Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Роль «Просвіти» та НТШ у формуванні національного краєзнавства. Діяльність Володимира Гнатюка та Володимира Шухевича.

В останні десятиліття XIX століття краєзнавство в Галичині, Буковині і Закарпатті помітно активізується.Пізнання рідного краю ініціювали, посильно підтримували й практичнорозвивали товариство «Просвіта» та НТШ у Львові.

Для формування самопізнавальних інтересів українського населення багато зробило товариство «Просвіта», створене в грудні 1868 року. Найширшою і найпліднішою ділянкою його роботи була видавнича – підготовка і друкування книг для народу та їх розповсюдження, організація мережі читалень-бібліотек як засобу піднесення національної самосвідомості. Настільними книгами в багатьох українських родинах стали щорічні «Календарі «Просвіти», читанка «Зоря», часопис «Письмо з Просвіти», в яких подавалося багато краєзнавчої інформації. Видавнича комісія товариства після аналізу спеціального анкетування, проведеного 1906 року в повітах, констатувала: «З великим інтересом народ читає речі історичні, особливо коли вони видані не в формі підручника, а в формі монографічній без перерахування сухих дат, а з цікавим зображенням подій, їхніх причин та результатів... На першому місці, очевидно, повинна стояти рідна історія – проте не виключно».

Історико-краєзнавчі пошуки членів товариства спонукали до заснування з 1886 року Музею «Просвіти», що започаткував українську національну музейну справу. Заходами «Просвіти» вийшли друком навчальний посібник д ля шкіл і широкого кола читачів «Карта Галичини, Буковини й Угорської Русі» (1887) О. Косткевича; перша вітчизняна наукова карта України «Народописна карта українсько-руського народу» (1896) Григорія Величка – багатоколірна, створена на основі усіх відомих на той час статистичних даних і власних пошуків автора. Вона не поступалася кращим європейським етно- картографічним виданням.

Розширення та поглиблення досліджень у Галичині та інших краях Західної України наприкінці XIX – на початку XX століть пов’язане, передусім, з НТШ - першою вільною асоціацією українських учених, науковий набуток якої став міцним фундаментом, на якому вибудовувалася вся споруда західноукраїнського (та й не тільки) краєзнавства. Головні завдання Товариства у його статуті визначались так: «... плекати та розвивати науку, збирати та зберігати пам’ятки старовини», «створити бібліотеку і музей».

З початку заснування НТШ найактивнішою в ньому була «велика трійця» (І.Франко, М.Грушевський, В.Гнатюк), на плечах якої трималося все: і організаційна, і дослідницька робота. Довголітнім головою Товариства був М.Грушевський, а секретарем – В.Гнатюк. У 1892 р. вийшов у світ перший том «Записок НТШ»; до 1938 року побачили світ 155томів, 120 з яких – під редакцією М.Грушевського. В цьому періодичному виданні було надруковано велику кількість праць українських учених, у тому числі регіонального змісту. З нагоди випуску 50-го тому (1902) єдиний українознавчий часопис у підросійській Україні «Киевская старина» високо поцінував науковий набуток «Записок НТШ»: у них, нотував рецензент, надруковано «солідні і цінні матеріали з усіх галузей українознавства, без ознайомлення з якими в теперішній час немислима розробка питань історико-літературного характеру».

З 1905 року почав видаватись «Етнографічний збірник», у якому публікувалися праці членів Етнографічної комісії НТШ, яка чи не найбільше зробила для розвитку краєзнавства. Об'єктами її досліджень були, переважно, Галичина і Закарпаття. Редагували збірник співголови Етнографічної комісії І.Франко, В.Гнатюк та інші. Вийшло 40 томів «Етнографічного збірника». Активно працювали також історична, археографічна, природописно-лікарська секції.

НТШ спорядило етнографічні експедиції для комплексного дослідження окремих регіонів, зокрема, влітку 1904 року – наукову експедицію на чолі з Федором Вовком для дослідження Бойківщини. Ця експедиція мала завдання зібрати антропометричні матеріали, предмети матеріальної культури, зробити знімки, замальовки типових особин та одягу. В складі експедиції були І.Франко, який написав про неї розлогу статтю, та молодий Зенон Кузеля – етнограф і громадсько-політичний діяч. Експедиція мала досконале технічне оснащення – антропометричні інструменти, фотоапарати. Федір Вовк досліджував край до 1906 року.

Науковий центр у багатьох куточках Галичини, Закарпаття, Західного Поділля мав своїх представників – збирачів фольклорно-етнографічного матеріалу. Скажімо, тільки В.Гнатюк підгримував зв’язки майже з трьома сотнями місцевих збирачів. Було складено кілька десятків програм та питальників, які продавалися в книгарні НТШ і надсилалися на місця. Зокрема: «Програма для збирання відомостей про українсько-руський край і нарід»; «Відозва в справі записування народних традицій про опришків»; «Квестіонар для збирання місцевих переказів»; «В справі збирання народних легенд»; «Про потребу і техніку збирання етнографічних матеріалів»; «Програма для збирання відомостей про громади та збірки сільської молоді (вулицю, вечорниці, досвітки і складки)» та ін. їх підготовці багато уваги приділяли В.Гнатюк, З.Кузеля, І.Франко. Про входження краєзнавчих досліджень у загальний процес пізнання всієї країни, здійснюваний НТШ, І.Франко писав: «Виробляються збирачі нового типу, такі, як: Іван Колесса, Осип Роздольський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, що, обіймаючи широкі наукові горизонти, рівночасно стараються вичерпати запас етнографічних фактів у певній околиці, подати, приміром, весь репертуар пісень, оповідань і т. ін. якогось незвичайного оповідача чи рапсода, вичерпати запас пісень, казок, обрядів даної околиці і, з другого боку, обняти запас доступного однорідного матеріалу в цілім краю».

За участю І. Франка, В. Гнатюка та Ф. Колесси на основі етнографічних пам’яток українського відділу Львівської крайової виставки 1894 року було закладено Музей НТШ у Львові. З 1895 року він почав поповнюватись новими експонатами, зібраними у різних місцевостях. Цьому сприяло Товариство прихильників культурно-історичного музею, яке вишукувало кошти на придбання як окремих експонатів, так і колекцій, на організацію експедицій.

Плідним наслідком розвитку мистецького краєзнавства стало виникнення у Львові Національного музею з великими колекціями ікон, рукописів, першодруків, видатних творів українського професійного і народного мистецтва. Його засновником був митрополит Шептицький, а співтворцем і директором – Іларіон Свєнціцький. Про діяльність музею оголошено 1905 року, 1910-го його названо Національним, наприкінці 1913-го відкрито для відвідувачів.

НТШ дало можливість проявити себе в науці багатьом яскравим особистостям. З 1894 року поруч з І.Франком під крилом М.Грушевського на фольклористично-етнографічну ниву пристаєВолодимир Гнатюк, родом з Тернопільщини. Інтерес до краєзнавства, особливо в царині народної творчості, пробудився в нього ще під час навчання в Станіславській гімназії та Львівському університеті. Першим науковим захопленням юнака стало лірництво у рідному Бучацькому повіті. Він записав пісні та молитви сліпих рапсодів, яких зустрічав у селах. З благословення свого старшого товариша І.Франка та за його фаховими порадами написав та опублікував 1896 року першу працю «Лірники». І відтоді усе своє життя як справжній подвижник науки В.Гнатюк присвятив комплексному дослідженню етнографічних особливостей, соціально-економічного становища, народ них пам'яток матеріального і культурного життя населення двох регіонів України – Галичини та Закарпаття.

Експедиційне обстеження Східної Словаччини та Південної Угорщини, де проживали українці, тривало протягом 1895–1903 рр. Шість мандрівок В.Гнатюка, важких, виснажливих, з ризиком для життя, були результативні: він зібрав багатий фольклорний та етнографічний матеріал. Записувач викликав підозру в угорських жандармів, і кілька разів його заарештовували як шпигуна. Разом з тим, рік у рік він збагачував та вдосконалював методику спілкування з носіями фольклору. Пізніше у своїх рекомендаціях записувачам В.Гнатюк радив: "По приході до хати, по привітанню і звичайних чемностях повинен розпочати розмову, відповідну до обставин, та поволі звести її на ціль приходу. Опісля може відчитати присутнім одну-дві казки або кілька пісень та пояснити, на що такі треба записувати». І.Франко називав В.Гнатюка «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу», тому що той завдяки своєму умінню спілкуватися з селянами часто натрапляв під час мандрівок на таких талановитих оповідачів та співаків, репертуар народних творів яких був надзвичайно багатий. Один з них оповідав записувачу одинадцять днів по 10-12 годин на добу.

Результатом закарпатських досліджень ученого стали монографічні фольклористично-етнографічні нариси «Руські оселі в Бачці» (1898), «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (1900), «Підкарпатська Угорська Україна» (1920). В історичному вимірі автор прослідкував розселення жителів краю, подав опис житла, господарсько-побутового укладу, розвитку ремесел, особливостей говірок та народної творчості.

Збирання фольклорних матеріалів – легенд, переказів, казок увінчалося шеститомною працею «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» (1897–1911), першу книгу якої В.Гнатюк присвятив своїм учителям та співпрацівникам по НТШ М.Грушевському та І.Франкові.

Помічаючи і фіксуючи особливості побуту, обрядовості, мови закарпатських русинів, дослідник уже після першої мандрівки в цей край дійшов висновку про їхню органічну належність до українського народу: «Що вода пливе до Дунаю, що інший вітер віє, то правда, але щоби Угорська Русь мала бути іншим краєм від нашої галицько-карпатської Русі, щоби тамошні люди інші від наших були, того я ніяк не міг доглянути».

Водночас багато уваги приділив В. Гнатюк фольклористичному дослідженню Галичини і Західного Поділля, переважно південної Тернопільщини між Дністром і Збручем. Саме тут і розпочалася його дослідницько-збиральницька робота. Він записав народні пісні від своєї родини – матері, батька, сестри та брата. В 1894-1903 роках його часто зустрічають у селах Григорові, Коропці, Пужниках, Ходачкові Великому, містечку Бучачі на Тернопільщині, Мшанці, Хітарі на Львівщині, де молодий учений віднаходить народнопісенні скарби, кращі зразки оповідальної творчості. У 1902–1903 рр. вийшов друком у двох томах його збірник «Галицько-руські легенди», згодом – «Народні оповідання про опришків» (1910), «Народні новели» (1917). На основі зібраних етнографічних матеріалів він написав праці «Кушнірство у Східній Галичині» (1899), «Ткацтво у Східній Галичині» (1900), «Причинки до пізнання Гуцульщини» (1913), «Гуцули» (1923). Подвижницька праця вченого – і в упорядкуванні та редагуванні 60 томів «Етнографічного збірника» і «Матеріалів для української етнології».

З плином часу науковці все частіше звертаються до спадщини дійсного члена НТШ, одного з провідних діячів «Просвіти»,етнографа Володимира Шухевича (1849-1915). Ще замолоду всю свою творчу енергію він спрямував на збирання, студіювання та експонування етнографічних матеріалів з різних місць Галичини на різноманітних виставках і в музеях. У 28-річному віці В.Шухевич уклав список народномистецьких виробів, зібраних ним до того часу (1887), які свідчать як про великий обшир його пошукових мандрівок, так і про чудове розуміння традиційної гуцульської естетики. І досі викликає інтерес його альбом під назвою «Малий словарець уживаних слів гуцульських, зібраних у Жаб’ю», де вміщено замальовки мешканців, зразки народного одягу з відомого села над Чорним Черемошем на Гуцульському Бескиді.

Невтомна діяльність В.Шухевича, яка ґрунтувалася на всебічному знанні матеріальної і духовної культури Галичини, проявлялась у збиранні експонатів для Львівського міського промислового музею (почав діяти з початку 70-х років), Тернопільської етнографічної виставки (1887), Музею «Просвіти», Музею НТШ, Стрийської хліборобської виставки (1909), Коломийської виставки домашнього промислу та інших.

Особливо плідною була його співпраця з польським етнографом та організатором музейної справи у Галичині Володимиром Дзєдушицьким – засновником у Львові знаного музею імені графів Дзєдушицьких, у якому зосереджувались багаті збірки пам’яток природи та етнографії Західної України, організатора конкурсів на кращі краєзнавчі розвідки, та Людвіком Вєржбицьким – директором міського промислового музею у Львові, який видав у 10 випусках атлас «Зразки домашнього промислу селян на Русі». Збирацька діяльність набрала такого розмаху, що стала широко відомою і серед сільського населення. Про те, як сприймали селяни, ремісники «панський» інтерес до етнографії, описано в оповіданні І.Франка «Домашній промисел». Ремісник-ложкар, який був малописьменним, мовить: «Читав я також, як то дуже вихваляють той наш домашній промисл такі великі панове, як граф Дідушицький, пан Вєржбицький і інші, як то вони за дорогі гроші скуповують гуцульське череп'є, покутське шмаття, старі килимки, крайки та дерев’яні вироби і не тільки виставляють їх на показ усьому світові, а ще й портрети з них малювати кажуть і книжки про них пишуть».

Володимир Шухевич створив у музеї Дзедушицьких окремий «Гуцульський відділ», 1894 року на Львівській краєвій виставці відкрив український етнографічний відділ, окрасою якого став архітектурно-етнографічний комплекс – прообраз майбутніх скансенів (музеїв просто неба). Маючи у своєму складі три селянські садиби (дві – заможних господарів, одна – бідняцька), гуцульську церкву, вітряк на підвищеному місці, придорожні хрести, цей комплекс створював мальовничу картину галицького села. Невтомний етнограф, В.Шухевич подбав і про те, щоб в одній із кімнат хати працювали славнозвісні різьбярі Василь та Микола Шкрібляки, а біля придорожнього хреста грав і співав лірник. Як один із керівників «Просвіти», він пристарався, щоб це товариство мало на виставці свій павільйон. Відвідувачі могли ознайомитися тут з усіма просвітянськими виданнями, які вийшли друком до того часу.

Повідомляючи про виставку, преса високо поцінувала працю В.Шухевича: як фаховий знавець, писала газета «Діло», він зумів «призбирати майже по всіх закутинах Галицької Русі характерні прикмети, використати їх і зложити з них гарний етнографічний образ українського люду».

Вінцем багаторічної пошуково-дослідницької діяльності професора Володимира Шухевича стала фундаментальна п’ятитомна праця «Гуцульщина. Матеріали до українсько-руської етнології» (1899–1908). У ній автор опублікував численні власні записи та описи самобутніх пам’яток і явищ традиційної культури галицького краю. Незважаючи на скромне жанрове означення «матеріали до...» (автор свідомо не хотів називати свою працю науковою монографією), це п’ятикнижжя і досі є багатим джерелом для дослідників краю. Недаремно ж І.Франко, зробивши ряд критичних зауважень стосовно праці, назвав автора «найкращим знавцем гуцулів». Наприкінці XIX – початку XX століття пам’ятки природи, історії, етнографії краю привертають увагу і художників. Серед них виділявся Юліан Панькевич, якого сучасники називали «мандрівним малярем». Відомі такі його твори, як «Пейзаж з скалами в Бубнищі», «Теребовлянський замок», «Тарасова гора», «Косарі», «Подільський пейзаж», «Дністер». У цих та багатьох інших роботах митця відчувається велике зацікавлення життям народу, його побутом, звичаями, історією, чарівною природою.

З-поміж інших товариств прислужилось розвитку місцевих досліджень з історії, етнографії, статистики, мистецтва на Буковині й у Галичині «Руське товариство історичне», засноване у Чернівцях 1902 року. В його роботі брали участь професори Володимир Милькович (голова товариства), Степан Смаль-Стоцький (заступник голови), письменник Осип Маковей, молодий історик Мирон Кордуба. На щомісячних засіданнях історики-краєзнавці виступали з доповідями та повідомленнями, укладали колективними зусиллями географічний словник краю, збирали старожитності. На Буковині популярністю користувались книги С. Смаль-Стоцького «Буковинська Русь: культурно-історичний образок», М. Кордуби «Ілюстрована історія Буковини».

Последнее изменение этой страницы: 2016-06-10

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...