Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Лекція 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки.Лекція 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки. План лекції
Сутність перехідної економіки. Невідповідність між економічним устроєм держави та існуючими потребами розвитку суспільства спричинює явище, яке традиційно прийнято кваліфікувати як економічна криза, визначальною рисою якої є економічна деградація – процес руйнування національної економічної системи, що відзначається різким зниженням промислової, комерційної, інтелектуальної, інвестиційної та інших видів економічної діяльності, глибоким спадом обсягів національного виробництва, посиленням інфляційних процесів, високим рівнем безробіття. Єдино можливим шляхом подолання економічної кризи є перехід до іншої, якісно ефективнішої форми економічної системи. Період цього перехідного стану характеризується становленням та функціонуванням особливого типу економічних систем, відомого в економічній літературі під визначенням перехідні економічні системи. Таким чином, перехідним процесом в економіці вважається процес, у якому одна економічна система перебуває в стадії формування, а інша – в стадії розпаду. Перехідна економіка – це тимчасовий стан національної економіки, за якого вона переходить від однієї до іншої економічної системи у процесі здійснення реформ. За своїм характером ці економічні системи слід трактувати як змішані, оскільки вони у своїй внутрішній структурі ще зберігають значний вміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають рис та ознак тієї нової системи, до повної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідні (трансформаційні) економічні системи – це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів. Аспект цивілізаційного процесу: 1) від неоліту до бронзового віку; 2) від бронзового до залізного віку; 3) від залізного до передіндустріального віку; 4) від передіндустріального до індустріального віку; 5) від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку. Аспект формаційного процесу: 1) від первісного до рабовласницького ладу; 2) від рабовласництва до феодалізму; 3) від феодалізму до капіталізму; 4) від капіталізму до соціалізму; 5) від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо). У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжу є нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу. Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності. Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства. Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільністю. Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці). Зміст перехідної економіки – формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархії підсистем та системи як цілого. Основні етапи трансформації 1. Етап безпосередньої трансформації,на якому відбувається «прорив форми, подолання адаптованості відтворювального процесу, його порогових значень». Характерними рисами етапу є функціональна криза, стрімке збільшення різних форм деструктивної поведінки усіх суб'єктів відтворювального процесу, загострення соціальної напруженості, значні порушення системної рівноваги. 2. Етап інтерформації – «етап нестійкого та невизначеного стану, співіснування між формами». На цьому етапі значно зростає потреба у взаємодії держави із найбільш мобільними силами суспільства, оскільки саме від них залежать визначення нової парадигми розвитку, його стратегічних цілей, заміна старих і створення нових інституціональних форм, які б забезпечили нову якість економічного та соціального відтворення. 3. Етап інтоформації – «період набуття нової стійкості, нової форми». Такий етап переходу характеризується набуттям системою елементів цілісності, отже домінуванням якісно нової системи господарювання, мотивації, соціальних зв'язків тощо. 4. Етап посттрансформаційного стану – час, коли визначається «здатність нової системи охопити усі ланки відтворювального процесу, надати йому цілісності та стійкого самовідтворювального руху відповідно до нової мети розвитку». На цьому етапі, на думку вчених, повинна відбутися надзвичайно важлива для подальшого розвитку подія — переорієнтація якісних ресурсів від ядра до периферії, що дасть змогу утворити однорідний технолого-економічний простір, забезпечить цілісність відтворювального процесу, однаковий ритм господарської діяльності в усіх сферах та ланках економічного життя, конструктивну поведінку усіх суб'єктів господарювання. У разі неспроможності з боку суспільства забезпечити таку системну переорієнтацію, економіка не отримує ефективних самовідновлюваних джерел руху, і процес відтворення відбуватиметься на основі позаекономічних примусових чинників. Такий стан означає не що інше, як незавершеність трансформаційного циклу, отже постійну стагнацію економічного та суспільного життя, зростання державного втручання у процеси управління відтворювальним циклом, до того ж у «ручному режимі», що, безперечно, веде до зростання усіх видів суперечностей у метасистемі, значного збільшення витрат для досягнення бажаного результату, постійного програшу у відносинах з іншими державами на глобалізованому економічному та політичному полі. До речі, саме наслідками неспроможності швидкого переходу до системних перетворень в економіці та суспільстві, від стадії прориву до етапів інтоформації та посттрансформації, можна пояснити відставання нашої держави у забезпеченні цілісного й ефективного функціонування ринкової системи господарювання в країні, системних соціальних перетворень на основі дедалі більшої зацікавленості переважної більшості населення у високопродуктивній і результативній праці, відсутність дієвих механізмів соціального партнерства, органічно притаманних країнам Європейського Союзу. Становлення фондових ринків. Формування фондового ринку в постсоціалістичних країнах відбувалося у процесі приватизації державного майна. Під фондовим ринком необхідно розуміти частину фінансового ринку як систему економічних відносин з приводу випуску, розміщення, купівлі-продажу акцій, інших приватизаційних і похідних цінних паперів. Фондовий ринок розвивається разом із розвитком приватизаційних процесів, «живиться» процесами приватизації майна державних підприємств, землі, житлового фонду. В Україні розвиток фондового ринку розпочався на початку 1990-х років з прийняттям відповідних законодавчих актів: Закону Української РСР від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери та фондову біржу», Законів України «Про господарські товариства», «Про інвестиційну діяльність», «Про приватизацію майна державних підприємств». В обіг було випущено такі види цінних паперів: облігації державної внутрішньої позички, акції трудових колективів тощо. Але оскільки державні цінні папери, акції створених тоді закритих акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю не могли вільно обертатися на ринку, ринок цінних паперів реально не сформувався, хоча можна стверджувати, що перший етап становлення фондового ринку (початок 1990—1995 pp.) став поштовхом для подальшого його розвитку. З поширенням процесів роздержавлення і приватизації з 1995 р. розпочався новий, другий етап розвитку фондового ринку України. Цей другий етап розпочався з прийняттям Указу Президента України «Про заходи щодо введення до оборотних засобів іменних приватизаційних майнових сертифікатів» від 27 грудня 1994 p., згідно з яким приватизація здійснюється за допомогою депозитних рахунків або у готівковій формі — іменними приватизаційними майновими сертифікатами. Для організації продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які почали виникати у процесі приватизації, створювалися центри сертифікатних аукціонів. Приватизація державних підприємств в обмін на видані державою майнові сертифікати створювала ілюзію, ніби в Україні формується народна економіка, бо здавалося, що кожен стає рівноправним власником відчуженого державою майна. На практиці майновий сертифікат вартістю 15—20 дол. не робив його власника власником підприємства. Власником підприємства може реально бути особа, яка володіє паєм (акціями) вартістю щонайменше 10 тис. дол. Крім того, приватизаційний сертифікат був неподільним і тоді, коли на сертифікатному аукціоні вартість акцій встановлювалася на рівні вартості, яка відрізнялася від приватизаційного сертифіката (ПС), то при оплаті акцій частина вартості ПС залишалася нереалізованою. На сертифікатні аукціони виставлялися пакети акцій, які не перевищували 20—30 % статутного капіталу підприємства, що приватизувалося. Ось чому для володіння контрольним пакетом акцій інвестор змушений був купувати ту частину, якої йому не вистачало, за грошові кошти. Однак до продажу за грошові кошти на Українській фондовій біржі виставлялися найменш привабливі об'єкти. Хоча торги на сертифікатних аукціонах і було оголошено конкурсними, фактично різні категорії покупців опинялися у нерівних конкурентних умовах. Сертифікатна (паперова) приватизація в Україні привела до зменшення державної власності, створила лише ілюзію народної власності, не утвердила нового ефективного власника, не забезпечила надходження коштів до державного бюджету і нормального розвитку ринку цінних паперів як фінансового інструмента перерозподілу ресурсів в економіці країни. У зв'язку з необхідністю розв'язання назрілих економічних проблем, передусім проблеми максимізації доходів державного бюджету від приватизації, в Україні почався третій етап (з 1998 р.) — етап грошової приватизації, який привів до розвитку і розширення вітчизняного ринку корпоративних цінних паперів. Якщо до 1998 р. частка операцій з цінними паперами була незначною, то після 1998 року характерним для розвитку фондового ринку України було збільшення питомої ваги операцій з цінними паперами і зменшення частки інших операцій. Відзначимо характерні риси українського фондового ринку на початку XXI століття. По-перше, широко розвинута практика нових випусків акцій підприємствами з метою об'єднання кількох підприємств, поглинання підприємств, перерозподілу прав власності між засновниками. Як свідчить економічне життя в Україні, акції на фондовому ринку можна вважати ліквідними лише умовно. Найпопулярніші акції мають «Укрнафта», «Київенерго», «Дніпроенерго», «Донбасенерго», «Західенерго», тобто на фондовому ринку лідирують акції енергетичних і нафтових компаній. Це насамперед пов'язано з тим, що українські енергетичні компанії є природними монополіями, а монополістом у сфері нафтовидобутку є ВАТ «Укрнафта». По-друге, практика залучення коштів у корпоративний сектор за допомогою боргових зобов'язань в Україні майже не використовується. Ринок облігацій значно відстає у своєму розвитку від ринку акцій. По-третє, існує важлива проблема із залученням реальних довгострокових інвестицій. Оскільки основна частка українських громадян все ще залишається малозабезпеченими, то їх інвестиції є короткостроковими. Оскільки багатий вітчизняний інвестор вкладає гроші у цінні папери лише за умови отримання повного контролю над підприємством, то без іноземного інвестора уявити собі стабільний економічний розвиток неможливо. Особливість українського (і в цілому пострадянського) ринку цінних паперів у тому, що іноземний капітал на пострадянському фондовому ринку є вітчизняним, вивезеним за кордон. Капітал справді іноземного походження поки що не ризикує потрапити на фондовий ринок пострадянських держав через низьку ліквідність цінних паперів у цих державах, високий ризик інвестиційних вкладень, недосконалий правовий захист майнових прав іноземних інвесторів. Система офшорних компаній, як характерна особливість пострадянського розвитку, вимагає окремого розгляду. Під час створення офшорної компанії її акціонерами записуються не реальні власники, а юристи, які реєструють такі компанії. У цьому разі неможливо довести, що громадянин України є власником офшорної компанії. Через офшорну компанію її реальні власники купують акції українських підприємств, що дозволяє уникнути зазначення реального власника акцій у реєстрі акціонерів та сплати податку на прибуток з дивідендів, прибуткового податку на продаж акцій. Дивіденди і прибуток від продажу акцій належать офшорній компанії або вкладаються в який-небудь бізнес в Україні без оподаткування. По-четверте, крім офшорних компаній, реалізація прав власності відбувається через холдинги, трастові компанії тощо. Холдинг — це материнська компанія, яка управляє дочірніми компаніями через володіння контрольними пакетами акцій. Метою створення холдингів в Україні було приховування механізму перерозподілу прав власності. Через холдинги відкривався доступ до управління акціями дочірніх підприємств, які перебували в державній власності. Пакети акцій таких підприємств вносилися до статутного капіталу холдингової компанії, але у власність держави при цьому переходили акції холдингу у розмірі 5—10 % його статутного капіталу. Крім того, через холдинги підступно залучався і приватний капітал. Акції холдингу поділялися на «голосуючі» та «безголосі». Останні продавалися на фондовому ринку, а «голосуючі» акції продавалися «адресно». За такою схемою було перетворено на холдинг Чорноморський суднобудівний завод у м. Миколаїв, де «безголосі» акції були розповсюджені серед працівників заводу. Трастові компанії держать акції за дорученням справжнього власника. Оскільки така компанія є формальним власником акцій, жодних претензій до реального власника пред'явити неможливо, навіть інформація про реальних власників є закритою. Таким чином, особливістю фондового ринку в Україні є, по-п'яте, його низький рівень прозорості. Непрозорість зв'язків ускладнює взаємовідносини всередині фінансово-промислових груп і компаній, породжує нерозвиненість акціонерного впливу банків на партнерів, майнових відносин усередині фінансових компаній та груп. По-шосте, якщо в західних країнах для підтримки фондового ринку використовується стимулююча система оподаткування корпоративних цінних паперів, то в Україні такого стимулювання немає, що не сприяє залученню додаткових коштів, реальних інвестицій. По-сьоме, для всього українського фондового ринку (як і для пострадянського фондового ринку загалом) характерним є низький ступінь капіталізації акцій. Це пов'язано з недосконалим процесом приватизації, з низьким рівнем рентабельності підприємств, з їх заборгованістю, з небажанням інвесторів вкладати гроші в цінні папери національних підприємств. Таким чином, фондовий ринок України та інших пострадянських країн, які перебувають у процесі трансформації до ринкових відносин, на початку XXI ст. характеризується низьким рівнем прозорості та ліквідності, через що він ще не став фінансовим інструментом перерозподілу ресурсів тією мірою, якою потребує розвиток економіки. Ринок акцій не став тим фінансовим механізмом, який формує фонди для реальних інвестицій. Нерозвиненість вторинного ринку цінних паперів зменшує таку важливу рису цінних паперів (передусім акцій), як ліквідність. Це у свою чергу зумовлює незначну участь цінних паперів у переливанні та перерозподілі фінансових ресурсів у державі, у залученні необхідних для розвитку економки інвестиційних ресурсів.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ
Інструментами податкового регулювання є й податкові пільги, що закріплені в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного виду податку, і стосуються об’єкта, ставки або інших складових оподаткування. Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і податковий кредит. Щодо податкової системи України, то вона поєднала в собі принципи двох податкових систем, найхарактерніших для світової практики — європейської (обкладення обороту у формі податку на додану вартість) та американської (прибутковий принцип оподатковування). Жорсткість української податкової системи визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою — ліквідації дефіцитності бюджету. Отже, в Україні від самого початку побудови нової податкової системи було взято фіскальний орієнтир. У результаті невиваженої податкової політики, неправильного розподілу доходів підприємств відбулося гальмування інноваційних та інвестиційних процесів. На превеликий жаль, у вітчизняній практиці податок використовується лише як джерело доходів бюджету. Податок виконує в Україні мобілізаційну та фіскальну функції, тоді як соціальна та перерозподільна функції залишаються осторонь регулювання економіки. Аналіз структури податків в Україні дозволяє зробити цілу низку суперечливих висновків. По-перше, в Україні за дуже короткий час створено «сучасну» розгалужену систему податків, до якої розвинуті країни йшли десятки років (податок на додану вартість у багатьох країнах світу так і не введено). Зазначимо, що ця система функціонує більшою мірою формально, а збір податків здійснюється старими адміністративно-директивними методами. По-друге, насильницький тиск податкової системи повністю придушив підприємницьку діяльність, а недотримання принципу справедливості деморалізувало економіку. По-третє, податкові органи поступово перетворюються в «каральний меч», від леза якого дедалі більше страждають в основному добросовісні підприємці, що підриває функціональне призначення податкової системи, її принципів. У загальному порівнянні прямих і непрямих податків слід зазначити зростання питомої ваги прямих податків, тоді як у західних країнах означені податки за останні десятиріччя знизились на 8—10 відсотків. Розрахунки прямого й непрямого оподаткування дають змогу зробити висновок про те, що система оподаткування в Україні є однією з головних причин бідності населення і фінансової нестійкості суб'єктів господарювання, особливо малих підприємств. За таких прямих і непрямих податків навіть найпрацелюбніший підприємець і найкваліфікованіший працівник втрачають інтерес до продуктивної праці й шукають інші можливості заробітку. Податки та зміни у податковому законодавстві є чи не єдиним інструментом наповнення бюджету. Така система оподаткування стала важливим чинником фінансової нестійкості суб'єктів господарювання. Недосконалість податкової системи впливає не тільки на надходження до бюджету, а й на поведінку підприємців та трудову діяльність усіх працюючих. Наслідками недосконалої податкової системи можуть бути й економічні пропорції в суспільстві, різного роду вияви неформальної економіки та багато інших, навіть непередбачуваних, наслідків. Так, велика ставка податку на прибуток «змушує» працюючих уникати великих відрахувань через механізм приховування прибутку. За рахунок збільшення витрат (доцільних і недоцільних) за сталої ціни зменшується величина прибутку. Тобто податок на прибуток не стимулює режиму економії витрат, а навпаки, за нашої системи безконтрольності над витратами виробництва (економічною теорією на сьогодні навіть методологічно не розроблено способи контролю за собівартістю) існують безмежні можливості до безкінечності збільшувати витрати Найгострішою проблемою для економіки України є реформування чинної податкової системи, надання їй нормального, цивілізованого характеру. Головним завданням держави під час проведення реформи має бути гарантування стабільності податкового законодавства і відображення цих гарантій у податковому кодексі. В цілому можна зробити висновок, що податкова система України ще далека досконалості. Основні недоліки чинної податкової системи полягають у: — значній заплутаності (як у теоретичному тлумаченні, так і в практичному застосуванні); —значній нерівномірності розподілу податкового тягаря через наявність великої кількості податкових пільг та існування різноманітних схем ухиляння від сплати податків; — фіскальному характері сплати податків суб'єктами господарювання; — непрозорості податкового регулювання; — високому рівні витрат на адміністрування податків. Податкова система завжди була дзеркалом гострої боротьби за перерозподіл суспільного прибутку. Податковий тягар, що лягає сьогодні на підприємницьку діяльність, повністю підриває фінансову стійкість підприємств, особливо малих та середніх. Проте податкові інструменти не можуть бути ідеальним і єдиним способом здійснення фіскальної політики. їм на допомогу приходять фінансові інструменти: державні соціальні трансферти; державні замовлення та закупівлі товарів, робіт і послуг; бюджетне фінансування (субсидування) та кредитування; гарантування позик. Підвищення ефективності фіскальної політики може бути забезпечене за рахунок удосконалення податкової політики, яке має включати: 1. спрощення системи податків, звітності та процедури сплати; 2. створення єдиних справедливих умов оподаткування для всіх; 3. ліквідацію необгрунтованих пільг і привілеїв; 4. вдосконалення механізму адміністрування та відшкодування ПДВ або повну відмову від нього, що усуне можливості для зловживань у цій сфері; 5. заборону реструктуризації або списання заборгованості суб'єктів господарювання за податками, зборами (обов'язковим платежами). Ці та інші заходи сприятимуть досягненню ефективної податкової політики, яка повинна адекватно відображати реалії трансформаційної економіки України.
Лекція 1. Основні теорії трансформаційних станів економіки. План лекції
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |