Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






АРХІВОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВА СИСТЕМА

Вінтонів Х. М., Пахомов В. М.

 

В-50Архівознавство: конспект лекцій. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2012. – 156 с.

 

МВ 02070855-3485-2011

 

Конспект лекцій розроблений відповідно до робочої програми навчальної дисципліни.

Призначений для підготовки бакалаврів за напрямом 6.020105 – «Документознавство та інформаційна діяльність».

 

 

УДК 930.25(075.8)

ББК 79.3я73

 

МВ 02070855-3485-2011

© Вінтонів Х. М., Пахомов В. М.

© ІФНТУНГ, 2012

 
 

ЗМІСТ

 


ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ……………….………………………………………….
ВСТУП………….…………………………………….……………………………
АРХІВОЗНАВСТВО ЯК НАУКОВА СИСТЕМА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА  
1.1. Завдання дисципліни „Архівознавство”, її структура, об’єкт, предмет, методи та принципи.....................................................................  
1.2. Джерельна база та історіографія архівознавства..………………………
1.3. Періодизація українського архівознавства………………………………
1.4. Зв'язок архівознавства з іншими галузями знань….…………………….
Перелік використаних та рекомендованих джерел………..…………………...
Питання для самоперевірки………………………….…………………………...
 
ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ АРХІВНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ  
2.1. Початки архівів в Україні. Архіви адміністративних та судових установ Литовсько-Польської доби (XV – перша пол. XVII ст.)………  
2.2. Архіви та архівна справа козацько-гетьманської України (сер. XVII – XVIII ст.)...……………………... …………………...............  
2.3. Архіви та архівна справа в Україні ХІХ– поч. ХХ ст…………………...
2.4. Архіви та архівна справа доби визвольних змагань (1917-1920 рр.)…..
2.5. Архівна справа на західноукраїнських землях у 1920-1930-х рр………
2.6. Архівне будівництво в Україні за часів радянської влади (1919-1990 рр.)……………………………………………………………  
2.7. Розвиток національної архівної справи в незалежній Україні..………...
Перелік використаних та рекомендованих джерел………..…………………...
Питання для самоперевірки………………...………….…………………………
 
АРХІВНА СИСТЕМА ТА СИСТЕМА АРХІВНИХ УСТАНОВ. НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ  
3.1. Поняття про архівну систему, мережу та систему архівних установ….
3.2. Національний архівний фонд України: склад, структура та правові засади……………………………………….  
3.3. Державний архів Івано-Франківської області: якісний та кількісний склад фондів, діяльність архіву (ДАІФО)...……………………...............  
Перелік використаних та рекомендованих джерел………..……..……..……... .сний склад фондів, діяльність
Питання для самоперевірки………………………….……………..……..……...
 
ОРГАНІЗАЦІЯ АРХІВНОЇ СПРАВИ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ. ЗАРУБІЖНА АРХІВНА УКРАЇНІКА  
4.1. Моделі організації архівної справи у зарубіжних країнах……………...
4.2. Зарубіжна архівна україніка: український та зарубіжний комплекси…
4.3. Проблеми опрацювання й передачі в Україну архівної україніки……..
4.4. Структура та діяльність Міжнародної ради архівів (ICA)……………...
Перелік використаних та рекомендованих джерел………..……..……..……...
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...
 
ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ДЕРЖАВНИХ АРХІВІВ  
5.1. Завдання, права та структура державних архівів…….……..……..…….
5.2. Виробничі підрозділи архіву та основні архівні технології…………….
5.3. Правила роботи в читальному залі архіву…………………..……..…….
5.4. Планування та звітність архівів……………………….……..……..…….
5.5. Організація документів Національного архівного фонду………………
  5.5.1. Організація документів на рівні системи архівних установ…......
  5.5.2. Організація документів на рівні архіву………................................
  5.5.3. Організація документів на рівні архівного фонду………………..
Перелік використаних та рекомендованих джерел………..……..……..……...
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...
 
ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО АРХІВНОГО ФОНДУ  
6.1. Принципи, організація та методика експертизи цінності документів (ЕЦД)………………………………………………..  
6.2. Види та діяльність експертних комісій…………...……..……..……..….
6.3. Комплектування державних архівів..…………….. ……..……..………..
Перелік використаних та рекомендованих джерел………...……..……..……..
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...
 
АРХІВНЕ ОПИСУВАННЯ ТА ОБЛІКОВО-ПОШУКОВІ ЗАСОБИ АРХІВІВ  
7.1. Поняття, види, принципи і методи архівного описування……………...
7.2. Обліково-охоронна робота архівів……………………………………….
7.3. Довідковий апарат архівів………………………………………………...
Перелік використаних та рекомендованих джерел………...……..……..……..
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...
 
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕНОСТІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ  
8.1. Особливості матеріальної основи документів та способів фіксації інформації…………………………………………...  
8.2. Технологія зберігання документів………………………………………..
8.3. Реставрація документів……………………………………………………
Перелік використаних та рекомендованих джерел………...……..……..……..
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...
 
ПРОЦЕСИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ТА КОМП’ЮТЕРИЗАЦІЇ В АРХІВНІЙ СПРАВІ. НАУКОВО-ДОСЛІДНА ТА МЕТОДИЧНА РОБОТА АРХІВНИХ УСТАНОВ  
9.1. Інформатизація в архівній справі: поняття, мета, завдання……………
9.2. Науково-дослідна та методична робота архівних установ: завдання, зміст і форми……………………………………………………  
9.3. Основні напрями і форми використання архівної інформації………….
9.4. Поняття про архівний маркетинг та архівну евристику………………...
Перелік використаних та рекомендованих джерел………...……..……..……..
Питання для самоперевірки………………………………….……..……..……...

 


ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

АРМ – автоматизоване робоче місце
ВУКОПМИС – Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини
ДАІФО – Державний архів Івано-Франківської області
ЕК – експертна комісія
ЕПК – експертно-перевірна комісія
ЕЦД – експертиза цінності документів
МАМЮ – Московський архів Міністерства юстиції
МРА – Міжнародна рада архівів
Наркомат – Народний комісаріат
НАФ – Національний архівний фонд України
НДР – науково-дослідна робота
НКВС – Народний Комісаріат Внутрішніх Справ
ОЦ – особливо цінні документи
САУ – Спілка архівістів України
СІД – спеціальні історичні дисципліни
СФД – страховий фонд документації
УД – унікальні документи
Укрдержархів – Державна архівна служба України
УНДІАСД – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства
ЦЕПК – Центральна експертно-перевірна комісія
ЦФК – Центральний фондовий каталог

ВСТУП

Метою вивчення дисципліни "Архівознавство" є формування у студентів необхідних теоретичних і практичних знань про архівознавство як галузі діяльності документно-комунікаційного циклу та набуття практичних навиків зі створення, організації, збереження та використання архівних документів. Важливою є роль архівознавства як навчальної дисципліни в підготовці документознавців, адже спеціаліст з документознавства та інформаційної діяльності потребує знань і практичних навичок роботи з усіма видами документів, у тому числі й з архівними документами.

Завдання курсу:

1) методичні: створення науково-методичного підґрунтя для ефективного використання документальних ресурсів архівних установ у пошуковій роботі фахівця-документознавця;

2) пізнавальні: ознайомлення студентів з особливостями формування та функціонування Національного архівного фонду та архівної системи України, розкриття теоретичних і практичних засад діяльності сучасних архівістів;

3) практичні: формування критичного і самостійного наукового мислення у студентів, необхідних практичних вмінь і навичок майбутнього фахівця, професійної готовності до вирішення конкретних евристичних завдань пошукової діяльності в галузі архівознавства.

У результаті вивчення дисципліни фахівець повинензнати:

1) історію архівної справи в Україні;

2) історіографію історії архівної справи в Україні;

3) систему та мережу архівних установ;

4) структуру Національного архівного фонду України;

5) класифікацію зарубіжної архівної україніки;

6) особливості організації роботи державних архівів;

7) організацію документів НАФ на рівні системи архівних установ, архіву та архівного фонду;

8) принципи та критерії експертизи цінності документів;

9) види, принципи та методи архівного описування;

10) обліково-пошукові засоби архівів;

11) умови забезпечення збереженості документів;

12) шляхи інформатизації архівної справи;

13) основні напрями використання архівної інформації;

14) архівну евристику;

15) особливості проведення науково-дослідної та методичної роботи в архівних установах;

16) україно- та англомовну термінологію з архівознавства;

17) основні нормативно-методичні матеріали та наукову літературу в галузі архівознавства.

 

Підготовлений фахівець повиненвміти:

1) здійснювати порівняльний аналіз архівознавства в системі суміжних наукових дисциплін;

2) орієнтуватись в історії становлення та розвитку архівної справи в Україні;

3) аналізувати законодавчі акти та нормативні документи, що регулюють діяльність архівних установ в Україні;

4) визначати пріоритетні проблеми формування НАФ на сучасному етапі архівного будівництва в Україні;

5) порівнювати моделі організації архівної справи у різних країнах світу;

6) висвітлювати проблеми повернення зарубіжної архівної україніки;

7) організовувати робоче місце архівіста;

8) організовувати документи на рівні системи архівних установ, архіву та архівного фонду;

9) складати описи до архівних документів;

10) формувати науково-довідковий апарат;

11) використовувати архівні фонди для науково-дослідної роботи;

12) правильно організовувати процес зберігання архівних документів;

13) визначати пріоритетні завдання інформатизації архівної справи і документальних ресурсів в Україні;

14) аналізувати діяльність українських науково-дослідних установ у галузі архівної справи та документознавства.

Курс «Архівознавство» тісно пов'язаний із загальними та спеціальними дисциплінами, які викладаються на факультеті управління та інформаційної діяльності, а саме: «Історією України», «Українською та зарубіжною культурою», «Загальним документознавством», «Управлінським документознавством», «Діловодством», «Документально-інформаційними комунікаціями», «Аналітико-синтетичною переробкою інформації».


І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

 

1.1. Завдання дисципліни „Архівознавство”, її структура, об’єкт, предмет, методи та принципи.

1.2. Джерельна база та історіографія архівознавства.

1.3. Періодизація українського архівознавства.

1.4. Зв'язок архівознавства з іншими галузями знань.

 

Ключові слова: архів, архівна справа, архівознавство, предмет архівознавства, об’єкт архівознавства, головне завдання архівознавства, методологічна основа архівознавства, методи архівознавства, принципи архівознавства, джерельна база архівознавства, історіографія архівознавства, періодизація українського архівознавства.

 

 

1.1. Завдання дисципліни „Архівознавство”, її структура, об’єкт, предмет, методи та принципи

Серед галузей науки й навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавствояк система наукових знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.

Етимологію терміна традиційно пов’язують з лат. “Archium” чи “Archivum” – спеціальне сховище актів/документів/рукописів в установі. Як зазначав польський учений Адольф Павінський у 1891 р., цей латинізм “затримався майже в усіх європейських мовах” (для порівняння: англ. Archives, фр. Archives, нім. Archiv, італ. Archivo, ісп. Archivo, польськ. Archivum). Переконливою є версія щодо походження цього терміна від давньогрецького “arche” – початок, першооснова, ознака верховенства, межа, яке стало основою для слів “archaios” (давній – тобто те, що належить до витоків, початків) та “archein” (бути першим, починати, очолювати; найвищий ступінь чогось). Вважають, що саме від основи другого слова утворилося давньогрецьке слово “Archeion”, а пізніше – латинське “Archium” (“Archivum”). Як похідне від “arche” воно вказувало на місце перебування влади, тобто на установи, що були місцем зібрання представників влади. Оскільки сховища створювалися саме в таких місцях, то словом “архів” стали називати державні актосховища.

Виникнення терміну “архів” відносять до I ст. до н.е. Він став загальновживаним для позначення місця зберігання документів державного значення і функціонував паралельно з термінами “документосховище” (III ст. до н. е.) та “актосховище” (часи візантійської імперії).

У сучасній професійній лексиці поняття «архів» має чотири основних значення (за Євгеном Старостіном):

1) соціальна інституція (спеціалізована установа), що забезпечує потреби суспільства у ретроспективній інформації через архівні документи, організовуючи їх зберігання та використання;

2) архівна установа чи структурний підрозділ установи, організації, підприємства, що здійснюють приймання і зберігання архівних документів в інтересах користувачів;

3) інформаційна система: організаційно-упорядкована сукупність архівних фондів, колекцій, документів, інформаційних технологій, довідкового апарату, баз даних тощо;

4) сукупність опублікованих відомостей з тих чи інших галузей знань (архів соціології, архів історії науки і техніки тощо).

У Законі України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» зазначено: «архівна установа, архів, архівний підрозділ, архівний відділ – це відповідно установа чи структурний підрозділ, що забезпечує облік і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснює управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства».

Архіви – скарбниці історико-культурної пам'яті народу. Відповідно до Конституції України (ст. 54): «Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами».

Відповідно до ЗУ «Про НАФ та архівні установи» архівна справа – це «галузь життєдіяльності суспільства, що охоплює наукові, організаційні, правові, технологічні, економічні та інші питання діяльності юридичних і фізичних осіб, пов'язані із нагромадженням, обліком, зберіганням архівних документів та використанням відомостей, що в них містяться».

Знання про архіви, як і самі архіви, зародилися давно, але наукового характеру вони набули в країнах Західної Європи у XVIII ст., в Росії та Україні – у середині XIX ст. На зламі XIX-XX ст. виник термін "архівістика". Спочатку його пов'язували з вивченням історії архівної справи, збиранням і зберіганням документів, а згодом до завдань архівістики почали відносити розроблення наукових основ організації роботи з документами, їх пошуку, відбору й публікації. У 20-х роках XX століття поряд з поняттям "архівістика" дедалі частіше стали вживати термін "архівознавство", який відображав не лише прикладне, а й теоретико-методологічне призначення цієї галузі знань. Оскільки архівознавство сформувалося в рамках історичної науки і виділилося в окрему галузь у процесі диференціації наук, тривалий час його вважали "допоміжною історичною дисципліною", а починаючи з 70-х років XX ст. – спеціальною галуззю історичної науки. З розширенням сфери діяльності архівів, збагаченням їх функцій та підвищенням ролі в державно-політичному, науково-культурному й духовному житті, архівознавство набуло статусу автономної наукової системи, тісно пов'язаної з історичною та іншими науками.

Архівознавство – це комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади. З цього визначення архівознавства випливає його суть як навчальної дисципліни, що сприяє підготовці фахівців для архівних установ, дає необхідні знання для істориків, правників, культурологів, філологів, документознавців, фахівців державного управління, яким у науковій і практичній діяльності доводиться вирішувати проблеми архівістики.

Предметом архівознавстваяк наукової системи є тенденції та закономірності становлення й розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів Національного архівного фонду, архівного описування, створення довідкового апарату, зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.

Об'єктом архівознавства виступають система архівних установ, їхні фонди, органи управління архівами, архівознавчі наукові центри. Серед об’єктів чільне місце посідають комплекси архівних документів, фонди, Національний архівний фонд.

З предмета та об’єкта архівознавства випливає його основна функція – розроблення теорії, історії та методики комплектування, реєстрації, зберігання документів та інформування про них.

У теоретичному осмисленні проблем, пов'язаних із предметом та об'єктом архівознавства, виробленням методів їх вирішення полягає головне завдання архівознавства.

Кожна наука, в т. ч. й архівознавство, користується своїм науковим апаратом, певними категоріями, поняттями, термінами. Поняття є способом відображення самого знання та інструментом наукового дослідження. Серед понять, якими оперує архівознавство, важливе місце займають такі як: «архівна система», «архів», «архівний фонд», «архівний документ», «архівна галузь», «система архівних установ», «архівне законодавство», «мережа архівних установ», «архівна україніка», «архівний менеджмент», «архівний маркетинг», «Національний архівний фонд», «архівна евристика», «архівіст», «архівознавець», «архіваріус» тощо.

Архівознавство стало наукою завдяки тому, що спирається на загальнонаукові й специфічні методи дослідження. Сукупність цих методів та основоположних принципів науковості, історизму, об'єктивності, всебічності становить методологічну основу архівознавства.

Розглянемо докладніше основні методи архівознавчого дослідження:

1) методи наукового аналізу і синтезу, які дозволяють досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи. Водночас за допомогою методу синтезу роблять висновки й теоретичні узагальнення;

2) історичний метод, який разом з логічним та хронологічним уможливлює ґрунтовне дослідження витоків і розвитку архівної справи, виявлення основних етапів формування архівної системи, з'ясування внеску провідних архівістів у архівну науку і практику, аналіз впливу конкретно-історичних чинників на стан і характер архівного будівництва;

3) ретроспективний та порівняльний (компаративний) методи. Перший дає змогу відштовхнутися від сьогодення і поступово зануритися в архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси й тенденції для кожного етапу архівного будівництва, закономірності розвитку архівознавчої думки. Другий уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів, модернізацію технологій їх зберігання і використання;

4) методи історичного джерелознавства: наукової евристики, класифікації й критики джерел, їх ідентифікації тощо.

Крім того в архівознавстві застосовують методи соціологічних досліджень, статистично-математичного опрацювання матеріалів із застосуванням комп'ютерної техніки та новітніх інформаційних технологій.

Усі компоненти архівознавства, насамперед історія, теорія і практика архівної справи, ґрунтуються на основоположних принципах:

1) принцип науковості застерігає від описовості, фактографічності, кон'юнктурності та заідеологізованості;

2) принцип історизму вимагає від дослідника глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, у яких розвивалась архівна справа, уникати будь-яких проявів модернізації історичного процесу;

3) принцип об'єктивності досягається лише за умови врахування всіх точок зору на ту чи іншу подію, зіставлення їх аргументації, побудови оптимальної версії;

4) принцип всебічності застерігає від упереджених схем, однобічних оцінок, замовчування подій і фактів, які "не вписуються" в авторську доктрину.

Одним із основних принципів у архівознавчих дослідженнях є принцип походження, який потребує врахування генетичних зв’язків документів із фондоутворювачем при віднесенні їх до певного архівного фонду.

Окремо слід вказати на принцип зв’язку архівознавства як наукової системи з практикою архівної справи. Цей принцип має першочергове значення для прикладних досліджень з організації архівної справи, її технології, науково-довідкової роботи архівів.

Крім загальних принципів архівознавства, слід враховувати специфічні принципи ведення архівної справи: неподільності архівних фондів, доступності архівної інформації (відкритості) та ін.

Питання для самоперевірки

 

1. Поясніть етимологію терміна «архів».

2. Дайте сучасні визначення поняттю «архів».

3. Охарактеризуйте архівознавство як галузь науки, його предмет, об'єкт та завдання.

4. Які методи і принципи формують методологічну основу архівознавства?

5. Які основні методи застосовуються в архівознавстві?

6. Дайте характеристику основним та специфічним принципам архівознавства.

7. На яких групах джерел ґрунтується архівознавство?

8. Які основні завдання історіографії архівознавства?

9. Охарактеризуйте основні етапи розвитку українського архівознавства.

10. Хто з українських учених зробив вагомий внесок у розвиток архівознавства?

11. Охарактеризуйте міждисциплінарні зв’язки архівознавства.

12. Чим зумовлена необхідність викладання дисципліни «Архівознавство» для документознавців, інформаційних аналітиків?

 

 


ОСНОВНІ ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ

Питання для самоперевірки

 

1. Назвіть основні центри зосередження документальних матеріалів у найдавніші часи та в часи Польсько-Литовської доби.

2. Охарактеризуйте архівну справу козацько-гетьманської України.

3. Дайте характеристику архівній справі в Україні ХІХ – поч. ХХ ст.

4. Які особливості формування архівів адміністративних та судових установ у Правобережній Україні?

5. Висвітліть особливості архівної справи доби визвольних змагань (1917-20 рр.).

6. Розкрийте особливості формування та функціонування архівів на західноукраїнських землях у 1920-30-х рр.

7. Чим зумовлена централізація архівної справи в Україні за роки радянської влади і яка її особливість?

8. Як відбувався розвиток архівної справи в Україні у воєнний та повоєнний періоди?

9. Назвіть визначальні риси архівного будівництва в незалежній Україні.


Питання для самоперевірки

 

1. Що Ви розумієте під поняттям “архівна система”?

2. Які архівні системи існують у світі? Визначте тип архівної системи України.

3. Назвіть основні компоненти системи архівних установ України відповідно до Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи».

4. Охарактеризуйте основні завдання та структуру центрального органу виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства – Укрдержархіву.

5. Розкрийте зміст поняття “Національний архівний фонд України”.

6. Які три складові частини виокремлюють у межах Національного архівного фонду України?

7. Дайте визначення поняттям «цінний документ» та «особливо цінний документ».

8. Які документи належать до унікальних документів? Яка особлива форма обліку передбачена для цих документів?

9. Як класифікують документи НАФ за аспектами власності?

10. Охарактеризуйте права доступу громадян до документів НАФ.

11. У яких випадках може бути обмежений доступ до документів НАФ?

12. Висвітліть історію, структуру та основні напрями роботи ДАІФО.


ЗАРУБІЖНА АРХІВНА УКРАЇНІКА

 

4.1. Моделі організації архівної справи у зарубіжних країнах.

4.2. Зарубіжна архівна україніка: український та зарубіжний комплекси.

4.3. Проблеми опрацювання й передачі в Україну архівної україніки.

4.4. Структура та діяльність Міжнародної ради архівів (ICA).

Ключові слова: державні (національні та відомчі) архіви, корпоративні архіви, приватні архіви, централізовані архівна система, децентралізована архівна система, проміжні архіви, архівна україніка, український комплекс, зарубіжний комплекс, Міжнародна рада архівів, Кодекс етики архівістів.

 

Структура та діяльність Міжнародної ради архівів (ICA)

Міжнародна рада архівів (далі – МРА) – неурядова професійна організація, яка сприяє створенню, розвиткові та використанню світової архівної спадщини. Вона об’єднує близько 1500 членів у понад 195 країнах. Організація створена у червні 1948 р. Штаб-квартира МРА розташована у Парижі (Франція). Друковані органи МРА – часопис «Comma», інформаційний бюлетень «Flash».

Головне завдання МРА: налагодження, підтримка й зміцнення зв’язків між архівістами всіх країн, професійними організаціями та іншими публічними й приватними установами, діяльність яких спрямована на зберігання, організацію й обладнання архівів; всебічне сприяння збереженню, охороні й захисту від усіляких загроз документальної пам’яті людства, організації обміну інформацією між архівістами та їх співпраці, розвитку архівної освіти, поглибленому неупередженому вивченню архівної інформації з метою розкриття складу фондів і вдосконалення процедури доступу до архівів; координація в міжнародному плані діяльності з управління архівами; співпраця з профільними міжнародними інституціями, державними й недержавними органами.

З 1950 р. МРА збирає міжнародні конгреси архівів: до 1956 р. – через три роки, з 1956 р. – через чотири. 1-й Міжнародний конгрес архівів (21-22 серпня 1950 р., Париж) затвердив cтатут МРА. З 1954 р. з ініціативи Ш. Бребана з метою поглибленого професійного вивчення проблем архівної справи відбуваються міжнародні конференції Круглого столу архівів (CITRA). У 1990-х рр. запроваджено нову форму спілкування керівників архівних установ усієї Європи – щорічні європейські саміти архівістів, які сприяють зміцненню інтеграційних процесів у європейському архівному середовищі.

Вищий орган управління МРА – Генеральна Асамблея – збирається на сесії під час роботи конгресу для вирішення питань щодо керівництва і діяльності МРА та її структурних підрозділів, проводить вибори виконкому МРА, затверджує суму членських внесків тощо. У перервах між засіданнями асамблеї радою керує виконавчий комітет. Адміністративні функції від 1963 р. виконує секретаріат з постійним штатом, який сприяє підтримці відносин між членами МРА, займається питаннями співробітництва зі спорідненими установами та іншими міжнародними і міжурядовими організаціями, зокрема ЮНЕСКО, Радою Європи, Міжнародною федерацією бібліотечних асоціацій та установ, Міжнародним центром з дослідження збереження та реставрації культурних цінностей.

МРА має регіональні відділення в усіх частинах світу. Україна є членом МРА від 1956 р.

1964 р. до статуту МРА, згідно з рекомендаціями Вашингтонського конгресу з розвитку регіонального співробітництва архівістів, було внесено зміни, які сприяли створенню 13 регіональних організацій за межами Європи. Наприклад, «SARBICA» – союз країн Пд.-Сх. Азії; «ARBICA» – союз арабських країн; «CARBICA» – союз країн Карибського моря; «ALA» – союз країн Латинської Америки; «WARBICA» – союз країн Зх. Африки; «EURASICA» – союз країн Євразії, в т.ч. України.

У 1975 р. вперше у Києві відбулася 16-та Міжнародна конференція Круглого столу архівів. Завдяки українським ініціативам у структурах МРА з’явилися комітет з сигілографії[12] та проектна група з мистецьких та літературних архівів (нині перетворена на професійну секцію). Зростає представництво України в МРА: 1996-2000 рр. представник Головного архівного управління України (тепер – Державна архівна служба України) входив до складу Бюро з європейських програм і був заступником представника Європи та Пн. Америки у складі виконкому; за підсумками XIV Міжнародного конгресу архівів (Іспанія, 2000) працівники архівних установ України ввійшли до складу комітетів з архівного будівництва та обладнання, архівного законодавства, а також беруть активну участь у діяльності новостворених Європейського та Євразійського регіональних відділень.

ХІІІ сесія Генеральної Асамблеї Міжнародної ради архівів прийняла Кодекс етики архівістів (Пекін, 6 вересня 1996 р.),який покликаний встановити високі стандарти для професії архівіста. Він містить 10 основоположних принципів:

1. Архівісти повинні захищати цілісність архівних документів і тим самим гарантувати, що вони залишатимуться й надалі надійними свідками минулого.

2. Архівісти повинні здійснювати експертизу цінності, відбір архівних документів і роботу з ними в їх історичному, правовому й адміністративному контексті, з урахуванням принципу походження документів, зберігаючи й оприлюднюючи справжні взаємозв’язки між документами.

3. Архівісти повинні зберігати автентичність документів під час упорядкування, зберігання та користування.

4. Архівісти повинні забезпечувати постійну доступність і відкритість архівних документів.

5. Архівісти повинні документувати і вміти обґрунтувати свою діяльність з архівними документами.

6. Архівісти повинні сприяти максимально широкому доступу до архівних документів і забезпечувати неупереджене обслуговування всіх користувачів.

7. Архівісти повинні поважати інтереси як доступу, так і захисту таємниці приватного життя і діяти в межах відповідного законодавства.

8. Архівісти повинні використовувати висловлену їм довіру в загальних інтересах і уникати використання свого становища для нечесного задоволення своїх або чужих потреб.

9. Архівісти повинні удосконалювати свою професійну майстерність, систематично й постійно поглиблюючи свої архівні знання і оприлюднюючи результати своїх досліджень та досвід роботи.

10. Архівісти повинні сприяти забезпеченню збереження світової документальної спадщини у співпраці з представниками своєї та інших професій.

 

З усього викладеного у цьому розділі можна зробити висновок про те, що зарубіжна архівістика, при всій її різноманітності та специфіці з погляду архівних систем, принципів побудови архівних установ, управління та організації архівної справи, має ряд загальних тенденцій розвитку. Насамперед, це демократизація і децентралізація архівної галузі, скорочення обмежень щодо доступу до документальної інформації, зміцнення правових засад функціонування архівів, впровадження новітніх технологій опрацювання і зберігання документів, сучасних інформаційних систем. Із зарубіжними архівами пов'язаний величезний пласт документної інформації про Україну, її історію і культуру. Загалом архівна україніка є частиною духовного багатства українського народу, його історичної пам'яті. Вона містить численні залишки матеріальної і духовної культури, які, відповідно до міжнародних правових актів та угод, підлягають поверненню в Україну.

 

 

Питання для самоперевірки

 

1. Які типи архівних систем склалися в країнах світу? Охарактеризуйте їх, наведіть приклади.

2. Чи існують у західних країнах спеціальні архівні закони щодо архівної справи?

3. Дайте характеристику процесам комп’ютеризації архівної справи в країнах Західної Європи.

4. Які міжнародні проекти спрямовані на представлення інформаційних ресурсів у мережі Інтернет?

5. Охарактеризуйте поняття “архівна україніка”.

6. Охарактеризуйте український та зарубіжний комплекси архівної україніки.

7. У чому полягають проблеми повернення в Україну документальних комплексів архівної україніки?

8. Охарактеризуйте завдання, структуру та діяльність Міжнародної ради архівів.

9. Проаналізуйте основоположні принципи Кодексу етики архівістів.


Планування та звітність архівів

Планування, тобто визначення видів і обсягів робіт працівників на певний період відповідно до мети і призначення архіву, є складовою частиною управлінських функцій.

Планування має дві форми:

1) перспективну, яка властива органам управління архівною справою (Укрдержархіву, центральним державним архівам, державним архівам областей) і розрахована на тривалий термін;

2) поточну – властива архівним установам і архівним підрозділам, які, як правило, складають річні плани.

У державному архіві складаються такі планові документи на рік:

1) план основної діяльності (розвитку архівної справи);

2) план науково-дослідної та методичної роботи;

3) план науково-видавничої роботи;

4) план впровадження наукових і методичн

Последнее изменение этой страницы: 2016-07-23

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...