Категории: ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Зайнятість як функція суспільного виробництва та форма відповідності пропозиції робочої сили та попиту на неї.Покращання ефективності використання людських ресурсів є стратегічним завданням подальшого розвитку світової та національної економіки. Праця — це не тільки господарський ресурс, а й найважливіший соціальний інститут, оскільки як свідома, цілеспрямована та організована діяльність вона є основою і джерелом існування людини та суспільства, становить форму самовираження і самоствердження особи й громадянина. Праця здійснюється тільки через зайнятість як окремої особи, так і певної частини населення країни певною справою. Форми, види, обсяги та результати зайнятості економічно активної частини населення залежать від того, як і яку політику зайнятості здійснює держава. Зайнятість — це суспільно корисна діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, що, як правило, дає їм дохід у грошовій або іншій формі. В широкому розумінні сучасне поняття зайнятості є певною сукупністю соціально-трудових відносин між людьми з приводу: по-перше, забезпечення населення робочими місцями; по-друге, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці; по-третє, забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Зайнятість є комплексним поняттям, що включає економічну, соціальну та демографічну сутність. Зайнятість перебуває у центрі всіх аспектів соціально-економічного розвитку. Багатство суспільства значною мірою залежить від маси праці, яка застосовується, та її продуктивності. Отже цілком виправданим, природним є прагнення держави до розширення масштабів зайнятості. За умов зниження зайнятості і зростання відповідно незайнятості та безробіття скорочуються можливості суспільства щодо збільшення національного доходу, зростає «навантаження» на працюючих, загострюються трудові відносини. Суть трансформації соціально-трудових відносин полягає у поетапній зміні механізмів, що регулюють залучення, поширення і перерозподіл ресурсу праці в економіці, формування ціни праці та інших умов його використання. За достатньо мізерний історичний відтинок часу слід здійснити перехід від методів прямого директивного регулювання сфери зайнятості до поєднання двох механізмів: ринкового та державного регулювання ринку праці. У результаті здійснюваних перетворень змінюється сама концепція зайнятості. У централізованій командній економіці вона була наповнена не тільки і не стільки економічним, скільки політичним та соціальним змістом, покликаним підкреслити переваги соціалістичного укладу. Ринкам праці колишніх соціалістичних країн, особливо колишнього СРСР, були притаманні повна зайнятість і навіть дефіцит робочої сили в більшості сфер, галузей, професій. Декларування концепції повної зайнятості оберталося для економіки такими негативами: — неефективність зайнятості, що втілена у низькій оплаті праці, надлишковій кількості робітників та їх низькій продуктивності; — орієнтація на екстенсивні чинники економічного зростання, що виявлялося у створенні нових робочих місць за фізичного та морального старіння технічної бази; — збереження елементів позаекономічного примусу до праці, підтвердженням чого були всезагальна обов'язковість працювати і, відповідно, моральна, адміністративна, а інколи, і кримінальна відповідальність непрацюючих працездатних членів суспільства. У ринковій економіці зайнятість населення є результатом взаємодії пропозиції робочої сили, попиту на неї, ціни і конкуренції. На пропозицію робочої сили, крім демографічного чинника, значний вплив справляють бажаний рівень доходів, пропозиція робочого часу та інтенсивності праці, бажання працювати за наймом чи займатись підприємництвом тощо. Попит на працю визначається обсягами залученого капіталу, обсягами виробництва і попитом на продукцію, ціною трудових послуг залежно від корисності (продуктивності) праці та конкуренції на ринку праці. Для країн, що здійснюють ринкові перетворення трудової сфери, необхідна сучасна концепція ринку праці. На відміну від класичної моделі становлення ринкових відносин у сфері зайнятості, повинні знайти обгрунтування нові концептуальні підходи до становлення суб'єктів ринку праці — власників засобів виробництва і власників робочої сили, реформування зайнятості та основних її форм з урахуванням особливостей економічної структури і своєрідності приватизації у країні. Докорінно змінюється розуміння повної зайнятості, виокремлюються понятгя ефективної та раціональної зайнятості. Повна зайнятість — це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на неї у суспільному виробництві. У макроекономічному розумінні вона може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення у робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць. Повна зайнятість не може бути 100 %-ю, тому що завжди існує певний рівень (4—6 %) добровільного безробіття. Навіть за радянських часів, коли потреба у працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6 %. Це означає, що певна кількість працездатних громадян з різних причин не працює або не бажає працювати. Раціональна зайнятість передбачає поєднання економічної та соціальної ефективності і передбачає соціально прийнятний для даного етапу розвитку суспільства рівень безробіття, урахування зростання соціальної напруги в суспільстві зі зростанням кількості вимушено безробітних, економічних можливостей суспільства щодо забезпечення для них мінімальних життєвих стандартів. Під ефективною зайнятістю розуміється такий її рівень і структура, які в даний момент забезпечують максимальну економічну віддачу від використання кожної одиниці ресурсу праці. Ефективна зайнятість розглядається з двох точок зору: економічної, як найбільш раціональне використання модельних ресурсів, і соціальної, як найбільш повна відповідність інтересам людини праці. В умовах соціально орієнтованої економіки, яка є найадекватнішим варіантом і завершенням трансформаційних процесів, повна зайнятість може бути ефективною, якщо вона забезпечує гідний дохід, здоров'я, підвищення освітнього і професійного рівня кожного члена суспільства на основі зростання суспільної продуктивної праці. Еволюція процесів зайнятості в Україні, її форм, видів, підвищення ефективності зумовлюються дією багатьох чинників, зокрема: роздержавлення власності й наступна за ним приватизація підприємств; розвиток малих та середніх форм бізнесу; зміна державних пріоритетів щодо розвитку окремих територій і галузей; нові податкова, фіскальна та інвестиційна політика; зміни демографічної структури населення; технологічний прогрес тощо. Деякі з них мали вирішальне значення на перших етапах перехідного періоду, інші — мають довготривалий характер. Так, одним з тривалих чинників є структурна перебудова економіки України, яка реалізується на територіальному, секторальному, галузевому рівнях і веде до формування нових пропорцій у зайнятості на макрорівні. На мікрорівні структурна перебудова супроводжується реструктуризацією і модернізацією виробництва, наслідками чого стають нові пропорції у структурі внутрішньо-фірмового ринку праці. У результаті структурних трансформацій посилюються процеси міжгалузевого і міжрегіонального руху робочої сили. Але водночас можуть посилитись диспропорції між якісними характеристиками робочих місць і робочої сили, що призведе до зростання частки структурного безробіття. У постсоціалістичних країнах сформувалась нова транзитивна модель ринку праці, яка характеризується низкою особливостей. По-перше, це розширення тіньової її складової. Український ринок праці, як і вся економіка, розколовся на два самостійних, незалежних один від одного ринки: • організований ринок праці, механізм функціонування якого знаходиться під впливом інститутів служби зайнятості; • тіньовий, неорганізований ринок праці, що обслуговує підприємства, які відносяться до «сірої», тіньової економіки. Перехід до ринкового типу економіки супроводжується розширенням можливостей для зайнятості економічною діяльністю в незареєстрованому секторі і розвитком неформальної зайнятості. Вона здійснюється на умовах самозайнятості або в межах дрібних виробничих одиниць, офіційно незареєстрована, законодавчо неврегульована, отже, не врахована офіційною статистикою. Масштаби сектору самостійної зайнятості ринку праці в Україні становлять від 4 до 4,5 млн осіб, з них зареєстровані становлять менш, ніж 20 % По-друге, це близька до монополістичної ринкова структура. Із основних суб'єктів попиту на ринку праці на етапі трансформаційного спаду попит формували переважно новостворювані приватні фірми, що визначає їх домінуюче становище аналогічно становищу фірми-монополіста. Крім того, посилюють рівень монополізму ринку праці такі чинники, як: надконцентрація виробництва в попередній плановій економіці, нееластичність пропорції праці, що зумовлена відсутністю об'єктивних умов для вільного територіального переміщення робочої сили — ринку житла, транспортної і комунікаційної мережі, низький рівень інституціоналізації ринку праці. Старі формальні інститути, що регулювали зайнятість у плановій економіці, ліквідовані (обов'язковий розподіл випускників вищих навчальних закладів, вимога прописки при працевлаштуванні та ін.). Нові інститути або не створені, або функціонують з низькою ефективністю (інститут прав найманих працівників, біржі праці). По-третє, зміни у розвитку продуктивних сил у напрямі від індустріальних до інформаційних технологій розширюватимуть сферу висококваліфікованої, інтелектуальної праці як безпосередньо в галузях новітнього технічного укладу, так і в обслужувальних та суміжних галузях. Розширення цього сегмента зайнятості в майбутньому справить вирішальний вплив на структуру зайнятості і розвиток освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки робочої сили. На жаль, останні тенденції динаміки зайнятості в Україні не відповідають цим вимогам. У деякому збільшенні обсягів і рівнів зайнятості, що спостерігається останні роки, випереджальними темпами зростає зайнятість осіб віком до 20 років і старших за працездатний вік. Це є непрямим свідченням зростання попиту на робочу силу низької та непрестижної кваліфікації. У складі сучасного виробничого потенціалу ще досить високою є частка працівників низького кваліфікаційного рівня (близько 36 %). По-четверте, нееластичність попиту та пропозиції праці. Загальновідомо, що попит на працю, як правило, дуже еластичний, а отже, навіть незначні зміни заробітної плати позначаються на величині попиту. Суперечлива політика в галузі оплати праці, низький рівень заробітної плати, несвоєчасність її виплати є чинниками утримання роботодавцями резерву робочої сили. Еластичність попиту на працю залежить також від похідних чинників, зокрема: легкості заміщення праці капіталом, стану ринку капіталів, попиту на продукцію, частки оплати праці в загальних витратах виробництва. Нинішній стан економіки України такий, що попит на працю набув властивості низької еластичності або навіть повної нееластичності відносно названих чинників. Низька еластичність пропозиції зумовлюється складними демографічними процесами, активізацією міграційних процесів, інертністю системи професійної та вищої освіти. Високий і постійно збільшуваний ступінь старіння робочої сили в Україні (в середньому кожна шоста економічно активна особа — старше 50-ти років) створює перешкоди для процесів її відтворення. Економіка потребує висококваліфікованих фахівців з інженерних спеціальностей, здатних реалізувати інноваційні принципи економічного зростання, але обсяги їх підготовки практично не змінюються. Одночасно триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів. За обмежених можливостей працевлаштування і низької заробітної платі близько 2 млн економічно активних громадян України працюють за кордоном. По-п'яте, стійкий характер безробіття. За даними Міністерства праці та соціальної політики України і Держкомстату, середня тривалість пошуку роботи у 2003 р. становила 9 місяців, а тривалість незайнятості — 18 місяців. По-шосте, значна диференціація зайнятості по регіонах. Так, при загальному рівні безробіття в Україні на 1 червня 2005 р. 3,3 %, по регіонах його значення коливалося від 7,0 % у Тернопільській області до 0,4 % у м. Києві. По-сьоме, низький рівень оплати праці, який зберігається навіть за умов певної економічної стабілізації. Основними закономірностями ринкової трансформації економіки України у сфері зайнятості можна вважати: —ліквідацію державної монополії на використання людських ресурсів та принципу загальної обов'язковості праці й створення умов для вільного вибору людиною сфери праці та форми економічної поведінки; — поділ економічно активного населення на роботодавців і найманих працівників з відповідними соціально-економічними функціями; — створення можливостей для самозайнятості населення в різних організаційних формах (дрібні підприємства, малий бізнес, сімейні господарства тощо), з різним рівнем ефективності й рентабельності праці; — розвиток і поширення нестандартних та гнучких форм зайнятості і вторинної зайнятості; — розвиток неформальної зайнятості, у тому числі кримінальної; — поява різних моделей поєднання форм і типів зайнятості. Ринок праці в Україні сьогодні перебуває ще і у стадії становлення. Прийняття Трудового кодексу, розвиток системи соціального партнерства, робота тристоронніх комісій — важливі кроки на шляху до його формування, проте поки що вони не дають підстав прогнозувати чи буде він гнучким, ефективним, здатним забезпечити раціональну зайнятість. Розвиток українського ринку праці, як і багатьох інших пост-соціалістичних, передусім пострадянських, країн поки ще далекий як від закономірностей основних західних моделей, так і від тенденцій, властивих більшості економік Центральної та Східної Європи.
|
|
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23 lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда... |