Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Образ держави та поняття держави.

Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. що у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу к особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

 

Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. Одним із найважливіших завдань політології є аналіз розвитку сутнісних рис, соціальної ролі здійснюваних нею функцій, форм державного правління й державного устрою, принципів міждержавної політики.

Визначальною ланкою політичної системи суспільства та її підсистеми — політичної організації — є держава.

Термін “держава” трактується у трьох значеннях:

1) як асоціація, що міститься на окремій території, об’єднує усіх членів суспільства. В такому розумінні цей термін використовується як синонім понять “суспільство”, “країна”, “вітчизна”;

2) як відносини політичної влади – сукупність зв’язків між громадянами і органами держави;

3) як адміністративні органи влади та правові норми, що визначають їх функціонування.

У різних філософських, соціологічних і політологічних теоріях це поняття має неоднаковий зміст.

Сучасна та досучасна держава.

Е. Гідденс виокремлює ранні (досучасні) та сучасні суспільства.

Ранні суспільства поділяють на:

• суспільства мисливців і збирачів;

• скотарські;

• землеробські;

• традиційні (аграрні).

Сучасні суспільства, за Е. Гідденсом, слід поділяти на:

• суспільства "першого світу". Виникли у ХVІІІ ст. та існують дотепер. До них належать США, країни Західної Європи, Японіїї, Австралії, Нової Зеландії. Базуються на промисловому виробництві і здебільшого вільному підприємництві;

• суспільства "другого світу". Виникли після жовтневої революції 1917р. в Росії і проіснували до початку 90-х років ХХ ст. Включали в себе СРСР, країни Східної Європи. Засновані на індустрії та централізованому плануванні економіки;

• суспільства "третього світу". Існують від ХVІІІ ст., коли вони переважно були колоніями, дотепер. До них належать африканські та південноамериканські країни, Індія;

• нові індустріальні країни (нещодавно індустріалізовані країни). Існують від 70-х років ХХ ст. Включають Гонконг, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань, Мексику, Бразилію.

Атрибути та ознаки держави.

Термін «держава» з'явився в XVI ст. Його ввів до наукового обігу італійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі. Зрозуміло, що держава як суспільне явище до цього існувала вже тисячоліття. Нерідко як синонім терміну «держава» використовується термін «країна». Але з погляду юридичної науки ці поняття не є тотожними. Поняття «країна» за своїм змістом є ширшим, ніж поняття «держава». Воно має не тільки правове, а й географічне значення (гірська країна, рівнина тощо).

У правознавстві термін «країна» уживається у розумінні території, що має певні кордони, володіє державним суверенітетом або перебуває під владою іншої держави. Історично відомі такі види підвладних країн, як колонії, підопічні території. У наш час країнами нерідко називають адміністративні або автономні частини держави. Наприклад, Країна Басків є складовою частиною Королівства Іспанія.

Термін «держава» застосовується як тотожний поняттю «країна» для позначення сукупності людей, території, на якій вони проживають, і суверенної в межах даної території влади. Цей же термін уживається в суто юридичному сенсі для позначення організації політичної влади, головного інституту політичної системи суспільства, який направляє та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей, захищає їхні права та інтереси.

У світовій юридичній науці немає загальноприйнятого визначення держави, що пояснюється складністю цього соціального та юридичного явища. Сутність найбільш поширених визначень держави можна звести до таких:

1) держава є організацією правопорядку (Цицерон, Ханс Кельзен);

2) держава є сукупністю людей, території та суверенної влади (Леон Дюгі, Георг Еллінек, Габріель Шершеневич,Михайло Грушевський);

3) держава — форма співжиття людей, певний психічний зв'язок між ними (Лев Петражицький, Федір Кокошкін);

4) держава — машина для придушення одного класу іншим (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін);

5) держава — це велика сім'я (Конфуцій, Роберт Фільмер);

6) держава — це живий організм (Іоанн Солсберійський, Герберт Спенсер).

Найчастіше в юридичній науці використовують формалізоване (інструментальне) визначення держави.

Держава — це універсальна політична організація суспільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первісної соціальної організації. До них належать:

1) публічна політична влада, інакше кажучи, влада,що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і професійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

2) державна скарбниця — тобто система збору, зберігання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини,податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (наприклад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд),а також для утримання державного апарату;

3) територіальна організація населення. У додержавному стані індивід співвідносив себе з певним родом, враховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кровноспоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або відходять на другий план. Держава поширює свою владу на всіх людей, які проживають на її території;

4) наявність системи загальнообов'язкових правил поведінки — права.

Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибутами держави):

1) народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим зв'язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститутах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу,як справа народу;

2) територія — матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ,що має кордони, визнані міжнародним співтовариством.

Територія держави — це простір, у межах якого здійснюється державна влада, просторове буття держави;

3) державна влада — організаційно оформлена політична влада крупної соціальної спільноти (народу, класу,стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин і верховенством у суспільстві.

Головне призначення державної влади — керівництво загальнозначущими для народу справами.

Типологія держави.

Тип держави — це система істотних рис, властивих всім державам, які належать певній групі.

У сучасній науці існує кілька підстав для типології (класифікації) держав. Перш за все, з урахуванням тривалого історичного розвитку державності розрізняють історичні типи держав.

Існують й інші критерії для типології держав. Відповідно до форм держави протиставляються монархія та республіка, єдині (унітарні) та федеративні держави. Залежно від принципу побудови держави і ступеня участі в цьому процесі громадян розрізняють державу-установу та державу-корпорацію. Держава-установа будується зверху вниз. Участь громадян в цьому процесі є мінімальною, більше того, в ній реалізується принцип державної опіки над людьми. Тому державу-установу часто називають патерна-лістською (від лат. «pater» — батько). Держава-корпорація будується від низу до верху, вона заснована на участі самостійних суверенних індивідів. Таку держава можна назвати партисипітарною (від англ. «participation» —участь).

Відповідно до типів державно-політичного режиму розрізняються демократичні та автократичні держави. Демократична держава позиціонує себе як правління народу, яке здійснюється в безпосередній та представницькій формах, на основі конституції. Форма правління — монархія або республіка — в цьому сенсі значення не має. Автократична держава виступає як влада окремого правителя (групи, партії), не зв'язана волею народу та конституцією. Різновидами автократичної держави є партійна та диктаторська держави. Партійна держава підпорядкована цілям та інтересам однієї партії. Як правило, партійний і державний апарати в ній злиті воєдино (нацистська Німеччина — як найбільш характерний приклад). Диктатура постає як організаційне оформлення одноосібної влади. Диктатура — стародавнє явище, відоме з римських часів. У сучасному світі до таких держав відносять Кубу, Північну Корею, багато африканських держав.

Стосовно релігії та церкви розрізняють світські, клерикальні, теократичні та атеїстичні держави. Світська держава базується на принципі розподілу сфер впливу церкви та держави. Релігійні організації не мають права втручатися у державні справи, а держава, у свою чергу, гарантує свободу совісті і невтручання у внутрішні справи релігійних організацій. Інколи офіційний статус світської держави закріплюється конституційно (Україна, Росія, Німеччина, Франція).

Клерикальна держава також передбачає свободу совісті ■ своїх громадян, але при цьому має офіційну релігію та церкву. Церква не зливається повністю з державою, але має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до держави (реєстрація актів цивільного стану, контроль у галузі освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). У клерикальній державі офіційна церква має право брати участь в політичному житті, зокрема — мати представництво в органах влади (наприклад, духовні лорди у верхній палаті британського парламенту). До таких держав відносять Велику Британію, Норвегію, Швецію. Слід зазначити, що реальна вага релігійних інститутів в політичній системі та державі зараз є незначною.

У теократичній державі державна влада належить церкві (іншому релігійному об'єднанню), релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріоритет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Глава держави виступає одночасно як релігійно-духовний лідер. До таких держав належать Іран, Саудівська Аравія, Марокко.

Атеїстичні держави відрізняються гоніннями на релігію, церкву та її священнослужителів. Атеїзм (точніше, безбожність) є офіційною ідеологією, відступ від якої, принаймні, не рекомендується, а то й карається. Саме така ситуація існувала колись у соціалістичних державах.

З інших підстав для типології важливим є розподіл держав за принципом співвідношення між державою і правом. За цим критерієм розрізняються правова держава та етатистпська держава; за принципами фінансування — бюрократичні та податкові держави.

Останнім часом деякі учені (С.О.Комаров) пропонують як підставу для типології держав особистісний підхід, а саме — міру економічної, соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи особистості1.

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...