Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Формування системи найманої праці та ринку праці.У постсоціалістичних країнах в процесі ринкової трансформації формується система наймання робочої сили, з'являється ринок праці. Наявність найманої праці тісно пов'язана з існуванням капіталу, оскільки саме через наймання капітал (точніше, його власник) може залучити робочу силу до праці. Наймання праці — це письмовий чи усний договір між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб'єкта, що працевлаш-товується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду (заробітну плату). Таким чином, поява і розвиток процесів наймання праці породжує формування ринку праці у країнах з різноманітними формами власності в економіці і з ринковими відносинами. Робоча сила в постсоціалістичних країнах стала товаром, вона продається і купується, на неї на ринку праці встановлюється ціна під впливом коливань попиту і пропонування. Отже, ринок праці — це організована суспільством система наймання праці в умовах ринкових відносин і опосередкованих зв'язків між суб'єктами економіки. Це також система соціально-економічних відносин між власниками капіталу і власниками робочої сили з приводу задоволення попиту перших суб'єктів на працю певної якості й кількості, і попиту других суб'єктів на засоби існування через працевлаштування. Складові ринку праці такі: товар робоча сила в певній кількості і певної якості, ціна товару робоча сила, попит і пропонування. Ці складові мають певні особливості у країнах із трансформаційною економікою. Під впливом соціально-економічних змін у постсоціалістичних країнах, що привели до активних трансформаційних процесів, у тому числі і в галузі зайнятості, освіти, технологій, оплати праці, відбулися певні зміни в сукупній робочій силі, у зайнятості, у попиті на робочу силу і в її пропонуванні. Суть таких змін — у розширенні межі працездатності: робочу силу пропонують не лише особи працездатного віку, а й особи, молодші і старші за цей вік (особи пенсійного віку); також прагнуть працювати частково працездатні особи (інваліди тощо), жінки, які достроково повертаються до праці після перерви, пов'язаної з народженням дитини, а також особи без достатньої професійної підготовки. Розвиток ринкових відносин, наявність різноманітних можливостей працевлаштування, у тому числі і через самозайнятість, через самостійну організацію виробництва та реалізації продукції, наявність додаткових джерел заробітків і прибутків, розвиток конкуренції на ринках праці стимулює різних суб'єктів економіки активно пропонувати свою робочу силу, перетворюватися в потенційно економічно активних суб'єктів. Але розвиток ринку праці не тільки стимулює пропозицію працівниками своєї здатності до праці, а й породжує певний попит з боку працівників — власників робочої сили на робочі місця в певних галузях, регіопах на бажаних для них умовах. Таким чином, пропозиція робочої сили і попит працівників на робочі місця — взаємопов'язані процеси на ринку праці. Змінюється в сучасних трансформаційних умовах розвитку і попит на робочу силу на ринках праці. У зв'язку з появою та розвитком нових виробництв, нових галузей, пріоритетів у розвитку економіки, внаслідок структурної перебудови, яка охопила галузеві й регіональні сфери, кардинально змінився попит на робочу силу, а саме: — зростає потреба у висококваліфікованих кадрах для галузей із сучасними технологіями, для експортоорієнтованих галузей національної економіки, для фінансового сектору країни, для сектору виробничих послуг, ринкової інфраструктури, для органів державного управління; — зростає потреба у кваліфікованих кадрах для регіонів у зв'язку із необхідністю їх розвитку і спеціалізації на певних виробництвах, із подоланням негативної практики інвестування переважно столичного регіону й недостатнього фінансування інших регіонів країни; — збільшується попит на робочу силу в аграрно-промисловому комплексі країни у зв'язку із необхідністю відродження села, перетворення аграрного сектору в ефективну галузь, а також унаслідок розвитку в сільському господарстві різних форм власності, земельних і орендних відносин, різних форм господарювання. Попит на робочу силу в сучасних ринкових умовах також змінюється у зв'язку із розвитком малого і середнього бізнесу, сфери послуг. На попит також впливають процес інтеграції постсоціалістичних країн у світове господарство, розширення світогосподарських зв'язків, приплив іноземного капіталу в країни з трансформаційною економікою. Сучасний працівник, пропонуючи свою робочу силу на ринку праці, повинен бути висококваліфікованим, гнучким, мати здібність швидко орієнтуватися в нових ринкових умовах і пристосовуватися до змін на ринку, бути професіоналом у своїй галузі, мати певні моральні якості й духовні принципи (чесність, порядність, відданість справі, бажання отримувати достойну винагороду за свою працю і сприяти розвиткові національної економіки). Характерною рисою сучасного економічного розвитку є формування у постсоціалістичних країнах ефективного попиту на робочу силу, тобто створюється така кількість робочих місць, яка є економічно доцільною в певних галузях, регіонах за певних економічних умов. У нових ринкових умовах неефективні робочі місця тільки заради досягнення у країні повної зайнятості не мають права на існування. З початком ринкових реформ у постсоціалістичних країнах зі зміною попиту на робочу силу відповідно змінилася зайнятість. Відзначимо певні характерні риси зайнятості в результаті проведених у постсоціалістичних країнах соціально-економічних ринкових реформ. По-перше, кардинальні зміни в суспільстві унаслідок розпочатого переходу від командно-адміністративної до ринкової (точніше змішаної) економіки викликали скорочення попиту на робочу силу. Це є закономірний перехід від повної зайнятості у плановій економіці до ефективної неповної зайнятості в ринковій (змішаній) економіці. По-друге, скорочення попиту на робочу силу по-різному вплинуло на зайнятість у країнах Центральної та Південно-Східної Європи і у країнах СНД. Якщо в європейських постсоціалістичних країнах відбулося зниження зайнятості, то в країнах СНД зайнятість знижувалась дуже повільно. Така різниця зумовлена тим, що в першій групі країн підприємства, працюючи в нових ринкових умовах, прагнули зберегти конкурентоспроможність через скорочення надлишкової робочої сили та підвищення ефективності праці, тоді як у другій групі країн через повільну реструктуризацію підприємств, збереження фінансової підтримки з боку держави, неготовність адміністрації підприємств до болючого процесу скорочення кількості працівників, бажання збе-реїти робочі місця і не травмувати працівників, які ще не пристосувалися до конкурентних ринкових умов, скорочення зайнятості відбувалося дуже повільно на фоні значного спаду виробництва в перші роки реформування суспільства. По-третє, в європейських постсоціалістичних країнах скорочення зайнятості сприяло підвищенню продуктивності праці, пожвавленню економіки. Економічне піднесення в цих країнах навіть не викликало зростання зайнятості. У країнах СНД повільне зниження зайнятості породило такі проблеми: зниження заробітної плати, масові її невиплати, вимушена робота неповний робочий день або тиждень, вимушене надання неоплачуваних адміністративних відпусток, падіння продуктивності праці тощо. Працівники залишаються працювати на таких умовах з метою збереження хоч будь-якого місця роботи, соціального статусу, доступу до певних соціальних виплат на підприємствах. По-четверте, значне скорочення зайнятості закономірно призвело до зростання безробіття. Структурна перебудова економіки не сприяла появі достатньої кількості нових робочих місць, пропозиція робочої сили значно перевищила попит на ринку праці. Нові підприємства різних форм власності (приватні, колективно-приватні) та різних форм організації (малі, сімейні, індивідуальні і т. ін.) не змогли задовольнити попит працівників на робочі місця через нестачу капіталів, прибутків, кредитів для розширення виробництва; через податковий тиск підприємства мали обмежені можливості щодо розширення і зміцнення. Зростання безробіття мало такі специфічні для пострадянських країн наслідки: з одного боку, зменшувалася кількість економічно активного населення (пенсіонери припинили працювати, люди передпенсійного віку на договірних умовах достроково виходили на пенсію тощо), а з другого боку, працівники дедалі більше шукали вихід із ситуації безробіття через зайнятість в особистих підсобних господарствах, у незареєстрованому (тіньовому) секторі ринку праці, через гнучкі форми зайнятості. Такі «пострадянські» форми зайнятості зберігаються і в періоди економічного пожвавлення та зростання, попит на робочі місця на такому нестандартному ринку праці зростає. Оскільки «нестандартність» ринку праці є специфічним явищем для постсоціалістичних країн, не відповідає класичному уявленню про ринок праці (згідно з яким періоду економічного спаду відповідає зниження зайнятості, а періоду економічного піднесення — зростання зайнятості), то вона заслуговує на окремий аналіз. Таким чином, поруч зі стандартним ринком праці (повна зайнятість, зареєстрована діяльність, оплата праці згідно з державними законами, нормами і нормативами) існує та активно розвивається нестандартний ринок праці (див. схему).
Існування гнучкого ринку праці відіграє значну роль як для держави в цілому, так і для окремих підприємств і фірм. У масштабі всього суспільства гнучкий ринок праці пом'якшує проблему безробіття, дає можливість усім верствам населення отримувати певний дохід, не втрачати економічної активності, відчувати себе необхідними в певних галузях, зберігати соціальний статус, нормальний психологічний стан. На рівні окремих підприємств гнучка зайнятість дає можливість підприємцю безболісно регулювати кількість працівників відповідно до потреб виробництва, сприяє періодичному оновленню знань і перепідготовці працівників згідно з вимогами сучасного виробництва. Оскільки на ринку праці робоча сила являє собою товар, то як будь-який товар він має свою вартість і ціну (цінність). Ціною товару робоча сила є заробітна плата. Ринкова трансформація у пострадянських країнах викликала зниження заробітної плати, що має як об'єктивні, так і суб'єктивні причини. До об'єктивних причин можуть бути віднесені такі: зростання взаємної заборгованості між підприємствами у зв'язку із труднощами зі збутом і фінансуванням, що призвело до зростання неплатоспроможності підприємств і розвитку між ними бартерних відносин; різке падіння попиту, низький рівень продуктивності праці також негативно вплинули на рівень оплати праці; трансформаційна криза охопила економічне життя пострадянських країн і спричинила багато негативних явищ і процесів, в тому числі різке скорочення податкових надходжень до державного бюджету, що також зменшило можливості держави щодо виплат заробітної плати працівникам бюджетної сфери; інфляція 90-х років XX ст. у пострадянських державах також «з'їдала» заробітки та заощадження громадян. До суб'єктивних причин падіння рівня заробітної плати відносять: негативну практику в пострадянських країнах зі штучного стримування заробітної плати або взагалі її невиплати з метою забезпечення конкурентоспроможності продукції; помилкову політику в галузі заробітної плати (податковий прес, виплата працівникам зарплати продукцією, яку виробляло підприємство тощо). У результаті такої ситуації із заробітною платою в пострадянських країнах склалося своєрідне «замкнене коло»: помилки у трансформаційних процесах викликали падіння заробітної плати, а низький рівень заробітної плати гальмував проведення економічних реформ, оскільки від рівня оплати праці залежать бажання творчо і продуктивно працювати, податкові надходження до бюджету, платоспроможний попит у суспільстві, рівень споживання і життя, ціни, обсяги виробництва і збуту продукції вітчизняних товаровиробників, рівень зайнятості та якість життя громадян. З приводу якості життя громадян у пострадянських країнах можна стверджувати, що в 90-х роках XX ст. низька заробітна плата, зниження соціальних виплат, самоусунення держави від вирішення соціальних проблем, відмова держави від надання соціальних благ і соціального захисту населення (що було перевагою і досягненням соціалістичної системи) призвели до зубожіння переважної частини населення. Держава поступово почала відновлювати державне регулювання оплати праці, державний контроль над міжгалузевими співвідношеннями в оплаті праці, над розмірами і умовами оплати праці в бюджетній сфері, над максимальними розмірами посадових окладів керівників державних підприємств, над оподаткуванням доходів і податковими надходженнями до державного бюджету.
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |