Історія взаємодії ДОП з родиною

Виховання дітей у сім'ї

Безсмертний співак сімейному житті і сімейного виховання, великий педагог Генріх Песталоцці стверджував, що "сімейні радості людини — найкращі у світі, а радість батьків, порушувана дітьми, є сама святая радість людства".

Сімейна педагогіка охоплює різні ділянки дітей у ній, починаючи з дитинства і по повноліття. У сімейної педагогіці детально розроблено й загальні шляху формування всебічно розвиненого людини, якого вирощує сім'я разом із дошкільними закладами, школою, і з приватні питання сімейного виховання.

>Педагогу, вивчаючи сімейну педагогіку, необхідно враховувати деякі умови правильного дітей у ній.

Головною особливістю сімейного виховання визнається особливий емоційний мікроклімат, завдяки якому вона в дитини формується ставлення себе, який визначає її почуття самоцінності. Інша важлива роль сімейного виховання – впливом геть ціннісні орієнтації, світогляд дитини на цілому, її поведінка у різних галузях життя.

Батьки, виховуючи дітей, повинні пам'ятати, що їх сім'ї зростає майбутній громадянин, вони відповідають перед суспільством, і державою за виховання.

У сім'ї кожен має свої обов'язки. Ці обов'язки покладаються й на дітей, які виконують посильну роботи й вносять свій внесок у спільна справа. Діти, які шанують працю батьків і старших, виростають працьовитими, уважними і чуйними, організованими і ініціативними.

Батьки успішно впораються своїх обов'язків, якщо буде пам'ятати про мету виховання. Поки що далеко ще не все батьки розуміють важливість постановки цілі й точного виконання. Понад те, багато хто вважає, що мета виховання повинні переносити дитячого садка, а сім'я обійдеться і цього. Таке переконання глибоко помилково. Воно негативно б'є по вихованні дітей. Поставивши собі певну мета, батьки знайдуть і цілком правильні кошти виховання.

>Намечая мета і засоби виховання, батькам важливо пам'ятати, що їх сім'ї зростає громадянин, діяч, борець за загальне щастя.

Батьки нічого не винні забувати про те, що вони можуть виховати громадянина у разі, якщо вони будуть справжніми громадянами. Діти повинні бачити громадське обличчя батьків. Тож поведінка батьків, їх приклад надають величезне виховне впливом геть дітей.

Батьківський вимогу до собі, писав О.С. Макаренка, батьківське повагу до своєї сім'ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком — от головне метод виховання.

Батькам годі було опікати дітей. Треба, що вони спілкувалися з дітьми, але дорослі повинні добре знати, де буває дитина. Дітям потрібно вчасно допомогти, направити їх, а вони часто й проконтролювати, як виконують вказівки батьків.

Так само важливе значення має правильна організація життя сім'ї. Тут усе впливає на дітей: розпорядок життя і ставлення до речей, чистота взуття, сукні й квартири і ще питання. Під упливом спосіб життя формуються позитивні чи негативні звички.

Велике яке формує впливом геть дітей надає характер відносин між батьками, і навіть між дітей. Взаємини створюють своєрідну атмосферу у ній, а вона, своєю чергою, визначає характер дітей, їхні стосунки коїться з іншими людьми. Якщо у сім'ї панує дух співробітництва, взаємодопомоги, довіри друг до друга, взаємного поваги, така атмосфера сприяє формуванню людини прямої, відкритого, чуйного, завжди готового допомогти своїм товаришам. І навпаки, підозрілість, недовіру, зневажливе ставлення друг до друга тягнуть у себе прояв недовірливості, грубості, егоїзму та інших негативних рис у характері й поведінці дітей. ДОП важко протистояти такому впливу сім'ї.

Важливість сімейного виховання у розвитку дітей визначає важливість взаємодії сім'ї та дошкільного закладу. Проте за це взаємодія впливає низка чинників, передусім, чого батьки та педагогічний колектив очікують друг від друга.

3. Поєднання родинного і сус-пільного виховання

Продовжуючи сімейне виховання надзвичайно важливо знайти ключі до поєднання виховання родинного і сус-пільного, оскільки поєднання таке бажано і немає необхідно. Адже ранні роки життя дитини сім'я потрібна на формування визначених галузей людської свідомості, людської психології, і відсутність її тягне у себе сумні і що йдуть наслідки, такі, наприклад, як правопорушення. Про те часу, яке діти проведуть вдома, після ясел, дитсадка, школи цілком вистачить, щоб сім'я зіграла призначену їй роль.

У організованому дитячому спілкуванні наші хлопчики й дівчатка звикають до та режиму. Тут пізнають дорогоцінний лікоть, набувають певних навичок товариства взаємодопомоги. Тут переймаються відчуттям відповідальності перед товаришами і поза товаришів. Тут привчаються берегти честь колективу та почуватися частиною створення єдиного цілого. Одне слово, тут у характері дітей закладаються риси, які роблять їх гідними членами суспільства.

Громадські форми виховання повинні вдосконалюватися над противагу сім'ї, не замість неї, бо як засіб, яке, органічно поєднуючись із домашнім вихованням, доповнює його, збагачує, надзвичайно розширює його «діапазон». І не звільняє батьків від своїх батьківського боргу, анітрохи не закреслює те, що вирощування дітей є основним соціальної функцією сім'ї. Зате зобов'язує батьків уважно координувати свої зусилля звнесемейними впливами на дитини, зобов'язує активної участі у роботі тих установ, де зараз його навчається, і виховується, зобов'язує допомагати педагогам у дітей.

Єдність зусиль, постійний дружній контакт сім'ї, зі школи і громадськості - те, чого ми повинні прагнути, запорука вірного на успіх вихованні підростаючого покоління.

Отже, хоч би яким чудовим не було виховання громадське, де кінцевим призначенням є формування ідеалів, формування дитині закладається у ній, під впливом батьківської любові в ім'я майбутнього, під впливом авторитету батьків, сімейних традицій. Адже всі очевидно: він бачить, і чує у ній, він повторює, наслідує дорослим. А цей етап власних дій дитини (саме дій, а чи не вчинку) - ключовою у формуванні особистості. Завдяки цьому досконалому дії дитина входить у контекст соціальних відносин, вже граючи певну соціальну роль. Виховний процес у сім'ї немає кордонів, початку чи кінця. Батьки для дітей - це життєвий ідеал, нічим не захищений від дитячого пильної очі. У сім'ї координуються зусилля всіх учасників виховного процесу школи, вчителів, друзів. Сім'я ставить дитини ту модель життя, до якої він включається. Вплив батьків у власних дітей забезпечує їх фізичне досконалість й моральну чистоту. Сім'я формує такі галузі людського свідомості, що тільки їй і дано по-справжньому формувати.

Виховання дітей - конституційний обов'язок батьків. Вони всіляко зміцнюватиавторитетДОУ і педагога, виховувати дітей у дусі поваги та любові до праці, готувати їх до суспільно корисною діяльності, привчати до дисципліни, піклуватися про їхнє фізичному розвитку й зміцненні здоров'я, стимулювати їх до вченню і усвідомленої вибору професії. Природно, що ДОП має використати цю допомога з боку сім'ї.

Дитячий сад неспроможна не вважатися також тим, що сім'ї в розвитку дітей багато в чому пов'язані з ефектом раннього виховання. Багато педагогів і психологи відзначали, що основи особистісного розвитку людини закладаються в ранньому дитинстві, до п'ятирічного віку. Разом про те вплив батьків та його сім'ї триває й раніше формування людини.

4. Сучасні проблеми взаємодії дитсадка та його сім'ї

За історію людства склалися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейний стан і громадське. Здавна ведеться суперечка, що становлення особистості: сім'я або суспільне виховання? Одні великі педагоги схилялися на користь сім'ї, інші віддавали звання громадським установам.

Тим більше що, сучасна наука має численними даними, з яких випливає, що шкоди розвитку особистості дитини неможливо відмовитися від сімейного виховання, оскільки сила і дієвість непорівнянні ні з якою, чи навіть дуже кваліфікованим вихованням дитячого садка чи школі.

Задля більшої сприятливих умов життя і традиції виховання дитини, формування основ повноцінної, гармонійної особистості необхідно зміцнення та розвитку тісному зв'язку і взаємодії дитсадка та його сім'ї.

Ідея взаємозв'язку суспільного телебачення і сімейного виховання знайшла своє свій відбиток у ряді нормативно-правових документів, зокрема в "Концепції дошкільного виховання", "Положення про дошкільному освітньому установі", Законі "Про освіту" та інших.

Так було в законі "Про освіту" записано, що "батьки є першими педагогами. Вони мають закласти підвалини фізичного, морального і інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці".

Відповідно до цим змінюється від і позиція дошкільного закладу регулярно працюють з сім'єю. Кожне дошкільна освітнє установа як виховує дитини, а й консультує батьків за питанням дітей. Педагог дошкільного закладу – як вихователь дітей, а й партнер батьків за їх вихованню.

Ще М.К. Крупська у "Педагогічних творах" писала: "Питання про роботу з батьками – це і важливе запитання. Тут треба піклуватися про рівень знань самих батьків, про допомогу їм у справі самоосвіти, озброєння їх відомимпедминимумом, залучення на роботу дитсадка". Істотною стороною взаємодії дитсадка та його сім'ї, неодноразовоподчеркивала М.К. Крупська, і те, що дитсадок служить "уречевленням" і "впливає …на домашнє виховання", тож необхідно якнайкраще організувати взаємодія дитсадка та його сім'ї виховання дітей. "…У тому співдружності, в обопільною турботи і відповідальності – величезна сила". Разом про те, вона мала, що батькам, не він умів виховувати, необхідно допомагати.

Основних напрямів взаємодії із сім'єю є:

- Вивчення потреби батьків на освітніх послугах.

- Просвітництво батьків з метою підвищення їх правової та педагогічної культури.

За таких напрямів, здійснюється робота з взаємодії з кількома сім'ями дошкільнят.

Педагог в ДОП повинен працювати в такий спосіб, щоб батько зміг:

- Подолати авторитаризм можна побачити світ із позиції дитини;

- Досягти розуміння, що не можна дитини порівнювати з дітьми;

- Дізнатися сильні й слабкі боку розвитку дитини і враховувати їхні;

- Бути емоційної підтримкою дитині.

Для визначення розвитку установи, змісту праці та форм організації проводиться анкетування батьків, опитування.

Батькам було запропоновано анкета, проаналізувавши що її побачили такі результати:

Ставлення батьків джерелам інформації, звідки вониподчерпивают її:

60% батьків користуються своєї інтуїцією

46% користуються педагогічної літературою література по психології

40% беруть інформацію у вихователів.

Від дитсадка батьки хотіли б отримати:

86% якнайповнішу інформацію з дитини

48% поради зі спілкування із дитиною

22% поради психолога.

Мало зацікавлені батьків на тому, щоб у самодіяльності дитсадка, можливість більшого спілкування з батьками інших дітей.

Безумовно, що ухвалено рішення цих складних та багатоплановіших питань не відбудеться саме собою. І тому необхідна систематична і цілеспрямована робота.

Другий напрямок взаємодії із сім'єю – це просвітництво батьків з метою підвищення їх правової та педагогічної культури.

Спробуємо визначити, з якими нормативними документами необхідно знайомити батьків, щоби підвищити їх правову культуру.

При ООН створено дитячий фонд – ЮНІСЕФ, який став вперше здійснювати захист прав дитини. Цим фондом було створено низку документів:

Декларація прав дитини (>1959г.) -10 принципів проголошують права дітей з ім'ям, громадянство, материнське забезпечення,соц. захист та інших.;

Конвенція ООН з прав дитини (>1989г.) – 54 статті вказують права дитини з правами і обов'язками батьків;

Сімейний кодекс РФ;

Закон «Про освіту»;

Вивчення Конституції РФ у частині правий і обов'язків батьків та дітей;

Закон РФ «Про санітарно-епідеміологічному добробуті;

Підвищення педагогічної культури батьків здійснюється за наступних напрямах:

Вивчення закономірностей розвитку дитини (особливостей фізичного і психічного розвитку різними вікових етапах);

Ознайомлення з сучасними системами сімейного виховання;

Пропаганда здорового життя;

Сприяння в прилученні дітей до культурним і духовних цінностей;

Укладання

Зблизька питань навчання і виховання неодноразово підкреслювалося положення про спільних зусиль ДОП та його сім'ї виховання дошкільнят. Зокрема, при розкритті суті Доповнень і закономірностей виховання йшлося і про тому, що успіх великою мірою залежить від єдності і узгодженості виховного впливу сім'ї та дитсадка.

У основі сучасної теорії сімейного виховання рухається у більшою мірою акцентувати на цінностях активної соціокультурної життя, особистого та національної гідності, загальнокультурної та фахової компетентності, культури громадянства, відповідальності собі, суспільством, і державою. У цьому культурні підстави теорії сімейного виховання мають будуватися з урахуванням варіативності виховної практики, демократизації відносин суб'єктів навчально-виховного процесу, відповідальності кожного громадянина і держави за виховання й молоді.

Гадаю, що у дошкільних установах мають створюватися умови, що імітують домашні, дообразовательно-воспитательному процесу залучатися батьки, які брали участь в заняттях, спортивних святах, вікторинах, вечорах дозвілля, театралізованих уявленнях. Весь педагогічний колектив ДОП повинен працювати створення єдиного співтовариства, що об'єднує дорослих та дітей.

Необхідно поліпшити і вдосконалити як сімейне виховання, і виховання громадських організацій, які допомагають сім'ї, визнавши початкове виховання спільною справою сім'ї, й держави.

З огляду на великій ролі узгодженої, виховної роботи дитсадка, сім'ї та громадськості, роботу необхідно вміло координувати і давати.

Список літератури

1.Ашикова, З. Вихователь і батьки. / З.Ашикова // Дошкільна виховання. – 2004. – №10 -с.44-47.

2. Петренко, В.О. Дитячий садок і сім'я – єдине освітній простір./ В.О. Петренко //Дошкольная педагогіка. – 2009. - №3(52). –с.61-62.

3. Савін, Н.В. Педагогіка. / Н.В. Савін. – М.: «Просвітництво» - 1978.

4.kpip.kbsu/pd/did_lec_10.html.

5.portal-slovo/pedagogy.

Сучасні цінності сімейного виховання

ЗМІСТ:

ВСТУП……………………………………………………………………………..2

РОЗДІЛ 1. Основи сімейного виховання. Взаємодія сім’ї і громадськості в вихованні дітей……………………………………………………………………4

1.1. Становлення та розвиток сім’ї як суспільного інституту…………………4

1.2. Традиційні шляхи сімейного виховання в Україні як педагогічна система……………………………………………………………………………7

РОЗДІЛ 2. Традиції - неоціненна спадщина українського народу…………11

РОЗДІЛ 3. Родина - природній осередок найглибших людських почуттів….13

3.1. Сімейні традиції……………………………………………………………13

3.2. Сімейна обрядовість………………………………………………………18

РОЗДІЛ 4. Родинне виховання на засадах народної педагогіки……………21

4.1. Виховний потенціал української родини…………………………………21

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………23

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………25

ВСТУП

За тисячолітню історію людства зложилися дві галузі виховання підростаючого покоління: сімейне й суспільне. Здавна ведеться суперечка, що важливіше в становленні особистості: родина або суспільне виховання? Одні великі педагоги схилялися на користь родини, інші віддавали пальму першості суспільним закладам.

У цей час проблеми родини й сімейного виховання придбали особливу актуальність. Соціальна й економічна кризи помітно погіршили демографічну ситуацію. Родина, традиційно дуже шановний у нашій країні соціальний інститут, значною мірою втратила свою цінність.

Однак зараз важливість родини поступово зростає: усвідомлюється її роль у розвитку підростаючого покоління - адже саме в родині в дитини формуються моделі майбутнього життя, тому дуже багато чого залежить від батьків й інших близьких.

Над проблемою сімейного виховання працювали багато вчених: Азаров Ю.П., Байков Ф.Я., Васильєва Е.В., Гуров В.Н., Каган Е.В., Куликова Т.А., Лесгафт П.Ф., Харчев А.Г., Шеляг Т.В. й інші.

Ідея взаємозв'язку суспільного й сімейного виховання знайшла своє відбиття в ряді нормативно-правових документів, у тому числі в "Концепції дошкільного виховання", "Положенні про дошкільний навчальний заклад", Законі "Про освіту" й ін.

Так, у законі "Про освіту" записано, що "батьки є першими педагогами. Вони зобов'язані закласти основи фізичного, морального й інтелектуального розвитку особистості дитини в ранньому віці".

Об’єктом даної роботи буде виступати сімейне виховання. Предметом – сучасні цінності сімейного виховання.

Метою даної роботи буде виступати огляд питання стосовно цінностей сімейного виховання.

Завдання даної роботи: огляд основ сімейного виховання, традицій як неоціненної спадщини українського народу, огляд сімейного виховання на засадах народної педагогіки – теперішній стан та перспективи.

Сімейна обрядовість

Святково-трудова обрядовість - засіб саморегуляції людського життя. Це основа народної культури як вияву саморозвитку цілісного етнічного єства. За характером обрядів можна судити про вік і рівень розвитку культури, про її світоглядну сутність. Саме слово «обряд» походить від «рядити», тобто ладити, давати раду, лад усьому. На Україні обряди супроводжували людину протягом усього життя, сприяючи духовному розвитку дитини та гармонізації стосунків у родині. Обрядом відзначали біологічну й духовну зрілість людини, появу дитини на світ, перехід у підлітковий і юнацький вік, одруження і, нарешті, проводи душі в інший світ.

Традиційна родинно-побутова культура українців відзначається особливою одухотвореністю. Ця тенденція виявляється в ній ще у дохристиянський період, коли уявлення про світ базувалися здебільшого на міфології. З давніх-давен українці розглядали сім'ю і рід як святиню, а виховання у ній - як святий обов'язок батьків. Тому ці, як і всі інші особливо важливі об'єкти мали свої опікувальні божества - Рід і Рожаницю - уособлення роду, єдності нащадків одного предка, утвердження необхідності продовження людського роду. Цікаво, що ці божества йшли безпосередньо за головними слов'янськими богами. Отже, найхарактернішою рисою української родини з перших її кроків історичного становлення і розвитку стало високе одухотворення, де союз чоловіка і жінки підносився майже до рівня святині. Ця тенденція втілена в образі богині шлюбу - Лади, одне ім'я якої свідчить про те, що найвищою цінністю вважався лад у сім'ї. Людину, яка не знала історії свого роду, вважали безрідною.

З прийняттям християнства українська сім'я стала ще міцнішою. Рід мав свої традиції, шанував предків і в цій пошані виховував молоде покоління. Новонароджену дитину у світ приймали особливим обрядом. Це було надзвичайною подією не лише для сім'ї в якій з'являвся новонароджений, а й для всього села. Вся вулиця збиралася десь на перехресті і чекала доки хтось із родини не почастує чимсь людей, «щоб доля у дитини була солодкою». Ім'я давали здебільшого на честь когось із шанованих у родині предків, дідуся чи бабусі. Відтепер дитина вважалася його продовженням у світі. Великою різноманітністю відзначалися колисанки, забавлянки, примовки для дитини. Майже кожна жінка знала декілька десятків колискових пісень. Ще не знаючи слів, дитина вже відчувала ніжність і ласку своєї матері, вчилася розуміти та сприймати цей світ. Вважалося, що народжуючи дитину, мати народжує не лише її тіло, а й душу. Тому у родинах існував своєрідний культ матері. Без її благословення не орали землю, не засівали поле, не входили в нову оселю, не вирушали в дорогу. Коли дитина починала говорити, відбувався обряд відлучення її від матері, дитину спроваджували «на свій хліб», відкриваючи їй дорогу у життя. Діти називали батьків на «ви», зберігаючи повагову дистанцію. Таке звертання робило неможливим для дитини казати батькам щось грубе чи непристойне, але було сповнене великої довіри, поваги та пошани до батьків.

Батьки в свою чергу повинні були у всьому подавати добрий приклад дітям, розвивати у дітей доброчинні цінності, привчати їх до глибокої моралі. Наприклад, ввечері дитина повинна була розказати батькам, що доброго вона зробила за день. Так змалку діти вчилися виконувати посильну для них роботу - допомогти старій людині, двір підмести, глядіти худобу, чи просто сказати комусь лагідне слово.

Сім'я вважалася святинею духу, благородних емоційних переживань, любові і вірності, щоденного живого спілкування, співпереживання, синівської і дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Родинні обряди охороняли цінність сім'ї, зберігали святість людських стосунків. Якщо хлопець хотів зізнатися дівчині в коханні, він кидав їй лілію за ворота, визначаючи тим самим чистоту та непорочність своїх намірів. Другим знаком вважалася ружа, кинута під час танцю. Якщо дівчина її піднімала, це вважалося знаком того, що вона відповідає взаємністю. Одним з найважливіших свят було укладання шлюбу, який поєднував у собі матеріальне і духовне, громадське та особисте. Весільна обрядовість поділялась на 3 цикли: передвесільний (умовини, оглядини, заручини, бгання короваю, дівич-вечір), власне весілля (запросини, посад молодих, дарування, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, перезва, рядження) і післявесільний (Шанування молодими батьків, прилучення невістки до родини чоловіка). Така велика кількість обрядів зумовлювалася тим, що весілля відбувалося раз у житті, розлучення та повторний шлюб допускалися, але дуже рідко.

Великому значенню у родині надавалося привчанню людини до праці. Про це свідчить «помани»,безвинагородна праця, дарунок, без якої не існувало жодної сторони людського життя. Після ритуалу «першого хліба», згадуваного раніше, дитина повинна була розділити цей хліб з сусідами. Так дитині прививалася щедрість, бажання допомагати іншим. Якщо закладали будинок, обов'язково частували сусідів. Якщо заготовляли дрова, певну частину віддавали сиротам та вдовам. З нового полотна - бідному на сорочку. Якщо людина заходила до хати, завжди давали гроночку хліба, повинна була вийти з хлібом, який ніколи не купувався, а випікався завжди круглої форми, символізуючи собою сонце - джерело людського життя.

Невичерпним джерелом духовної сили та етики були для українців обряди та звичаї, пов'язані з релігійними святами. Святкування Спаса, Різдва, Великодня, Трійці, Маковея були помітними родинними подіями. Велика кількість обрядових пісень сприяла естетичному вихованню дитину, привчанню до рідної мови. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку.

РОЗДІЛ 4. Родинне виховання на засадах народної педагогіки

4.1. Виховний потенціал української родини

Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована, відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків у середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобів батьківсько-материнського впливу на дітей та молодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей, забезпечення розвитку духовної єдності, наступності, спадкоємності поколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає в тому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвої родинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковується самобутній природі української дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку, повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків і народу в цілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеної особистості українця.

Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Тому виховний потенціал традиційної української родини виводимо в першу чергу з пріоритетних її основ, місця, функцій, покликання й призначення у житті кожної людини. Функції сім'ї надзвичайно благородні і різноманітні: відтворення і продовження роду людського, виховання дітей, організація домашнього господарства й побуту, забезпечення й передача новим поколінням духовних і матеріальних цінностей, життєвого досвіду, трудових умінь і навичок, підготовка молоді до сімейного життя [21, с. 7].

У сім'ї, яка народжує дітей, закладає основні підвалини виховання і формування характерів, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструмент. Вона є тим могутнім соціальним феноменом, найтісніше об'єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних і кровних зв'язків. Багатовіковим людським досвідом доведено, що, по-перше, рівень родинного виховання зумовлюється станом самої родини. По-друге, родинне виховання має національний характер. Недарма кажуть, що коли міцна родина, то й держава сильна. По-третє, оптимальне його здійснення відбувається у родині традиційній, за умов державної самостійності народу. Тому потенціально-могутньою у виховному відношенні є українська традиційна родина з українським вихованням дітей та молоді [24, с. 53]. Звернувшись до глибин народної педагогіки, ми маємо почерпнути з них найголовніше - шанобливе ставлення до свого роду та предків, глибоку пошану та довіру до батьків, збереження статусу родини, як основного осередку виховання та розвитку людини, гармонійність стосунків у шлюбі, привчання дітей до праці, прищеплювання любові до рідного краю та домівки. Лише взявши за основу традиційне українське виховання, можна зміцнити та повернути домінуючий статус сім'ї у формуванні та розвитку духовності людини та держави загалом. Тому ще раз варто наголосити на необхідності використання народних традицій у навчальних закладах і безпосередньо у сімейному вихованні. Можна проводити різноманітні виховні заходи, присвячені українським традиціям або святам [8, с. 3]. Також доцільним є використання текстів на тему національної обрядовості чи традицій як дидактичного матеріалу на уроках української мови, літератури та народознавства [1, с. 43].

З метою впровадження народних традицій у виховний процес варто використовувати у школі нестандартні форми проведення уроків із української мови, літератури, історії, географії, біології, етнографії, фольклору: інтегрований бінарний урок-конференція, усний журнал, урок - узагальнення знань, вмінь, навичок, урок цікавої граматики, урок-концерт.)позаурочних заходів, що сприятимуть поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії: свято української мови, літературна гра, літератур-но-мистецький вечір, історико-літературний вечір пам'яті, вечір-реквієм, фольклорне свято. Новий підхід у вивченні народознавства - актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

ВИСНОВКИ

Дослідивши тему ми прийшли до таких висновків:

В умовах зростаючої родинної кризи виникає потреба звернутися до здобутків української народної педагогіки з метою ліквідації сімейних проблем сьогодення, наукового прогнозування перспектив зміцнення сім'ї й піднесення її ролі у вихованні дітей та молоді.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Традиції - це ті найміцніші елементи, що об'єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю, підтримуючи її цілісність та зв'язок між поколіннями. Народні традиції охоплюють усі сфери людського життя, регулюючи сімейні та суспільні відносини. Українська родинна система виховання, яка історично склалася протягом багатьох віків нашим народом, головним об'єктом виховання визначає дитину, а суб'єктами - батьків, родину, громадськість. У результаті виховних дій мільйонів людей сформувався певний педагогічний досвід, який згодом викристалізувався у велику педагогічну мудрість - народну педагогіку. Отже, народна педагогіка є сумою здобутих народом знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, приказках, піснях), а також іграх, мистецтві, музиці, святкових обрядах і традиціях трудового і сімейного виховання.

Родина закладає фундамент вихованості, який визначається особливою міццю, бо будується на ґрунті глибоких емоцій, любові між батьками і дітьми, теплі кровних відносин. Педагогічний ідеал народної педагогіки - сім'я повна, багатодітна, зі сприятливою для виховання дітей педагогічною атмосферою. Виростаючи в родинній атмосфері добра, моральних чеснот дитина формується як гармонійно розвинута особистість. Головна мета сімейного виховання - сформувати справжню людину, наділену найкращими людськими якостями: високоморальну, здорову тілом і душею, сильну розумом.

Засобом досягнення головної мети народного виховання є народні традиції, які передаються з покоління в покоління, змалку формуючи у дитини необхідні якості та звички. Основою виховання є праця. Існує родинна традиція, за якою кожний член сім'ї, в тому числі й дитина, обов'язково трудиться, бере на себе частину загальних турбот та обов'язків. Величезний вплив на дитину справляють домашня обстановка, побут у сім'ї, тому існують естетичні традиції, які привчають дитину любити та берегти красу, шанувати рідний дім та батьків.

Родинна обрядовість, яка виступає засобом саморегуляції людського життя. Родинні обряди охороняли цінність сім'ї, зберігали святість людських стосунків. Чудовими спектаклями були майже всі весільні і календарно-обрядові свята, які розвивали творчі сили дитини, виховували її естетичні ідеали, любов до отчого дому, свого краю, родини, розвивали психіку, підтримуючи ідеали та принципи прищеплені дитині з допомогою народних традицій.

Родинне правильне виховання служить для наслідування у всіх прийдешніх поколіннях. Українська родина як виховна організація володіє великим педагогічним потенціалом, який має бути плідно використаний у сучасному вихованні. Народні традиції та обряди мають бути використані у навчанні, побудованому на етнопедагогічній основі. Новий підхід у вивченні народознавства - актуальна потреба сучасної дидактики, органічна потреба духовного відродження української нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час, 2004, - № 7-8, С. 27-31.

Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. Науково – методичний збірник. – К., 1998, - 204 с.

Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К.: ІЗМН. 1996.

Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994 – 191 с.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996. – 238 с.

Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи. – К.: Оріони, 1998. – 120с.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 374 с.

Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім'ї // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 31.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 1997. – 304 с.

Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. –К.: Вища школа, 1993. – 320 с.

Каюков В. Духовні ідеали сім'ї - першооснова життя дитини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 34-37.

Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

Купина Н.М. Погляд на сучасну сім’ю. Освітянин, 2002. - № 1. – С. 20-22.

Макаренко А.С. Книга для батьків. - К., 1987.

Мойсеюк Н.Е. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти, - К., 1999. – 350 с.

Нові технології виховання. Відп. Ред. С.В. Кириленко. – К., 1995. – 156 с.

Подласий И.П. Педагогика. Новий курс. Учебник для студентов педвузов. В 2 кн. – М.: Владос, 1999.

Постовий В.Г. та ін. Сім’я і родинне виховання.: Концепція. \\ Рідна школа. – 1996. - № 11-12.

Практикум з педагогіки. За ред. О.А. Дубасенюк та А.В. Іванченка. – К.: ІСДО, 1996. – 432 с.

Семеног О. Використання родинних виховних традицій у навчальних закладах України // Шлях освіти, 1998. - № 2, С.21-23.

Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель, 1998. - № 6, С.52-55.

Стельмахович М.Г., Червінська І. Етнопедагогічні основи української національної школи-родини // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 37-39.

Стельмахович М. Г. Народна педагогіка. - К.: Радянська школа, 1985. - 312 с.

Стельмахович М. Г. Новітні перспективи сімейного виховання // Рідна школа, 1998 . - № 7-8, С. 23-25.

Стельмахович М. Г. Школа і педагогіка в умовах становлення української держави // Рідна школа, 1996. - № 5-6, С. 12-18.

Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. – Івано-Франківськ, 1996. – 179 с.

Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. – К.: ІЗМН, 1997. – 232 с.

Сухомлинський В.О. Мікроклімат вашого дому. \ Вибр. Твори в 5-ти томах. – Т.5. – К., 1977.

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \ Вибр. Твори. В 5-ти томах. – Т-5. – К., 1977.

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія. 2000. – 542 с.

Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания: Учебно-методическое пособие. – Мн., 1998. – 256 с.

Янів В. Українська вдача і наш виховний ідеал. – Тернопіль: Діалог, 1992. – 29 с.

Яценко Т. О. Історичне коріння українського народного виховання // Українська література в загальноосвітній школі, 2001. - № 3, С.148-155.

Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки // Педагогіка і психологія, 1997. - № 2, С. 88-94.

Історія взаємодії ДОП з родиною

"Дошкільна дитинство" - унікальний період у житті людини, коли формується здоров'я, здійснюється розвиток особистості.

У той самий що час цей період, протягом якого дитина перебуває у цілковитій залежності від оточуючих дорослих – батьків, педагогів. Тому неналежний те що, поведінкові, соціальні й емоційні проблеми, що у такому віці, призводять до важким наслідків у майбутньому. Сім'я і дошкільні установи – дві важливі інституту соціалізації дітей. Їх виховні функції різні, але для розвитку дитини необхідно їхню взаємодію.

Дошкільна установа відіграє у розвитку дитини. Ось він одержує економічну освіту, набуває вміння взаємодіяти з дітьми і дорослими, організовувати власну діяльність. Проте, наскільки ефективно дитина опановуватиме цими навичками, залежить від відносини сім'ї, крім дошкільному установі. Гармонійне розвиток дошкільника без активної участі її батьків освітньому процесі навряд чи можливий. У той самий час, оскільки взаємодія сім'ї та дошкільного закладу відіграє у розвитку дитину і забезпеченні наступності дошкільного і шкільної освіти, необхідно детальне вивчення уявлень батьків і сучасних педагогів друг про одному, їхнього впливу на взаємодія суспільства та розробка рекомендацій, які чи допомогли б збільшити ефективність цього взаємодії. Тому, взаємодія дитсадка та його сім'ї слід розглядати, як двосторонній процес: «Дитячий сад – сім'ї» - процес, направлений з