно-правових, позитивістських, історичних та інших шкіл права. Частину цієї ідеології складають сучасні наукові погляди на право.

У правовій ідеології можуть відображатися інтереси великих соціальних спільнот (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим або іншим мислителем.

Правова ідеологія — головний елемент у структурі правосвідомості. Відмінність правової ідеології від правової психології полягає в наступному. Правова психологія носить емоційний характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного досвіду людей. Правова ідеологія є перш за все знанням про право, складається на основі досліджень нормативно-правового матеріалу, наукової та навчальної літератури. Правова ідеологія прагне, виявивши суть і закономірності в бутті права, представити ці знання у вигляді певної догми. Разом із тим правова психологія і правова ідеологія тісно взаємопов'язані. Правова психологія є необхідним фоном, на якому складаються правові погляди, ідеї, теорії.

Правова свідомість виконує ряд основних функцій, а саме:

1)гносеологічна (пізнавальна) функція, яка передбачає накопичення знань про право і осмислення правових явищ;

2)регулятивна функція, яка реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, котрі виступають специфічним регулятором (внутрішнім регулятором) поведінки людей;

3)оцінна функція, яка передбачає оцінку правових явищ: правової поведінки людей (зокрема власної поведінки), правових норм, правозастосовчих органів та їхньої діяльності. Оцінки можуть бути позитивними і негативними. Негативна оцінка права може носити конструктивний характер, коли пропонуються заходи з удосконалення права і юридичної практики, і деструктивний характер, коли право відкидається як таке.

Правова культура та її рівні.

Правова культура є частиною загальної культури і зумовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом суспільства. Підкреслимо, що правова культура включає тільки прогресивні, соціально корисні та цінні правові явища. У свою чергу правова культура також є цінністю, оскільки дозволяє людям користуватися благами свободи і справедливості, служить забезпеченню правопорядку, вищих інтересів суспільства і держави.

Залежно від носія правової культури розрізняють: 1) правову культуру особистості; 2) правову культуру професійної групи; 3) правову культуру суспільства.

Правова культура особистості — це якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, повагу до нього, а також його дії відповідно до нього.

Структура правової культури особистості:

1)ідеологічний елемент — знання і розуміння права, здатність особи тлумачити зміст норм права, визначати мету видання певного нормативно-правового акта, сферу його дії; уміння особи використовувати в практичній діяльності правові знання, реалізовувати і захищати свої суб'єктивні права і законні інтереси, виконувати юридичні обов'язки. Правова культура особистості виявляється в підготовленості до сприйняття прогресивних, цивілізованих правових ідей і законів, в уміннях і навиках користуватися правом, а також в оцінці власних знань права. З цих позицій культура особистості характеризується наявністю правових культурних орієнтації;

2)психологічний елемент — повага до права, заснована на особистій переконаності в його ефективності як засобу регулювання суспільних відносин. Така повага повинна мати місце навіть у разі несхвалення індивідом окремих правових розпоряджень;

3) поведінковий елемент — переконання в необхідності діяти відповідно до розпоряджень правових норм, уміння користуватися юридичним інструментарієм, висока правова активність особи, яка виявляється в сприянні реалізації права іншими суб'єктами і в протидії правопорушенням. У цьому плані правова культура — це результат творчої культурної діяльності індивіда у сфері права.

Не кожного індивіда, що знає і розуміє юридичні норми, можна вважати правокультурною людиною. Правокультурну особистість характеризують: фактична правомірна поведінка; позитивне ставлення до права, усвідомлення соціальної значущості права і правопорядку, поважне ставлення до прав інших індивідів; правова активність.

Правова культура професійної групи характерна для осіб, що безпосередньо займаються юридичною практикою, їм властиві глибокі правові знання, розуміння права і уміння його застосовувати в конкретній галузі юридичної практики.

Правова культура суспільства — це система загальнолюдських і національних цінностей, досягнутих суспільством у правовій сфері, що характеризують рівень його правового прогресу.

Структура правової культури суспільства складається з наступних елементів:

1)право як вираз загальнолюдських і національних цінностей — свободи, справедливості, природних прав людини, демократії, — а також механізмів їх закріплення і реалізації;

2)культура правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності державних і недержавних органів і посадовців, тобто ефективна, відповідна правовим цінностям та ідеалам діяльність з видання, тлумачення і реалізації правових приписів;

3)високий рівень суспільної правосвідомості, для якої характерні правова інформованість населення, повага до права і закону, наявність стійких установок на правомірну поведінку;

4)правомірність як відповідність явищ соціального життя вимогам, що містяться в нормах і принципах права. Правомірність як стан суспільного життя тісно пов'язана з правовою активністю індивідів. При реалізації правових норм суб'єкти діють ініціативно, прагнучи здійснювати правові приписи якомога ефективніше, принести максимум користі суспільству, досягти поставлених перед собою цілей, не порушуючи прав інших людей. Правова активність може виявлятися в різних сферах суспільного життя.

Правова культура конкретного суспільства не може успішно розвиватися без залучення до інших правових культур, оскільки характеризується співвідношенням загальнолюдського і національного. Загальнолюдське і національне забезпечують соціальну суть культури в цілому.

Національний компонент задає сенс і форму юридичній теорії та практиці конкретного народу, несе відбиток конкретної державності і правопорядку, особливості історичного розвитку і менталітету народу.

Загальнолюдський компонент містить у собі можливість залучення до загальнолюдських цінностей, забезпечує вивчення й осмислення досвіду інокультурного походження, здійснює процес інтеграції теорії права.

Правова культура суспільства є складовою частиною і найважливішою передумовою існування демократичної правової держави.