Необхідність, сутність та цілі соціально-економічної трансформації командно-адміністративної системи соціалізму.

Як вже підкреслювалося, необхідність трансформації ви­значалася тим, що командно-адміністративна система господа­рювання, яка панувала в колишньому СРСР та деяких інших країнах, характеризувалася одержавленням економіки, нероз­винутим товарним виробництвом, централізованим плануван­ням усього соціально-економічного життя. Домінуючим чин­ником у формуванні пропорцій економічного зростання була регулювальна роль держави, а товарне виробництво мало під­порядкований характер.

Якою мірою системно пов'язаними були макроекономічні структурні деформації передреформного (1985 р.) періоду, тією ж мірою системний характер мали і їхні макроекономічні наслідки, і їх вияв на макрорівні.

У період розбудови незалежної Української держави гостро постало питання про економічні реформи. Централізоване плану­вання, що складалося бюрократичною системою на тривалий пері­од як законодавчий акт і велося від досягнутого, стало економічно недоцільним, оскільки воно не відповідало швидкій зміні потреб (виробничих і особистих) і не могло забезпечувати дотримання оптимальних пропорцій відтворювального процесу, вело до кри­зи економіки. У соціальному плані воно в кінцевому підсумку означало зрівнялівку, які б новаторські елементи в нього не вво­дилися. Отже, треба відійти від централізованого планування, перейти від загального одержавлення до багатоваріантності форм власності, до розвитку підприємництва.

Аргументів, які свідчать про необхідність зміни адміністратив­но-командної системи, за радянських часів набралося достатньо, щоб не ставити під сумнів об'єктивність цього процесу. Інша річ — його часто характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. Однак це досить однобічна ха­рактеристика.

По-перше, в розвинутих країнах світу, які завжди асоціюються з ринковим господарством, вже давно функціонує не суто ринко­ва, а змішана економіка. І цього ніхто з серйозних дослідників не заперечує. По-друге, в колишньому СРСР також існувала не суто адміністративна, а змішана економіка, що включала в себе товар­но-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв'язки.

Це означає, що реальний перехід здійснюється не від адміні­стративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної, що функціонувала на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах.

Звичайно, що зміна засад — це також революційне перетво­рення, проте зовсім не таке, як демонтаж однієї системи і заміна її на нову. Спрощене розуміння сутності переходу позначається на економічній політиці та прийнятті господарських рішень.

В Україні цей перехід має свої, досить істотні, особливості. По суті, в нашій країні не існувало власної цілісної економічної си­стеми. Це була підсистема єдиного народногосподарського ком­плексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній еконо­мічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого про­дукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економіч­ній структурі, пов'язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи.

Отже, сутність трансформаційного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єди­ного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної еко­номічної системи, що функціонує на ринкових принципах.

Важливою особливістю такого трансформаційного переходу є його інверсійний характер, пов'язаний зі зміною послідовності економічних перетворень.

Класичний тип формування ринкової економіки пов'язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розви­ток індустріальної системи створює науково-технологічний базис для утвердження ринкових відносин.

Інверсійний тип ринкового трансформування — це форму­вання ринкової системи в умовах індустріального суспільства.

Директивно-планову форму зв'язку закріплено в матеріально-речовій структурі виробництва та у розміщенні продуктивних сил. Тому ринкове трансформування передбачає не тільки функ­ціональну заміну планових зв'язків на ринкові, а й структурну перебудову (в тому числі зміни в розміщенні продуктивних сил). Це завдання є набагато складнішим за функціональні зміни. Од­нак спочатку воно не було усвідомлене ні політиками, ні багатьма економістами, що ускладнювало й без того непросту економічну ситуацію.

Інверсійний характер ринкового трансформування виявляєть­ся в усіх економічних процесах. Класичний тип формування рин­кової економіки включав процеси переходу від дрібної приватної власності до крупнішої, від вільної конкуренції до олігополії, мо­нополії та різноманіття ринкових структур, від вільного ціноут­ворення до включення механізмів державного регулювання цін.

Інверсійний тип ринкового трансформування передбачає проти­лежні переходи: від загального одержавлення власності до різно­маніття її форм, від державної монополії до запровадження кон­курентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Ці особливості ринкового трансформування мають бути враховані під час аналізу його структури.

У структурі ринкового трансформування можна виокремити три основні трансформаційні потоки:

— первісне нагромадження капіталу як основоположний про­цес;

— переструктурування економіки відповідно до нових зако­номірностей її функціонування;

— соціалізацію економіки як протилежний первісному нагро­мадженню процес, покликаний пом'якшувати напруженості, по­роджені двома попередніми процесами.

Зазначені базисні цілі соціально-економічної трансформації адміністративно-командної системи соціалізму висунули перед Україною одразу кілька завдань, серед яких головними були:

— визначення пріоритетів дальшого розвитку з урахуванням активізованих і потенційних національних ресурсів та перспектив­них світових політичних і технопромислових тенденцій;

— забезпечення динаміки зростання, яка б відтворювала резо­нанс із загальносвітовою динамікою та темпом розвитку інших країн спільної з Україною цивілізаційної платформи;

— гармонізація впливів і взаємозв'язків між внутрішньою економічною і політичною підсистемами, з одного боку, та зов­нішніми чинниками — з другого, з метою пошуку «формули інституційної рівноваги», яка гарантує невпинне зростання;

— запровадження адекватної державної політики, спрямованої на активізацію пріоритетних чинників постіндустріального про­гресу та створення саморегульованих циклів інноваційного роз­витку;

— пошук адекватної методології дальшого розвитку, яка від­повідає актуальним завданням нового покоління національних реформ, кореспондується зі світовим досвідом та вдалою практи­кою «піонерів світового розвитку» і являє собою сучасний кате­горіально-інструментальний апарат для розуміння наявних про­цесів та тих, що набирають швидкості.

Однак найпершою проблемою, що виникала за спроби теоре­тико-практичного обгрунтування та концептуального узагаль­нення цих завдань, був й залишається брак адекватної сучасної парадигми, а точніше, ідеології, здатної надати достатній науковий інструментарій для теоретичної інтерпретації і практичного запровадження необхідних реформаційних заходів. По-перше, як і за умов становлення капіталізму ринкова трансформація приводить до зміни суб'єктної структури суспіль­ства, що потребує врахування інтересів нових соціальних груп у системі економічних інтересів суспільства і вироблення заходів економічної політики, спрямованих на їхню реалізацію. По-друге, на колишньому пострадянському просторі утворилися нові національні держави, зокрема Україна, що вимагало переосмис­лення національних економічних інтересів і національної еконо­мічної політики. У цьому плані особливості ринкової трансфор­мації збігаються зі специфікою становлення капіталізму, що характеризувалася зародженням нових національних держав. По-третє, трансформаційні економіки від самого моменту зароджен­ня включаються у світогосподарські зв'язки. Звичайно, в умовах глобалізації їхній рівень зовсім не той, що мав місце за станов­лення капіталізму, але й у цьому питанні неможливо не помітити спільності процесів, що відбувалися тоді і відбуваються сьогодні.