Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Історико-філософські концепції онтології.

Існують питання, на які за тисячі років кращі мудреці людства не змогли дати прийнятної відповіді. Наприклад: як і чому є те, що є? або: що є, як воно є і чому?

У повсякденні людина, спостерігаючи довкіл­ля, проживаючи в ньому, впевнюється в такому: по-перше, світ є "тут" і "тепер", є в наявності; по-друге, світ зберігається як відносно стабільне ціле. Якщо це піддається сумніву та роздумам, вини­кає проблема буття. Спочатку з'ясуємо: що таке "проблема"? Проблема — це найбільш глибоке питання, на яке немає готових обґрунтованих відпо­відей і навіть відсутня згода відносно того, яким чином їх можна отримати. Проблемна ситуація, як правило, пов'язана зі значною невизначеністю, розмаїттям думок та відсутністю будь-якої згоди. Проблема буття глобальна, безгранична в своїй загальності та невичерпна в деталізаціях. Вона вічна і рішення її неоднозначне. Це очевидно навіть при побіжному погляді на історичні кон­цепції, категорії "буття".

Першу філософську концепцію буття висунули досократики, для яких буття співпадає з матері­альним незнищуваним і досконалим космосом. Одні з них розглядали буття як незмінне, єдине, нерухоме, самототожне (Парменід), інші — як без­перервне становлення (Геракліт). Досократики розрізняли ідеальну сутність і реальне існування.

Платон протиставив чуттєве буття чистим ідеям або, як він вважав, "світу істинного буття". Арістотель долає таке протиставлення сфер буття, оскільки для нього форма — невід'ємна характеристика буття. Він створює вчення про різні рівні буття: від чуттєвого до духовного.

Середньовічна християнська філософія проти­ставляла "істинне", божественне буття і "неістин-не", створене буття, розрізняючи при цьому дійсне буття (акт) та можливе буття (потенція), сутність та існування, смисл та символ.

В епоху Відродження загальне визнання отри­мав культ матеріального буття природи. Цьому сприяв розвиток науки, техніки, матеріального виробництва.

У Новий час (XVII—XVIII ст.) буття розгля­дається як реальність, що протистоїть людині як суще, що освоюється людиною в її діяльності. Звідси виникає тлумачення буття як об'єкта, що протистоїть суб'єкту, як реальність, яка підвладна (підкорена) сліпим, автоматично діючим законам, наприклад, принципу інерції. Поняття буття об­межується природою, світом природних тіл, а ду­ховний світ статусом буття не володіє.

Поряд із цією натуралістичною лінією, яка ото­тожнює буття з фізичною реальністю і виключає свідомість із буття, в новоєвропейській філософії формується інший спосіб тлумачення буття. Воно визначається на шляху гносеологічного аналізу свідомості та самосвідомості. Зокрема, вихідною тезою метафізики Р. Декарта є "мислю, отже існую". Лейбніц трактує буття як відображення діяльності духовних субстанцій — монад.

Своє завершення ця новоєвропейська інтерпретація буття знайшла в німецькій класичній філо­софії. Зокрема, для /. Канта буття не є властиві­стю речей. Буття — це загальнозначущий спосіб зв'язку наших понять та суджень, причому, відмінність між природним та морально-свобод-ним буттям заключається у відмінності форм законоположення: причинності та цілі.

У філософській системі Регеля буття розгля­дається як перший ступінь у сходженні духа до самого себе. Гегель зводить людське духовне бут­тя до логічної думки. Буття виявилося у нього вкрай збідненим і, по суті, негативним (абсолют­но невизначеним, безпосереднім, без'якісним). Це пояснюється прагненням вивести буття з актів самосвідомості, з гносеологічного аналізу знання та його форм. Не дивлячись на недостатньо повне розуміння "буття", спостерігаємо тут позитивний момент. Піддаючи критиці попередню онтологію (вчення про буття), яка прагнула побудувати вчен­ня про буття до і поза будь-яким досвідом, нехту­ючи тим, як мислиться реальність в науковому знанні, німецький класичний ідеалізм (особливо Кант і Гегель) виявив такий рівень буття як об'єк­тивно-ідеальне буття, що втілюється в різних фор­мах діяльності суб'єкта.

Для зарубіжної філософії XX ст. теж є харак­терним прагнення зрозуміти буття, виходячи з ана­лізу свідомості. Але тут аналіз свідомості не ото­тожнюється з гносеологічним (теоретико-пізна-вальним) аналізом, а передбачає цілісну структу­ру свідомості у всій розмаїтості її форм і в її єдності з усвідомлюваним світом. Так, у "філо­софії життя" (зокрема Дільтей) буття співпадає з цілісністю життя.

У Новий час і в XX ст. антична ідея об'єктив­ного буття трансформується: буття стало суб'єк­тивним. Навіть Бог (Абсолют) став залежати від внутрішньої установки людини на пошуки без­умовного буття. Так, екзистенціалісти стверджують: Бог — не поза людиною, він — в ній.

В неокантіанстві буття розкладається на світ сущого та світ цінностей (тобто істинне буття, яке передбачає "долженствованіє").

У феноменології Гуссерля підкреслюється зв'я­зок між різними шарами буття — між психічни­ми актами свідомості та об'єктивно-ідеальним буттям, світом смислів.

Не можна пізнати самих себе, якщо ми не пізна­ли світ, в якому живемо. Проблема буття законо­мірно відображається в питаннях про його будо­ву. В процесі обговорення цих питань формува­лися такі поняття, як світ, природа, людина, мис­лення, простір, ціле і частина, матеріальне та іде­альне тощо.

Матеріалістичне вирішення про­блеми буття передбачає наявність таких філософ­ських аспектів:

світ є, існує, як безкінечна і вічна цілісність;

— природне і духовне, індивіди і суспільство безумовно існують, їх існування — передумова єдності світу;

— світ, що розвивається, є сукупною реальні­стю, яка передує свідомості та діям конкретних індивідів і поколінь людей.

Виходячи з усього вищесказаного, можна дати таке визначення. Буття — це всі існуючі в світі предмети природи й ідеальні продукти (люди, ідеї, світ в цілому) з їх властивостями, особливостями та взаємозв'язком.

2. Агностицизм.

Філос. вчення, яке заперечує можливість пізнання об’єктивного світу людиною.Неможливо однозначно довести, що наші знання відповідають дійсності.

Агностици́зм — філософська установка, відповідно до якої неможливо однозначно довести відповідність пізнання дійсності, а отже — вибудувати істинну всеосяжну систему знання.

Агностицизм — філософський погляд, який доводить, що істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — не осягається або, залежно від форми агностицизму, не може бути в сутності осягнене через природу суб'єктивного досвіду, сприйнятого індивідом.

Виростає з античного скептицизму і середньовічного номіналізму. Серед розмаїття А. можна виділити кілька підкатегорій. Нещодавно запропоновані варіанти включають:

· Сильний агностицизм — погляд, який полягає в тому, що питання існування/неіснування всесильного Бога та природи об'єктивної реальності — не може бути осяваним через нашу вроджену неможливість перевірити будь-який досвід жодним іншим чином, окрім іншого суб'єктивного досвіду.

· М'який агностицизм — погляд, який полягає в тому, що існування/неіснування Бога/богів на сьогодні не осяване, але не обов'язково не здатне бути осяянним, і тому потрібно утриматись судити аж поки більше доказів стануть доступними.

· Апатичний агностицизм — погляд, який полягає в тому, що не існує доказу існування/неіснування Бога/богів, але оскільки будь-який Бог (боги), який може існувати, виявляється індиферентним стосовно людства чи благоденства населення, питання, в основному, варте вивчення.

· Агностичний теїзм — погляд тих, хто не вимагає знати про існування Бога/богів, але все таки вірить у таке існування.

· Агностичний атеїзм — погляд тих, хто не знає про існування/неіснування Бога/богів і не вірить у них.

· Ігностицизм — погляд, який полягає в тому, що ясне та зрозуміле визначення «Бога» має бути запропоноване до того, як питання існування Бога може бути виразно обговорене. Коли обране означення не врозумливе, ігностики притримуються некогнітивістичного погляду, що існування Бога безглузде або не може бути перевірене дослідним шляхом. Альфред Аєр, Теодор Дранж, й інші філософи вбачають атеїзм і А. несумісними з ігностицизмом, ґрунтуючись на тому, що атеїзм і А. приймають висловлювання «Бог існує» як зрозуміле й ясне, а отже, придатне для аргументування «за» чи «проти».

З точки зору логіки, особистість має належати одній і лише одній із цих трьох взаємовиключних категорій:

1. Ви вірите філософському погляду, за якого істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — можна пізнати.

2. Ви не вірите філософському погляду, за якого істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — можна пізнати.

3. Ви не маєте сумніву щодо філософського погляду, за якого істинне значення певних тверджень — особливо метафізичних тверджень щодо теології, життя після смерті, або існування Бога, богів, божеств, або навіть об'єктивної дійсності — можна пізнати, хоча це не обов'язково робить когось «офіційно» агностиком, але досить просто виражає агностичні сумніви, які не мають вибраковувати віру, що хтось фактично може знати правду.

До прикладу: хтось може бути пресвітеріанином і бути не до кінця впевненим, що Бог є. Цей хтось — просто має віру, що Бог є, без міркувань.

3. а)(ребята отвечаю слово неразборчиво написано:сенена или сенепа) (хуй просцишь) сорри)

б)Карл Маркс

 

Білет № 30

1.

Последнее изменение этой страницы: 2017-09-12

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...