Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Національна ментальність у співомовках Руданського




Співомовки Степана Руданського – це рухлива, жива мозаїка, майже калейдоскоп, у якому кожен окремий дрібний елемент дає уявлення про велике ціле. Водночас ці дрібні окремі елементи утворюють загальну картину великого цілого. Зі співомовок ми дізнаємося, звичайно ж крізь призму жанру, про суспільні та побутові явища й відносини, характерні для тогочасної України, про звичаї та ментальність різних націй… Адже саме за національною приналежністю групує Руданський дійових осіб.

Гуморески Руданського – це художньо переосмислені, опрацьовані анекдоти, котрі були створені народом і відображали його світосприйняття і ставлення до навколишнього світу, у тому числі і ставлення до згаданих у співомовках національностей. Окрім «хохла» - українця, тут і «лях» - поляк, і «москаль» - росіянин, і «жид» - єврей, і циган, трохи рідше турок і німець.

У народу України, котра не мала своєї державності, на землі якої постійно зазіхали сусіди, ставлення до "прикордонних» націй зумовлювалось історією. Скажімо, поляк-«лях» сприймався як чужовірець, від якого потрібно було боронити рідну землю і православну віру. Для простого українця загроза стати «ляхом» рівноцінна була згубі душі («Згуба душі»). Коли чумак, якого запідозрили у крадіжці сокири, проклинає себе: «Коли я сокиру взяв, Нехай ляхом стану!...» - його побратими лякаються:

Стій, чумаче, не губи

Ні душі, ні віри!

Вірим-вірим! Ти не брав

Нашої сокири.

Згуба душі – окатоличення для українця було страшнішим од смерті. Потрапивши до ляхів у полон, козак виявляє цілковиту зневагу до смерті та своїх ворогів, дошкульно глузує над ними («Смерть козака»). Якими ж постають в очах українця поляки? Мабуть, найхарактерніша риса «ляха» - гоноровитість. Він буде блудити по лісі, але в мужика дороги не запитає, аби не принизити своєї гіпертрофованої аристократичної гідності «Лядська натура». Іншим наказує дати хлопові сто нагаїв, позаяк той, рятуючи «ляха» з води, посмів ухопити його за чуприна («Нагорода»).

Гумореска «Три царі» - це своєрідний текст, яким автор розкриває внутрішню сутність цигана, русина, тобто українця і «ляха». Убогий і голодний циган, уявивши себе царем, заявляє:

Я б по шиї в салі жив,

В сало б одягався,

Сало б їв, на салі спав,

Салом укривався.

Русин же, натерпівшись від кріпацтва, проявляє альтруїзм:

А якби я був царем,

Та мав царську волю,

Я би панів скасував,

Всіх пустив на волю.

«Лях» насміється з цигана і русина, обзиває дурнями. Якби він би був царем, то знав би що робити:

Я би тілько захопив

Царську скарбівницю

Та ще б таки цього дня

махнув за границю.

Циган у співомовках Руданського часом надто простакуватий. То він, заливаючись слізьми, їсть хрін тільки тому, що купив його за останні гроші («Циган з хроном»), в іншому випадку ставить сина до місяця грітися («Місяць»), або ж дає себе обдурити багатому хазяїнові, котрий відсилає його до дупла з джмелями за медом (Циган – пасічник»). Проте у більшості випадків, циган виявляє себе хитрим і вигадливим. Пообіцявши заплатити попові десять рублів за похорон матері, опісля заявляє, що мати й живою не варта була таких грошей («Циганський похорон»). У вірші «По воді піду», циган, зібравши з юрби по грошу, втікає на коні, гукнувши: «Спасибі вам, люди! Тоді піду по воді, коли зима буде!». Такий же вигадливий та дотепний циган у співомовці «Циганський хрест».



«Жид» у Руданського, як не рабин, то орендар. Перший тільки і знає талмуда читати, а другий – гендлювати. Якщо не гендлює, то це рабин. А коли «жид» - рабин, то такий уже премудрий, що йому уже й говорити нема про що («Два рабини»), або взагалі дар мови втрачає від переобтяження знаннями («Рабин і запорожець»). «Жид» - рабин не вражає українця своєю начитаністю та розумом, а лише розважає дивакуватістю. Для українця незбагненна доцільність рабинової науки. «Жид» - гендляр – це скнара і хитрун. Такий уже скнара, що сам себе перехитрив би («Мошків дах»). Та, либонь, найвиразніше передаються такі персонажі у співомовках «Згадки» і «Невинний Мошко». В першій Мошко загадує дукачам загадку, на яку й сам відповіді не знає. Не вгадавши, «дукачі» віддають «жидові», як домовлялися, по дукату й домагаються відгадки. А той: «Я й сам собі даю цілого дуката!». У другій співомовці передано алогічність Мошкового мислення. У нього запитують, чому так пізно зібрався на війну. Відповідь: «Ще два-три положу!» - «А як тебе часом хто схоче положити?» - «А кому я винен що? За що мене бити?».

«Москаль» підбирає все, що погано лежить. То цупить у баби гуску, а попавшись, викручується: «Возьми, бабка, ей-ей думал, что это гусак!» («Гусак»). Іншим разом на очах у баби знімає з плоту полотно, не реагуючи ні на докори, ні на прокльони. Все йому байдуже («Полотно»). У гуморесці «Скачи, Миколай!» він ось який. Збираючись красти коня, дістає з-за пазухи Миколая і просить: «Да помоги украсть лошадь – верхом будешь ехать». А після невдачі, образившись на святого, волочить його на шнурочку «Не помог мне верхом ехать – Так скачи за мною!».

Німець у Руданського тугодум. Бажаючи познайомитися з панною і завести розмову, він не вигадав нічого ліпшого, як спитати: «Чи зелений коли пес Панні не здибала?» («Зелений пес»). У вірші «Чий то собачка?» порівнюється кмітливість німця і чумака. На запитання козака, чиє то песеня, чумак відповідає, що собаче, а німець каже, що його. «Зроби й нам такого!» - глузує з німця козак.

Образ турка у співомовках найбільш виразний. Про взаємини українців з турками дізнаємося з листування запорожців з Ахметом 3 («Ахмет і запорожці»). Характер спілкування передають співомовки «Турецька кара», «Турок і мужик». Поки турок прагне підкорити Україну, він для неї ворог.

Степан Руданський не ідеалізує козака та чумака. Навпаки, навіть підкреслює, що його натура неоднозначна. На запитання, нащо тебе Бог створив, козак відповідає: «Щоб любив я мужика, щоби пана його бив!». А мужик: «Щоб неславив мужика, щоби панщину робив!» («Нащо бог створив?»). Двоїстість психології українця, його внутрішню суперечливість підтверджує вірш «Чуприна». Особливо яскраво проглядає ментальність українця в образі бабки в співомовці « Треба всюди приятеля мати». Ставлячи у церкві свічку святому, бабка про всяк випадок «і до чорту ліпить». Саме відсутність цілісності на українця породжує бажання догодити й чортові, бо хто знає, чий верх буде…

Спільною для козака і мужика рисою є добродушність. Це одна з найхарактерніших рис українця. Не тримає довго зла на свого ворога, завжди за потреби прийде на поміч («Нагорода», «Козак і король»). Попри всі вади, а може й достоїнства, характеру українця ніколи не зраджує почуття гумору. Свідченням цьому – талант Степана Руданського і його шанувальник – український народ [11, c. 59-60].

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10; просмотров: 591

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...