Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Індустріальне та постіндустріальне суспільство.

Згідно з інституційно­технологічним підходом до аналізу причин і сутності трансфор­мації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (X тисячоліття до н. е. — середина XVIII ст. н. е., ос­нова економіки — сільське господарство, у якому зайняте прак­тично усе працездатне населення), індустріальний (остання третина XVIII — остання чверть XX ст.) та постіндустріальний (почався в останній чверті XX ст.). У таблиці 2.1 подано порівняльну характеристику ціх періодів.

Отже, доіндустріальний сектор економіки є насамперед ви­добувним, він базується на сільському господарстві та безпе­рервно зростаючому видобутку корисних копалин. Індустрі­альний сектор має насамперед характер виробничий, він вико­ристовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний визначається як обробляючий та інформаційний.

 

Таблиця 2.1

Порівняльна характеристика періодів розвитку економічних ситем

 

  Доіндустріальне Індустріальне Постіндустріальне
Головний виробничий ресурс сировина енергія інформація
Характер виробничої діяльності видобуток виготовлення обробка
Технології праця капітал наукомістка технологія

 

Індустріальний лад, фактично означає ра­дикальний розрив із доіндустріальною епохою, він є найважли­вішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси:

Ø видобуток природних ресурсів замінюється ви­робництвом свідомо запланованих продуктів;

Ø масово зростає кваліфікації працівників;

Ø основним виробничим ресурсом стає енергія;

Ø людина виявляється здатною робити певні локальні тех­нологічні та господарські прогнози.

Індустріальне суспільство виникає у процесі та як ре­зультат розвитку попереднього способу виробництва і станов­лення капіталістичної економічної системи, на основі первісного нагромадження капіталу та індустріалізації народного господарства окремих країн і регіонів.

Індустріалізація — це процес формування у господар­стві окремих країн технологічних систем, пов'язаних із масовим застосуванням машинного виробництва, домінуванням в еконо­міці промислового виробництва.

Безпосередньою основою формування індустріального типу господарства та індустріального суспільства став промисловий переворот першої половини XIX ст. у країнах Європи (насампе­ред у Великій Британії та Нідерландах) та у США, пов'язаний із вибухом технічного прогресу, що дало змогу забезпечити розши­рене використання і відтворення технологій, заснованих на масо­вому виробництві машин і систем машин.

Унаслідок промислового перевороту не тільки виникають та стрімко розвиваються нові галузі виробництва, а й змінюються структура галузей і система залежностей у народному господар­стві окремих країн, система міжнародних економічних відносин. Аграрний сектор економіки, транспорт значно розширюють та змінюють свої функції, усе більше орієнтуючись на задоволення потреб промисловості, масовий платоспроможний попит насе­лення міст і промислових центрів.

Наслідки процесу індустріалізації:

1) перетворення країн із аграрних або аграрно-індустріальних, в індустріальні або індустріально-аграрні, де широкого розвитку набуває суспільний поділ праці, понад 60 % працездатного населення зайнято у промисловості, а головним ро­бочим органом є руки;

2) переважна частина зайнятих у промисловості та в інших ви­робничих секторах економіки індустріального господарства — наймані працівники масових професій, пов'язаних із випуском однорідної, стандартизованої продукції, розрахованої на такий же масовий стандартизований попит;

3) домінуючі галузі промис­ловості пов'язані із переробкою величезної кількості сировини та напівфабрикатів (це передусім видобувна, машинобудівна, мета­лургійна галузі, легка промисловість);

4)індустріалізація та система соціально-економічних відно­син, що забезпечує реалізацію переходу до промислового вироб­ництва в основних секторах економіки, забезпечила перетворен­ня економічної системи капіталізму у панівну систему, таку, що здатна самовідтворюватися, у цілісну систему;

5) виникнення на основі індустріалізації нового технологічного способу виробництва як масового явища у промисловості та с/г, відповідної йому системи економічних відносин створило підстави для переходу капіталістичного способу виробництва у зрілу стадію, або стадію розвитку свого життєвого циклу.

Однак недарма про індустріальне суспільство кажуть як про «суспільство димних труб», «суспільство нагромадження техніки і капіталів», яке пройшло за короткий історичний час шлях від промислової революції до перманентного кризового стану ево­люційної стагнації внаслідок руйнування механізмів саморозвит­ку. Адже монополізація економічного життя, заперечуючи демо­кратичний, конкурентний характер прийняття рішень, свободу економічної діяльності, розширюючи виробництво, водночас скорочувала (насамперед через механізми ціноутворення, у тому числі й на працю) базу попиту та споживання.

Про характер концентрації та централізації виробництва і ка­піталу в промисловості на завершальних етапах індустріалізації можуть свідчити хоча б такі факти: у США на початку XX ст. бу­ло понад 300 тис. кампаній, проте лише 3 тис. із них мали обсяг виробництва понад мільйон доларів. Однак у цих найбільших кампаніях було зайнято 30 % усіх працюючих за наймом американців, вони випускали 43 % усієї промислової продукції країни, на їх частку припадало 70 % сукупних потужностей устаткуван­ня. Подібна картина простежуванння у цей період також у Вели­кій Британії, Франції, Німеччині, Росії, Японії.

Отже, життєвий цикл індустріального суспільства вже на по­чатку XX ст. вступив у свою спадну фазу. Постійне нарощування інвестицій в економіку не забезпечувало через названі причини зростання прибутку, навпаки, тенденція до спадання граничної корисності кожної додаткової одиниці сукупного капіталу по­стійно зростала, що виявлялося у падінні середньої норми прибут­ку, темпів економічного зростання, стагнації, зростанні безробіт­тя, економічних кризах.

Потреба у якісних змінах технологічного способу виробницт­ва та його соціальної складової, у значному розширенні соціаль­ної бази технічного та економічного прогресу в рамках діючої економічної системи ставала дедалі нагальнішою.­

Постіндустріальне суспільство:

Ø це якісно нова економіка, яка базується на інформаційно-інтелектуальній технології

Ø це якісно нові умови праці і життя людей, що забезпечують всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей, інтелектуальний потенціал людини, її знання і вміння, які стають головним ресурсом

Ø це нова, вища стадія цивілізаційного прогресу, коли утверджується вільна індивідуальність, вільна особистість

З появою постіндустріального суспільства відбуваються якісні зміни у структурі суспільного виробництва, які представлені у табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Якісні зміни у структурі суспільного виробництва

 

Індустріальне суспільство Постіндустріальне суспільство
1. Основний виробничий ресурс
Енергія Інформація та знання
2. Характер виробничої діяльності
Пристосування предметів природи до потреб людей Глибока обробка предметів природи, створення нових матеріалів, які нерідко за своїми якостями перевищують природні.
3. Характер технології
Трудомістка і капіталомістка технології Науковомістка технологія і якісно нові інформаційно-інтелектуальні технології.
4. Провідна роль в процесі виробництва
Належала матеріально - речовим елементам виробництва Переходить до людини, бо саме вона є носієм інформаційно - інтелектуальної технології.

 

Виходячи з окреслених позицій, деякі вчені (наприклад, В. Іноземцев), визнаючи єдину економічну природу постіндуст­ріального суспільства, водночас вважають, що на базі постіндустріальної економіки може виникнути (і виникає) цілий ряд су­спільств, кожне з яких повинно бути охарактеризоване та відпо­відно означене не тільки й не стільки з погляду його технологіч­ної організації, як, насамперед, виходячи з найбільш важливих соціально-економічних відносин, що складаються всередині цьо­го суспільства.

У зв'язку із таким розумінням природи відмінностей сучасної господарської системи та сучасного суспільства В. Іноземцев ар­гументує тезу про дві моделі сучасного постіндустріалізма, які склалися на основі специфічних особливостей становлення сус­пільства індустріального у Європі та у Сполучених Штатах Аме­рики.

Ці особливості пояснюються насамперед різними історичними умовами становлення та розвитку капіталістичної економічної системи та капіталістичного господарства у названих регіонах:

Ø індустріальна економіка та індустріальне суспільство виник­ли у США у короткі історичні терміни, їм не передували, як це було у Європі, віки феодалізму, середньовіччя не тільки із супе­речностями соціально-економічного розвитку, а й багатою, роз­виненою культурою, у тому разі із культурою спілкування з ін­шими народами, іншими системами господарювання;

Ø у США постіндустріальний тип економіки не означав нічо­го, крім соціального порядку, який виникає після завершення, в основному, етапу індустріального розвитку; зміни у соціальній сфері, на думку дослідників, у США значно відстають від еконо­мічних перетворень, оскільки постіндустріальна економіка у ба­гатьох випадках зрослася з індустріальною ідеологією, основною метою якої були ефективність виробництва та прибуток;

Ø у Європі становлення постіндустріального типу господарст­ва безпосередньо впливає на формування постматеріальних, пад-утилітарних мотивів діяльності (наприклад збільшення вільного від роботи часу), зростає роль культурних цінностей, як основи подальшого розвитку суспільства; стимули індустріального етапу (зокрема суто матеріальні) поступово втрачають свою актуаль­ність; на перший план виходить не рівень, а якість життя;

Ø на відміну від США, у Європі досягнення інформаційної революції значно ширше використовуються у галузях соціально­го спрямування, пов'язаних із масовим «споживанням» громадя­нами культурних досягнень і спадщини власних країн, людської цивілізації загалом. До того ж, як підкреслюють дослідники, за­гальноєвропейська культура не є альтернативою національним або регіональним культурам, подібно за того, як американська культура, вільно або невільно, виявляється альтернативою рід­ним культурам (передусім культурам іммігрантів, що живуть у США).

Розглядаючи вище­згадані моделі постіндустріалізму, можна дійти висновку, що переважною осно­вою переходу до постіндустріального суспільства, є як системні зміни у технологічному способі виробництва у провідних галузях еконо­міки, так і зміни у соціальній природі, соціальному становищі людини.

У XX ст. найхарактернішою рисою розвит­ку суспільства став факт завершення автономії економіки, підпо­рядкування економічної функції соціальним цілям. Матеріальною ж основою зміни місця й ролі економіки у житті суспільства ста­ли процеси, що відбувалися саме в економіці під впливом розвит­ку НТР, стрімкого скорочення часу між науковими відкриттями та впровадженням їх результатів у виробництво, інші сфери су­спільного життя.

Система «постіндустріалізму» характеризується п’ятьма ознаками:

1) перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2) переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3) провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4) орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5) прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології».

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...