Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






Основи сімейного виховання. Взаємодія сім’ї і громадськості в вихованні дітей




1.1. Становлення та розвиток сім’ї як суспільного інституту

Головною структурною одиницею суспільства, що закладає основи ціннісно-мотиваційної сфери особистості, формує її характер, прийнято вважати сім’ю.

Сім’я – це найменша клітина нашого суспільства, в якій як у фокусі, відображається все життя нашої країни [28]. Вона пов’язана кровними і родинними відносинами і об’єднає подружжя, дітей і батьків, що включає одночасно два, три, а іноді і чотири покоління: тато, мама, бабуся і дідусь, внуки і правнуки. Шлюб двох людей не є ще сім’єю , вона появляється і зміцнюється з народженням дітей.

Сім’я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства, його природнім і найбільш стійким елементом. Ця істина підтверджується усім ходом розвитку людської цивілізації. В сім’ї найповніше зберігаються першоознаки давніх етносів та відображаються усі етапи історичного розвитку кожного народу. Разом з тим вона не є чимось абсолютно сталим, незмінним. Сім’я акумулює в собі всі найважливіші ознаки суспільних процесів, економічного та культурного розвитку і одночасно ніби випромінює їх у суспільство та взаємодіє з ним [13, C. 20-22].

Первісне суспільство не знало ніякої соціальної регламентації сімейних зв’язків. В первісній орді панували безладні статеві відносини, не існувало шлюбу і сім’ї. Разом з тим в суспільстві зароджуються соціальні норми для регулювання статевого спілкування всередині роду, приборкання біологічного інстинкту, зоологічного індивідуалізму.

Шлях людства до сім’ї в сучасному традиційному баченні був довгим і залежав від культури, традицій, виробничих відносин членів суспільства.

Сьогодні існує кілька форм шлюбно-сімейних відносин: моногамна, полігамна і поліандрична. У більшості країн закон визнає тільки моногамну сім’ю – спільне проживання одного чоловіка та жінки і ведення ними господарства. Полігамні шлюби – це шлюбно-сімейні відносини між чоловіком та кількома жінками. Основна причина таких відносин - це природня більшість жінок в суспільстві. Поліандрія – співжиття кількох чоловіків з однією жінкою. Трапляється як пережиток у племенах або з причини порушення кількості чоловіків та жінок.

Сім’ї відрізняються між собою за такими ознаками: - за кількістю дітей; - за складом; - за структурою; за типом лідерства в сім’ї;- за сімейним укладом; - по однорідності соціального складу; - за сімейним стажем; - за якістю відносин і атмосферою в сім’ї; - за типом споживацької поведінки; - за особливими умовами сімейного життя тощо. Характеризуючи взаємодію сім’ї і суспільства, це можна відобразити у вигляді таких відносин: економічних, правових, моральних, педагогічних, психологічних, естетичних.



З глибини віків до нас доходять мудрість минулих епох і скарби народного виховання. Традиції родинного виховання складалися упродовж багатьох століть і зміцнювалися в ході історичного розвитку людства. З давніх-давен українці розглядали сім’ю і рід як святиню, а виховання дітей – як святий обов’язок батьків : завдяки вихованню в родині народ продовжував себе в своїх дітях, генерував свій національний дух, характер, менталітет, традиційну родинно – побутову культуру [21, C. 50-52].

В українських родинах дітей завжди вчили, що людина невіддільна від свого роду, нації. Головним охоронцем ладу в родинах та суспільних взаєминах був звичай. Він зобов’язував кожного члена роду досконало вивчати і знати свій родовід до сьомого коліна та пов’язані з ними життєві успіхи. Повага і любов до свого роду, рідної сім’ї, землі, національних звичаїв і традицій починалася з поцінування писемних пам’яток, переказів, предметів побуту, сімейних реліквій, портретів та іншої інформації про життя предків.

Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв’язок між поколіннями. Тому а родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Вихованням дітей у сім’ї опікувалася в основному мати. Вона стояла на сторожі доброї, лагідної, світлої атмосфери в домі. Тому ідеал людини, характер моралі, спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: сердечність, доброта, щирість, гостинність, працьовитість тощо.

Дотримуючись норм народної педагогіки, батьки самі розвивали в собі доброчинні цінності, власними вчинками формували те . що хотіли бачити в своїх дітях.

В основі традиційного родинного виховання лежить спільна трудова діяльність батьків та дітей. Дівчаток залучали до праці по господарству, а хлопців - до ролі годувальника, захисника сім’ї. Батьки прищеплювали дитині не тільки трудові навички, а й любов до праці, виховували свідоме ставлення до неї, культуру праці, нетерпимість до неробства, ледарства, байдикування.

Родинна педагогіка звертає увагу на виховання в дітей прагнення жити й творити за законами краси. Українці зростали в красивому природному середовищі і намагалися через ремесла зберегти це і переносили предмети матеріальної культури, формували народний фольклор та інші види мистецтв. Все це виховувало у підростаючого покоління високі естетичні ідеали, потяг до прекрасного, любов до отчого дому, родини, природи, свого краю. Це свідчить про те, що за багатовікову історії наш народ створив високий рівень статусу родини з її непорушним авторитетом, любов’ю до дітей і відданість обов’язку їх виховання.

 

 

1.2. Традиційні шляхи сімейного виховання в Україні як педагогічна система

Метою сімейного виховання є забезпечення високого рівня освіченості й виховання свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки і культури, врахування національно – територіальних особливостей України здійснювати соціально-економічний розвиток і господарювання в республіці, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємовідносин людей, відстоювати і захищати права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Зміст виховання в сім’ї обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою сімейного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання – національне, моральне, правове, статеве, художньо-естетичне, героїко – патріотичне, трудове, екологічне, фізичне та розумове.

Основними завданнями сімейного виховання є: виховання фізично й морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу); створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань, її самореалізації; засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабких і людей похилого віку; залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи і вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток працелюбності, творчої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин; формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності дітей; забезпечення духовної єдності поколінь, збереження сімейних традицій та реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості. Сімейне виховання ґрунтується на таких принципах гуманістичної педагогіки: креативності - вільного розвитку здібностей дітей; гуманізму; демократизму; громадянскості; виховання на традиціях народної педагогіки; пріоритетності вселюдських моральних норм і цінностей.

Методи сімейного виховання – способи, шляхи, за допомогою яких здійснюється цілеспрямований соціального складі поведінку дітей членами сім’ї: батьки, прабатьки, брати та сестри, інші родичі. Вибір методів виховання в сім’ї залежить від педагогічної культури батьків: розуміння цілі виховання, батьківської ролі, уявлення про цінності, стилю відносин, культури мовлення і т.д. Тому методи сімейного виховання несуть в собі яскраве відображення особистості батьків і невіддільні від них. Скільки батьків – стільки різновидів методів. Наприклад, переконання в одних батьків – м’яке навіювання, в інших – погроза, крик. Коли в сім’ї відносини з батьками близькі, теплі, дружні, головний метод – заохочення. При холодних, відчужених, звичайно, переважає строгість і покарання. Методи дуже залежать від встановлених батьками виховних пріоритетів: одні хочуть виховати в дітей рису слухняність, тому методи їх спрямовані на те, щоб дитина безвідмовно виконувала вимоги дорослих. Інші вважають більш важливим бачити як дитина самостійно мислить, вчать виявляти ініціативу і, звичайно, знаходять для цього відповідні методи .

Всіма батьками використовуються методи: переконання (пояснення, настанова, порада, розповідь, навіювання та інші); вправи і привчання, організація різних доручень і обов’язків дітей, режиму їх навчання, праці та відпочинку; заохочення (похвала, подарунки, цікава для дітей перспектива); покарання (позбавлення задоволень, відмова від дружби тощо, крім фізичного і морального насилля!)

Сімейна педагогіка обережно підходить до покарання дітей і не схвалює методів, що є проявом жорстокості, які шкодять фізичному і психічному здоров’ю дитини і принижують людську гідність.

Вибір і застосування методів сімейного виховання спирається на ряд загальних умов: Знання батьками своїх дітей; особистий досвід батьків; спільна діяльність; педагогічна культура батьків; вміння спілкуватися, частота, обсяг, мова, тема спілкування, інтереси.

«Педагогічні знання батьків особливо важливі в той період, коли батько і мати є єдиними вихователями своєї дитини. У віці до 6-ти: років розумовий розвиток, духовне життя дітей в вирішальній мірі залежить від ... елементарної педагогічної культури матері і батька, яка виражається в мудрому розумінні надзвичайно складних душевних рухів людини, яка розвивається», - писав В.О. Сухомлинський «Батьківська педагогіка».

Різноманітними є засоби вирішення виховних завдань в сім’ї. Серед поширених засобів є: слово, фольклор, праця, домашній побут, духовний і моральний клімат сім’ї, символи, атрибути, реліквії, традиції - родинні, народні, релігійні, державні тощо.

Ефективне та результативне сімейне виховання можливе, якщо воно буде здійснюватися за наступних умов: батьківське тепло, взаємна повага в сім’ї, довіра до дитини; частота й інтенсивність спілкування з батьками; сімейна дисципліна, методи виховання, які використовуються батьками; приклад батьків.

Сучасна сім’я переживає перехідний період від патріархальної до бархатної сім’ї, де існує влада обох, де здійснено рівність чоловіка і дружини як в правах, так і в обов’язках.

Сім’я буде повноцінною і повною ланкою суспільства тільки за умови виконання своїх основних функцій, а саме: економічна, репродуктивна, виховна, рекреативна, комунікативна, регулятивна, прагнення до особистого щастя.

Разом з тим стабільність, міцність і єдність сім’ї забезпечується і взаємною любов’ю, моральною, економічною, правовою та іншими видами взаємної відповідальності всіх її членів, взаємопідтримкою, - розумінням та емоційною прив’язаністю. В сім’ї людина відновлює свої духовні та фізичні сили, заряджається енергією для трудових, творчих звершень, активної участі в суспільному житті.

Протягом усього ХХ ст. сім’я в Україні переживала глибокі зміни, які торкалися усіх ланок її існування. З одного боку, сім’я подолала кризу патріархальних родинних стосунків, а з іншого, вона стикнулася з новими проблемами, значною мірою втратила здатність виконувати життєво необхідні для людства функції й опинилася в кризовому стані.

Кризові явища, що спостерігаються в сучасній сім’ї , стосуються її економічних, морально - духовних та демографічних основ.

Вивчаючи ситуацію, що склалася в сфері сімейного виховання І.П. Підласий виділив такі недоліки у сімейному вихованні: невисокий економічний рівень більшості сімей; низька культура суспільного життя, подвійна мораль; перевантаженість жінки в сім’ї та на роботі; високий процент розлучень; загострення конфліктів між поколіннями; збільшення розриву між сім’єю і школою. Сукупність цих та інших змін привели до фундаментальних зрушень у системі взаємодії особистість – сім’я – суспільство. Прийняті в державі Закони, Програми щодо сім’ї в більшості залишаються декларованими низькі розміри соціальної допомоги тощо.

Проте успіх сімейного виховання залежить від того, наскільки батьки готові до усвідомленого батьківства і материнства, щирі і чесні у своїй любові до дітей.

 

Последнее изменение этой страницы: 2019-07-27; просмотров: 176

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...