Цілі, функції та інструменти фіскальної політики в умовах системної трансформації економіки.

По-перше, специфікою дії політичного чинника, пов'язаного із проблемами становлення державності. Досвід державотворен­ня в Україні свідчить про незавершеність і недосконалість дер­жавного законодавства, яке значною мірою не тільки не відобра­жає реалії життя, а й не сприяє формуванню правової економіч­ної культури, ідеології матеріального заохочення підприємниць­кої ініціативи, розподільної ефективності та справедливості. Не-структурованість політичної системи й державної влади (супереч­ності між законодавчою, виконавчою та судовою владою) передбачають неефективність проведення будь-якої науково об­ґрунтованої економічної політики, в тому числі й фіскальної.

По-друге, стан трансформаційних процесів в економіці. Неза­вершеність приватизації та її продовження постійно відволікає уряд та інші владні структури від виконання регулювальних фун­кцій держави зі стабілізації економіки. Мінливість та невизначе­ність форм власності спричинює й невизначеність джерел держав­них фінансових надходжень, а також механізмів прийняття рі­шень в економічній політиці.

По-третє, нерозвиненість професійного економічного мислен­ня у державного менеджменту, недостатність фахових знань що­до використання інструментів державного регулювання економі­ки робить проведення власної фіскальної політики малоефек­тивним.

По-четверте, на мікрорівні не структуризовані самі підприєм­ства (фірми) з погляду ринкової поведінки та реалізації принци­пів приватної власності (передусім акціонерної), домінують такі принципи старої системи, як затратність та розподільність. Де­формація прийняття рішень на мікрорівні роблять поведінку фірм і домашніх господарств передбачуваною з боку держави.

По-п'яте, економіка України характеризується конверсійністю та незавершеністю інституціональних процесів, тобто формуван­ням нових організаційно-правових і економічних інститутів, які є нетривкими, мінливими та незрілими, що відповідно позначаєть­ся на сталості й динамічності фінансових відносин між державою та суб'єктами господарювання. Означений чинник є основою флуктації фіскальної політики в трансформаційній економіці України.

По-шосте, перехідна економіка України на сучасному етапі є більше адміністративною, ніж підприємницькою, не подолано стереотипи старого «командно-економічного» мислення, зростає нерівність у розподілі доходів та ресурсів, що відбивається на специфіці проведення відповідної фіскальної політики в Україні.

Аналізуючи флуктацію фіскальної політики у трансформацій­ний період, необхідно враховувати як базові принципи макроекономіки, так і вищеозначені особливості перехідної економіки України. За таких умов надто важко визначитись із фіскальною політикою. Кожне прийняте рішення на рівні держави (макрорівень) не завжди досягає мікрорівня (підприємства чи громадяни­на), а якщо й досягає, то в деформованій формі. Рекомендації фа­хівців Світового банку, Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних організацій не досягають ефекту внаслідок означе­них особливостей трансформаційної економіки України.

Розрізняють такі види фіскальної політики: дискреційну, автоматичну, стимулюючу та стримувальну, які використовують з урахуванням зазначених вище особливостей.

Дискреційна, тобто безпосередня, яка здійснюється за допомогою прямих засобів впливу, у тому числі і зміни законодавства.

Автоматична (не дискреційна), яка здійснюється на основі так званих автоматичних стабілізаторів.

Стимулююча, що спрямована на підвищення ділової активності у період економічної кризи шляхом збільшення державних витрат та зменшення податків.

Стримувальна, що спрямована на скорочення споживчого попиту у період інфляції шляхом збільшення податків та зменшення державних витрат.

Це не означає, що для перехідної економіки можна використати одну з цих фіскаль­них політик. Навпаки, специфіка трансформаційної економіки України вимагає пошуку власної доктрини фіскальної політики стосовно теперішнього стану економіки.

Інструментами фіскальної політики є регулювання видатків держави, податкових надходжень та платоспроможності насе­лення. Застосування цих інструментів повинно враховувати реаль­ний стан економіки, оскільки вплив фіскальної політики на сукуп­ний попит чи на сукупне пропонування може мати непрогнозовані наслідки. Так, наприклад, в умовах, коли економіка України в 1992—94 pp. характеризувалась інфляцією попиту, Уряд Украї­ни пішов на зниження сукупного попиту шляхом зниження рівня заробітної плати, підвищення податків та зменшення видатків держави. Уряд діяв згідно з прописними істинами західних під­ручників з макроекономіки, забуваючи про один очевидний факт — економіка України не є ще не тільки ринковою, а навіть орга­нізованою з позицій нового економічного порядку.

Зазначимо, що макроекономічна теорія зіткнулася з практич­ною проблемою одночасного нашарування в економіці процесів спаду виробництва та інфляції в 90-х роках XX ст. Цим самим була спростована крива Філіппса та виникли суперечності у ви­користанні окремих теоретичних постулатів з макроекономічної політики. Так, боротьба зі спадом виробництва означає застосу­вання стимулювальної фіскальної політики, що передбачає зро­стання сукупного попиту за рахунок збільшення видатків держа­ви та зменшення податків. А боротьба з інфляцією — навпаки: застосування стримувальної, або рестрикційної, фіскальної полі­тики, тобто зниження сукупного попиту шляхом зменшення ви­датків держави та збільшення податків. Отже, можна зробити ви­сновок, що для перехідної економіки України, де домінує стагфляція, необхідно шукати специфічні методи фіскальної по­літики. Одним із можливих варіантів може бути певне поєднання двох підходів. Але при цьому слід пам'ятати, що тіньовий сектор усе ще охоплює понад 40 % ВВП і залишається визначальним чинником на шляху проведення будь-якої науковообґрунтованої та дієвої фіскальної політики.

Нагромаджений цивілізацією історичний досвід практичної боротьби з інфляцією та теоретична спадщина світової економіч­ної думки повинні були б полегшити й зменшити соціальні втра­ти економіки України в умовах трансформації. На превеликий жаль, недостатній рівень фахової економічної освіти з макроекономічної політики та політизація економічної думки стали на за­ваді результативного використання цих надбань. Сьогодні зро­стає відповідальність усіх гілок державної влади за кризовий стан економіки та проведення ефективної фіскальної політики. Крім того, економічна культура в Україні відзначається частковим несприйняттям законів функціонування ринку. Конкуренція між фір­мами та поведінка суб'єктів господарювання, спрямовані на одер­жання прибутку, суперечать традиційній практиці бюрократич­ного розподілу та привласнення доходів, отримання політичної ренти (реалізації особливих прав та інтересів політичних кіл) то­що. Назріло питання про всебічне використання досягнень світо­вої економічної думки для розумного використання податково-бюджетної та кредитно-грошової політики, а також ретельного відрегулювання фінансової системи.

Наукове обґрунтування напрямів фіскальної політики повинно зважити на сучасний стан економіки України, яка потрапила в порочне коло бідності.

Складність економічної ситуації в Україні — це такий стан бід­ності, де чинники, що протидіють стабілізації та економічному зростанню, є самопідсилювальними. Низький рівень доходів на­селения виключає можливість формування заощаджень, що у свою чергу обмежує можливість збільшення запасів національно­го капіталу, який стримує зростання суспільної продуктивності праці (продуктивної сили), наслідком чого є утримання доходів на низькому рівні.

Означений стан є визначальним для вироблення особливої економічної політики, в тому числі й фіскальної. По-перше, це означає, що для подолання бідності необхідна узгодженість дій на всіх напрямах економічної політики, всіх ланок державної влади та суб'єктів господарювання. По-друге, для досягнення ре­зультативності економічної політики необхідні заходи з одночас­ного розриву цього кола бідності в багатьох точках. Це озна­чає, що водночас необхідно підвищити платоспроможність на­селення та віднайти кошти для інвестицій або нагромадження капіталу. По-третє, потрібно пам'ятати й про поведінку суб'єк­тів господарювання, які ще не стали ринковими, тоді як в тео­ретичних концепціях економічної політики ми сприймаємо їх як такі. По-четверте, фіскальна політика має відповідати вимо­гам відкритості, доступності й інформованості, передбачливо­сті та адресності.

З огляду на вищезазначене, розірвати порочне коло бідності можна через політику державних позик, про що йтиметься далі, або шляхом «затягування поясів» та реформуванням вже діючої фінансово-бюджетної та податкової політики.

Соціально несправедлива система розподілу грошових дохо­дів між дохідними групами вказує на те, що і використання ВВП зорієнтоване переважно на інтереси лише незначної кількості на­селення, і це залишається чинником нестабільності в суспільстві. У сучасних умовах, за значної диференціації населення за рівнем грошових доходів і меншою мірою — за рівнем сукуп­них доходів, бідність стала постійним явищем українського сус­пільства. Незважаючи на те, що державними програмними документами передбачений розви­ток соціально орієнтованої економіки, за якої достатній рівень соціального захисту є необхідною умовою економічної політики, зростання бідності до сьогодні не призупинено.