Монетарна політика та особливості її реалізації в Україні.

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність ДРЕ за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика (ГКП) — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

У перехідній економіці монетарна політика повинна застосо­вуватися для збалансування фізичної і монетарної економіки, усунення нестабільності у сфері цін, досягнення відповідності між заощадженнями та інвестиціями, між чистими і валовими ін­вестиціями, між сферами виробництва і зайнятості.

Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль ГКП має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-еконо­мічної політики держави. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Суб’єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур — міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та ін.

Існують два типи грошово-кредитної політики:

1) "політика дорогих грошей";

2) "політика дешевих грошей".

Політика "дорогих грошей" реалізується шляхом зменшення грошової пропозиції для того, щоб стримувати сукупний суспільний попит у випадку загрози інфляційного зростання економіки.

Політика "дешевих грошей" здійснюється шляхом збільшення грошової пропозиції для того, щоб стимулювати сукупний суспільний попит, а отже, і виробництво у випадку економічної стагнації та спаду виробництва, тобто за умов неповної зайнятості.

Грошова емісія — це комплекс заходів НБУ стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що спричиняє збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати інфляцію.

Операції з державними цінними паперами пов’язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Внаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви та мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотній ефект настає, коли центральний банк здійснює продаж цінних паперів.

Зміна норми обов’язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Процентна політика дає змогу НБУ регулювати попит комер­ційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Національним банком України встановлюється облікова та ломбардна процентні ставки. Облікова ставка — це ціна позич­ки, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона слугує орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб’єктів ринку.

Об’єктом валютного регулювання є відповідна корекція курсу національної грошової одиниці. Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на базі принципів і методів, що визначаються Міжнародним валютним фондом і регіональними союзами, до яких входять окремі країни. Суб’єктами валютного регулювання в Україні є Кабінет Міністрів і Національний банк України.

Офіційний курс національної грошової одиниці визначається на підставі торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Нині курсова політика базується на застосуванні «плавнóго» валютного курсу.

Регулювання валютного курсу може мати на меті девальвацію або ревальвацію національної грошової одиниці.

Девальвація — це дії відповідних державних органів, що мають на меті зниження обмінних курсів валюти власної країни. Таке зниження спрямовується, з одного боку, на стимулювання експорту та споживчого попиту на внутрішньому ринку, а, з другого, — на підвищення конкурентоспроможності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов’язана з діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. Ревальвацією стимулюється товарний імпорт, приплив іноземних інвестицій.

Девальвація та ревальвація досягаються застосуванням механізмів дисконтної та девізної валютної політики.

Сутність дисконтної валютної політики полягає у зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту на позичковий капітал. Цей напрямок валютного регулювання входить до арсеналу опосередкованих методів. Підвищення процентних ставок завдяки збільшенню попиту на іноземну валюту веде до зростання її курсу; зменшення процентних ставок дає зворотний ефект.

Прямий вплив на курс національної грошової одиниці здійснюється інструментами девізної політики. НБУ здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу гривні до іноземних валют через купівлю та продаж іноземної валюти на фінансових ринках (валютну інтервенцію).

Адміністративним засобом механізму формування обмінних курсів є запровадження валютних обмежень, тобто системи правил, які регламентують права фізичних та юридичних осіб стосовно обміну валюти, а також здійснення інших валютних операцій.

За останні роки монетарна політика в Україні була до­сить нестандартною за своїми параметрами, враховувала функці­ональну незрілість грошово-кредитної системи України, яка ще не набула рис сталої грошово-кредитної системи ринкового типу; в ній ще зберігаються ознаки перехідних структур, не повністю діють закономірності ринкового саморегулювання. Це означає, що у нас не повністю працюють стандартні принципи та механіз­ми грошово-кредитної політики. Йдеться про відсутність прямої кореляції між динамікою, що характеризує пропозицію грошової маси, та динамікою цін.

Монетарна політика України звичайно ж не могла забезпечити таких результатів, які спостерігаються в європейських країнах, адже не було умов для здійснення політичних дій із корінними змінами. Однак українська економіка все-таки пройшла найниж­чу точку падіння: значно активізувалась діяльність вітчизняної переробної промисловості; незважаючи на складні умови на по­чатку 2003 р. поліпшився стан справ у сільському господарстві; подолано бюджетний дефіцит, хоча не стільки за рахунок зро­стання доходів бюджету, скільки за рахунок скорочення його ви­трат; більш-менш вчасно виплачуються заробітна плата, пенсії; спостерігається деяке випередження темпів зростання над темпа­ми інфляції; збільшуються валютні резерви країни; нормалізуєть­ся обслуговування зовнішнього боргу; відроджується інтерес іно­земних інвесторів до української економіки тощо. І найголовніше для ефективної монетарної політики є те, що в Україні, схоже, утверджується думка про минучість епохи «легких» і «шалених» грошей, розуміння того, що бізнесу необхідно звикати до нормаль­ного (5—15 %) рівня прибутковості і загальноприйнятих норм добросовісної, цивілізованої корпоративної поведінки. Можна погодитись з думкою деяких українських економістів, що голов­ним чинником цих позитивних результатів стало об'єднання грошово-кредитної та монетарної антиінфляційної політики. Важ­ливу роль відіграло й те, що нині уряд допустив деяке розширен­ня грошової емісії, забезпечивши цим необхідні передумови для швидкого подолання кризи.

Під час застосування грошово-кредитних засобів впливу на економіку слід звернути увагу на такі моменти (загальні принципи грошово-кредитної політики):

Ø застосування грошово-кредитних інструментів справляє на економіку опосередкований та загальний вплив;

Ø для грошово-кредитних інструментів характерним є часовий розрив (лаг) між їх використанням та досягненням ефекту (так, зміна динаміки грошової маси викликає зміни у динаміці цін та реальному ВВП приблизно через 3-12 місяців), тому необхідно враховувати ефект запізнення між застосуванням регуляторних заходів і реакцією на них грошово-кредитної системи зокрема та НЕС в цілому;

Ø неприпустимим є застосування різких змін параметрів грошово-кредитних агрегатів у ході регуляторних заходів, що обумовлено інерційністю економіки в цілому та грошово-кредитної сфери зокрема, оскільки це може призвести до дестабілізації грошового обігу та погіршення умов функціонування економіки в цілому у довгостроковому періоді;

Ø найдієвішим застосування грошово-кредитних інструментів є за умов надзвичайно пожвавленої, "перегрітої" економіки.

Ø враховуючи курс на інтеграцію національної економіки у світову ЕС, обов'язково необхідно узгоджувати грошово-кредитну та валютну політику.