Особливості тактики допиту при викритті в неправді

Неправдиві показання можуть відноситися до будь-яких обставин справи і бути дані кожним допитуваним, причому як у своїх інтересах, так і на шкоду їм (наприклад, самообмова).

Сумніви у правдивості показань можуть виникнути у слідчого як під час, так і після допиту. В процесі допиту такі сумніви породжуються плутаністю показань, їхньою зміною, відсутністю внутрішньої логіки, явною невідповідністю відомим обставинам справи.

Неправдивість отриманих показань може бути виявлена в ході інших слідчих дій. Неправдивість показань виявляється і при допитах інших осіб, і на підставі наявності речових доказів, висновків експертів.

Мотиви дачі неправдивих показань свідком і потерпілим:

- побоювання зіпсувати відносини з іншими особами, які проходять в справі;

- побоювання помсти з боку підозрюваного, обвинуваченого, їх знайомих і родичів;

- прагнення приховати свої власні непорядні вчинки, аморальну поведінку;

- бажання вигородити або пом’якшити вину підозрюваного або обвинуваченого в силу родинних, сімейних, дружніх відносин або з корисливих мотивів, або, навпаки, збільшити вину цих осіб – з помсти, ревнощів або інших спонукань;

- небажання в наступному виступати в якості свідка, потерпілого, приймати участь в інших слідчих діях, бути викликаним до суду тощо;

- скептичне ставлення до можливості правоохоронних органів розкрити злочин, забезпечити компенсацію матеріального збитку, безпеку потерпілого.

Мотивами дачі неправдивих показань підозрюваним і обвинувачуваним є:

- бажання уникнути відповідальності за вчинене або зменшити свою вину чи понести покарання не за вчинений, а за менш тяжкий злочин;

- вигородити або пом’якшити вину співучасників у силу дружніх, сімейних або родинних зв’язків, з корисливих мотивів;

- обмовити співучасників з помсти або з метою забезпечення власної безпеки в майбутньому, а також обмовити себе в силу хворобливого стану психіки, або з причин сімейного, службового чи іншого характеру.

Тактичні прийоми викриття неправди за своїм характером і спрямованістю можуть бути розділені на три групи:

- прийоми емоційного впливу;

- прийоми логічного впливу;

- тактичні комбінації.

1. Прийоми емоційного впливу.

1.1. На свідка і потерпілого:

- переконання в неправильності зайнятої позиції;

- роз’яснення шкідливих наслідків для близьких осіб з числа потерпілих, підозрюваних, обвинувачених;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного – почуття власної гідності, шляхетність, ідейність і т.п.

1.2. На підозрюваного або обвинуваченого:

- спонукання покаятися і щиросердно зізнатися шляхом роз’яснення як шкідливих наслідків неправди, так і сприятливих наслідків визнання своєї вини й активного сприяння слідству;

- вплив на позитивні сторони особистості допитуваного, використання його схильностей, захоплень, високої професійної майстерності і турботи про професійний авторитет тощо;

- використання антипатії до кого-небудь зі співучасників, його залежності від них, що принижує його гідність, його сумнівів у їх здатності до кінця дотримуватися раніше обумовленої лінії поведінки на слідстві;

- використання фактора раптовості шляхом постановки несподіваних питань у ситуації, коли допитуваний таких питань не чекає, внутрішньо заспокоєний безпечним з його погляду змістом і напрямом допиту.

2. Прийоми логічного впливу полягають у демонстрації невідповідності показань дійсності. До їх числа відносяться:

- пред’явлення доказів, що спростовують показання допитуваного: а) від менш вагомих до більш вагомих; б) пред’явлення відразу найбільш важливого доказу;

- логічний аналіз протиріч, що є в показаннях допитуваного;

- логічний аналіз протиріч між інтересами допитуваного і його співучасників;

- доказ безглуздості зайнятої позиції.

3. Тактичні комбінації. Під тактичною комбінацією при допиті розуміється створення ситуації, розрахованої на неправильну оцінку її допитуваним, що об’єктивно приводить до його викриття. При тактичних комбінаціях використовують:

- прийоми, які переслідують мету скрити від допитуваного поінформованість слідчого про ті або інші обставини справи;

- метод непрямого допиту, який полягає в постановці питань, другорядних з погляду допитуваного, але фактично маскуючих головне питання (наприклад, якщо на місці події виявлені сліди пальців рук обвинуваченого, то спочатку задаються питання, відповіді на які потім виключають можливість стверджувати, що ці відбитки залишені не в момент злочину, а раніше або пізніше);

- прийоми, спрямовані на створення ситуації, при якій допитуваний обмовляється;

- пропозиція допитуваному, стверджуючому, що він говорить правду, сказати своєму співучаснику або зв’язаному з ним попередньою змовою свідку фразу приблизно такого змісту: „Я сказав всю правду, скажи правду і ти”. Допитуваний попадає в складну ситуацію: відмова буде означати визнання себе в дачі неправдивих показань, згода, ж може привести до його викриття.

Викриття неправди в показаннях допитуваного може привести до наступних наслідків: до дачі ним правдивих показань або до заміни їх новими неправдивими. В другому випадку процес викриття неправди повинен бути продовжений.

Очна ставка

Якщо в показаннях раніше допитаних осіб маються суперечності, слідчий вправі провести між ними очну ставку.

Очна ставка – це слідча дія, яка полягає в одночасному допиті двох раніше допитаних осіб про обставини, у відношенні яких вони дали суперечливі показання.

Очна ставка покликана допомогти усунути протиріччя в показаннях допитуваних. Однак мету очної ставки можна вважати досягнутою тільки в тому випадку, якщо протиріччя усунуті на основі показань, що відбивають дійсне положення речей.

Очна ставка може бути проведена між свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими – в будь-якому сполученні.

Вирішуючи питання про проведення очної ставки, слідчий повинен враховувати суттєвість протиріч у показаннях допитаних, а також можливі негативні наслідки очної ставки. Якщо протиріччя в показаннях можна усунути іншими засобами і з меншим тактичним ризиком, то від очної ставки краще відмовитися.

Підготовка до очної ставки включає:

1) вибір моменту її проведення. Очну ставку доцільно проводити тоді, коли слідчий має у своєму розпорядженні відомості, що дозволяють об’єктивно оцінити показання її учасників, визначити, які з них відповідають істині;

2) аналіз взаємовідносин учасників очної ставки. Це необхідно для визначення можливої лінії їх поведінки, впливу один на одного, оцінки ймовірності зміни показань одним учасником на користь іншого і т.п.;

3) визначення предмету очної ставки, тобто кола підлягаючих з’ясуванню спірних обставин;

4) визначення питань до допитуваних, їх формулювання;

5) визначення послідовності питань;

6) підготовка доказів і інших матеріалів, що можуть знадобитися по ходу очної ставки.

Проведення очної ставки починається зі з’ясування, чи знають її учасники один одного й у яких відносинах знаходяться. Це необхідно для оцінки можливого впливу зв’язків на правдивість показань.

Далі слідчий пропонує кожному з учасників дати показання по суті спірних обставин.

Практика склалася таким чином, що першим показання дає той, хто, на думку слідчого, говорить правду. Це тим більше доцільно у випадках, коли немає впевненості, що дана особа не змінить своїх показань під впливом іншого учасника.

З метою усунення протиріч допитуваним можуть пред’являтися відповідні докази, у тому числі і показання, раніше дані учасниками очної ставки. Закон (ст. 173 УПК) допускає оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, після дачі ними показань на даній очній ставці та запису їх до протоколу.

Учасники очної ставки за згодою слідчого можуть ставити питання один одному. Однак було б неправильно допускати, щоб допитувані скористалися цим для образ і докорів.