У храмовому будiвництвi Подiлля XVIII-XIX столiття вирiзнилось два типи церковних споруд - тризрубнi одноверхi та тризрубнi триверхi. Хрестовоздвиженська церква 1799-1801 рокiв у м. Кам'янець-Подiльському Хмельницької обл. є одним iз кращих зразкiв тризрубних одноверхих храмiв Захiдного Подiлля. Композицiйною домiнантою храму є квадратний у планi середнiй зруб - нава зi стрiмким восьмигранним наметовим верхом на невисокому восьмерику. Значно меншi також квадратнi в планi рiвновисокi зруби бабинця i вiвтаря мають плоскi стелi й покритi двосхилими дахами з фронтонами. Широке пiддашшя, пiдтримуване випусками вiнцiв зрубу, посилює монолiтнiсть об'єму споруди, створює ритм горизонтальних членувань, узгоджений з пропорцiйним устроєм форми храму.
Одним iз найдавнiших i найвиразнiших традицiйних храмiв Схiдного Подiлля є тризрубна триверха Покровська церква 1700-1702 рокiв у с. Лозова Вiнницької областi. Зруби бабинця, нави та вiвтаря квадратнi в планi, завершуються восьмигранними наметовими покриттями на восьмериках iз двома заломами. Розлоге пiддашшя на фiгурних кронштейнах обiймає нижнiй ярус зрубiв, пiдкреслюючи горизонтальний ритм розчленувань верхiв, iз яких у загальнiй композицiї видiляється за обсягами середнiй. До характерних зразкiв дерев'яного храмового будiвництва Схiдного Подiлля вiдноситься й тризрубна триверха церква св. Миколи у м. Вiнницi (1746 р.). Традицiйнi храмовi споруди Середньої Надднiпрянщини спорудженi за тими ж планувально-просторовими та конструктивними вирiшеннями, що й бойкiвськi. Однак на вiдмiну вiд бойкiвських церков з великою кiлькiстю горизонтальних членувань, у надднiпрянських виявляється передусiм вертикальна композицiя завершень. Для регiону характернi тризрубнi триверхi частiше з гранчастими в планi зрубами бабинця, нави та вiвтаря, хоч зустрiчалися й хрещатi п'ятизрубнi п'ятиверхi, як, наприклад, знищений у 1980 роцi Миколаївський собор Медведiвського монастиря на Черкащинi.
Однiєю з найхарактернiших i найвиразнiших храмових споруд регiону була Георгiєвська церква 1753 року в м. Тараща на Київщинi, знищена в 30-тi роки ХХ столiття. Її високi гранчастi зруби бабинця, нави та вiвтаря завершувалися трьома восьмигранними верхами, з яких двозаломний середнiй був масивнiший i вищий, а бiчнi - однозаломнi, композицiйно пiдпорядкованi середньому зрубу.
Близькою за характером пластичного вирiшення до колишнього храму в м. Таращi є церква св. Параскеви П'ятницi (1742 р.) з с. Зарубенцi Черкаської обл., перевезена та реставрована в 70-тi роки минулого столiття в експозицiї музею просто неба в м. Києвi.
Деревяні церкви Карпат.
Охопити своєю увагою всі храми навіть одного, Західного регіону, непросто. Тому зупинимося на проекті спільної транскордонної співпраці “Дерев’яні церкви Карпатського регіону”, її мета – внесення найбільш цінних пам’яток дерев’яної сакральної архітектури в Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Основний тип карпатських храмів – тризрубний або триклітний. Обов’язковою ознакою храмів є опасання – своєрідний навіс, що широким поясом охоплює споруду на невисокій висоті та слугує захистом від сонця та непогоди. Найстаріші церкви збудовані за допомогою сокири, без пили й рубанка. При цьому робота відрізнялася точністю та чистотою виконання. Елементи конструкції, наче кістки в живому організмі, мудро скріплені в одне ціле.
Традицiйний гуцульський храм - це п'ятизрубна, хрещата у планi, одноверха споруда. Центральний зруб квадратний у планi, однiєї ширини з бабинцем i вiвтарем або розширений, завжди вiнчається восьмигранним наметовим верхом на баранi. Боковi рамена хреста перекриваються коробовими склепiннями та покриваються двосхилими дахами. З метою захисту нижнiх вiнцiв зрубу вiд намокання навколо споруди влаштовується широке пiддашшя. За цiєю схемою у XVIII-XIX столiттях на Гуцульщинi було створено чимало варiацiй храмових споруд.
Найдосконалiшою щодо пропорцiй є церква Рiздва Богородицi у смт. Ворохтi. Храм був побудований у 1615 роцi у с. Яблуниця Івано-Франкiвської областi. У 1780 роцi його перенесли у Ворохту. Церква п'ятизрубна, хрещата у планi, одноверха. Центральний квадратний зруб високий, звужується доверху, переходить у восьмерик i вiнчається наметовим покриттям. Майже рiвновеликi рамена просторового хреста поступаються центральному зрубу за висотою i завершуються двосхилими дахами з фронтонами. Всю споруду оперiзує розвинуте пiддашшя, оперте на кронштейни, утворенi випусками вiнцiв зрубу.
Значних успiхiв у спорудженнi храмiв досягли бойкiвськi будiвничi. На Бойкiвщинi набули поширення тризрубнi триверхi храми. Розвинутi завершення зрубiв у формi численних заломiв - характерна ознака бойкiвських дерев'яних церков. Найдовершенiшим зразком бойкiвських храмiв є Миколаївська церква з с. Кривки, споруджена 1763 року. У 1930 роцi будiвлю церкви перенесли до м. Львова. Миколаївська церква тризрубна, нава та вiвтар квадратнi в планi, бабинець наближений до квадрата. В композицiї об'ємiв домiнантна роль належить центральному зрубу, який завершується восьмигранним наметовим покриттям з чотирма заломами. Боковi зруби вiнчають восьмиграннi завершення з трьома заломами. Над бабинцем влаштована галерея. Широке пiддашшя та каскад уступiв верхiв створюють ритм горизонтальних членувань, виявляють пластику форм, не порушують загальну композицiйну цiлiснiсть всiєї споруди.
Своєрiдною об'ємно-просторовою структурою та пластикою форм характеризуються пам'ятки храмової архiтектури лемкiвської школи. I хоч iсторико-етнографiчний регiон Лемкiвщини охоплює невелику територiю на пiвночi Закарпаття, однак ареал традицiй храмового будiвництва лемкiвської школи поширюється майже на все Закарпаття.
Лемкiвськi церкви двозрубнi, тридiльнi; бабинець i нава в них однiєї ширини, а вiвтар - вужчий. Над бабинцем височiє вежа каркасної конструкцiї. Вiдповiдно для храмових споруд характерна динамiчна композицiя об'ємiв у напрямку схiд-захiд.
Розглядаючи лемкiвський тип храмiв, Г. Логвин та iншi дослiдники подiляють їх на двi групи [15]. До першої групи вiдносяться храми, в яких нава та вiвтар мають чотириграннi наметовi завершення з однимтрьома заломами. Храмовi споруди лемкiвської школи другої групи також двозрубнi, тридiльнi. Але, на вiдмiну вiд попереднiх, середнiй та схiдний зруби, вiдповiдно нава та вiвтар, перекритi коробовими склепiннями i завершуються стрiмкими дахами. Висока каркасна вежа над бабинцем тут також домiнує в композицiї об'ємiв i надає спорудi динамiчного розвитку. Одним iз найдосконалiших храмiв лемкiвської школи, що вiдноситься до першої групи, є Михайлiвська церква з с. Шелестове, споруджена у 1777 роцi. У 1927 роцi її перенесли до м. Мукачевого, а у 1976 роцi - до Закарпатського музею народної архiтектури та побуту у м. Ужгородi. За планувально-просторовою структурою храм вiдноситься до двозрубних, тридiльних, триверхих. Вiвтар та нава квадратнi в планi i завершуються наметовими верхами з заломами: над навою - три, а над вiвтарем - два. Над бабинцем, що однiєї ширини з навою, височiє вежа з пiдсябиттям iз чотиригранною барокового характеру банею над ними.
Бабинець i наву оперiзує розвинуте опасання на рiзьблених стовпах, що поєднується з дахами бабинця i вiвтаря. До цього типу вiдноситься й Покровська церква (1792 р.) з с. Плоского, що нинi знаходиться в експозицiї Державного музею народної архiтектури та побуту в м. Києвi.
До другого типу храмiв лемкiвської школи вiдноситься цiла низка храмiв, зокрема, Миколаївська церква (1428 р.) у с. Середнє Водяне, Миколаївська церква (1470 р. XVI-XVII ст.) у с. Колодному, храми в селах Крайниковому, Сокиринцi, Новоселицi, Даниловому, Олександрiвцi та iн. Миколаївська церква в с. Колодному двозрубна тридiльна; нава та бабинець однакової ширини, а вiвтар вужчий. Нава та вiвтар перекритi коробовими склепiннями i завершуються стрiмкими дахами. Над бабинцем пiднiмається висока каркасна вежа з пiдсябиттям. На другому ярусi бабинця влаштована вiдкрита галерея з виходом на хори. Із захiдної сторони до бабинця прибудована галерея на рiзьблених стовпах. На рiвнi бокових заломiв основного зрубу влаштоване широке пiддашшя, яке плавно переходить у покрiвлю вiвтарної частини та зливається з галереєю перед бабинцем.
Деревяні церкви Галичини.
Галицькi храми, як правило, тризрубнi триверхi. Характеризуються розмаїттям архiтектурно-пластичного вирiшення, що досягається передусiм за рахунок варiантностi форм зрубiв, якi в планi можуть бути квадратними чи прямокутними; зi зрiзаними кутами - гранчастi або ж складати певну комбiнацiю квадратних чи гранчастих. Завершення шоломоподiбнi, у бiльшостi випадкiв восьмерики на четвериках з мало вираженими одним чи двома заломами. Галицькi церкви мають розвинутi опасання або пiддашшя та суцiльне покриття дахiв i стiн гонтом.
Церква св. Параскеви в с. Креховi - один iз найдосконалiших за пропорцiйним устроєм храмiв галицької школи. За планувально-просторовим рiшенням - це тризрубний триверхий храм, де центральний квадратний у планi зруб ширший та вищий квадратного бабинця та п'ятистiнного вiвтаря. Усi три зруби вiнчаються восьмигранними наметовими покриттями шоломоподiбної форми на восьмериках, з яких центральний вищий i масивнiший. По периметру всю споруду оперiзує розвинуте пiддашшя на кронштейнах. До визначних храмових споруд галицької школи вiдносяться церкви св. Юрiя i Здвиження Чесного Хреста в м. Дрогобичi та багато iнших споруд. По периметру церкви із колод споруджують стіни заввишки переважно до 2 метрів. По периметру всього храму роблять піддашшя для захисту церкви від дощу та снігу. Піддашшя завширшки понад півметра вмонтовують на вертикальній площині під кутом від 15° до 50°. Часто під піддашшям розміщувались лави для відпочинку. Вище піддашшя стіни зберігали свій периметр та форму, проте стіни бабинця та вівтаря мали меншу висоту від стін нави. Зазвичай 1 метр вище від піддашшя будували дах бабинця та вівтаря. У церквах Галичини чотирикутна форма даху переходила у восьмикутну і утворювала купол. Так само і у наві, проте висота купола більша. Церква Різдва Пресвятої Богородиці (Хотинець); Михайлівська церква 1697 pоку, село Кути; Церква з села Кривка Турківського району; Церква з села Кривка Турківського району; Церква Чесного Хреста, мicто Дрогобич; Церква БогоявленняГосподнього 1693 року, с. Кугаїв; Церква св.Василя XVIст.,село Черче; Церква св. арх. Михайла 1754 року, мiсто Комарно.
|
