Категории:

Дом Здоровье Зоология Информатика Искусство Искусство Компьютеры Кулинария Маркетинг Математика Медицина Менеджмент Образование Педагогика Питомцы Программирование Производство Промышленность Психология Разное Религия Социология Спорт Статистика Транспорт Физика Философия Финансы Химия Хобби Экология Экономика Электроника

Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела.

Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела.

Історія — наука, яка займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулих подій.

Із усього, що є відомим історії, лише незначна частина може бути перевіреною та підтвердженою. Більшість науковців має свій погляд на минула виходячи з їх сучасного погляду на життя. Тому на одну й ту саму історичну подію може існувати декілька різних точок зору, кожна з яких є по-своєму цінною.

Все ж, найціннішими є ті погляди та дослідження, які ґрунтуються на першоджерелах — документах, створених під час або невдовзі після подій, що вивчаються.

Періодизація історії України:

· Стародавня історія - до VI ст.

· Середньовіччя - Київська Русь, Галицько- Волинська держава,

· Русько-Литовське князівство. VII-XV ст.

· Ранньоновітня історія - Українська козацька держава XVI-XVIII ст.

· Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій -XIX ст.

· Українська революція. 1917-1921 рр.

· Радянська Україна. 1921-1991.

· Україна незалежна. 1991-2010……

Історичні джерела – це залишки минулого, що пов’язані з діяльністю людини і „відбивають” її історію.

Їх можна поділити на такі типи:

– писемні, літературні джерела – літописи, хроніки, грамоти, настінні і наскальні написи, документи офіційних органів влади (укази, накази, розпорядження, універсали, закони тощо), спогади очевидців подій, архівні документи, наукові і науково-популярні історичні дослідження, публікації в періодичних виданнях тощо;

– археологічні джерела: будівлі, речі, предмети, знаряддя, пам’ятки матеріальної культури;

– усні джерела: билини, перекази, пісні, інша народна творчість, в якій „відбиті” ті чи інші події історії українського народу;

– лінгвістичні: аналіз мови, її діалектів у тій чи іншій місцевості;

– етнографічні: дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв;

– фото-, кінодокументи, електронні носії інформації тощо.

Джерельна база є основою для дослідження, вивчення історії України.

Передісторія України : археологічна періодизація, еволюція людини та людського суспільства.

Археологічна періодизація (і не тільки на території України) має свою більш-менш усталену схему, за винятком хіба-що хронологічних вимірів.

В основу археологічної періодизації покладена домінуюча роль того чи іншого матеріалу при виготовленні знарядь праці: каменю, міді, бронзи та заліза. Відповідно до цього археологи виділяють:

· Палеоліт (давній кам'яний вік) - 1 млн. р. до н. е. - 10 тис. р. до н. е.

o ранній палеоліт - 1 млн. р. до н. е. - 150 тис. р. до н. е.;

o середній палеоліт - 150 тис. р. до н. е. - 40 тис. р. до н. е.;

o пізній палеоліт - 40 тис. р. до н. е. - X тис. р. до н. е.

· Мезоліт (середній кам'яний вік) - IX—VI тис. р. до н. е.;

· Неоліт (новий кам'яний вік) - УІ-ІУ тис. р. до н, е.

· Енеоліт (мідно-кам'яний вік; перехідний етап від кам'яного періоду до епохи металу) - IV—III тис. р. до н. е.

· Бронзовий вік - III—I тис. р. до н. е.

· Залізний вік- останній в археологічній періодизації.

Розвиток еволюції людини та людського суспільства крокують паралельно. Оскільки еволюція людини сама по собі потребує організації суспільства навколо неї. На певних стадіях розвитку людства, зокрема при первіснообщинному ладі, держави і права не існувало. Довгий час люди існували в умовах так званого первісного стада, об’єднуючись в невеликі бродячі групи. В цей період, коли тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці. Все, що здобувалося, було спільним. Удосконалення знарядь і засобів виробництва, приборкання вогню сприяли розвитку вищої організації людського суспільства. З’явилися мисливські племена, а згодом сформувався родовий лад. Рід був об’єднанням кровноспоріднених людей, братів, їхніх дітей, онуків,які походять від спільного предка. В основі родової общини були колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів виробництва для життя. Почали з’являтися рідства. Згодом відбувся перехід до осілого способу життя, до чого змушувала така діяльність як : землеробство, скотарство, рибальство. Пізніше роди почали об’єднуватися в племена (Плем’я – це декілька родів, які проживали в одній місцевості, говорили однією мовою, мали спільні звичаї і традиції.) Кожен рід, плем’я мали свої збори, в яких брали участь всі дорослі члени (чоловіки й жінки) на рівноправних засадах. На них обиралися вождь, старійшини, воєначальники, вирішувались питання війни та миру, кровної помсти, прийняття нових членів роду, тощо. Це була і релігійна і судова інстанції, тобто збори були верховною владою в середині роду, племені. Дещо менш впливовим органом управління була рада старійшин, куди входили досвідчені старі люди а також колишні вожді. Рада розглядала і вирішувала різні поточні питання. У кожному колективі був ще одноособовий вождь. Це особа виборна, він першим серед рівних, ніс відповідальність перед народом, його можна було у будь-який момент скинути, обравши іншого. Значно зростала його влада в час військових дій.

Перші етноси на території України: Кіммерійці.Скіфи.Сармати.

Кіммерійці

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Про них йдеться не тільки в «Одіссеї»... Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Етнічне походження кіммерійців є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Сприятливий клімат, досконаліша за бронзову залізна зброя. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з ними сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Утворити повноцінну державу їм так і не вдалося, хоч і мали царів. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

Скіфи

Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку мирно уживалися з кіммерійцями, й ставали їхніми воєнними союзниками. Проте зростаючий тиск сусідніх кочових племен примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійських земель. У VII ст. до н. е., витіснивши місцевий етнос з Подніпров'я, переслідуючи кіммерійців, вдираються до Передньої Азії. Скіфська навала докотилася аж до Сирії. Повернувшись з Передньої Азії в причорноморські степи, скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до IIІ ст. до н. е. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена та осілі племена. Та найбільше неоднорідність скіфського суспільства виявлялася в соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами.Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним став кінець V ст. до н. е. Саме в цей час скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем, влада якого обмежувалася радами і воєначальниками. Скіфське військо було одним з найсильніших: майже ідеально пристосована для війни структура суспільства та найдосконаліше для тієї доби озброєння. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому.

III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь.

Сармати

У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, які спустошили Приазов'ям та Північним Причорномор'ям, витіснив скіфів на Кримський півострів. Вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди: в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині.

Одне з найперших достовірних історичних свідчень про сарматів знаходимо в «Історії» Полібія (205— 123 pp. до н. е.). Племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи.

Церковна реформа Петра Могили

У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства.

Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах
«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов'язковий для кожного священика.
Петро Могила зібрав навколо себе освічене духовенство, яке взяло у свої руки церковні справи.

Значення діяльності Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко переоцінити.

Соціально-політичний устрій

Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Учасники ради утворювали широке коло, всередині якого розміщувались урядовці. Свою волю козаки виявляли вигуками та підкиданням шапок. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. Вибори старшини часто відбувалися в обстановці гострої боротьби між голотою і заможними козаками. До складу військової старшини(начальників) ^входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний.
Права і обов'язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вольностями і козаки всіляко його захищали. Порушників негайно позбавляли урядів і карали. Із Січі козацькі звичаєві норми поширювались по всій Україні і швидко завоювали великий авторитет серед населення, ставши основою пізніших писаних законодавчих актів.

Військова організація

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, — але передусім він був найвищий полководець і організатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із генеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із Генеральної старшини або полковників.

При гетьмані помічні функції мала військова або Генеральна старшина, до якої належали генеральні — обозний судді, підскарбій, писар, осавули, хоружий і бунчучний.

Генеральний обозний, як указує назва, мав передусім нагляд над військовим обозом. До нього, мабуть, належало й уставляти оборонний табор підчас воєнного походу. Генеральний обозний заправляв також військовою артилерією, особливо ж тою, що була при гетьмані.

Генеральні судді числом два, проводили в найвищому, генеральному суді.
Генеральний підскарб і й кермував державним скарбом.

Генеральні осавули, числом два, мали передусім військові функції: обіймали командування над окремими частинами української армії підчас походу, переводили перегляд війська, мали провід над охотничими полками.

Генеральний хорунжий (рідше »хорунжий«) доглядав військові корогви та мав провід над відділом надвірного гетьманського війська.

Генеральний бунчучний або бунчужний носив перед гетьманом бунчук і товаришів гетьманові підчас походу.

У полку була полкова старшина: полковник, полкові — обозний, осавули, хоружий, суддя та належні до них нижчі урядовці.

Полковник мав подвійну функцію: адміністраційну й військову. Він стояв на чолі території полку, мав під своєю рукою всі уряди, виконував гетьманські доручення, мав нагляд над фінансами, вів суд, одне слово — сполучував у свойому уряді всі адміністраційні справи своєї округи.

Сотенні уряди були: сотник, сотенний осавул, хоружий і писар, їх функції в сотні були анальоґічні до функцій полкової старшини в полку.

Над частиною сотні, куренем, командував курінний отаман. Коли він мав іще й адміністраційну владу у своїм городі чи місті, тоді його звали городовим отаманом. По селах бували сільські отамани.

На Січі старшим над цілим військом був кошовий отаман, а при ньому старшинські уряди мали суддя, осавул, писар. Над відділом війська з паланки стояв полковник, осавул і писар.

Козацько-гетьманська держава

Особливістю козацької держави був її військовий характер. Він зумовлювався необхідністю виборювати незалежність і традиціями Війська Запорізького. Найвищим законодавчим органом була Генеральна Рада — загальна рада всього війська. Виконавча і судова влада зосереджувалася в руках гетьмана. Він скликав Генеральну та старшинську ради, видавав універсали, брав участь у судочинстві, організовував фінансову систему, за рішенням ради розпочинав війну, вів переговори, керував дипломатичними зв'язками, був головнокомандуючим збройних сил. Генеральна старшина допомагала гетьману керувати державою.
Територія козацької республіки згідно з умовами Зборів-ського договору складалася з Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств.

Населення становило близько 1,4—1,6 млн. осіб. Столицею й гетьманською резиденцією було м. Чигирин. Уся територія поділялася на 16 полків. Полки — на 10—20, а часом більше сотень. Міста мали Магдебурзьке право. У селах справами відали старости, яких обирала селянська громада, а справами козаків — обрані ними отамани. Військове-адміністративну владу на території полків І сотень здійснювали полковники і сотники, яких обирали ради. Було ліквідовано велике І середнє землеволодіння, фільварко-панщинну систему господарства, кріпацтво. Формувалася козацька, селянська і державна власність на землю. Було проголошено особисту свободу абсолютної більшості селян і міщан, які мали змогу вільно вступати до козацького стану.
Головними джерелами прибутку держави були земля, сільськогосподарські промисли та їх оренда, торгівля, загальні податки, якими обкладали (крім козаків) населення. Серед грошових знаків в обігу були польські монети, пізніше — московські й турецькі гроші. У 1649 р., на думку дослідників, розпочалося карбування національної монети-чех. У козацькій державі діяла своя система судочинства. Вона складалася з Генерального, полкових і сотенних судів. У містах діяли міські, а також церковні суди.

Таким чином створення української козацької держави в середині 18 ст стало продовженням традицій укр. державності,сприяло розвитку укр . нації ,її еліти.

Причини Руїни

відсутністьзагальнонаціональноголідера, якийбимігпродовжити справу Богдана Хмельницькогопісляйогосмерті
глибокийрозколсередукраїнськоїполітичноїеліти з питаньвнутрішньої та зовнішньоїполітики
егоїстичністькозацькоїстаршини, їїнездатністьпоставитидержавніінтересивищевідвузькокланових та особистих
перетворенняукраїнськихтеренів на об'єктзагарбницькихзазіханьРосії, Польщі, Османськоїімперії та Кримського ханства внаслідоквнутрішньоїміжусобноїборотьби.

Під час РуїниУкраїнабулаподілена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і цідвіполовиниворогувалиміж собою. Сусіднідержави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішнісправиУкраїни, й українськаполітикахарактеризуваласьнамаганнямпідтримуватиприязністосунки з тієючиіншоюокупаційною силою. УкраїнськуПравославнуЦеркву в 1686 булопідпорядкованоМосковськомуПатріархатові. Українськілідерицьогоперіодубули, в основному, людьми вузькихпоглядів, котрі не могли здобутиширокоїнародноїпідтримкисвоїйполітиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, яківіддаливсісвоїсили, щобвивестиУкраїнуіззанепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.

ОсновнимнаслідкомРуїни стало розчленовуванняУкраїни, втратадержавності, нарешті, величезніматеріальні і людськіжертви.Отже, Руїнапризвела до занепадуукраїнськоїдержави, вона перетворилася на жертву внутрішніхчвар, арену братовбивчоїгромадянськоївійни і стала об’єктомподілів. Можнавиділитидекілька причин, що привели до Руїни. По-перше, неоднорідністьукраїнськоїеліти і боротьбаїї за гетьманську булаву. Середстаршинивиділяєтьсяугруповання, якімаютьрізні погляди щодорозбудовиУкраїнськоїдержави. Цікаводослідитигеографічний аспект у розкладі сил українськоїелітидобиРуїни. Так, Правобережна старшина орієнтувалася на Польщу, Лівобережна – на Московське царство. Цейісторико-географічний фактор і визначивостаточний результат боротьби за УкраїнуміжПольщею та Московією.

РеформиКирилаРозумовського.

1. Заходи з відновленнясамостійнихдій державно-адміністративнихорганівУкраїни.

У жовтні 1751 року внаслідокйогопостійних і настійнихпроханьУкраїнабулавиведена з відомства Сенату й передана Колегіїіноземних справ, як булораніше, передано підуправліннягетьмана і ЗапорізькуСіч, яка від 1686 року підпорядковуваласьцарському уряду, та Київ, якийбув до того у відомствіросійськійвоєвод. ЗУкраїнибуловиведеноцарськівійська, скасовановладуцарськихурядників. КирилоРозумовський почав сам призначатиполковників і роздаватиїмземлі. Своєю столицею вінобравмісто Батурин, а йогорезиденціязнаходилась у Глухові.

2. Заходи зізміцненняпозиційукраїнськоїшляхти.

Посиленняпозиціїукраїнськоїкозацькоїстаршини, якійнадавалося право керуватигетьманщиною за відсутностігетьмана, якийнадовговиїжджаву Санкт-Петербург. Великого значеннянабуластаршинська рада, яку регулярно почали скликативГлухові і яка за сприятливоїполітичноїситуації могла розвинутися в парламент.Гетьмандомігсязменшенняподатків і дбав про розвитокторгівлі і промисловості

3. Реформа судочинства.

В 1760 році видано гетьманськийуніверсал про реформу судочинства:

Генеральний суд (12 осіб) 2 генеральних судді +10 виборних осіб із старшини кожного полку судовий повіт земський суд (цивільні справи) гродський суд (кримінальні справи) підкоморський суд (земельні справи)

Реформа увійську.

За проектом Лубенського полковника ІванаКулябки проведено реформу козацькоговійська. Полки перетворювалися на регулярні. Запроваджувалася муштра за іноземнимзразком, вводиласяуніформа - синій мундир з червонимкоміром, біліштани-різнокольорові шапки для кожного полку. Обов'язковим набором зброїбулирушниця, шабля й спис.

5. Заходи з реформуванняосвіти і культури.

Великізадумибули у гетьманастосовноосвіти. В усіх полках почали діятишколи для обов'язковогонавчаннякозацькихдітейвід 12 до 15 років, де, крімзагальнихзнань, вводиласявійськовапідготовка. Гетьманпланувавоновити на європейськийзразокКиєво-Могилянськуакадемію та відкрити у Батуриніуніверситет, план заснування та діяльностіякогобув детально розробленій на 1760 рік: мало діятидев'ять кафедр, три факультети, друкарня.

40. Гайдамаччина, Коліївщина, Опришківський рух(Соціальні та національні аспекти)Посилення соціального та національно-релігійного гноблення спричинило початок нової боротьби українського народу. Вона набувала різних форм: від подання скарг і відмови виконувати панщину до розгрому панських маєтків та вбивства членів панської родини. Основними виявами антифеодальної та національно-визвольної боротьби стали гайдамацький і опришківський рух. 1)Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, що втікали від панщини, робітники з ґуралень, млинів і панських фільварків, запорізькі козаки, міщани, православні священики. початку гайдамацькі загони були невеликі і вели боротьбу розрізнено, грабуючи панські маєтки і фізично знищуючи своїх гнобителів. Виступи були стихійними і не мали виважених політичних цілей, що зумовлювало формування в свідомості певних кіл стереотипу українця — «різуна».Незабаром гайдамацькі виступи переросли в масовий національно-визвольний та антикріпосницький рух українського народу, завданнями якого було відновлення козацьких вольностей, визволення від шляхетсько-магнатської залежності, захист прав православної церкви. Гайдамацький рух на Правобережжі, хоч І зазнав поразок, втягував у боротьбу значні маси людей, розхитував феодально-кріпосницьку систему, загрожував польському пануванню в Україні. 1750 р. ознаменувався новим піднесенням гайдамацького руху, який виник на початку XVIII ст. у вигляді невеликих повстанських загонів. Згодом він поширився на великі території України і залучив до боротьби значну частину українського народу.У 1768 р. спалахнуло повстання, відоме під назвою «коліївщина». Приводом була поява російських військ на Правобережній Україні. У народі вирішили, що солдати прийшли І захищати православних від насильницького насадження католицизму та уніатства. Центром підготовки повстання став Мотронинський монастир, де захисником православних був ігумен М. Значко-Яворський. Очолив повстання запорожець Максим Залізняк, син бідного селянина з села Медведівка на Чигиринщині.Після багатьох вдалих перемог і неспроможності придушити повстанський рух Польська шляхта звернулася до РОСІЇ з проханням об'єднати сили і придушити гайдамацький рух. Катерина, II наказала командуючому російських військ Кречетникову вжити заходів для придушення повстанців. Той обманом запросив керівників повстання на переговори і заарештував їх.2)Опришки – це учасники народно-визвольної боротьби в Галичині на Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гніту польської і української шляхти, молдавських феодалів, угорських і австрійських поміщиків у 16-1-й половині 19 ст. Центром опришків були Карпатські гори. Туди тікали розорені покривджені українські а також польські пани і угорські селяни, бідні міщани. Діяли опришки з ранньої весни до пізньої осені, невеликими загонами. Рух опришків не припинявся після загарбання феод. Австрією Галичини (1772); Буковини (1774). Внаслідок посилення феодальна кріпосницька експлуатація і національного гноблення рух опришків. У 1-й чверті 19 ст. значно пожвавився. Протягом1-ї половини 19 ст. в Галичині, на Закарпатті й Буковині діяло понад 50 загонів. За допомогою численних каральних загонів австрійському урядові вдалося придушити опришківський рух.

До весни 1918 р. населенню України вже набридли революція й хаос. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовилися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським 29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Лігою землевласників, на який з усієї України прибуло 6500 делегатів, з ентузіазмом проголосили Україну Гетьманською державою на чолі з П.Скоропадським, закликавши його «врятувати країну від хаосу і беззаконня» Того ж дня П.Скоропадський разом із прибічниками оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральної Ради) Нова держава ґрунтувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливо характерно, диктаторських засад, її підданим гарантувалися звичайні громадянські права, приватна власность. Скасовуючи націоналізацію великих маєтків та культурну автономію, гетьман увів категорію громадян-козаків. Прерогативи самого гетьмана: йому належало виняткове право видавати всі закони, призначати кабінет, управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею країни. Однак ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що

Влада на Україні практично належала німцям, а не українцям. на посаду голови кабінету міністрів було призначено М.Устимовича. Він не зумів підібрати собі міністрів, бо деякі діячі, насамперед з партії соціалістів-федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося зробити цього й наступному голові уряду — професорові історії та права М.Василенку Від соціалістів-федералістів погодився увійти до кабінету М.Василенка лише Д.Дорошенко, що став міністром закордонних справ. Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман навіть встиг відвідати з офіційним візитом, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватіканом, а

загалом ще із 30 державами. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Міністерство шляхів спромоглося вже на середину літа налагодити залізничний рух. Українською валютою стала гривня. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття близько 150 українських гімназій, б жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільському. 24 листопада 1918 р. відкриття Української Академії Наук, розгорнулося видання підручників українською мовою. У військовій галузі всі зусилля були спрямовані на створення сильного українського війська . Також 16 жовтня 1918 р. Гетьман окремим універсалом відновив козацтво на чолі з Великою козацькою радою. судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців.Так, до Української держави було приєднано Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти.Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою Росією. 14 листопада 1918 р П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана. 14 грудня 1918 р. до Києва тріумфально ввійшли війська Директорії й проголосили відновлення Української Народної Республіки

Україна в умовах НЕПу.

До 1921 Радянська Росія лежала в руїнах. Головне завдання внутрішньої політики РКП(б) полягало у відновленні зруйнованого господарства, створенні матеріально-технічної і соціально-культурної основи для побудови соціалізму.

Наслідки війни – зменшення обсягу промисловості в 5 разів, скорочення сільськогосподарської продукції на 40%, знецінення грошей, втрата великої частини інтелігенції. Все це призвело до обурення і незадоволення як в селянстві, так і в армії. Стало очевидно, що загальне незадоволення низів, їх озброєний тиск може привести до скинення більшовиків. Навесні 1921 року Ленін зважився піти на економічні перетворення. НЕП був прийнятий Декретом ВЦВК від 23 березня 1921 року на підставі вирішень X з'їзду РКП(б). X з'їзд проголосив Нову економічну політику. Її суть — допущення ринкових стосунків. НЕП розглядався як тимчасова політика, направлена на створення умов для соціалізму.

30 жовтня 1922 вийшов Земельний кодекс РРФСР, яким відмінявся закон про соціалізацію землі і оголошувалася її націоналізація. При цьому селяни могли самі вибирати форму землекористування. Була скасована заборона на використання найманих робітників. Загалом, НЕП позитивно позначився на стані села. По-перше, у селян з'явився стимул працювати. По-друге у багатьох збільшився земельний наділ — основний засіб виробництва.

Радикальні перетворення сталися і в промисловості. Створювалися трести — об'єднання однорідних підприємств, що отримали господарську і фінансову незалежність. Вже до кінця 1922 р. близько 90% промислових підприємств були об'єднані в 421 трест. Виникають синдикати — добровільні об'єднання трестів на початках кооперації. 1922 р. 80% промисловості трестів було синдиковано. У промисловості і торгівлі виник приватний сектор. В 1922 р. був початий випуск нової грошової одиниці — червінців. Відродилася кредитна система. У 1921 р. був відтворений Держбанк СРСР. Найважливішим підсумком НЕПу стали вражаючі господарські успіхи, досягнуті на основі принциповий нових суспільних стосунків. У промисловості ключові позиції займали державні трести, в кредитно-фінансовій сфері — державні і кооперативні банки, в сільському господарстві — дрібні селянські господарства.

Передумови

. У квітні 1930 року було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно якого колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжяАле ціни на зовнішньому ринку впали і з колгоспів почали збирати майже весь урожай що призвело до масової урбанізації.Для боротьби з цим явищем в грудні 1932 року було в СРСР було запроваджено внутрішні паспорти.

Внаслідок хлібозаготівель з урожаю 1931 року, що затяглися до весни 1932, в певних сільських районах України почався голод, внаслідок якого загинуло близько 150 тисяч селян. Він тривав до урожаю 1932р.

Зі збільшенням тиску на селян, активізовувався селянський рух опору.Від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів Компартія не приживалась на Україні. Це розуміли керівники радянського союзу

Таким чином, радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Пік Голодомору

Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі.

Конфісковане продовольство становило мізерну частку з усього заготовленого в СРСР. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду. Більшість померлих не хоронили. В кращому разі трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм

Навесні 1933 року з метою налагодження життя у враженому голодомором селі були організовані надзвичайні органи компартійної диктатури — політвідділи МТС і радгоспів. З врожаєм 1933 року тиск на селян значно послабився.

Кількість загиблих

Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 році від голоду померло 3 мільйони 238 тисяч людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 мільйонів людей.

Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 роках, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей.

70. Інтегральний націоналізм як суспільно-політичне явище в українській історії: теорія та практика(20-30-ті р. ХХ ст.)

Перший конгрес укр. націоналістів – 1929р. у Відні проголосив утворення організації укр. націоналістів – голова Є. Коновалець. Ідеологія на основі інтегрального націоналізму. розробленому Д. Донцовим та іншими теоретикми. Передбачалось встановлення національної диктатури під проводом єдиної націоналістичної партії, керованої елітою і єдиним вождем з необмеженою владою. Ідеологія ОУН була тоталітарною, в ній відчувався вплив італійського фашизму, однак їх ототожнювати не можна, оскількі він мав власні корені, і виник у середовищі пригнобленої нації. Отже, національне піднесення було яскравою сторінкою, яка дала величезну культурну спадщину в історії України.