Предмет курсу «ІУК». Еволюція поглядів та сучасна інтерпретація поняття «культура».

Культура (від лат. Cultyra — догляд, освіта, розвиток) — сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають історично досягнутий рівень розвитку суспільства і людини й втілюються в результатах продуктивної діяльності

Спочатку цей термін був пов’язаний з уявленням про дію, зусилля, спрямовані на зміну чогось і тому вживався з певним доповненням, позначаючи завжди культуру чогось: культуру духу, культуру розуму тощо. Він вживався для визначення процесу обробки людиною природи, потім він став означати процес обробки самої людини, ним стали називати все, створене людиною. Термін ″культура″ виник в епоху Античності, його вживають практично як синонім до грец. ″падейя″ (від ″пайос″ – дитина) в значенні виховання дитини достойним громадянином. Саме виховання відрізняє людину від тварини, елліна від варвара, вільного від раба. У Середньовіччі культурою вважали прагнення до ідеалу, бездоганності – релігійної та особистої. У Новий час цей термін стали вживати, визначаючи ступені виховання, освіти, інтелекту, здатність дотримання норм етики та етикету, сукупність художньої та творчої діяльності. У Новітній час до нього також додали стиль, метод та рівень досконалості, які досягаються в опануванні тієї чи іншою галуззю знань чи діяльності, вміння, процес творення й розподілу матеріальних та духовних цінностей, їх застосування. Як наукове поняття термін "культура" оформлюється саме в добу Нового часу.

У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації (українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо.

Культура – поняття складне, полісемантичне, багатозмістовне й не піддається однозначному тлумаченню. Фахівці підрахували, що в науці зараз існує понад триста визначень поняття культури. Саме ставлення до культури багато в чому залежить від дослідницьких установок: культура є об’єктом вивчення філософів, істориків, етнографів, культурологів, соціологів та ін.

2.Структура і функції культури.

Структура культури. Залежно від існуючих сфер і видів життя та діяльності людей можна виділити передусім культуру матеріальну, культуру духовну та соціальну.

Поняття духовної культури охоплює всю систему так званих духовних (тобто нематеріальних) цінностей: релігійних, наукових, моральних, естетичних, політичних, правничих тощо. Сюди ж належать види і способи творчої діяльності, спрямовані на створення, збереження та поширення духовних цінностей.

Матеріальна культура представлена світом речей, що створюють умови для існування людини (від знарядь праці до високих технологій)

Соціальна культура охоплює людські стосунки. Різновидами соціальної культури є етнічна, національна, елітарна, масова культури, тощо.

Поділ на матеріальну і духовну культуру надто умовний. У реальному житті матеріальне та духовне взаємозв'язані, не можуть існувати одне без одного.

Культура існує в предметних та особистих формах.

Функції культури.

· Адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації людини до зовнішнього середовища. Для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище. За допомогою багатьох своїх винаходів та пристосувань людина збільшила свої можливості.

· Пізнавальна (гносеологічна). Ознайомлення людини зі знаннями, розширення меж свого пізнання для цілісного відношення до світу.

· Аксіологічна (цініста). Дає змогу виробити ціністі орієнтації для особи та ідентифікувати себе в суспільстві.

· Комунікативна. Полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Передача культурної інформації не забезпечується автоматично, на відміну від генетичної організації в природі. Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллями його учасників по оформленню змісту власної свідомості та розумінню інших людей. Комунікація відбувається за допомогою знаків та символів, найвеличнішим засобом комунікації є мова.

· Креативна. В процесі пізнання світу та самого себе, людина виявляє свої творчі можливості. Культура поєднує в собі природні, біологічні задатки людини і її можливість створювати щось нове або покращувати й пристосовувати природні об'єкти для свого життя..

· Релаксаційна. Культура забезпечує фізичний та психологічний відпочинок людини. Природними засобами розрядки є сміх, плач. Фестивалі, свята й ритуали забезпечують релаксацію для групи людей. Із цим пов'язаний термін Аристотеля «катарсис» (звільнення, очищення після душевних переживань трагедії в театрі). Азартні ігри та наркотичні засоби є негативними формами релаксації.

· Гуманістична. Реалізація вищих цінностей шляхом звернення до величі та гідності особи.

· Людинотворча (соціалізація людини). Соціальне і духовне возвеличення людини як суб’єкта культуротворчості.

· Виховна. Унікальний чинник саморозвитку і вдосконалення людини.

· Світогладна. Потужний чинник в опосередкуванні відношення людина – світ, що дозволяє ідентифікувати особу в контексті соціуму.

3.Етнопсихологічні особливості українців як підґрунтя української культури (Д.Чижевський, М.Шлемкевич, О.Кульчицький).
Д.Чижевський вивчення процесу формування українського національного характеру здійснює на основі аналізу народного світогляду і виділяє такі риси психічного укладу українців, як емоційність і сентиментальність, високу чуттєвість та ліризм. На його думку найяскравіше виявляються ці риси в естетизмі українського народного життя і обрядовості Поруч з цими рисами видатний філософ визначає в українському характері певний "індивідуалізм та стремління до "свободи.На думку Д.Чижевського на формування характеру української нації позначились: а) степовий ландшафт, що породжував, як море, ліс і гори, величність, а заодно і неспокій (степ як джерело вічної загрози кочівників); б) християнство; в) відродження і барокко, що на українському ґрунті породили розквіт пластичного мистецтва, літератури, "декоративність", яка "цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст, – більше розмах і кількість, ніж внутрішню якість, цінить більше "здаватися", ніж "бути". Стремління до "декоративності", до імпозантності приводить до певної ілюзорної пишності.
Український вчений М. Шлемкевич у праці «Загублена українська людина» пропонує метафоричну типологію українців (можна провести паралелі зі стадіальною концепцією С. К’єркегора):

· . «старосвітський поміщик» (філістер), що знаходить себе у щасті, як правило, біологічного існування та обивательського матеріального добробуту;

· «сковородянська людина», сенсом життя якої є особисте самопізнання та духовне самовдосконалення, однак вона не включається у активний соціальний вимір буття;

· «гоголівська людина» – особа, котра може і здатна щось зробити для спільноти, держави, проте або стала жертвою політичної кон’юнктури, або свідомо обрала шлях служіння національним інтересам іншої держави;

· «шевченківська людина», котра стверджує цінності моральних ідеалів вільного духу, а також розуму та науки.

Звісно, М. Шлемкевич великого значення надає саме «сковородянській людині», вважаючи, що такий тип українця є найбільш репрезентативним у нашому суспільстві.
Вроджену емоційність, більше того пристрасність українського характеру, як внутрішню (ендогенну) рису О.Кульчицький виводить із впливу прекрасної української землі – доброго, ласкавого, щедрого, плодючого чорнозему. На думку О.Кульчицького така земля не може не впливати на підсвідомі структури психіки тих, хто на ній працює.
О.Кульчицький показує залежність психіки людей від конкретних природно-кліматичних умов, більше того, окремі відмінності в характерах жителів різних кліматичних зон він пояснює не особливостями їх життєдіяльності, як робить це більшість дослідників, а буквально впливом природно-кліматичних умов та особливостями пори року.
О.Кульчицький вважає, що м'якість і лагідність характеру мешканців українського лісостепу обумовлена м'якими формами залитих сонцем лугів. Звідсіля – інтимне ставлення до природи, доброзичливість стосовно інших.
В іншій праці, Кульчицький пропонує глибше вивчити геопсихічні чинники, що впливають на формування української душі. "Завдяки вчуттю в краєвид людина зливається з ним унутрішньо, "піднімається уявним внутрішнім зусиллям разом з узгір'ям вгору", чи "розлягається степом", що залишає психічні наслідки, які оформляють душу"

4. Феномен української ментальності.
Менталітет – це манера мислення, його склад, його особливості, його своєрідність, тобто це емоційні орієнтації, колективна психологія, спосіб мислення і людини, і у даному випадку, нації. Іншими словами – це душа, серце і розум народу.
Ментальність українського народу формувалась під впливом складних історичних умов. Розташування між Сходом і Заходом, тривале бездержавне існування, розчленованість народу у минулому здебільшого визначили український менталітет. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина зумовила химерне поєднання у світогляді українців західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності. Деякі дослідники (М.Гончаренко, О.Забужко) говорять про взаємовплив національної ментальності та народної творчості. Про це писав ще М.Драгоманов, настійною думкою якого була необхідність пізнання нації через її культуру, літературу, усну народну творчість. Фундаментом менталітету є архетипи - безсвідомі колективні уявлення, які, на думку науковців, успадковуються біологічно.
Найбільш вагомими архетипами українського народу вважаються:
-архетип Матері, який є уособленням Землі, України, Жінки.
- архетип особистої свободи спричиняє неприйняття нав'язаного ззовні авторитету, прагнення відмежуватися від соціуму, а також утверджує сподівання на власні сили, здібності та розум, власну ініціативу, що реалізується передусім у родинному житті.
-архетип едукативності, який забезпечує переконаність у тому, що завдяки навчанню можна змінити своє життя, дізнатися, у чому полягає власне життєве покликання.
-архетип домінування минулого над майбутнім.
-архетип долі, за яким вона визнається сильнішою за розум.
В українському менталітеті найбільш яскраво простежуються:
-домінування емоцій та почуттів над інтелектом і волею. Емоційність наповнює життя як оптимізмом, так і песимізмом. Завдяки емоційності стосунки в суспільстві, родині будуються на щирості, характеризуються або приязністю, доброзичливістю, або сухістю, навіть нещирістю.
-індивідуалізм. Український індивідуалізм сформувався завдяки життю в малому гурті, у родині. Він пов'язаний з обмеженістю, замкненістю, локальністю кола спілкування. Його вирізняють споглядальність, самозаглибленість, зосередженість на власних почуттях, відсутність агресивності, у ньому переважають образно-чуттєве начало, спокій і безтурботність
-інтровертність. Як відомо, інтроверт проектує власну активність на себе. Інтровертність спричиняє меншу залежність людини від зовнішнього середовища, орієнтує її на зміни власного внутрішнього світу.
-толерантність. Ця складова менталітету українців пов'язана з їхньою повагою до інших, бажанням порозумітися. Толерантність базується на архетипі рівності, притаманному українському народу
-антеїзм. Зумовлює формування відчуття спорідненості з рідною землею;
селянськість. Забезпечує орієнтацію на селянські ідеали представників усіх верств населення, зумовлює їхній стиль життя. Поміркованість, традиційність, консерватизм, злиття з природою, а також працелюбність, завзятість, упертість породжені цією ментальною рисою
-орієнтація на малий гурт. Пояснює прагнення українців творити Рай у власному Домі. Вони відчувають дискомфорт, коли опиняються без родинної допомоги, поза родинними зв'язками.