Спортивна тактика, тактична підготовленість і напрям тактичної підготовки

Рівень тактичної підготовленості спортсменів залежить від їх оволодіння засобами спортивної тактики (технічними прийомами й способами їх виконання), її видами (наступальної, оборонної, що контратакує) і формами (індивідуальної, групової, командної).

У структурі тактичної підготовленості варто виділити такі поняття, як «тактичні заняття», «уміння», «навички».

Тактичні заняттяявляють собою сукупність уявлень про засоби, види й форми спортивної тактики та особливості їх застосування до тренувальної й змагальної діяльності.

Тактичні вміння– форма прояву свідомості спортсмена, що відображає його дії на основі тактичних знань.

Можуть бути виділені вміння розгадувати задуми суперника, передбачати хід розвитку змагальної боротьби, видозмінювати власну тактику.

Тактичні навички– це заучені тактичні дії, комбінації індивідуальних і колективних дій. Тактичні навички завжди виступають у вигляді цілісної закінченої тактичної дії в конкретній змагальній або тренувальній ситуації.

Тактичне мислення– це мислення спортсмена в процесі спортивної діяльності й умовах дефіциту часу та психічного напруження, безпосередньо спрямоване на вирішення конкретних тактичних завдань.

Структура тактичної підготовленості випливає з характеру стратегічних завдань, що визначають основні напрями спортивної боротьби. Ці завдання можуть бути пов'язані з участю спортсмена в серії змагань із метою підготовки й успішної участі в головних змаганнях сезону та мати перспективний характер. Вони можуть бути локальними – пов'язаними з участю в окремих змаганнях.

Основу тактичної підготовленості спортсменів і команд становлять:

1. Володіння сучасними засобами, формами й видами
сучасної тактики заданого виду спорту;

2. Відповідність тактики рівню розвитку конкретного виду спорту з
оптимальною для нього структурою змагальної діяльності;

3. Відповідність тактичного плану особливостям конкретного
змагання (стан місця змагань, характер суддівства, поведінка вболівальників);

4. Узгодження тактики з рівнем досконалості інших сторін
підготовленості – технічної, психологічної, фізичної.

При розробці тактичного плану потрібно враховувати техніко-тактичні й функціональні можливості партнерів (у командних видах спорту), досвід тактичних дій найсильніших спортсменів, основних спортсменів, їх технічні й фізичні можливості, психологічну підготовленість, варіативність тактики в різних двобоях залежно від характеру техніко-тактичних дій суперників і партнерів, ходу спортивної боротьби (у спортивних іграх).

Специфіка виду спорту є вирішальним чинником, що визначає структуру тактичної підготовленості спортсмена. Наприклад, основною складовою тактичної підготовленості в багатьох циклічних, швидкісно-силових, складнокоординаційних видах є вибір раціональної тактичної схеми і її використання незалежно від дій основних конкурентів.

Зовсім інша справа з тактичною підготовленістю в спортивних іграх. Складність тактичних дій тут визначається ускладненнями сприйняття ситуації, прийняття рішень і їх реалізації через велику розмаїтість і часту зміну змагальних ситуацій, дефіцит часу, обмеженість простору, недостатність інформації, маскування суперником своїх справжніх намірів.

Для спортсменів, що спеціалізуються в ігрових видах спорту, при реалізації тактичних дій характерні два рівні оперативних завдань:

перший – сенсорно-перцептивний;

другий – прогностичний.

На першому рівні здійснюється вибір рішення з декількох альтернатив у результаті зненацька виниклої ситуації, на другому рівні відбувається прийняття рішення як результат урахування закономірностей у діях суперника й рефлексивної поведінки. Слід зазначити, що прийняття рішень у спортивних іграх має такі специфічні особливості:

1. Діяльність в умовах найгострішого ліміту часу – яким би правильним не було будь-яке рішення, воно має тактичну цінність тільки при оперативному здійсненні, у суворій відповідності змагальній ситуації;

2. Невизначено-послідовний характер рішень – слідом за кожним рішенням ситуація змінюється й потребує вже нового рішення, що нерідко кардинально відрізняється від попереднього;

3. Сприйняття великої кількості елементів тактичної ситуації й прогнозування найбільш імовірного розвитку;

4. Так зване панорамне орієнтування по всьому полю зору,
при якому спортсмен логічно пов'язує між собою елементи ситуації, мало схожі за зовнішніми ознаками;

5. Вибір тактичного рішення з декількох варіантів, досить
близьких одне одному;

6. Утримання в оперативній пам'яті й уявне ранжирування елементів тактичного завдання, зміни плану її вирішення безпосередньо в ході рухової дії.

Тактична майстерність спортсмена найтісніше пов'язана з рівнем його технічної, фізичної й психологічної підготовленості.

Здатність видозмінювати тактичну схему ведення змагальної боротьби залежно від особливостей і ходу змагань, складу ділянок є важливим показником тактичної підготовленості спортсменів. При цьому більша роль приділяється прийомам і діям, характерним для конкретного спортсмена, що визначає його індивідуальність. Як правило, саме такі дії є найбільш несподіваними для суперника й завдяки цьому найефективнішими.

Активністьтактичних дій є важливим показником спортивної майстерності. Спортсмен високого класу повинен уміти нав'язувати суперникові свою волю, впливати на нього ефективністю своїх дій, витримкою, волею до перемоги, упевненістю в успіху. Особливе значення активність тактичних дій набуває в тих видах спорту, у яких наявне пряме зіткнення із суперником (спортивні ігри), виникнення несподіваних ситуацій, що потребують адекватного техніко-тактичного рішення.

Активність в іграх – важливий показник тактичної підготовленості при веденні як наступальних, так і оборонних дій.

У командних видах спорту важливою стороною тактичної підготовленості є рівень взаємодіїпартнерів у групових і командних діях. Саме від ефективності взаємодії спортсменів, умілого поєднання відпрацьованих тактичних схем із нестандартними рішеннями, використання індивідуальних можливостей кожного спортсмена для досягнення кінцевого результату залежить, наприклад, ефективність комбінацій у спортивних іграх.

Ефективність тактичної діяльності в багатьох видах спорту визначається здатністю спортсмена до просторової та часової антиципації, тобто передбачення змагальної ситуації до її розгортання. Саме цією здатністю багато в чому визначається точний вибір позиції воротарем у футболі або гандболі, перехоплення м'яча в баскетболі або шайби в хокеї.

У тактичній підготовці необхідно виділити такі основні напрями:

1. Вивчення сутності й основних теоретико-методичних положень спортивної тактики;

2. Оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій;

3. Удосконалення тактичного мислення;

4. Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості;

5. Практична реалізація тактичної підготовленості.

Тактична підготовка спортсменів у кожному з цих напрямів має свою специфіку. Однак у всіх випадках варто враховувати пряму залежність спортивної тактики, структури й рівня тактичної підготовленості від рівня технічної підготовленості, розвитку найважливіших рухових якостей – швидкісно-силових, витривалості, гнучкості, координації функціональних можливостей найважливіших систем організму, рівня й особливостей психологічної підготовленості спортсменів.