Главная Случайная страница


Категории:

ДомЗдоровьеЗоологияИнформатикаИскусствоИскусствоКомпьютерыКулинарияМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОбразованиеПедагогикаПитомцыПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРазноеРелигияСоциологияСпортСтатистикаТранспортФизикаФилософияФинансыХимияХоббиЭкологияЭкономикаЭлектроника






місцевих бюджетів у 1998 р. (відсотки)




Місцеві Ради Частка місцевої Ради в податкових надходженнях Частка місцевої Ради в доходах місцевих бюджетів
Селищна: 1. Новгородківська   37,47   43,54
Сільські : 2. Верблюзька   16,32   9,98
3.Вершино-кам’янкька 7,06 4,98
4. Інгуло-Кам’янська 4,27 3,56
5. Куцівська 7,92 10,83
6. Митрофанівьска 6,45 4,45
7. Ново-Андріївська 4,08 4,61
8. Новомиколаївська 3,27 4,36
9. Петрокорбівська 4,61 5,00
10. Спасівька 4,67 4,77
11. Таравська 3,88 3,92
В цілому по місцевих Радах 100,00 100,00

 

населення є вищим, ніж у середньому по місцевих Радах, опиняються в гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з місцевими Радами, де він, відповідно, є нижчим. Наприклад, у 1998 р. доходи місцевих бюджетів Верблюзької, Вершино-Кам’янської та Митрофанівської сільских Рад у розрахунку на душу населення навіть не досягли середнього рівня по місцевих Радах (склавши відповідно 69,2 відс. 74,1 відс. та 83,1 відс. від нього), тоді як податкові надходження в розрахунку на душу населення були тут найвищими (відповідно 112,9 відс., 105,1 відс. та 120,3 відс.) (таблиця 3.2 ).

Усі зроблені в останні роки спроби змінити підходи до формування місцевих бюджетів України не торкнулися суті системи бюджетного планування, що склалася в мовах командно-адміністративної економіки. Суть цієї системи полягає в тому, що витрати місцевих бюджетів визначаються, насамперед, наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров’я, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів влади. Потім доходи місцевих бюджетів приводяться у відповідність з плановим рівнем їх витрат, причому з великим впливом суб’єктивного фактору.

Однією із спроб виходу з ситуації, що склалася у фінансовому вирівнюванні місцевих бюджетів, є застосування математичної формули,

що дозволяє об’єктивно підійти до визначення обсягів місцевих бюджетів. Зазначена формула, запропонована комісією Верховної Ради України по бюджетній політиці, має слідуючий вигляд:

 

Gi = (E / P – R / Px * Fci) * Pi, де

Gi – дотація місцевому бюджету (+), кошти передані (-);

E/P – середні по місцевим бюджетам району видатки на душу населення

R/Px - середні по місцевим бюджетам району доходи на душу населення;



Pi – населення відповідної місцевої Ради;

Fci – відносна податкоздатність кожної місцевої Ради у вигляді коефіцієнту, який показує, як доходи населення кожної місцевої Ради відносяться до показника середніх доходів на душу населення в цілому по місцевим Радам.

 

Проведені за допомогою цієї формули розрахунки дозволяють, як свідчать дані табл. 3.2, привести видатки відповідних місцевих Рад до рівня середніх по місцевих Радах, а також визначити обсяги коштів, що передаються до районного бюджету (оскільки жодна з місцевих Рад Новгородківського району не є дотаційною) з урахуванням середніх по місцевих Радах доходів на душу населення та коефіцієнту податкоздатності відповідної Ради.

Результати дослідження показують, що 5 з 11 місцевих Рад мають перераховувати до бюджету суми, які значно перевищують ті, що передбачені планом, розрахованим райфінвідділом, в той же час для 6 із 11 місцевих Рад сума коштів, що передається ними до районного бюджету повинна бути зменшена для досягнення ними принаймні середнього рівня видатків на душу населення.

Звісно, запропонована методика фінансового вирівнювання території має і недоліки. Головний із них полягає в тому, що розрахунок планових видатків, а відтак, і дотації (або коштів переданих), проводиться на основі середніх по місцевих Радах видатків на душу населення. А тому в деяких випадках середні видатки можуть і не відповідати мінімально необхідному рівню для місцевих Рад. Інший недолік – в тому, що зазначена методика не має стимулюючих факторів для місцевих Рад щодо поповнення ними дохідної частини своїх бюджетів, оскільки їхні видатки будуть профінансовані на рівні середніх по місцевих Радах.

Для усунення зазначених недоліків при розрахунках видаткової частини місцевих бюджетів за відповідною методикою до уваги слід брати не середні по місцевих Радах видатки на душу населення, а науково обгрунтований норматив бюджетної забезпеченості.

Передусім треба чітко визначити, що собою має являти бюджетна забезпеченість на одного жителя. Напевне, це величина витрат місцевих бюджетів на одного жителя даного регіону із місцевих бюджетів усіх рівнів, яка справді могла б значно наблизити до вирішення питань, пов’язаних із формуванням місцевих бюджетів.

Розрахунок величини бюджетної забезпеченості –складне завдання. По-перше, її можна визначити тільки на основі матеріальних витрат, тобто враховуючи витрати електроенергії, тепла, води, обладнання, інвентаря, медикаментів, продуктів харчування та ін. По-друге розрахунки досить складні й потребують серйозних наукових досліджень. По-третє, значна частина витрат місцевих бюджетів, таких, як комунальні послуги, капітальні вкладення, витрати на управління, підтримка окремих груп виробників, мало залежать від кількості жителів і є умовно постійною. По-четверте, бюджетна забезпеченість буде різною в залежності від сільського та міського населення.

Тобто система збалансування повинна базуватись на групі об’єктивних нормативів, які визначають рівень забезпечення окремих регіонів закладами суспільної і технічної інфрастуктури, що має істотне значення для задоволення потреб населення. Існування показників забезпечення закладами інфрастуктури дає змогу визначити розмір потреб у фінансових ресурсах, необхідних для здійснення поточних видатків і видатків розвитку. З цією метою необхідно використовувати показники, що стосуються потреб суспільства, які є у кожному регіоні.

Серед них можна назвати такі показники, як кількість місць у дитячих садках і яслах на 100 дітей дошкільного віку; кількість учнів у 1-4 класах; кількість класів на 100 учнів; кількість лікарів на тисячу жителів; кількість лікарняних ліжок на тисячу жителів; довжина місцевих доріг; довжина мережі каналізації та водогону на 1 кв. км і на тисячу жителів).

Необхідно визначити рівень забезпечення кожної області, району, міста, села закладами такого роду та рівень бюджетної забезпеченості з урахуванням усіх зазначених показників. Місце кожного регіону в забезпеченні зазначеними установами дасть змогу визначати рівень бюджетних видатків на реалізацію завдань стандартного характеру.

Поряд з показником бюджетної забезпеченості на душу населення доцільно було б розрахувати і норматив фінансової забезпеченості на душу населення з урахуванням утримання і розвитку об’єктів соціальної інфраструктури, до якого увійшли б асигнування з бюджетів усіх рівнів, включаючи державний, джерела позабюджетних фондів і витрати на ці цілі господарюючих суб’єктів.

Розрахунок нормативу фінансової забезпеченості на одного жителя необхідно здійснювати в тісному взаємозв’язку з розміром фінансових ресурсів і витрат регіону. В подальшому цей норматив слід поділяти на дві частини: одна має забезпечуватись бюджетними коштами, а друга – коштами з позабюджетних джерел. Бюджетний норматив необхідно поділяти на норматив бюджетної забезпеченості із бюджетів базового рівня (сільських, селищних і міських) та норматив, який фінансується з регіональних бюджетів (обласних, районних). Відповідно до цього мають розмежовуватися і витрати бюджетів.

Що ж стосується взаємовідносин місцевих бюджетів із державним бюджетом, а також бюджетів базового рівня із регіональними у тій частині, яка не забезпечує покриття нормативу коштами місцевих бюджетів, то їх слід будувати на основі прямих бюджетних дотацій безпосередньо кожному бюджету. Для вирішення цього питання доцільно було б створити фонд фінансового вирівнювання. Такий фонд може створюватись з частини запланованих перевищень доходів над видатками, а також за рахунок відрахувань від податкового пулу.

На даному етапі одним з державних податків, який можна внести до пулу, міг би слугувати податок на додану вартість, як найстабільніше джерело бюджетних надходжень. Величина ставки відрахувань від пулу могла б визначатися відповідно до принципу рівномірності: темпи зростання дохідної частини місцевих бюджетів за врахуванням дотацій мали б відповідати динаміці зростання доходної частини держбюджету за вирахуванням суми дотацій.

При формуванні трансферного фонду аж ніяк не можна виходити з мети досягнення повного фінансового вирівнювання, оскільки це знижує стимули місцевих колективів поліпшувати свій фінансовий стан. З огляду на цю обставину, частина планових перевищень доходів над видатками повинна залишатись у розпорядженні органів місцевого самоврядування і використовуватись на додаткові власні потреби, такі як інвестиції, капітальні ремонти тощо. Ці ресурси можна використовувати й на зростання стандарту послуг, що надаються. Крім того, певна диференціація величини бюджетних видатків бажана з огляду на необхідність зацікавлення органів місцевого самоврядування максимізацією власних доходів, бо повна рівність сприяє пасивності й очікуванню на допомогу ззовні.

Розбудова прозорого механізму розподілу трансфертного фонду може включати в себе кілька важливих моментів.

По-перше, заслуговує на особливу увагу принцип розподілу фонду транфертів на окремі контингенти відповідно до видів територіальних об’єднань із метою врахування відмінностей у їх фінансових потребах і фінансовому потенціалі. Важко сказати, скільки таких контингентів має бути в Україні, але логічно припустити, що доцільно було б мати окремі фонди принаймні для найбільших міст, інших територіальних громад, районів та областей. Пропорції розподілу трансфертного фонду між контингентами могли б уточнюватися щорічно.

Застосування такого підходу дасть змогу відмовитися від багатоступеневого ( а відтак непрозорого) розподілу державних дотацій, коли їх отримують області, які потім розподіляють їх між районами, а вже ті – між територіальними громадами. Якщо територіальна громада визначається в Україні за первинну ланку місцевого самоврядування, то саме вона має безпосередньо отримувати дотаційні кошти з держбюджету згідно з певними критеріями. Що ж стосується колективів більш високого рівня (район, область), то вони, окрім отримання державних дотацій, могли б отримувати відрахування від частини доходів територіальних колективів на фінансування суспільних послуг, що мають спільний інтерес для включених до адміністративно-територіальної одиниці територіальних громад.

По-друге, досвід зарубіжних країн переконує, що на перші 3-5 років достатніми виявляються спрощені схеми розподілу дотацій. Тобто послідовність ускладнення механізму розподілу має такий вигляд: національний розподіл дотацій (тобто без корекції, просто відповідно до чисельності жителів) – запровадження базових коефіцієнтів корекції фінансової потреби, щоб надати містам можливість покривати свої витрати, поєднання вирівнювання за витратами з вирівнюванням за доходами – подальше ускладнення механізму за рахунок упровадження додаткових критеріїв корекції нормованих видатків. Інакше кажучи, найпродуктивнішим підходом був би послідовний рух від найпростішої моделі до більш ускладненої. Крім усього іншого, максимальне спрощення розрахунків суттєво знизить роль особистого фактору у внутрішньодержавних фінансових відносинах.

По-третє, досвід розбудови місцевих фінансів у розвинутих країнах підтверджує також значущість розподілу дотацій на загальні та цільові. У перші роки реформування повинні домінувати цільові дотації, а з набуттям необхідного досвіду управління місцевими бюджетами та поліпшенням фінансового стану адміністративно-територіальних одиниць їх частка повинна поступово знижуватись.

Таке обмеження свободи використання коштів вбачається досить умотивованим. Зрештою, ситуація з інфраструктурою міст та сіл в Україні досить невтішна. При цьому очевидною стала тенденція до різкого скорочення видатків, які можна віднести до інвестиційних: якщо у 1994р. їх питома вага у загальних видатках місцевих бюджетів становила 19,3 відс., то у 1995 році – 17,6 відс., у 1996р. – 14,0 відс., у 1997 р. – 10,0 відс. (частка інвестиційних видатків у бюджеті Новгородського району становила у 1996р. – 1,18 відс. від усіх видатків, у 1997 р. – 1,96 відс., а в 1997р. – 0,29відс.З цих міркувань випливає: навряд чи в процесі розбудови системи фінансового вирівнювання можна обмежуватися тільки загальними дотаціями, які практично стовідсотково надходять до поточного бюджету. Тому необхідно розробити механізм надання цільових (інвестиційних) дотацій, який стимулюватиме інвестиційну діяльність місцевих колективів. При цьому дуже цікавим є паушальний підхід до їх розподілу, що, поза іншим, стимулюватиме кооперацію територіальних громад із метою об’єднання їх коштів.

Нарешті, треба створювати нормативну базу з метою правового оформлення системи фінансового вирівнювання. Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання тощо, рамковий закон про основи надання бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони де б визначалося , в яких випадках і які види бюджетних трансфертів можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

Створення мобільної системи фінансового вирівнювання місцевих бюджетів має сприяти збільшенню рівня зростання бюджетних видатків на функціонування й розвиток сфери матеріальних послуг для населення, а також господарської активності районів.

 


ВИСНОВКИ

 

В результаті проведеного дипломного дослідження виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетоми, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов’язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

- високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач (власні доходи бюджету Новгородківського району становлять лише 26 відс. від усіх доходів бюджету);

- домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів (частка дотації та сум загальнодержавних регулюючих податків і зборів становить 74 відс. у загальній структурі доходів бюджету Новгородківського району);

- нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

- тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Принципи ж побудови і механізм функціонування нинішньої бюджетної системи склались ще в 30-ті роки і повністю відповідали характеру і методам адміністративно-командної системи управління народним господарством країни. Принципи єдності і так званого “демократичного”, а в дійсності жорстокого централізму обумовили слідуючі характерні риси бюджетної системи України:

- стягування значної частки фінансових ресурсів до державного бюджету;

- поділ усіх доходних джерел на власні та закріплені, що передаються у відання середнього та низового рівнів державної влади, і регулюючі, обсягом яких розпоряджався вищестоящий орган влади;

- широкі масштаби перерозподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи, що призвело до постійного зростання частки регулюючих доходів у місцевих бюджетах – в середньому 70-75 відс.;

- суб’єктивізм при вирішенні питання про обсяг коштів, що передаються до конкретного нижчестоящого бюджету;

- орієнтована на видатки методологія формування місцевих бюджетів, що виховала у нижчестоящих управлінських структур утриманство і тверду впевненість в тому, що за все в кінцевому рахунку відповідає держава, центральні органи влади;

- щорічний перегляд нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що давало необмежені можливості тримати в залежності нижчестоящі органи влади, впливаючи таким чином на формування дохідної частини відповідних бюджетів;

- численність форм міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, що дозволяла у всіх випадках застосовувати суб’єктивний “індивідуальний” підхід при вирішенні питання про надання фінансової допомоги нижчестоящого бюджету.

Результати дослідження підтвердили, що використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень по місцевих бюджетах у цілому є досить суперечливою і важко передбачуваною. Так, зокрема досліджено, що збільшення (або зменшення) питомої ваги доходів відповідних сільських Рад у загальній сумі доходів району не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів їх місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул. Необ’єктивність такого перерозподілу призвели до того, що сільські Ради, де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим, ніж у середньому по району, опиняються у гіршому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно з сільськими Радами, де він, відповідно, є нижчим.

Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні (за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті видатки, котрі пов’язані з забезпеченням загальнодержавних потреб: оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів відповідних бюджетів.

У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести помайнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 відс. своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.

 


Список літератури

1. Аксенова Е. Бюджет и экономическая самостоятельность регионов // Мировая экономика и международные отношения. – 1992.- №5- С. 118-124

2. Альвианськая Н.В. Местные бюджеты : понятие, механизм функционирования //Финансы.-1995.-№9.-С.9-11

3. Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. //Економіка України.– 1994.–№4.– с. 42–47.

4. Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету Улраїни.// Фінанси України.-1998.-№1.-С.19-21.

5. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України.// Фінанси України.-1998.-№9-С.3-8.

6. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України.-1998.-№10.-С.23-32.

7. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.– К.: Вища школа, 1997.– 383с.

8. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України. //Фінанси України.– 1997.– №10.– С. 34–43.

9. Василенко Л.І.,Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність.// Фінанси України.-1998.-№8.-С.112-117.

10. Васильева М.В. Местніе бюджеті в современніх условиях – М.: Финансы и статистика , 1987.-128с.

11. Деркач М.І., Гордєєва Л.П. Бюджет і бюджетний процес в Україні.– Дніпропетровськ: Пороги, 1995.– 257с.

12. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / За редакцією Юрая Немеца – К.: Основи, 1998.-542с.

13. .Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України.– К.: Наукова думка, 1997.– 301с.

14. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96р.// Україна–Центр.-№31.-с.9-14.

15. Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. //Фінанси України.– 1996.–№ 9.– С. 35.

16. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування// Фінанси України.-1998.-№2.-С.38-47.

17. Кузьменко Н.А. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні. //Фінанси України.– 1996.– №9.– С. 40–42

18. Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси України.– 1996.–№ 7.– С. 11–15..

19. Ломинога В.К. Складові бюджету держави. “Сини і пасинки” //Вісник НБУ.-1998.-№11.-С.57

20. Луніна І.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проиедення реформ // Економіка України.-1998.-№3.-С.31-40.

21. Ляшенко Ю.І. Місцеве оподаткування в системі фінансової діяльності держави // Фінанси України-1998.-№6.-С.104-107.

22. Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави //Фінанси України.-1998.-№6.-С.101-103.

23. Мельниченко В., Присяжна Л. Співвідношення загальнодержавних і місцевих податків: зарубіжний досвід в контексті українських реалій. //Фінанси України.– 1996.– №51.– С.10.

25. Моісеєнков В.В. Формування місцевих бюджетів в умовах ринкових відносин. //Фінанси України.– 1996.– №11.– С. 16–19

24. Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. Проф. Черника Д.Г.- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191с.

25. Пабат М.Г. Про окремі аспекти формування доходної частини бюджетів місцевого та регіонального самоврядування //Фінанси України.-1996.-№10.-С11-14.

26. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави.- К.: НІОС, 1998. – 173с.

27. Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування //Фінанси України.-1996.-№8.-С.24-29.

28. Павлюк К.В. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини //Фінанси України.– 1996.– 6.– с. 25–32.

29. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету //Фінанси України.-1998.-№3.-С.37-45.

30. Пансков В.Г. Налоговые проблемы местных финансов //Финансы.-1995.-№10.-С.15-18.

31. Поляк Г.Б. Финансы местных Советов.– М.: Финансы и статистика, 1991.– 152с.

32. Поплавський М.І. Макроекономіка перехідного періоду. – К.: Техніка, 1999. – 475с.

33. Потапов В.И. О некоторых вопросах налоговой политики //Финансы.-1995.-№10.-С.3-8.

34. Про бюджетну систему України. Закон України від 29.06.95р. із змінами від 2.02.97р. //Відомості Верховної Ради України..–1995.–26.–с.589– 611.

35. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 27.05.97р. //Урядовий кур’єр.– 1997.– №107–108.– с. 11–20.

36. Про систему оподаткування. Закон України від 18.02.97р. //Вісник податкової служби.– 1997.– №4.–с.2–6.

37. Про Державний бюджет України на 1997 рік. Закон України від 27.06.97р. //Урядовий кур’єр.– 1997– №138– 139.–с.7– 9.

38. Про Державний бюджет України на 1998 рік. Закон України від 30.12.97р. //Галицькі контракти.-1998.-№2-с.80-101.

39. Про оподаткування прибутку підприємств. Закон України від 22.05.97р. //Доходи і податки.– 1997.– №11– 12.– с. 3– 24.

40. Про місцеві податки і збори. Декрет Кабінету Міністрів від 20.05.93. //Відомості Верховної Ради.– 1993.– №32.

41. Про основні напрями бюджетної політики на 1998 рік Постанова Верховної Ради України від 3.07.97р. //Урядовий кур’єр.– 1997.– №128–129.–с.15–16.

42. Про порядок формування місцевих бюджетів на 1997 рік. Постанова Кабінету Міністрів від 18.10.96р.

43. Рибак В.В. Проблеми формування доходних джерел місцевих бюджетів //Економіка України.-1995.№10.-С.29-38.

44. Родионова В.М. Бюджетная реформа : Содержание и проблемы //Финансы._1994.-№8.-С.3-15.

45. Седов К.В. Распределение налогов между звеньями бюджетной системы //Финансы.-1995.-№9-С.28-30.

46. Слухай С.В. Становлення системи фінансового вирівнювання //Фінанси України.-1998-№11.-С.15-25.

47. Слухай С.В. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин //Фінанси України.-1998.-№12.-С22-32.

48. Фільштейн Л.М. Фінанси України : Навчальний посібник. – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1994.-164с.

49. Финансы. Денежное обращение. Кредит / Под ред Дробоздиной Л.А. – М.: Финансы , ЮНИТИ , 1997. –479с.

50. Ширкевич Н.А. Местные бюджеты. – М.:Финансы и статистика, -1991- 112с.

51. Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів. //Фінанси України.– 1998.– №1.– С. 22–25.

52. Чуприна О.В.місцеві податки – справа державна //Фінанси України.-1998.-№10.-С.24-25.


 

 

Додатки


[1] З 1997 року податок на додану вартість в повній сумі зараховується до Державного бюджету України.

Последнее изменение этой страницы: 2019-07-27; просмотров: 140

lectmania.ru. Все права принадлежат авторам данных материалов. В случае нарушения авторского права напишите нам сюда...