Українець, який відмовився бути бідним

Блискуча, абсолютно неймовірна життєва кар’єра: селянський син з України став на канадській землі мільйонером, сягнув неймовірних вершин успіху та благополуччя, здолавши чимало складних для нього обставин. Адже судилося йому в двадцять сім років починати в чужому краю своє життя заново, як кажуть, з чистої сторінки. І не мав він тоді нічого, крім власних, звичних до праці рук та світлої голови.

Ім’я цієї людини – Петро Яцик. Небайдужість, мабуть, була однією з головних рис його характеру. Він був українцем, який усвідомлював усе: болі, і тривоги, і проблеми свого народу. Петро Яцик – це філософ-самоук, співрозмовники, спілкуючись з ним, починали вірити в себе,

Справою свого життя він уважав допомогу щиру Україні, пояснював необхідність ґрунтовної освіти, вчив не жити у світі ілюзій, а самокритично дивитися на себе і працювати без упину. Колишній хлопець із українського села виріс у Канаді до рівня видатного громадського діяча, мецената, який виразно бачить національні пріоритети та безкомпромісно відстоює їх. «Убогий духом не може бути багатим, незважаючи на те, скільки грошей він має», – любив повторювати Петро Яцик.

За М. Слабошпицьким (168 слів)

Великий самітник

Ім’я Івана Вишенського невіддільне від України. Він був людиною, яка, за висловом Івана Яковича Франка, уміла сильно любити та сильно ненавидіти. Вишенський узяв на себе роль керманича рідного народу, бо щиро прагнув захистити його честь і віру. Він був відвертою людиною, анітрохи не грався в скромність, адже надто важливою бачив свою місію перед народом української землі.

У своїх оцінках він був різким, безапеляційним. Часто між Іваном Вишенським і духовними діячами України спалахувала полеміка – і тоді письменник був абсолютно безжальним. Принципові розходження з головними діячами православної церкви все поглиблювалися – і він надовго розлучається з рідною землею: їде на гору Афон. Твори Івана Вишенського таврують усіх, хто був ворогом України, від його викривального слова не можна було сховатися. Серед рис його характеру – безліч чеснот, а саме: принциповість, цілеспрямованість, здатність до самопожертви. Такий він у глибокій поемі Івана Франка.

Однак варто зазначити, що конкретних фактів у біографії полеміста вкрай мало, дослідники висловлюють чимало найрізноманітніших гіпотез щодо його життя і творчості.

За М. Слабошпицьким (158 слів)

Іван Марчук

Він народився 1936 року на Тернопільщині в селі Москалівка в родині ткача. Потім закінчив факультет кераміки Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Належить до мистецького контексту шістдесятників, автор понад чотирьох тисяч картин. Довгий період митець працював за кордоном: в Австралії, Канаді та США.

До речі, усесвітньо відомий художник був двічі не прийнятий до Спілки художників України: його звинувачували в націоналізмі та формалізмі. Та йому було байдуже, адже в нього було головне: нескінченний світ і своє бачення цього світу. Філософське спрямування, надзвичайно різноманітна стилістика творів, пейзажі та абстракції, космічні видіння та історичні метафори – усе в його творах заворожує. Іван Марчук – карколомний експериментатор. Свої твори автор поділяє на десять циклів, а саме: «Пейзаж», «Кольорові прелюдії», «Нові експресії», «Портрети» тощо.

Міжнародна академія сучасного мистецтва «Рим» прийняла Івана Марчука до лав почесної «Золотої гільдії». Зараз він лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, живе і працює в Києві. «Для мене мистецтво – це життя й одкровення, я працюю 365 днів на рік», – говорить художник.

За матеріалами виставки (158 слів)

Людина не літає, а крила має…

Богдан Ступка, найвидатніший серед українських акторів нашого століття, народився в селі Куликів на Львівщині. До сцени долучився з дитинства: батько співав у хорі Львівського оперного театру, старший брат матері був там же солістом, а тітонька – головним концертмейстером. Незважаючи на це, Богдан вирішив вступити на хімічний факультет університету, але іспити склав невдало. Якийсь час він працював в астрономічній обсерваторії, згодом став студентом заочного відділення філологічного факультету Львівського університету.

Але все-таки талант вивів Богдана на акторську дорогу: у 1964 році він закінчив театрознавчий факультет Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

Працював він просто без упину: видатний актор зіграв понад сто ролей у кіно й понад півсотні – на сцені театру. Серед його персонажів безліч відомих особистостей: гетьмани Іван Брюховецький, Іван Мазепа та Богдан Хмельницький, Чингісхан, Борис Годунов…

Його кінодебют відбувся у всесвітньо відомому фільмі Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою». Ступка виконав там роль Ореста, воїна УПА. Як пишуть кінокритики, у всіх фільмах і спектаклях Богдан Сильвестрович був дивовижно щирим, переконливим. Він, здавалося, просто жив на сцені, не помічаючи знімальних камер. У нього справді були крила…

За А. Клімовим (177 слів)

Реформатор живопису

Казимир Малевич народився в польській родині, яка проживала тоді в Києві. Батько його був керуючим на цукровому заводі І. Терещенка, а згодом перейшов працювати на цукроварню поблизу Білопілля. Саме в цей час Казимир захопився українським мистецтвом розпису: він вивчає різноманітні техніки, намагається робити перші власні спроби в малюванні. Через якийсь час родина Малевичів переїжджає до Вовчика, потім – до Конотопа. У ці роки Казимир прагне здобути професійну освіту художника, проте це йому ніяк не вдається. Наступним містом, до якого переїхала сім’я, був Курськ. Саме тут на художній виставці вперше з’явилися роботи Малевича. Ця скромна подія – початок відліку грандіозної виставкової діяльності талановитого художника.

Уже через десять років Малевич проголошує, що кубофутуризм – це єдино правильний шлях у мистецтві. Він стає не лише практиком, але і теоретиком нового напрямку.

У середині двадцятих років Малевич стає всесвітньо відомим художником. Його картини демонструються в Західній Європі та США. Його перебування за кордоном – це низка тріумфів, адже його вважають справжнім реформатором живопису ХХ століття.

За книгою «100 найвідоміших українців» (156 слів)

Український Мікеланджело

Саме так називали Івана Кавалерідзе. Видатний скульптор, кінорежисер, драматург… Його фільми знищували, а скульптури не брали в музеї, побоюючись викликати гнів партійних керівників. Хоча провина Кавалерідзе була всього-на-всього в тому, що він писав пейзажі та продавав їх на ринку, щоб не померти з голоду…

Іван Кавалерідзе – потомок давнього грузинського роду. Навчався в приватній гімназії в Києві, потім – у художньому училищі, а вечорами підробляв у Київському оперному театрі. Потім – Академія мистецтв у Петербурзі, а далі – Париж. Незважаючи на визнаний талант, він не хоче слави та живе дуже скромно: працює вчителем малювання та режисером повітового самодіяльного театру. З його майстерні тоді ж виходять у світ пам’ятники Тарасові Шевченку, Григорію Сковороді та інші монументальні твори. Як режисер він працював над фільмами «Запорожець за Дунаєм» та «Наталка Полтавка». Стрічка «Злива», присвячена подіям гайдамаччини, була знищена як націоналістична.

Цікаво, що частина творів Кавалерідзе відродилася після того, як художник пішов з життя. Пам’ятники Григорію Сковороді, княгині Ользі та Ярославу Мудрому були встановлені в Києві наприкінці ХХ століття.

За А. Клімовим (163 слова)

Геній Леонардо да Вінчі

Кілька десятків років тому інженери, узявши креслення конструкцій Леонардо да Вінчі, вирішили побудувати за ними машини. Народжені в п’ятнадцятому столітті, прийшли у століття двадцяте вертоліт, і планер, і перший самохідний екіпаж із пружинним механізмом, і парашут, і висувна пожежна драбина.

Якось страшенна повінь прийшла у Флоренцію. Стали думати, як уникнути затоплення в майбутньому – і тут знайшли проект Леонардо. Це був проект захисту міста від майбутніх повеней, тобто ще один неоціненний подарунок з минулого.

Геній да Вінчі неймовірний! Природа захотіла з’єднати всі таланти в одній людині, наділивши її такою різноманітністю досконалостей, що їх вистачило б на добрий десяток людей. Краса його тіла була довершеною. Його величезна фізична сила поєднувалася зі спритністю, розум і сміливість завжди вирізнялись особливою, не схожою ні на що глибиною. Учасник усіх змагань і турнірів, гострослов і блискучий оратор, співак, поет, музикант, геніальний художник, механік, астроном, біолог, анатом – увесь цей спектр сконцентрувався лінзою епохи Відродження, породивши особистість, яка з’являється в історії, мабуть, раз на кілька тисяч років.

За Я. Головановим (160 слів)

Катерина Білокур

Настав час, коли полтавська Богданівка стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Звідси, з біленької селянської хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси. Спершу її картини побачила Полтава, потім вони з’явилися в Парижі. Біля них товпилися відвідувачі на міжнародних виставках, бо хотіли знати, хто ж авторка цих незвичайних полотен? Звідки такий уроджений артистизм у простої української жінки, таке естетичне чуття, багатство та сила уяви?

Дочка України, народний художник республіки, Катерина Білокур привернула на виставках загальну увагу до своєї праці, уразивши найвибагливіших поціновувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вона мовби розповідала світові, який талановитий її народ, як розвинене в нього від природи естетичне почуття і яка сприйнятлива його душа до всього прекрасного в житті.

Україна славиться народним мистецтвом з давніх-давен. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник – будь-яка вжиткова річ під рукою невідомого художника ставала витвором мистецтва.

За О. Гончаром (168 слів)

Наполеглива праця

Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену. Хоча від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький голос і нечітку дикцію. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився та знічувався. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над самим собою.

Усе зваживши й обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи і над стилем. Розповідають, що він щодня йшов на берег моря і там годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль.

Уперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен уже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набрав силу. Володіючи несхитною впертістю, маючи від природи дар красномовця, Демосфен таки викував себе заново. Він створив свій власний стиль – гнучкий, блискучий, що поєднував красномовство адвоката з красномовством політичного діяча. Несподівані переходи від звичайних прозаїчних фраз до риторичних зворотів справляли сильне враження в слухачів. Минуло небагато часу – і всі почали визнавати його найблискучішим і найзмістовнішим оратором.

За В. Чемерисом (168 слів)

Роксолана

Національну історію нарівні з чоловіками творили українські жінки, залишаючи в ній глибокий, психологічно яскравий і повчальний слід. Однією з таких українок, яку примхи долі піднесли зі становища рабині-невільниці на найвищий щабель суспільної ієрархії – до султанші наймогутнішої на той час у світі Османської імперії, є Роксолана. Справжнє її ім’я – Анастасія, за деякими джерелами – Олександра. А прізвище – Лісовська.

За свідченням української історіографії, Роксолана ще неповнолітньою дівчиною потрапила в полон до кримських татар під час чергового набігу на українські землі та була продана до гарему султана Сулеймана ІІ. Спочатку Роксолана була служницею. Догляд Сулейманового сина і спадкоємця престолу Мустафи – наступний щабель у житті Роксолани. Відтоді й почався її казковий зліт. Сулейман, побачивши дівчину, закохався до нестями. Він був захоплений у ній усім: вродою, розумом, освіченістю, музичним талантом, чемністю, хоча, за свідченням сучасників, красунею вона не була. Радість та веселість Роксолани вражали всесильного султана.

Роксолана прийняла магометанство. В історії вона відома як велика добродійниця. У місті Медині султанша побудувала водоводи та велику мечеть Сулеймана, а в Стамбулі – мечеть, притулок для вбогих і лікарню.

За В. Червінським (169 слів)