Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Трипільська культура на українських землях.

Трипільська культура, або Кукутені культура (рум. Cucuteni), або культурна спільність “Кукутені-Трипілля”) — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній “розширеній” назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н.е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи:

· Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)

· Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)

· Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)

· Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

Ранній етап:

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плат. Житла були землянки, або напівземлянки. Розвинуте було хліборобство і скотарство. Але важливим залишалося полювання та рибальство. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення. Дуже рідко зустрічалися мідні прикраси.

Середній етап:

На цьому етапі трипільці посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення були значно більшого розміру. Назумні житла будувалися колом чи овалом. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста. Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання ще мало допоміжне значення. Рівня ремесла досягло гончарство. Посуд різних форм ліплено руками. (Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу.)

Пізній етап:

Значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Помітного значення набув кінь. Складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація.


 

Перші етноси на території України: Кіммерійці.Скіфи.Сармати.

 

Кіммерійці

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Про них йдеться не тільки в «Одіссеї»... Кіммерійці займали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Етнічне походження кіммерійців є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарства, а також першими, хто почав на цих землях виплавляти з болотяної руди залізо. Сприятливий клімат, досконаліша за бронзову залізна зброя. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Малу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Лідією. Контакти з ними сприяли державотворчим процесам у кіммерійському суспільстві. Утворити повноцінну державу їм так і не вдалося, хоч і мали царів. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Частина кіммерійців або поселилася у Південному Причорномор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

Скіфи

Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря відбувалося кількома хвилями. Спочатку мирно уживалися з кіммерійцями, й ставали їхніми воєнними союзниками. Проте зростаючий тиск сусідніх кочових племен примусив скіфів дедалі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійських земель. У VII ст. до н. е., витіснивши місцевий етнос з Подніпров'я, переслідуючи кіммерійців, вдираються до Передньої Азії. Скіфська навала докотилася аж до Сирії. Повернувшись з Передньої Азії в причорноморські степи, скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до IIІ ст. до н. е. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена та осілі племена. Та найбільше неоднорідність скіфського суспільства виявлялася в соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами.Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патріархально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним став кінець V ст. до н. е. Саме в цей час скіфський племінний союз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з царем, влада якого обмежувалася радами і воєначальниками. Скіфське військо було одним з найсильніших: майже ідеально пристосована для війни структура суспільства та найдосконаліше для тієї доби озброєння. Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Пік воєнної могутності Скіфії залишився в минулому.

III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен володіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь.

Сармати

У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, які спустошили Приазов'ям та Північним Причорномор'ям, витіснив скіфів на Кримський півострів. Вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди: в Західному Казахстані, Приураллі, Поволжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині.

Одне з найперших достовірних історичних свідчень про сарматів знаходимо в «Історії» Полібія (205— 123 pp. до н. е.). Племена просувалися в західному напрямку кількома хвилями. Царські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Особливістю сарматського суспільного ладу було існування пережитків матріархату. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Водночас у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи.


 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...