Заходи нової економічної політики

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки прагнули забезпечити собі підтримку всього населення України. Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром межах.

Поступово політика українізації почала виходити за дозволені центром межі. Вона охопила все суспільно-культурне життя республіки. Зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і вбачав у ній ідейного конкурента партії. Українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав’язувати всім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, у тому числі й український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М. Хвильовий, нарком освіти з 1924 до 1926 р. О. Шумський, економіст М. Волобуєв.

Згодом «хвильовізм», «шумськізм» і «волобуєвщина» були оголошені проявом «буржуазного націоналізму», небезпечним «націоналістичним ухилом». Від кінця 1920-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.

На зміну НЕПу, після XV зїзду ВКП(б) на якому була затверджено перехід на систему пятирічок, прийшла політика індустріалізації та вібувся перехід до планової економіки

Внаслідок чого було запроваджено інтенсивне будівництво підприємств з жорсткою експлуатацією

природних та людських ресурсів.Також було заборонено будь-які націоналістичні прояви на території України.Влада повернулась до репресій та утисків- почався період «закручування гайок»

№66

Українські землі під владою Польщі, Румунії, Чухословаччини у міжвоєнний період

Під владою Польщі опинилися такі землі: Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь, Західне Полісся, Осяння, Лемківщина. Польський уряд проводив антиукраїнщину. Були ліквідовані інституції ЗУНР. У 1924 р. уряд Польщі почав заборону говорити українською мовою . Поляки переселялись до Східної Галичини та Волині.Терор охопив всю Східну Галичину. Десятки тисяч українців зазнавали масових арештів. 1930 р. польський уряд провів політику «пацифікації» - масових репресій проти українців, здійснених за допомогою військових та поліції. Частина західноукраїнського суспільства виступала за возз'єднання з УСРР. Ці інтереси виражала Комуністична партія Західної України .НЕП в радянській Україні сприяли поширенню прорадянських настроїв. Однак незабаром в УСРР почалася колективізація, голод і репресії, після чого престиж комуністів послабшав. Гірше становище мали українці в Румунії, яка своєю нетерпимістю до національних меншин перевершувала навіть Польщу. У межах країни мешкало близько 790 тис. українців. Вони проживали на теренах Північної Буковини, Бессарабії. У період румунської окупації Північної Буковини (1918-1940 pp.) були скасовані автономні права. Румунський уряд відмовився визнавати українську націю Було заборона української мови. На початку січня 1919 р. на Хотинщині вибухнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жорстоко придушене. Чехословацьке панування на Закарпатті створило багато позитивних реформ. За чехословацького режиму на Закарпатті було зроблено технічну відбудову краю. Після Мюнхенської угоди західних держав (вересень 1938 р.) відбулося розчленування Чехословаччини нацистською Німеччиною. Закарпаття здобуло автономію. У жовтні 1938 р. було створено автономний уряд, який спочатку очолили русофіли. 3 26 жовтня 1938 р. головою уряду Карпатської України став А. Волошин. 15 березня 1939 р., одночасно з окупацією Чехії та Моравії, А. Гітлер доручив Угорщині окупувати Закарпаття.