Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Культурогенез українського народу. Витоки української культури: автохтонна та міграційна теорії походження українців.




Культурогенез – аналіз культурних процесів, що відбуваються на теренах в контексті культурно-історичних періодів, що дає змогу простежити спадковість традицій, культурну динаміку, інші культурні універсалії.

Тривалий час в історичній науці спостерігалося протиборство двох протилежних теорій походження українського народу — міграційної та автохтонної. Численні дослідження М.Грушевського, О.Преснякова, В.Хвойки, В.Грекова, Д.Дорошенка, М.Артамонова, В.Петрова дають підстави вважати автохтонну теорію максимально наближеною до істини. Ствердження гіпотези, що український народ споконвічно жив на теренах України, створив численні духовно-матеріальні надбання. Те, що народ на цій території жив і займався матеріальним виробництвом, засвідчують численні писемні, лінгвістичні, археологічні, культурні пам'ятки, а також історичні хроніки стародавніх авторів. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Зазначимо, що "Повість временних літ" виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу про "дунайську епоху" в житті праукраїнських слов'ян висунув ще М.Драгоманов у 70-х роках XIX ст., а М.Грушевський називає добу українського розвитку (IV —IX ст.н.е.) "чорноморсько-дунайською".

Друга теорія – міграційна, стверджує, що проукраїнський народ поселився на території україни внаслідок міграційних процесів, ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з цією теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони вирушили на південь у віслянський басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних. Прихильник – А.Шахматов.

 

7. Матеріальна та духовна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт).
Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами, як палеоліт (1 млн — 11 тис. pp. до н.е.), мезоліт (10 тис. — 7 тис. pp. до н.е.), неоліт (6 тис. — 4 тис. pp. до н.е. Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — в ашельський час (1 млн — 150 тис.pp. до н.е.).
Особливо цікаві багатошарові стоянки Молодово (на Дністрі), Кормань. На основі знахідок із цих стоянок археологи дослідили найдавніше житло з кісток мамонта і дійшли висновку про виникнення родового ладу.
Заключний етап епохи палеоліту характерний різким похолоданням, пов'язаним з останнім великим зледенінням (Валдайським). Змінилися рослинність, тваринний світ. Порівняно з попередніми епохами населення пізнього палеоліту значно зросло. В Україні відомо близько 500 поселень цієї доби. Тодішні людські колективи трималися берегів річок. На цей час припадає завершення фізичного і розумового формування людини сучасного типу (Homo sapiens), яку за місцем першої знахідки її кісток у печері Кроманьйон (Франція) називають кроманьйонцем.
Зазнало великих змін і ускладнилося духовне життя кроманьйонців. У пізньопалеолітичних поселеннях, розкопаних в Україні, знайдено стилізовані жіночі статуетки, фігурки птахів. На стоянках у селах Межиріч на Канівщині та Мізин на Чернігівщині виявлені зображення на кістках мамонта, виконані червоною фарбою. На стоянці Молодово знайдено музичний інструмент на зразок флейти.В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ.У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і на Одещині, в Надпоріжжі, в Криму. Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих стоянок, що виникли внаслідок розпаду общин на невеликі мисливські колективи.У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. Це в свою чергу спричинилося до важливих зрушень в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення диких тварин, насамперед собаки, потім — свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву. Зміни у господарській діяльності мезолітичної людини зумовили відповідну перебудову і соціального життя. Індивідуалізація виробництва і споживання піднесла роль парної сім'ї, хоча вона ще й не стала економічним осередком суспільства. Таким осередком залишалася община, яку називають кланом, або ранньородовою общиною.
Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворювальне господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування — якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап "неолітичною революцією".З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу — початок виготовлення керамічого посуду. Наприкінці неолітичної епохи визначилася певна територіально-господарська спеціалізація.В соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового ладу, що засвідчено, зокрема, матеріалами могильників. В цей період різко зросла і роль сім'ї — генеологічної основи роду. Власність на землю зумовила значний розвиток процесу складання територіальних зв'язків, що, в свою чергу, вело до виникнення сусідської общини, а згодом і племені. Ці нові інститути суспільної структури повною мірою виявляють себе в межах відтворювальної економіки.



8. Культура енеоліту. Феномен трипільської культури.
Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-кам'яний вік , який у межах України датується IV— III тис. до Н. X. У цей час з'являються перші металеві вироби — мідні та золоті. Основними заняттями населення стають землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'явився колісний транспорт.Розвиток землеробства, скотарства, ремесла та обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали вестися по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я ця культура досягла найвищого розвитку впродовж IV—III тис. до Н. X. Назву отримала від дослідженого наприкінці XIX ст. українським археологом В. Хвойкою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині.Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих дерев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі мали форму чотирикутника правильної форми. Посеред хати стояла велика піч, біля якої розташовували лежанки з випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували.Відомі також поселення-гіганти площею, які налічували понад 2 тис. жител. Тут уже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували дво- і навіть триповерховими. Фактично, це давні протоміста зі значною кількістю мешканців, яка подекуди сягала 16—20тис. осіб. У них зосереджувалося економічне життя, вони були адміністративними, військовими, ідеологічними осередками. В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кілька родів складали плем'я, група племен утворювала міжплемінні об'єднання, що мали свої етнографічні особливості
Основним заняттям трипільців було землеробство. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знаходили дерев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою та кам'яні зернотертки, на яких терли зерно на борошно.
Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, свиней та частково коней. Як тяглову силу використовували биків.Серед ремесел значного розвитку досягли чинбарство, кушнірство, прядіння, ткацтво. Трипільські племена вперше на території України почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягло керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною технологією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли величезну кількість різноманітного посуду. Його прикрашали орнаментом білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим використовували і культовий посуд.Знайдено чимало глиняних жіночих фігурок, створення яких пов'язували з релігійним культом. Маючи складну систему орнаментів та знаків, трипільці були дуже близькі до створення письма.Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населення трипільської культури стало праосновою українського народу.Основними причинами занепаду Трипільської культури, на думку вчених, були зміна теплого і вологого клімату на значно посушливіший, що унеможливлювало експлуатацію залишків екосистеми лісостепу в колишніх масштабах, загальна нерозвиненість матеріального виробництва та руйнівні зовнішні впливи (ворожі племена).

9. Культурні здобутки епохи бронзи, мідної та залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати).В епоху бронзи та заліза поліпшилася обробка землі, що сприяло подальшому вдосконаленню виробництва. Люди дістали можливість вести господарство однією сім'єю, в розпорядженні якої залишалися всі надлишки виробленого.Зароджувалася приватна власність, майнова диференціація. Значно розширився обмін і контакти між окремими районами. Почалися війни за оволодіння худобою, орною землею, металом. З'явилися військові керівники, виник культ вождя. Особливе ставлення до вождя як до героя зберігалося після його смерті. Саме в епоху металу входять у звичай великі поховальні споруди – кургани. Виготовлялися найрізноманітніші металеві прикраси: браслети, каблучки, сережки, підвіски, бляшки, які нашивалися на одяг, пояси, пряжки. Особлива увага приділялася зброї. Зміни в суспільному ладі підкреслює така обставина: жіночі зображення зникають, головним стає чоловічий образ. Подальшого розвитку набрала мегалітична архітектура. Перший штучно створений метал . Зольник – жертовник епохи бронзи, пов’язаний із культурно-обрядовою діяльністю. Залізна доба пов’язана з винайденням та поширенням заліза. На території України вона в першу чергу характеризується кіммерійською культурою. Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва, постають численні городища, окопані ровами та обнесені валами. У художній творчості кіммерійців вирізнять два основні компоненти: декоративно-прикладне мистецтво (художнє литво з бронзи та коштовних металів, косторізне мистецтво) та кам’яне різьбярство (монументальна скульптура). Найтиповіші елементи орнаменту – одинарні та концентричні кола, різноманітні спіралі, фігури ромбічних обрисів тощо. Яскравою ілюстрацією неповторного кіммерійського мистецтва є золоті прикраси з кургану Висока Могила на Запоріжжі. У 7 ст. до н.е. у південноукраїнських степах з’явилися іраномовні племена скіфів, які витіснили чи частково асимілювали кіммерійців. Скіфи в VІ ст. до н.е. створили велике об'єднання племен, яке отримало назву Скіфія. За Геродотом, вона складалась з кількох етнічних утворень, які називають союзами племен: калліпіди, або елліно-скіфи на Побужжі, алазони – населення у Молдові, скіфи-орачі – у лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби – у лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра, царські скіфи – у степу Криму. Столицею скіфів, на думку багатьох вчених, було Кам’янське городище біля Нікополя. Скіфська космогонія виходила з уявлення про впорядкований Всесвіт, який має форму квадрата, горизонтальні площинні сторони якого охороняли божества – «охоронці світу. Культура скіфів носила військовий характер. За Геродотом, «акінак» - це короткий меч, котрому поклонялися скіфи, проводили біля нього ритуальні дії, приносили йому жертви.Скіфська художня творчість створила свою неповторну символічно-знакову систему образів – скіфський звіриний стиль. Для цього мистецтва характерне зображення тварин чи їх символів, фігури яких повинні були охороняти їхніх володарів. Ці мотиви також використовувались для оздоблення зброї, посуду. Вироби у звіриному стилі робили з кістки, рога, бронзи, заліза, срібла, золота. Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи. Неперевершеним шедевром елліно-скіфського мистецтва є золота пектораль з Товстої Могили (вага – 1 кг, діаметр – 30 см.). На ній розміщено зображення трьох ярусів: нижній – уявлення скіфів про потойбічний світ, верхній – світ людей, середній символізує Світове дерево. У 2 ст. до н.е. скіфи були витіснені кочовими племенами сарматів, які мешкали на території сучасної України до 4 ст. н.е. Це були войовничі племена (за переказами Геродота, сармати походили від союзу скіфів з амазонками). Зброя сарматів відрізнялась від скіфської: їх мечі були довгими, пристосовані для кінних воїнів. Розвивалися ковальське, шкіряне, деревообробне та бронзоливарне виробництво, але рівня ремесел вони не досягнули. Від середини 3 ст. н.е. сармати втратили своє провідне становище в причорноморських степах. В цей період тут з’явилися вихідці з Прибалтики – готи («держава Германаріха»), а у 4 ст. н.е. з’явилися нові кочівники – гунни, які здійснювали спустошливі напади на античні міста Північного Причорномор’я.

10. Культурна спадщина Північного Причорномор’я.
Загалом 8 – 4 ст. до н.е. – це період Великої грецької колонізації районів Північного Причорномор’я. Серед грецьких міст-держав найбільш відомими є: Ольвія (біля Миколаєва), Херсонес (на околицях Севастополя), Пантікапей (сучасна Керч), Кафа (сучасна Феодосія), Фанагорія (на Таманському півострові), Танаїс (на Дону), Керкінітіда, Тіра та ін. За своє багатовікове існування античні міста-держави, засновані греками, досягли значного розвитку в державотворенні, економіці, торгівлі, культурі, мистецтві, побуті.
Античні держави приділяли чималу увагу мистецтві та освіті. До нашого часу дійшло багато пам’яток офіційної лапідарної епіграфіки – написів, вирізьблених на кам’яних плитах, що містили державні закони, декрети, угоди тощо. Численне населення міст-держав вміло читати та писати, знали грамоту. Діти вільних громадян одержували початкову освіту, згодом у гімнасіях (залишки знайдені у Ольвії) здобували ґрунтовнішу освіту, а найзаможніші громадяни мали змогу навчати своїх дітей у Афінах, Александрії. Великого значення надавали фізичному вихованню, у нарисах тих часів згадується багато різних видів спорту: біг, метання диску, списа, м’яча, гімнастика, кулачні бої тощо.
Розвивалася наука, зокрема, до відомих вчених належить історик Сіріск, який описав історію свого міста Херсонеса, філософи Біон Борисфеніт, Смікр та Сфер Боспорський.
Надбанням античного містобудування стала розробка прямокутного планування міст та наявність великої кількості колонад різноманітного призначення – стої, портики храмів. Міста оточували фортечними мурами та вежами. У 5-4 ст. до н.е. набуває поширення будівництво культових споруд, зокрема храмів та вівтарів (храм Аполлона у Ольвії, храм у Пантікапеї). Високого рівня досягло декоративне оформлення поховальних споруд – склепів (зокрема, склеп Деметри у Пантікапеї).
Високу мистецьку цінність становлять надмогильні пам’ятки – стели, велику роль відігравало пластичне мистецтво. Скульптури в основному створювались із мармуру та вапняку, їх завжди фарбували, розписуючи брови, очі, губи, волосся та одяг. Великі за розміром статуї встановлювали як у храмах (Діоніс, Афродіта, Геракл з Пантікапеї), так і на відкритих площах (статуї левів з Ольвії).
Чільне місце займав театр, зокрема, збереглися відомості про театри Ольвії, Боспора та Херсонеса (єдиний частково розкопаний). Музичне мистецтво асоціювалось з такими музичними інструментами: ліра, кіфара, арфа, флейта, сурма, труба, орган. Сольний і хоровий спів був невід’ємним атрибутом численних свят. Глибока культура Північного Причорномор’я мала значний вплив на сусідні племена, які проживали в цей час на теренах України, зокрема слов’янські.
.Ще на межі ІІІ – ІІ тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виділяється германо-балто-слов’янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов’янської історії. У праці візантійського автора Йордана «Гетика» у 4 ст. існувало три групи слов’ян: венеди (у басейні Вісли), анти (у Подніпров’ї), склавіни (у Подунав’ї). Прокопій Кесарійський підтверджує поділ слов’ян у 4 ст. на антів та склавінів.
Держава антів проіснувала з кін. 4 до поч. 7 ст. і пала під навалою тюркських племен аварів (обрів), однак згодом вони звільняються з-під влади завойовників. У процесі розселення на Балкани анти змішуються зі склавінами, і надалі вже відомі під назвою «слов’яни». Серед східних слов’ян, які проживали на теренах України, формуються племінні союзи. Так, автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці: поляни (правий берег Дніпра), сіверяни (над Десною та Сеймом), древляни (між Тетеревом та Прип’яттю), дуліби, або бужани (вздовж Західного Бугу), уличі (між Дністром та Південним Бугом), тиверці (між Південним Бугом та Прутом), білі хорвати (на Прикарпатті) та ін.

11. Особливості та характерні риси Черняхівської та Зарубинецької культури східних слов’ян.
Найяскравіше творчий геній давніх слов’ян на території України виявився у зарубинецькій та черняхівській культурах. Зарубинецька культура (2 ст. до н.е. – 2 ст. н.е.) – це історико-культурне явище, феномен якого пов'язаний з відкриттям знаменитого українського дослідника В.Хвойки в могильниках біля с. Зарубинці, що на Київщині. Загалом охоплює райони Полісся та Середнього Подніпров’я. Зарубинецькі поселення групувалися в кількості 10-15, розміри поселення – невеликі – до 2 га., оточені оборонними спорудами – земляними валами. Житло споруджувалось квадратної форми, з каркасно-глинобитними стінами та вогнищем у центральній частині. Житла належали невеликій родині із самостійним господарством, біля жител споруджувались ями-погреби. В забудові поселень зарубинців спостерігається низка найголовніших елементів – планування, розміщення житлових та господарських споруд, культових місць тощо. Серед поховальних ритуалів поширеними були обряди трупоспалення (ямні та урнові). Особливістю було те, що зарубинецькі могильники були розташовані на високих пагорбах. Зарубинецька культура репрезентується прикрасами з язичницькою символікою – амулетами, що підвішувалися на шию або носилися в торбинках. Їх виготовляли з металу, кістки, каменю і глини. Характерними були шумові підвіски, з яких складалися намиста, куди входили металеві дзвіночки, різноманітні кільця, ланцюжки, які повинні були відганяти злих духів.
Черняхівську культуру (2-5 ст.) біля с. Черняхове на Київщині також вперше дослідив В.Хвойка. Черняхівці мали тісний зв'язок з Прибалтикою та містами Північного Причорномор’я.
Серед черняхівських поселень трапляються достатньо великі, довжиною до 1,5 – 2 км. На поселеннях відкривають рештки різнотипних жител – наземних, одно- і двокамерних, з глинобитними стінами. Поблизу розміщувались господарські споруди – повітки, ями, погреби, а також виробничі комплекси – гончарні горни, залізоплавильні печі, різноманітні майстерні. Могильники були зазвичай великі, біритуальні – з обрядами інгумації (поховання з північною та західною орієнтацією) та кремації (ямні та урнові трупоспалення). На високому рівні знаходилося ювелірне ремесло: фібули, пряжки, намисто, гребені, підвіски, браслети, шпильки тощо, відомі знахідки ливарних форм. Поширеними стали прядіння, ткацтво, деревообробка та ін. Велика кількість керамічних виробів засвідчує про високий рівень гончарства, зокрема, з використанням гончарного круга. У черняхівців появилась нова галузь виробництва – виготовлення жорен. Відомі сакральні споруди малих та великих форм: антропоморфні стели, ідоли. При оздобленні виробничих, культових предметів широко використовувалася символіка.

 

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-22; просмотров: 3293

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...